ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


На патенти (частина II, розділ 5) і промислові зразки (частина II, розділ 4)

Основними стандартами Угоди ТКІРЯ (1994) щодо наявності, обсягу га використання прав на патенти є такі:

• патенти видають на пристрої та технології у всіх галузях тех­
ніки за умови, що вони відрізняються новизною, відповідають
винахідницькому рівню і можуть бути застосовані у промисло-
[іосіі (ст. 27 (1), крім об'єктів, які країни можуть виключити ;і
переліку патентоздатних винаходів, оскільки їх комерційному
використанню необхідно запобігти в межах певних територій для
охорони суспільного порядку або моралі, включаючи охорону
життя або здоров'я людей, тварин або рослин, або щоб уникнути
серйозної шкоди для довкілля за умови, що цей виняток не роб­
лять тільки тому, що використання винаходу заборонено їхнім
законодавством (ст. 27 (2). Країни можуть також не вважати па-
тентоздатними діагностичні, терапевтичні та хірургічні методи
лікування людей або тварин, а також рослини і тварини, крім
мікроорганізмів, біологічні способи вирощування рослин або тва­
рин, які не пов'язані з небіологічними і мікробіологічними про­
цесами (ст. 27 (3); проте члени Угоди повинні надавати охорону
сортам рослин шляхом видачі патентів за допомогою ефективної
системи в межах спеціального законодавства або будь-якого їх
поєднання (ст. 27 (3);

• патенти надають і патентні права використовують без дис­
кримінації за місцем створення винаходу, галуззю техніки і захи­
стом імпорту продукції (ст. 27 (1);

• виключні права передбачають щодо продуктів право пере­
шкоджати іншим особам створювати, ви користову пати, пропону­
вати до продажу, продавати або ввозити запатентований продукт,
а щодо способів - право перешкоджати іншим особам використо­
вувати спосіб, а також використовувати, пропонувати до прода­
жу, продавати або ввозити з цією метою продукт, одержаний без­
посередньо цим способом (ст. 28 (1), за умови дотримання дея­
ких допустимих винятків (ст. ЗО);

• патенти можна відступати, передавати, робити предметом
ліцензії (ст. 28 (2);

• встановлено певні умови для розкриття винаходу в патентній
заявці (ст. 29);


• використання об'єкта патенту без дозволу володільця права
(так звані примусові ліцензії), включаючи никористашія урядом,
здійснюють за дотримання певних зазначених умов (ст. 31);

• будь-яке рішення про анулювання або позбавлення права на
патент може бути переглянуте н судовому порядку (ст. 32);

• строк охорони становить не менше 20 років від дата подання
заявки (ст. 33);

• тягар доказу того, що продукція виготовлена запатентова­
ним способом, покладається в псиних випадках на ймовірного по­
рушника (ст. 34).

На додаток до раніше зазначених зобов'язань, якою країна-член не надала на момент набуття чинності Угодою СОТ (тобто на 1 січня 1995 р.) патентної охорони фармацевтичним І сільсько­господарським хімічним продуктам відповідно до її зобов'язань за ст. 27, ця країна повинна з цього моменту запровадити механізм розгляду заявок на засіб патентування цих винаходів. Країна-член повинна від дати набуття чинності Угодою застосовувати до та­ких заявок критерій патентоздатності так, нібито він діяв на мо­мент подання заявки або в період пріоритету заявки. Якщо пред­мет заявки відповідає критеріям охорони, країна-член повинна надати патенту охорону на решту строку дії патенту від дати по­дання заявки (ст. 70 (8).

За заявкою на патентування виключні права на ринку слід надавати на 5 років після одержання дозволу на збут на ринку або доки не буде видано патент на продукт чи відмовлено в ньому п тій країні-члені, де подано заявку, залежно від того, який строк коротший, і за умови, вю після введення в дію Угоди СОТ в іншій країні-члені, де була подана патентна заявка, одержаний патент на ней продукт та було одержано дозвіл на збут на ринку в цій іншій країні-члені (ст. 20 (9).

Основні стандарти Угоди ТКІР5 (1994) щодо наявності, обся­гу і використання прав на промислові зразки є такими;

• члени Угоди надають охорону незалежно створеним і оригі­
нальним промисловим зразкам, при цьому допускають певні стан­
дарти визначення охороноздатності (ст. 25 (1);

• вимоги до забезпечення охорони текстильних зразків, яку
може надати право промислових зразків або авторське право, не
повинні перешкоджати можливості одержати таку охорону, зок­
рема щодо вартості, експертизи або публікації (ст. 25 (2);

• виключні права передбачають право перешкоджати іншим
особам створювати, продавати або ввозити з комерційною метою

94


вироби, що відтворюють або містять охоронюваний промисловий зразок (ст. 26 (1), за умови дотримання певних допустимих ви­нятків (ст. 26 (2);

• строк дії охорони має становити не менш як 10 років (ст. 23 (3).

§ 7. СИСТЕМ ДЖЕРЕЛ ПАТЕНТНОГО ПРАВА:

МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, ЩО ПОЛЕГШУЮТЬ

ОДЕРЖАННЯ ОХОРОНИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

В КІЛЬКОХ КРАЇНАХ

7.1. Договір про патенту кооперацію (РСТ)

Загальні положення. Договір про патентну кооперацію підпи­саний у 1970 р. у Вашингтоні. Його переглядали в 1979 і 1984 ро­ках. Він набрав чинності з 1 червня 1978 р. і становить собою спеці­альну міжнародну угоду в рамках Паризької конвенції.

Договір регулює права й обов'язки як держав-учасниць, так і заявників, які подають міжнародні заявки.

Україна є учасником Договору про патенту кооперацію з 25 грудня 1991р.

Міжнародна та національна процедура патентування вина­ходів.Процедура патентування винаходів згідно з Договором про патентну кооперацію має два етапи - міжнародний та на­ціональний.

Міжнародний етап включає подання міжнародної заявки, яку готують за єдиною встановленою формою І відповідно до єдиних ііимог, передбачених Договором та Інструкцією, а також поперед­ню міжнародну експертизу. Здійснення останньої не є обов'язко-ііим і залежить від бажання заявника.

Національний етап становить собою процедуру розгляду міжнародних заявок у патентних відомствах тих держав, які були зазначені чи вибрані з урахуванням міжнародного пошуку та по­передньої міжнародної експертизи.

Склад міжнародного та національного етапів.Міжнародний етап передбачає:

• встановлення міжнародної системи, яка дозволяє подавати
заявки єдиного міжнародного зразка до одного патентного відом­
ства («одержуючого відомства») однією мовою;

• проведення формальної експертизи міжнародної заявки
лише одержуючим патентним відомством;


• проведення міжнародного пошуку, результати якого наво­
дять у звіті, що містить порівняння з існуючим рівнем техніки.
Цей зніт спочатку доводять до відома заянника, а пізніше публі­
кують;

• централізовану міжнародну публікацію міжнародних заявок
і належних до них міжнародних звітів про пошук, а також їх
відправлення зазначеним у заявці відомствам;

• у деяких випадках попередню міжнародну експертизу за
міжнародною заявкою.

Національний етап передбачає власне видачу патенту націо­нальними патентними відомствами відповідно до національних законодавств і процедур національного патентного рід омег на.

Міжнародна заявка.Подати міжнародну заявку може будь-який громадянин держави- учасниці РСТ або громадянин, який постійно живе в такій державі. У більшості випадків міжнародні заявки подають до національного відомства. У Західній Європі заявки можна подавати до Європейського патентного нідомства. Міжнародне бюро ВОШ може бути одержуючим відомством ма вибором громадян усіх дсржан - учасниць РСТ і громадян, які постійно живуть у таких державах.

Міжнародна заявка має силу національної заявки у всіх дер­жавах - учасницях РСТ, які вказані заявником у міжнародній заявці, від дати її подання.

Міжнародну заявку складають за певною формою. Жоден на­ціональний закон не може встановлювати вимоги щодо форми і (або) змісту міжнародної заявки попри ті, що передбачені РСТ або доповнюють їх.

За підготовку та подання міжнародної заявки стягують один набір зборі» (за пересилання, пошук і так званий міжнародний збір па покриття витрат Міжнародного бюро), які сплачують в єдиній валюті до одержуючого відомстна.

Міжнародну заявку краще подавати англійською, іспанською, китайською, німецькою, російською, французькою або японською мовою. Іншими прийнятними мовами є: голландська, датська, норвезька, фінська та шведська.

Міжнародні пошукові органи.Функції міжнародних пошуко­вих органів покладено на такі відомства: Австралійське патентне відомство, Відомство СІПА з патентів і товарних знаків, Євро­пейське патентне відомство, Іспанське відомство з патентів і то­варних знаків, Шведське патентне відомство і Японське патент­не відомство.


Кожний міжнародний пошуковий орган повинен мати в роз­порядженні і використовувати передбачуваний РСТ мінімум до­кументації, необхідної для пошуку. До цього мінімуму входять патентні документи провідних промислових країн, датовані по­чинаючи з 1920 р., і погоджений список непатентної літератури. Зобов'язання використати принаймні мінімум документації, за­тверджений РСТ, гарантує високий рівень міжнародного пошуку.

Результати міжнародного пошуку подають у звіті про міжна­родний пошук, який передають заявникові протягом 4-5 місяців після подання заявки. Посилання на відповідний попередній рівень техніки, які містить звіт, дозволяють заявникові оцінити свої шанси иа одержання патенту в зазначених у міжнародній за­явці країнах.

Міжнародний пошуковий орган надсилає звіт про міжнарод­ний пошук заявникові і Міжнародному бюро. Міжнародне бюро включає звіт про пошук до міжнародної публікації міжнародних заявок і надсилає по примірнику до зазначених відомств.

Міжнародна публікація служить двом основним цілям: роз­крити винахід публіці (тобто в загальних рисах описати технічне вдосконалення, здійснене винахідником) і встановити обсяг охо­рони, яку можна зрештою одержати.

Попередня міжнародна експертиза.Одержавши звіт про міжнародний пошук, заявник може вимагати проведення попе­редньої міжнародної експертизи, щоб дізнатися, чи задовольняє заявлений винахід певний або всі пижчезазначені критерії, чи мас він новизну, чи відповідає винахідницькому рівню і чи є він про­мислово придатним. Міжнародна заявка не підлягає попередній експертизі автоматично, а тільки за спеціальним запитом заявни­ка, у якому він засвідчує своє бажання використати результати експертизи п певних державах. Збір за попередню міжнародну експертизу сплачують, коли вимогу подають до міжнародного органу попередньої експертизи, разом зі збором за роботу Міжна­родного бюро.

Як і міжнародні пошукові органи, міжнародні органи поперед­ньої експертизи призначає Асамблея Союзу РСТ. По суті, це с міжнародні пошукові органи, за винятком Іспанського відомства з патентів і товарних знаків.

РСТ і національні патентні відомства.Зазвичай після публі­кації міжнародної заявки (але не пізніше 19-го місяця від дати встановлення пріоритету) Міжнародне бюро надсилає міжнарод­ну заявку зазначеним заявником національним відомствам,

-І 4-172


оскільки РСТ є системою тільки подання заявок, а не видачі па­тентів. Національні відомства вирішуватимуть, видати або не ви­дати патент. Звіт про міжнародний пошук і висновок попередньої міжнародної експертизи, якщо таку здійснено, покликані лише полегшити виконання цього завдання.

Процедура видачі патентів не може початися до закінчення 20 місяців (або ЗО місяців, якщо застосовують главу 2) від дати вста­новлення пріоритету міжнародної заявки, якщо тільки заявник не вимагає розпочати її раніше.

РСТ і заявник.Після одержання звіту про міжнародний по­шук і, за необхідності, висновку попередньої міжнародної експер­тизи, а також після надання можливості внести зміни до заявки заявник може зважити, чи має він шанс одержати патенти в за­значених державах. Якщо він не вбачає такої можливості, він може або відкликати свою заявку, або не вдаватися до жодних дій вза­галі. В останньому разі міжнародна заявка втрачає силу націо­нальної заявки і процедура автоматично припиняється.

Це означає, що заявник уникає витрат, пов'язаних з поданням окремих національних заявок, як того вимагає Паризька конвен­ція. Він не сплачує за заявки і переклад для національних відомств, не сплачує збір цим відомствам, не наймає місцевих агентів. Тоб­то не робить нічого з того, що потрібно зробити відповідно до тра­диційного шляху Паризької конвенції протягом 12 місяців від дати пріоритету. До того ж традиційний шлях не гарантує одержання патенту, що можливе відповідно до РСТ.

Якщо заявник вирішує продовжити процедуру, він повинен сплатити визначені національні збори зазначеним (або вибраним) національним відомствам і за необхідності надати цим відомствам переклади його міжнародної заявки. Надати переклад і сплатити національні збори слід протягом 20 місяців (або ЗО місяців, якщо застосовують главу 2) від дати встановлення пріоритету. Щойно національні відомства розпочинають роботу, починають застосо­вувати звичайні національні процедури, які, за деякими винятка­ми, випливають із процедури РСТ (наприклад, процедури, що стосуються форми і змісту міжнародної заявки, надання копій пріоритетного документа тощо).

Керівництво по РСТ для заявника. ВОІВопублікувала Керів­ництво по РСТ для заявника. Том І Керівництва містить загаль­ну інформацію для користувачів РСТ щодо міжнародного етапу. Том II містить інформацію про процедуру в зазначених і вибра­них відомствах, яка належить до національного етапу.


Переваги системи РСТ.Переваги системи РСТ для патентних відомств (розвантаження персоналу) і для заявників (зниження витрат, поінформованість про ступінь імовірності видачі патенту тощо) очевидні. Разом Із тим вона має переваги і для національної економіки та промисловості. У багатьох країнах (включаючи роз­винені країни) більшість патентних заявок подають іноземні заяв­ники. Це є наслідком необхідності для власників нової технології одержати патентну охорону окремо в кожній з кількох країн, у яких він економічно зацікавлений. Полегшуючи подання патентних за­явок, РСТ допомагає країні придбати нову технологію.

Будучи у змозі запропонувати шлях РСТ іноземним підприєм­цям - володільцям запатентованої технології, країна тим самим спонукає їх охочіше передавати свою технологію і залучає більше іноземних інвестицій.

За допомогою РСТ формується Інформаційна база про всі па­тентні документи, опубліковані в багатьох країнах і багатьма мо­вами, що, у свою чергу, допомагає скласти думку про сучасний рівень технічного розвитку.

7.2. Договір про патентне право (РІ.Т)

311 травня по 2 червня 2000 р. у Женеві проходила Диплома­тична конференція, організована ВОІВ, у результаті якої 1 черв­ня 2000 р. був одностайно прийнятий Договір про патентне право (РІЛ"), який має стати важливою віхою подальшої інтернаціона­лізації інтелектуальної власності, сприяти розвитку та гармоні­зації міжнародних економічних відносин і співпраці.

Договір містить положення щодо:

■ врегулювання порядку встановлення дати подання заявки (зокрема, набір елементів, достатній для її встановлення, можли­вість послідовного показу цих елементів, а також заміни опису посилань на попередню заявку);

• встановлення вимог стосовно форми і змісту заявки;

• надання заявникам можливості подавати заявку в елект­
ронній формі;

• вирішення питання про представництво перед патентним
відомством, зокрема, про процедури, щодо яких не можна вима­
гати призначення представника;

• встановлення вимог до форми, засобів і строків надання за­
явником різної кореспонденції та до зазначення адрес;

• встановлення обов'язку патентного відомства повідомляти
заявника про невиконання ним процесуальних вимог, формаль­
них вимог до заявки і про можливу втрату прав;

4- 99


• закріплення неможливості анулювати виданий патент лише
па підставі недотримання формальних вимог до заявки;

• встановлення гарантій послаблень заявникові або патенто-
володільцеві з приводу пропуску ними строків, установлених
відомством, шляхом їх продовження, відновлення (за необхід­
ності) і прийняття запізнілого запиту пріоритету, запітнілого по­
дання заявки Із запитом пріоритету і підновлення права пріори­
тету в ситуації, коли заявник не зміг надати у встанонлений строк
копію першої заявки.

Генеральний директор ВОІВ доктор Каміл Ідріс, схвалюючії прийняття Договору про патентне право, заявив: «Успішне вико­нання цілей, поставлених перед системою РІЛ", є значним кро­ком у межах масштабного процесу зменшення вартості патенту­вання на міжнародному рінні*1.

7.3. Будапештський договір про міжнародне визнання

депонування мікроорганізмів для цілей патентної

процедури (Будапештський договір)

Загальні положення.Будапештський договір укладений у 1977 р., а переглянутий у 1980 р.

Договір відкритий для держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід ігерсдавати на збереження Генеральному директору ВОІВ. Договір передба-час заснування Союзу й Асамблеї, членами яких є держави - учас­ниці Договору.

Україна сучасницею Будапештського договору з 2 липня 1997 р. Розкриття суті винаходу, пов'язаного з мікроорганізмом.Умовою видачі патентів є розкриття суті винаходу. Зазвичай це роблять за допомогою письмового опису. У тих випадках, коли ви­нахід пов'язаний з мікроорганізмом або використанням мікроор­ганізму, розкриття за допомогою письмового опису неможливе. Тому його здійснюють тільки шляхом депонування зразка мікро­організму у спеціалізованій установі, доступній для публіки.

Мета Будапештського договору.Саме з метою запроваджен­ня обов'язкового депонування зразка мікроорганізму в кожній країні, де запитують його охорону, Договір передбачає, гцо одно­го депонування в будь-якому міжнародному органі депонування достатньо для здійснення патентної процедури в національних патентних відомствах усіх договірних держав і в будь-якому ре-

. ші/еп8/'ргеї5ге1/2000/р.222.Ьіга.


 


гіональному патентному відомстві (якщо останнє зробить заяву про те, що воно визнає дію Договору). Європейське патентне відомство зробило гаку заяву.

Міжнародний орган депонування.Те, що Договір називає міжнародним органом депонування, є науковою установою, здат­ною здійснювати збереження мікроорганізмів. Така установа на­буває статусу міжнародного органу депонування шляхом надан­ня однією з договірних держав Генеральному директору ВОІВ запевнення у тому, що згадана установа відповідає певним вимо­гам, сформульованим у Договорі.

Станом на 15 січня 2001 р. нараховували 33 таких органи: 6-у Сполученому Королівстві, 3 - в Російській Федерації, 3 - в Рес­публіці Корея, по 2- у США, Китаї, Польщі та Італії, по 1 - в Авст­ралії, Бельгії, Болгарії, Іспанії, Канаді, Латвії, Нідерландах, І Іімеч-чшіі, Словаччині. Франції, Угорщині, Чеській Республіці та Японії.

Переваги Будапештського договору.Будапештський договір перш за все вигідний для депозитора, який подав патентні заявки її кількох договірних державах. Депонування мікроорганізму відповідно до процедур, передбачених Договором, зменшить ви­трати депозитора і підвищить надійність його становища.

Зменшення витрат є наслідком того, що замість депонування мікроорганізму в кожній договірній державі, у якій депозитор подав заявку на патент, пов'язаний із цим мікроорганізмом, його депонують один раз і в одному органі депонування. Наслідком цього є те, що депозитор у всіх договірних державах, крім однієї, у яких він запитує охорону, зекономить на витратах, які довелось би понести у зв'язку з депонуванням.

Договір підвищує надійність становища депозитора, оскільки запроваджує єдину систему депонування, визнання та надання зразків мікроорганізмів.

7.4. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків

Загальні положення.6 листопада 1925 р. у рамках Паризької конвенції було прийнято Гаазьку угоду про міжнародне депону­вання промислових зразків, яка набула чинності 1 червня 1928 р. і яку переглянули в Лондоні 1934 р. і в Гаазі 1960 р. її доповнили Монакським додатковим актом 1961 р. і Стокгольмським додат­ковим актом 1967 р. Протокол, підписаний у Женеві 29 серпня 1975 р., який дозволяв застосовувати деякі статті Акта 1960 р. до його введення і: дію, більше не використовують, оскільки Гаазь-


кий акт i960 p. набув чинності 1 серпня 1984 р. У 1999 р. у Же­неві був прийнятий Женевський акт.

Гаазька угода відкрита для всіх держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному директору ВОІВ.

Підстави для міжнародного депонування промислових зразків.Міжнародне депонування промислових зразків виник­ло внаслідок необхідності спрощення й економії. Його основ­ного метою є забезпечення охорони одному або більшій кількості промислових зразків у ряді держав шляхом єдиного депонуван­ня, здійснюваного Міжнародним бюро ВОІВ, з мінімумом фор­мальностей і витрат. Заявник позбавлений необхідності здійсню­вати національне депонування в кожній із держав, у якій він за­питує охорону, що значно спрошує процедуру, оскільки не доводиться переглядати необхідні документи різними мовами та слідкувати за своєчасністю продовження відразу кількох націо­нальних строків охорони, а також сплачувати національні збо­ри та гонорари повірених у різній валюті. Відповідно до Гаазь­кої угоди тих самих результатів можна досягнути шляхом одно­го національного депонування, здійснюваного в одному відомстві, однією мовою, після сплати одного набору зборів в одній валюті.

Охорона промислових зразків.Гаазька угода дозволяє осо­бам, які мають право здійснювати міжнародне депонування (будь-яким фізичним або юридичним особам, які мають громадянство однієї з договірних держав, мешкають або мають дійсне та не-фіктивне промислове чи торговельне підприємство в одній із цих держав), одержати охорону їхніх промріслових зразків у договір­них державах, здійснивши запит охорони шляхом одного депону­вання в Міжнародному бюро ВОІВ.

Міжнародне та національне депонування.Міжнародне депо­нування не вимагає жодного попереднього національного депо­нування. Його здійснює безпосередньо в Міжнародному бюро ВОІВ депозитор або його повірений на бланку, наданому без­оплатно.

Якщо ж законодавство певної держави допускає таку мож­ливість, міжнародне депонування можна здійснити за посередниц­тва національного відомства договірної держави.

Законодавство договірної держави також може передбачати, що в разі, коли ця держава є країною походження промислового


зразка, міжнародне депонування слід здійснювати за посередниц­тва національного відомства цієї держави.

У кожній договірній державі, зазначеній заявником, міжнарод­не депонування мас такі самі наслідки, які б настали, якби заяв­ник виконав усі формальності, пов'язані з одержанням охорони, передбачені національним законодавством, і якби національне або регіональне (наприклад, Відомство Бенілюксу з промислових зразків) виконало всі передбачені у зв'язку з цим адміністративні процедури.

Поширення дії міжнародного депонування.Дія міжнародно­го депонування може поширюватися на договірну державу, що є країною походження (якщо її зазначив заявник), коли законодав­ство цієї держави не передбачає; інше.

Будь-яка договірна держава, внутрішнє законодавство якої передбачає можливість відмови в наданні охорони, може протя­гом 6 місяців від дати одержання публікації про міжнародне де­понування на підставі адміністратииної експертизи ex officio або заперечень третьої сторони відмовити в наданні охорони будь-якому промисловому зразку, що не відповідає вимогам внутріш­нього законодавства цієї держави. Проте відмова в наданні охо­рони не може поширюватися на формальні вимоги й адміністра­тивні процедури, які договірна держава має розглядати як належним чином виконані на час реєстрації міжнародного депо­нування в Міжнародному бюро.

Право депозитора.Депозитор може просити відстроч йти пуб-лікацію в щомісячнику «Бюлетень міжнародних зразків» (International Designs Bulletin) на період, що не перевищує 12 місяців віддати міжнародного депонування або, в разі запитуван­ня пріоритету, - від дати встановлення пріоритету.

Право пріоритету особи, яка здійснює міжнародне депону­вання.Особа, яка здійснює міжнародне депонування промисло­вого зразка, користується правом пріоритету, встановленого відповідно до ст. 4 Паризької конвенції, якщо вона заявляє це право і якщо міжнародне депонування здійснюють протягом місяців від дати першого національного, регіонального або міжна­родного депонування, яке відбулося в одній із країн - учасниць Паризької конвенції або яке є чинним в одній із цих країн.

Строк міжнародного депонування.Міжнародне депонуван­ня здійснюють на первісний 5-річпий строк. Його можна продов­жити принаймні один раз на додатковий 5-річний строк щодо всіх


або частини зразків, включених до заявки на депонування, або щодо всіх чи тільки деяких держав, у яких діє міжнародне депо­нування.

У тих договірних державах, національне законодавство яких допускає для національного депонування строк охорони, що пе­ревищує 10 років, міжнародне депонування можна продовжува­ти більше одного разу: кожного разу на додатковий 5-річний строк аж до закінчення загального строку охорони, передбаченого внутрішнім законодавством держачи для національного депону­вання.

Переваги приєднання до Гаазької угоди.Переваги приєднан­ня до Гаазької угоди очевидні. Громадяни держав - учасниць Га­азької угоди мають можливість одержувати охорону своїх про­мислових зразків у ряді держав із мінімальними формальностя­ми і витратами. Спрощення формальностей і зниження вартості одержання охорони за рубежем сприяє розпитку зовнішньої торгівлі, а також місцевої промисловості, орієнтованої на експорт. У свою чергу промисловцям та торгівцям в інших державах-учас­ницях буде легше захищати спої промислоні зразки в державі, яка приєдналася до Угоди, отже, пони матимуть більший стимул до експортування своєї продукції до цієї держави.

Адміністративні положення.У рамках Гаазької угоди засно­ваний Союз. З 1970 р. Союз має Асамблею. Всі країни - члени Союзу, які приєдналися до додаткового Стокгольмського акта, є членами Асамблеї.

Новий Женевський акт. Новий Женевський акт 1999 р. був розроблений Комітетом експерті!) з розвитку Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків і Міжнародним бюро ВОІВ з метою усунення існуючих перешкод для залучення якомога більшої кількості країн до участі в Угоді.

Новий Женевський акт передбачає деякі зміни щодо зборів, а саме запроваджує систему індивідуальних зборів. Договірна сто­рона може сама встановлювати розмір збору, але в межах, що не перевищують розміри зборів, встановлюваних Міжнародним бюро.

Цей акт передбачає розширення географії учасників Угоди: крім держав у ній можуть брати участь міжнародні регіональні організації певного тину (ст. 27 Акта).


S 8. СИСТЕМА ДЖЕРЕЛ ПАТЕНТНОГО ПРАВА:

ДОГОВОРИ, ЩО ЗАПРОВАДЖУЮТЬ МІЖНАРОДНІ КЛАСИФІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ

8.1. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію {Угода про МПК)

Національні патентні класифікації.Вперше національна кла­сифікаційна система була прийнята в 1831 р. у патентному відомстві США, потім у 1877 р. у патентному відомстві Німеччи­ни і її 1880 р. у патентному відомстві Великобританії. Вихідну систему простої реєстрації патентних заявок поступово замінила система експертизи патентних заявок, під час якої заявки порівню­вали з існуючими національними патентними документами.

Загальний стан техніки.Наступним кроком було включення до процесу експертизи патентних заявок і розгляду так званого загального стану техніки в певній галузі, тобто документів, опуб­лікованих іншими країнами. Для експертизи цього типу відом­ства з промислової власності були зобов'язані здійснювати по­шук серед великої кількості документів, присвячених конкретній тематиці. Проте трипалий час класифікаційні системи різних країн істотно різнилися між собою.

Таблиці відповідності між двома різними класифікаційними системами.Одним зі шляхів подолання цієї проблеми було ство­рення таблиць відповідності між днома різними класифікаційни­ми системами, тобто таблиць, які біля кожної рубрики однієї на­ціональної класифікації наводили відповідну рубрику іншої на­ціональної класифікаційної системи.

Внаслідок того, що в основу кожної системи було покладено свій принцип класифікації, національні класифікації настільки різни­лися, що цінність таблиць відповідності була більше ніж сумнів­ною. Необхідно було б створювати нову таблицю відповідності для національної системи класифікації кожної іншої країни, яка ви­кликала інтерес. Тому цей метод не давав прийнятного рішення.

РекласифІкація зарубіжних патентних документів. Іншимможливим вирішенням проблеми була рекласифікапія в кожній країні зарубіжних патентних документів відповідно до національ­ної класифікації. Цс рішення також було неприйнятним через велику кількість патентних документів, які при йшлося б рекла-сифіку вати, а також через необхідність залучення висококваліфі­кованих спеціалістів зі знанням іноземних мов для трудомісткої роботи з патентними документами зарубіжних країн.


Угода про МПК.Потреба в єдиній міжнародній класифі­каційній системі ставала все більш очевидною. Міжнародне співробітництво під егідою Ради Європи та Всесвітньої органі­зації інтелектуальної власності, здійснюване починаючи з 1956 p., призвело до того, що в 1971 р. було укладено Страсбурзьку угоду про міжнародну патентну класифікацію. У 1979 р. до неї було внесено поправки.

Загальні положення Угоди про МПК.Угода про МПК відкри­та для держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні гра­моти або акти про приєднання слід передавати на збереження Ге­неральному директору ВОІВ.

Угода засновує Міжнародну патентну класифікацію (МПК), яка поділяє всю галузь техніки на 8 основних розділів, 20 підрозділів, 118 класів, 624 підкласи і понад 67 тис. груп (з яких приблизно 10 % - основні групи, а решта - підгрупи).

Символ рубрики.Кожній рубриці МПК присвоєний символ, який складається з арабських цифр і літер латинського алфа­віту.

Відповідний символ зазначають на кожному патентному до­кументі (опублікованих патентних заявках і виданих патентах, кількість яких за останні 10 років щорічно досягала приблизно 1 млн.). Символ рубрики ставить національне або регіональне па­тентне відомство, що публікує відповідний документ.

Необхідність і специфіка класифікації.Класифікація необ­хідна, щоб полегшити пошук патентних документів з метою ви­значення попереднього ріння техніки. Цей пошук потрібний як органам, що видають патенти, так і потенційним винахідникам, науково-дослідним установам, усім, хто має справу із застосуван­ням або розвитком техніки.

Відповідно до ст. 4 Угоди про МПК класифікація має виключ­но адміністративний характер. Кожна країна Спеціального союзу має право використовувати класифікацію як основну або додат­кову систему.

Для підтримки МПК на рівні сучасних вимог її постійно пере­глядають, раз на 5 років публікують нову редакцію. Остання (7-ма) редакція класифікації діє з 1 січня 2000 р.

У рамках МПК заснований Союз, який має Асамблею. Всі краї­ни - члени Союзу є членами Асамблеї.


8.2. Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків

Загальні положення.Локарнська угода про заснування М іжнародної класифі кації промислових зразків є багатосторонні м міжнародним договором, підписаним 8 жовтня 1968 p., який на­був чинності 27 квітня 1971 р. Угода відкрита для держав - учас-нипь Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному дирек­тору ВОІ В.

Склад ЛокарнськоїУгоди. Угода складається з трьох частин:

• переліку класів і підкласів (32 класів і 223 підкласів);

• алфавітного переліку товарі в, до якого включені промислові
.зразки (містить загалом понад 6600 записів).

Згідно зі ст. 2 (3) Локарнської угоди до офіційних документів про депонування або реєстрацію зразків і до офіційних публікацій зразків (якщо такі здіисітюють), слід включати відомості про про­мислову власність країн Локарнського союзу, а також номери класів і підкласів Локарнської класифікації, які належать това­рам, перелік яких містить і промислові зразки.

Права країн-учасниць.Кожна країна може надати класифі­кації юридичні наслідки, які вона вважає за необхідні. Зокрема, Локарнська класифікація не обмежує країни Локарнського со­юзу щодо характеру й обсягу охорони, надаваної зразкам у цих країнах.

Передбачено, шо кожна з країн Союзу резервує своє право за­стосовувати Локарнську класифікацію як основну або допоміж­ну систему. Це означає, що країни Локарнського союзу мають вибір: прийняти Локарнську класифікацію як єдину класифіка­цію, застосовну для промислових зразків, або зберегти існуючу систему національної класифікації промислових зразків і вико­ристовувати Локарнську класифікацію як допоміжну.

Ст. 2 (4) Угоди передбачає, що включення будь-якого найме­нування до алфавітного переліку не є вираженням думки Коміте­ту експертів з приводу того, чи є відповідний товар, що стоїть за Цим найменуванням, охоронюваним.

У рамках Локарнської угоди засновано Союз, який має Асам­блею.

Всі держави - члени Союзу є членами Асамблеї.


 




§ 9. НАЦІОНАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА

ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

9.1. Правове регулювання відносин, пов'язаних із комерційними найменуваннями

В Україні формується механізм правового реіулювання відно­син, пов'язаних із комерційними найменуваннями. Глава 43 ДК присвячена праву інтелектуальної власності на комерційне най­менування (статті 489-491),

Правова охорона комерційних найменувань.Відповідно до ст. 489 ЦК пранову охорону надають комерційному найменуван­ню, якщо ноно допомагає вирізнити певну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щоло її справжньої діяльності.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменуван­ня є чинним я моменту першої'о використання цього найменуван­ня та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи реєстрації, а також незалежно від того, є чи не є комерційне най­менування частиною торговельної марки.

Відомості про комерційне найменування можуть бути внесені до реєстрів, порядок ведення яких встановлює закон.

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони вироб­ляють та (або) реалізують, а також послуг, які вони надають.

Майнові права на комерційне найменування.Згідно зі ст. 490 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на комерцій­не найменування є:

• право на використання комерційного найменування;

• право перешкоджати іншим особам неправомірно викорис­
товувати комерційне найменування, утому числі забороняти таке
використання:

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені
законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційне най­менування передають іншій особі лише разом із цілісним майно­вим комплексом особи, якій ці права належать, або з його нідпо-відною частиною.

Припинення чинності майнових прав на комерційні найме­нування.Як визнача

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти