ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


На товарні знаки (частина II, розділ 2) та на географічні зазначення (частина II, розділ 3)

Основними стандартами Угоди ТКІР5 (1994) щодо наявності, обсягу та використання прав на товарний знак є такі:

• будь-яке позначення, за допомогою якого можна відрізнити товари або послуги одного підприємства від товарів або послуг


інших підприємств (у тому числі знаки обслуговування), можна зареєструвати як товарний знак (ст. 15 (1);

• реєстрація може залежати від візуальної розрізнюваності зна- і
ка, а для знаків, які не є розрізнюваними з самого початку, - від І
розрізнюваності, набутої у процесі використання.

• реєстрація може залежати від використання знака (ст. 15(2),
проте використання не може бути умовою подання заявки на реє­
страцію, і заявку не можна відхилити виключно на тій підставі,
що ймовірне використання не мало місця протягом 3 років від
дати подання заявки (ст. 15 (3);

 

• характер товарів або послуг, до яких застосовують товарний
знак, не є перешкодою для реєстрації знака (ст. 15 (4);

• члени Угоди публікують відомості про кожний товарний
знак, надають можливість звертатися з клопотанням про анулю­
вання реєстрації і передбачають можливість заперечувати проти

реєстрації (ст. 15 (5);

• права, надавані відповідно до реєстрації, включають виключ­
не право не дозволяти іншим особам використовувати тотожні або
схожі знаки для тотожних або схожих товарів і послуг, якщо таке
використання може призвести до їх сплутання; до того ж у разі то­
тожності товарів або послуг передбачають (ст. 16 (1) певні винят­
ки, такі як добросовісне використання описових виразів (ст. 17);

• певні права надають володільцям добре відомих товарних
знаків і знаків обслуговування (статті 16 (2) і 16 (3);

• строк дії первісної реєстрації товарного знака і кожного її
продовження становить не менш як 7 років, при цьому реєстра­
цію товарного знака можна продовжувати необмежену кількість

разів (ст. 18);

• якшо підтвердження використання є вимогою підтверджен­
ня реєстрації, то реєстрація може бути анульована тільки по за­
кінченні безперервного строку невикористання знака, який дорі­
внює принаймні 3 рокам, якщо тільки не наведено вагомі причи­
ни невикористання (ст. 19 (1);

• не допускають деякі обмеження використання (ст. 20);

• не допускають примусове ліцензування товарного знака

(ст. 21);

■ зареєстрований товарний знак можна передавати разом із підприємством, якому належить товарний знак, або без передачі

підприємства (ст. 21).

Основними стандартами щодо наявності, обсягу та викорис­тання прав, які охоплюють географічні зазначення, є такі;


• географічні зазначення — це зазначення, які ідентифікують товар як такий, що походить з території країни-члена або регіону чи місцевості на цій території, де якість, репутацію або Інші ха­рактеристики товару значною мірою пов'язують з Його географі­чним походженням (ст. 22 (1);

• члени Угоди повинні передбачати правові механізми запо­
бігання використанню зазначень, які вводять в оману, вказуючи
на або створюючи ймовірність того, що певний товар дійсно по­
ходить Із вказаного місця (ст. 22 (2) (а);

• члени Угоди відмовляють у реєстрації або визнають не­
дійсною реєстрацію товарного знака, що складається із зазначен­
ня, яке вводить в оману (ст. 22 (3), і надають засоби для недопу­
щення будь-якого використання, що становить собою акт недо­
бросовісної конкуренції відповідно до статті 10Ьі5 Паризької

конвенції (ст. 22 (2);

• застосовують охорону від географічного зазначення, яке хоча вірне буквально, але вводить в оману (ст. 22 (4), а щодо вин і міцних спиртних напоїв цю охорону застосовують навіть якщо зазначено справжнє походження товару, а також якщо географічне зазначен­ня використовують у перекладі або супроводжують такими слова­ми, як «вид*, ^тип*-, «стиль», «імітація» чи подібними (ст. 23 (1);

■ не обов'язково надавати охорону від географічних зазначень іншого учасника Угоди, які тотожні добре відомому найменуван­ню товарів або послуг, а також від найменувань продуктів вино­робства, тотожних найменуванню сорту винограду, усталеного на території цієї країни-члена на момент введення в дію Угоди СОТ

(ст. 24 (6);

• не встановлено обов'язок охороняти географічні зазначен­
ня, які не охороняються у країні походження, охорона яких при­
пинена або які вийшли із вжитку в цій країні (ст. 24 (9);

• передбачено додаткову охорону географічних зазначень для вин
і міцних спиртних напоїв (ст. 23), у тому числі одночасну охорону
географічних зазначень - омонімів для вин (ст. 23 (3), деякі винят­
ки з матеріальних прав, таких як право попереднього користування
(ст. 24 (4) і право користування власним іменем (ст. 24 (8), а в пев­
них випадках - обмеження часу для реєстрації (ст. 24 (7);

■ для полегшення охорони географічних зазначень для вин Рада ТЯІР5 має проводити переговори щодо впровадження бага­тосторонньої системи повідомлень і реєстрації географічних за­значень для вин, яка діятиме щодо країн-членів, які беруть участь

у цій системі (ст. 23 (4).


і 11. МІЖНАРОДНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ:

ДОГОВОРИ, ЩО ПОЛЕГШУЮТЬ ОДЕРЖАННЯ ОХОРОНИ

ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ В КІЛЬКОХ КРАЇНАХ

11.1. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків {Мадридська угода)

Загальні положення. Мадридську угоду було прийнято у квітні і 1891 р., а переглянуто у Брюсселі 1900 р., Вашингтоні 1911 р., Гаазі 1925 р., Лондоні 1934 р., Ніцці 1957 р. і Стокгольмі 1967 року. У 1979 р. до її тексту були внесеш поправки, а 27 червня 1989 р. був прийнятий Протокол Мадридської угоди.

Мадридська угода заснувала Союз. З 1970 р. Союз має Асамб­лею. Усі держави - члени Союзу є членами Асамблеї.

Україна є учасницею Мадридської угоди з 25 грудня 1991 р.

Мета Мадридської угоди. Мета Мадридської угоди - позба­вити заявників певних труднощів шляхом запровадження міжна­родної реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування, яка поширюється на країни - учасниці Мадридської угоди. Заявни­кові необхідно дотримуватися тільки переліку формальних ви­мог Міжнародного бюро ВОІВ.

Заявку подають однією мовою - французькою, а збори спла­чують тільки один раз, до Міжнародного бюро. Строк дії охорони становить 20 років для всіх країн, на які поширено охорону. Реє­страції, здійснювані відповідно до цієї Угоди, називають міжна­родними, оскільки кожна реєстрація має силу в ряді країн, а по­тенційно - у всіх договірних державах (за винятком країни по­ходження).

Переваги Мадридської угоди. Міжнародна реєстрація за Мад­ридською угодою вигідна національним відомствам з товарних знаків, оскільки скорочує обсяг роботи, яку їм довелося б вико­нувати.

Щоб скористатися перевагами Угоди, заявник повинен бути громадянином однієї з договірних держав або мати місце прожи­вання чи дійсне І нефіктивне промислове або торговельне підприєм­ство на території однієї з договірних держав. Спочатку заявник повинен зареєструвати свій знак в національному або регіональ­ному (для країн Бенілюксу) відомстві з товарних знаків країни походження на національному рівні.

Подання заявки на міжнародну реєстрацію. Після цього мож­на подати заявку на міжнародну реєстрацію через згадане націо-


нальне або регіональне відомство, але не до Міжнародного бюро ВОІВ безпосередньо.

Перед відправленням заявки до Міжнародного бюро ВОІВ національне відомство перевіряє і засвідчує, що знак у тому ви­гляді, у якому він представлений у заявці на міжнародну реєстра­цію, внесений до національного реєстру товарних знаків на ім'я заявника і що товари І (або) послуги, перелічені у міжнародній заявці, охоплені національною реєстрацією.

Заявку супроводжують сплатою зборів: основного збору на покриття витрат Міжнародного бюро; додаткового збору за кож­ну країну, де запитують охорону; додаткового збору за кожний додатковий клас Міжнародної класифікації, якщо їхня кількість перевищує три (відповідно до Ніццької угоди).

Право пріоритету. Володілець міжнародної реєстрації корис­тується правом пріоритету. Якщо міжнародну реєстрацію здійснюють на одну з країн — учасниць Паризької конвенції не пізніше 6 місяців від дати подання першої правильно оформленої національної заявки, то міжнародна реєстрація має пріоритет не від дати міжнародної реєстрації, а від дати подання першої націо­нальної заявки.

Публікація відомостей про міжнародну реєстрацію. Після здійснення міжнародної реєстрації відомості про неї публікує Міжнародне бюро, про що повідомляють договірні держави (або відомство Бенілюксу з товарних знаків), у яких заявник запитує охорону. Кожна така держава протягом 1 року має право заявити, що вона не може надати охорону знаку на своїй території, вказав­ши при цьому підстави свого рішення.

ДІЯ міжнародної реєстрації. Міжнародна реєстрація не може мати чинності у країні походження, у якій охорону товарного зна­ка здійснюють відповідно до національної реєстрації, котра є підставою для міжнародної реєстрації.

Що стосується інших країн — учасниць Мадридської угоди, міжнародна реєстрація є чинною тільки в тих із них, у яких спеці­ально запитували охорону.

Товарний знак, який був предметом міжнародної реєстрації, у кожній із зацікавлених країн охороняють так, ніби він був безпо­середньо заявлений в цих країнах. Тому статус товарного знака в різних країнах може бути різним.

Міжнародна реєстрація залишається залежною від законодав­ства кожної країни, у якій вона є чинною. Це стосується і проце­дури експертизи, яка є обов'язковою відповідно до законодавства


ряду країн. Разом із тим міжнародна реєстрація має однаковий! строк дії - 20 років, який би строк дії реєстрації не встановлюва-1 ли положення національного законодавства.

Залежність міжнародної реєстрації. Відповідно до ст. 6 ( Мадридської угоди охорона, що виникає в результаті міжнародної З охорони знака, є залежною протягом 5 років від дати міжнародної І реєстрації від охорони, надаваної знаку в країні походження.

Якщо протягом вищезазначеного строку знак втрачає націо- і нальну охорону у країні походження, охорону, що виникає в ре- .і зультаті міжнародної реєстрації, вже не можна запитувати в. жодній Із заінтересованих країн.

Масштаби міжнародної реєстрації. Кількість міжнародних; реєстрацій (у тому числі подовжень), здійснених відповідно до % Мадридської угоди І Мадридського протоколу, становила 22995 1 у 1996 р. До квітня 1996 р. чинні міжнародні реєстрації поширю­валися в середньому на 10,8 країни.

11.2. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків

Загальні положення. У червні 1989 р. у Мадриді було прове­дено Дипломатичну конференцію щодо складання Протоколу Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, скликану ВОЇВ. Протокол був прийнятий одностайно.

Протокол відкритий для країн - учасниць Паризької конвенції і міжурядових організацій, що відповідають певним критеріям. Ратифікаційні грамоти, документи про приєднання, схвалення або прийняття передають на збереження Генеральному директору ВОІВ.

Країни, які приєдналися до Протоколу, є членами Союзу й Асамблеї, заснованих Мадридською угодою, навіть якщо вони не є учасницями цієї Угоди.

Україна приєдналася до Протоколу Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1 червня 2000 р.

Мета Мадридського протоколу. Мадридський протокол був прийнятий з метою запровадження до міжнародної системи реєст­рації знаків (відповідно до Мадридської угоди) деяких нових еле­ментів і змін. Вони усувають перешкоди для приєднання окремих країн (США, Великобританії, Японії) до Мадридської угоди. Мад­ридський протокол діє як доповнення до Мадридської угоди.

Нововведення Мадридського протоколу. Протокол містить такі основні нововведення до Мадридської системи:


 

• дозволяє на розсуд заявника подавати заявки на міжнарод­
ну реєстрацію, базуючись не тільки на національних реєстраціях,
а й на національних заявках (ст. 2 (1);

• допускає можливість для договірних сторін використати
строк тривалістю 18 місяців (замість 1 року) для винесення рішен­
ня про відмову б наданні охорони і навіть більш тривалий строк у
разі оспорювання такого рішення (ст. 5 (2);

• допускає перетворення анульованої (наприклад, внаслідок
принципу центральної атаки) міжнародної реєстрації на націо­
нальні (або регіональні) заявки в кожній зазначеній договірній
країні, до того ж такі заявки матимуть дату подання і, за наяв­
ності такої можливості, дату встановлення пріоритету міжнарод­
ної реєстрації (ст. 9 чшпч»«);

 

• передбачає, що відомство кожної договірної сторони може
одержувати більш високі суми зборі її порівняно із сумами зборів,
одержуваних відповідно до Мадридської угоди (ст. 8 (7);

• передбачає, що заявки можна подавати це тільки французь­
кою, а й англійською мовою;

• передбачає, що не тільки держави, а й деякі міжурядові
організації можуть стати учасницями Протоколу (ст. 14 (1) (в).

Мадридський протокол і Мадридська угода. Протокол містить статтю «Збереження Мадридської угоди (Стокгольмсь­кого акта)&. її поява зумовлена тим, що усталена система повністю задовольняє учасників Мадридської угоди і має продовжувати існувати в тому самому вигляді. Положення про збереження пе­редбачає, що відносини між двома державами, які є учасниками і Мадридської угоди, і Мадридського протоколу, регулюють лише норми Мадридської угоди. Положення Протоколу регулювати­муть лише відносини між сторонами, принаймні одна з яких є учасницею Протоколу, але не є учасницею Мадридської угоди.

11.3. Лісабонська угода про охорону найменувань

місць походження та їхньої міжнародної реєстрації

(Лісабонська угода)

Загальні положення. Лісабонську Угоду було укладено в 1958 р., а переглянуто в 1967 р. До її тексту були внесені поправки в 1979 р.

Угода відкрита для держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному директору ВОІВ.

Лісабонська угода заснувала Союз, який має Асамблею. Будь-яка країна - член Союзу, яка приєдналася принаймні до адміні-


стративних і заключних положень Стокгольмського акта, є чле­ном Асамблеї.

Спеціальні положення.Лісабонська угода переслідує мету забезпечити охорону найменування місця походження, тобто «гео­графічної назви країни, району або місцевості, яку використову­ють для позначення виробу, що походить з цієї країни, району або місцевості, і якість та особливості якого пояснюють виключно або переважно географічним середовищем, у тому числі природним і людським факторами» (ст. 2).

Такі найменування реєструє Міжнародне бюро ВОІВ у Же­неві за заявкою компетентного органу договірної держави. Міжна­родне бюро повідомляє про реєстрацію інші договірні держави.

Усі договірні держави зобов'язані охороняти зареєстровані в міжнародному порядку найменування доти, доки їх охороняють у країні походження, за винятком випадків, коли певна договірна держава протягом року після реєстрації в міжнародному порядку найменування зробить заяву, що вона не може забезпечити охо­рону певного зареєстрованого найменування.

Станом на 1 січня 1996 р. було зареєстровано 735 наймену­вань місць походження.

5 12. МІЖНАРОДНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ:

ДОГОВОРИ, ЩО ЗАСНОВУЮТЬ МІЖНАРОДНІ

КЛАСИФІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ

12.1. Ніццька угода

про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Ніццька угода)

Загальні положення.Ніццька угода є багатостороннім міжна­родним договором, підписаним 15 червня 1957 р. Вона набрала чинності 8 квітня 1961 р., була переглянута у Стокгольмі 14 чер­вня 1967 р. і в Женеві 13 травня 1977 р. До Угоди після останньо­го перегляду додали Женевський акт, до тексту якого в 1979 р. було внесено поправки.

Угода відкрита для держав — учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному директору ВОІВ.

У рамках Ніццької угоди засновано Союз, який має Асамблею. Кожна країна - член Союзу, яка приєдналася до Стокгольмсько­го або Женевського акта Ніццької угоди, є членом Асамблеї.


Україна приєдналася до Ніццької угоди 1 червня 2000 р. Особливості Ніццької класифікації.Відповідно до Ніццької угоди міжнародна класифікація включає перелік класів, супро­воджуваний за необхідності пояснювальними записками (перелік включає 34 класи товарів і 8 класів послуг, а загалом близько 11 тис. найменувань), і алфавітний перелік товарів і послуг, що за­значає клас, до якого належить кожний товар або послуга. Оби­два переліки час від часу змінює і доповнює Комітет експертів, у якому представлені всі договірні держави. Сьома редакція класи­фікації набула чинності 1 січня 1997 р.

Ніццька класифікація має як англомовний, так і французько-мовний варіант, обидва тексти є аутентичними. На сьогодні існу­ють офіційні тексти, або офіційні переклади, Ніццької класифі­кації голландською, іспанською, німецькою, норвезькою, порту­гальською та російською мовами. Неофіційними є тексти, перекладені китайською та японською мовами.

Спеціальні положення.Відповідно до ст. 2(3) Ніццької угоди країни Ніццького союзу мають включати до офіційних документів і публікацій, пов'язаних із реєстрацією знаків, номери класів за класифікацією, до яких належать товари і послуги, щодо яких за­реєстровано знак. Кожна країна Ніццького союзу застосовує Ніццьку класифікацію на свій розсуд.

Кожна країна Ніццького союзу має право застосовувати Ніццьку класифікацію або як головну, або як допоміжну систе­му, оскільки країни Ніццького союзу вільні вибирати Ніццьку класифікацію товарів і послуг як єдину класифікацію, яку вико­ристовують з метою реєстрації знаків, або зберігати Існуючу на­ціональну систему класифікації товарів і послуг, а Ніццьку кла­сифікацію використовувати як додаткову, яку також зазначати­муть в офіційних публікаціях знаків.

Ст. 2 (4) Ніццької угоди передбачає, що сам факт включення до алфавітного переліку товарів і послуг Ніццької класифікації певного найменування жодним чином не зачіпає прав, які можуть застосовувати до цього найменування.

12.2. Віденська угода про заснування

Міжнародної класифікації' зображальних

елементів знаків (Віденська угода)

Загальні положення.Віденську угоду було прийнято 12 черв­ня 1973 р., вона набула чинності 9 серпня 1985 р. Угода відкрита для держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні гра-


моти або акти про приєднання слід передавати на збереження Ге­неральному директору ВОІВ.

У рамках Віденської угоди засновано Союз, який має Асамб­лею, членами якої є нсі держави - члени Союзу.

Специфіка Віденської угоди.Зазначена Угода тісно пов'яза­на з іншими класифікаційними документами, зокрема з Ніццькою угодою про міжнародну класифікацію товарів І послуг для реєст­рації знаків і зі Страсбурзькою угодою про Міжнародну патентну класифікацію.

Угода запроваджує класифікацію для знаків, які включають зображальні елементи або складаються з них. Класифікація на­раховує 29 категорій, 144 групи і 1569 підгруп, відповідно до яких детально класифікують зображальні елементи знака.

Полегшення попереднього пошуку, будучи головною метою Міжнародної класифікації, згідно з Угодою жодним чином не впливає на обсяг надаваної знаку охорони. Проте держава на свій розсуд має право надати класифікації правову компетенцію, що виходить за межі простих адміністративних можливостей, нада-ваних Угодою,

Держави-члени мають право застосовувати Міжнародну кла­сифікацію або як основну, або як допоміжну систему. Тобто ма­ють вибір розглядати Міжнародну класифікацію як єдину вико­ристовувану класифікацію або застосовувати її нарівні з націо­нальною класифікацією.

Спеціальні положення.Віденська угода відповідно до Паризь­кої конвенції заснувала спеціальний Союз, який приймає загаль­ну класифікацію зображальних елементів знаків.

Угода вимагає від провідних відомств країн - членів Союзу включати до офіційних документів І публікацій, пов'язаних з реє­страцією знаків та продовженням, номери категорій, груп і підгруп, відповідно до яких розподіляють зображальні елементи цих знаків. Угода не має зворотної сили в тому розумінні, що відомства країн - учасниць Угоди не зобов'язані класифікувати зображальні знаки, зареєстровані до введення в дію Угоди на їхній території. З іншого боку, їх доведеться класифікувати в разі про­довження строку дії реєстрації таких знаків.

Угода дозволяє країнам-членам зарезервувати можливість не застосовувати Міжнародну класифікацію для більш точного по­ділу або не застосовувати її загалом. Це положення має особливе значення для тих відомств, які реєструють невелику кількість знаків.


Міжнародна класифікація містить і додаткові підгрупи, при­значені для зображальних елементів, вже охоплених основними підгрупами, але які вважають за доцільне згрупувати згідно з пев­ним критерієм для полегшення пошуку.

В інших випадках країни-члени Угоди зобов'язані застосову­вати Міжнародну класифікацію в тому вигляді, у якому вона існує, тобто не можна, наприклад, змінювати зміст або номери категорій, груп і підгруп, об'єднувати різні підгрупи для утворення єдиної підгрупи або створювати нові підгрупи.

§ 13. НАЦІОНАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОЇ

ОХОРОНИ НЕТРАДИЦІЙНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

13.1. Правова охорона наукового відкриття

В Україні право інтелектуальної власності на наукове відкрит­тя охороняє глава 38 ЦК.

Відповідно до статті 457 ЦК науковим відкриттям є встанов­лення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірнос­тей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять до­корінні зміни в рівень наукового пізнання.

Згідно зі ст. 458 ЦК автор наукового відкриття має право дати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву.

Право на наукове відкриття засвідчує диплом, його охороня­ють у порядку, встановленому законом.

Спеціального закону України про охорону права інтелектуаль­ної лласності на наукове відкриття на 1 жовтня 2004 р. не існувало.

13.2. Правова охорона компонувань Інтегральних мікросхем

Система законодавства України про охорону компонувань інтегральних мікросхем.Систему законодавства України про охорону компонувань інтегральних мікросхем становлять:

■ глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонуван­ня інтегральної мікросхеми» (статті 471-480) ЦК;

• Закон України від 5 листопада 1997 р. за № 621/97-ВР «Про
охорону прав на топографи інтегральних мікросхема з наступни­
ми змінами і доповненнями;

• Правила складання, подання і розгляду заявки на реєстрацію то-
поірафії інтегральної мікросхеми від 03 липня 1998 р. за № 420/2860;

5 4-172


• Положення про Державний реєстр України топографів
інтегральних мікросхем та порядок видачі свідоцтв від 08 черт|
ня 1998 р. за № 368/2808;

• Інструкція про розгляд та реєстрацію договору про пер

чу права власності на топографію інтегральної мікросхеми та| ліцензійного договору на використання топографії інтегральв мікросхеми від 15 червня 1998 р. за № 382/2822;

• Інструкція про порядок ознайомлення з матеріалами заяві
про реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми та отримав*!
ня витягу з Державного реєстру України топографій інтеграль-|
них мікросхем від Ібберезня 1999 р. за.№ 167/3460.

Цивільний кодекс України.Глава 40 ЦК, присвячена праву! інтелектуальної власності на компонування Інтегральних мікро-] схем, складається з 10 статей, які охоплюють такі питання:

• придатність компонування інтегральної мікросхеми для на-;
буття права інтелектуальної власності на нього (ст. 471);

• засвідчення набуття права інтелектуальної власності на ком- і
понування інтегральної мікросхеми (ст. 472);

• суб'єкти права інтелектуальної власності на компонування і
інтегральної мікросхеми (ст. 473);

• майнові права накомпонування інтегральної мікросхеми (ст. 474);;
■ строк чинності майнових прав на компонування штеграль- і

ної мікросхеми (ст. 475);

• дострокове припинення чинності майнових прав на компо- ■
нування інтегральної мікросхеми (ст. 476);

• правові наслідки закінчення строку чинності виключних май-.
нових прав на компонування інтегральної мікросхеми (ст. 477);

• відновлення чинності достроково припинених виключних!
майнових прав на компонування інтегральної мікросхеми (ст. 478); <

• визнання прав інтелектуальної власності на компонування.^
інтегральної мікросхеми недійсними (ст. 479);

• право попереднього користувача на компонування інтеграль-.|
ної мікросхеми (ст. 480).

Закон України «Про охорону прав на топографії інтеграль­них мікросхем»-.Зазначений Закон складається з 8 розділів, або 26 статей.

У розділі І «Загальні положення» наведено визначення термінів (ст. 1), повноваження установи у сфері охорони прав на топографії інтегральних мікросхем (ст. 2), права іноземців та осіб без грома­дянства (ст. 3).


Розділ II «Надання прав на топографію ІМС» визначає умови надання правової охорони та охоронездатності топографії ІМС (статті 4-5).

Розділ III «Право на реєстрацію топографії ІМС» регламентує права автора, роботодавця та першого заявника (статті 6—8).

Розділ IV «Порядок реєстрації топографії ІМС» містить поло­ження про заявку на реєстрацію топографії ІМС (ст. 9), дату по­дання та експертизу заявки (статті 10 і 11), реєстрацію, публіка­цію відомостей про реєстрацію і видачу свідоцтва (статті 12-14), оскарження рішення за заявкою (ст. 15).

Розділ V «Права та обов'язки, що випливають з реєстрації то­пографії ІМС» визначає відповідні права та обов'язки (статті 16 і 18), а також дії, які не визнаються порушенням прав на зареєст­ровану топографію ІМС (ст. 17) І використання зареєстрованої топографії ІМС без дозволу володільця прав на неї (ст. 19).

Розділ VI «Визнання реєстрації топографії ІМС недійсною» містить умови, за яких можливе таке визнання (ст. 20).

Розділ VII «Захист прав» визначає, що є порушенням прав во­лодіння зареєстрованої топографії ІМС (ст. 21), І способи захис­ту прав (ст. 22).

Розділ VIII «Заключні (прикінцеві) положення» містить статті про державне мито і збори (ст. 23), охорону прав на топографії ІМС в іноземних державах (ст. 24), державне стимулювання ство­рення та використання топографій ІМС (ст. 25) та дату введення в дію Закону (ст. 26).

13.3. Правова охорона сортів рослин, порід тварин (селекційних досягнень)

Система законодавства України про охорону сортів рослин,порід тварин.Систему законодавства про правову охорону сортів рослин, порід тварин становлять:

• глава 42 «Право Інтелектуальної власності на сорт рослин,
породу тварин» ЦК;

■ Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21
квітня 1993 р. за № 3116-ХІІ (у редакції від 17 січня 2002 р.);

• Правила складання та подання заявки на видачу патенту на
сорт рослин, затверджені наказом Держпатенту від 07 квітня
1994 р. за №70/279;

■ Положення про державний реєстр сортів рослин України та
порядок видачі патентів від 13 березня 1999 р. за № 0121/99.

5* 131


Цивільний кодекс України. Глава 42 ЦК, присвячена прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, скла дається з 4 статей, які охоплюють такі питання:

• види прав інтелектуальної власності на сорт рослин, пород
тварин (ст. 485);

• суб'єкти права інтелектуальної власності на сорт рослин, пс
роду тварин (ст. 486);

• майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, по
роду тварин, засвідчені патентом (ст. 487);

• строк чинності майнових прав на сорт рослин, породу те
рин (ст. 488).

Закон України -«Про охорону прав на сорти рослин». Зазна­чений Закон регулює майнові й особисті немайнові відносини, що| виникають у зв'язку з набуттям, здійсненням та захистом прав нщ сорти рослин. Закон складається з 9 розділів, або 60 статей.

Розділ І «Загальні положення» дає визначення термінів (ст. і),| характеризує законодавство України про права на сорти рослив?! (ст. 2), сферу застосування Закону, застосування норм міжнарод-; них договорів (ст. З і 4), права Іноземних осіб і осіб без громадян--'! ства (ст. 5), повноваження Кабінету Міністрів України у сфері ^ охорони прав на сорти рослин та центрального органу виконав-1 чої влади у сфері інтелектуальної власності (статті 6 і 7), а також| повноваження й обов'язки центрального органу виконавчої вла-*| ди з питань сільського господарства І продовольства та установи.! у сфері охорони прав на сорти рослин (статті 8 і 9).

Розділ II «Умови набуття прав на сорт рослин» визначає права.З на сорти рослин (ст. 10), критерії охороноздатності сорту (ст. 11), Я умови державної реєстрації (ст. 12), назву сорту рослин (ст. І3)| та придатність останнього для поширення в Україні (ст. 14).

Розділ III «Порядок набуття прав на сорт рослин» регламентуй^ загальні положення порядку набуття прав на сорт рослин (ст. права селекціонера (автора сорту), роботодавця, правонаступни­ка, першого заявника (статті 16-19), заявку на сорт (ст. 20), а та-1 кож визначає дату подання заявки (ст. 21), право на пріоритет заявки (ст. 22), конфіденційність, відкликання, експертизу заяв-^ ки - формальну, кваліфікаційну (статті 23—27), експертизу на­зви сорту, державне випробування сорту, заперечення третіх осіб щодо реєстрації сорту (статті 28-30), рішення за заявкою, тимча­сову правову охорону (статті 31 і 32), державну реєстрацію сорту і права на сорт (ст. 33), публікацію внесених до реєстру відомос-


тей, видачу документів про права на сорт, оскарження рішення про заявку (статті 34-36).

Розділ IV«Правата о6ов'язки,пов'язанізсортомрослин» регла­ментує особисте немайнове право авторства на сорт рослин (ст. 37), право на поширення сорту в Україні (ст. 38), майнове право влас­ника сорту (ст. 39), передання (відчуження) майнового права на сорт, передання права на використання сорту (ст. 40), строк чин­ності патенту та майнового права власника сорту (ст. 41), збір за підтримання чинності прав на сорт (ст. 42), примусову ліцензію на використання сорту (ст. 43), дії, які не визнають порушенням майнового права власника сорту (ст. 44), вичерпання виключно­го права власника сорту (ст. 45), право попереднього користуван­ня і право на відновлення прав на сорт (ст. 46), обмеження ви­ключного права та обов'язки власника сорту (статті 47 і 48), обо­в'язки щодо використання назви сорту (ст. 49).

Розділ V «Припинення чинності майнового права на сорт та визнання його недійсним» присвячений зазначеним положенням, а також відмові від майнового права на сорт (статті 50—52).

Розділ VI «Захист прав на сорт рослин» містить положення про порушення прав на сорт (ст. 53), суперечки, що вирішують у су­довому порядку (ст. 54), відповідальність за порушення прав на сорт (ст. 55).

Розділ VII «Заключні положення» включає статті про державне мито та збори (ст. 56), державне стимулювання створення та ви­користання нових сортів (ст. 57).

Розділ VIII «Перехідні положення» регламентує правовий статус патентів, виданих до введення в дію цього Закону (ст. 58), чинність виданих до набуття чинності цим Законом авторських свідоцтв (ст. 59), особливості незавершеної до набрання чинності цим Зако­ном експертизи заявки про видачу патенту на сорт рослин (ст. 60).

Прикінцеві положення викладені в розділі IX.

13.4. Правова охорона раціоналізаторських пропозицій

Систему законодавства України про правову охорону раціо­налізаторських пропозицій становлять:

• глава 41 (статті 481-484) «Право інтелектуальної власності
на раціоналізаторську пропозицію» ЦК;

• Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової
власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затверджене
Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. за № 479/92;


• Положення про свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію,
затверджене наказом Держпатенту від 04 вересня 1995р.за№323/859.

13.5. Правова охорона комерційної таємниці

Законодавство США про право на комерційну таємницю.У

СІЛА права на комерційну таємницю охороняє Закон «Про ділові секрети» 1979 р. (зі змінами 1985 р.) та Закон ■«Про економічне шпигунство» 1996 р.

Згідно з § 1 (1) Закону «Про ділові секрети» неправомірними вважають крадіжку, хабарництво, введення в оману, порушення або спонукання до порушення конфіденційності, шпигунство з використанням електронних або інших засобів. До правомірних дій Закон відносить виявлення інформації в результаті незалеж­ного дослідження, спостереження за об'єктом у відкритому за­стосуванні, вивчення опублікованих даних тощо.

Відповідно до § 1 (2) зазначеного Закону правопорушення визначають виходячи з незаконного присвоювання, яке може ви­являтися подвійно:

• або в придбанні ділового секрету неправомірним шляхом;

• або в розкритті чи використанні його без висловленої або
ймовірної згоди.

Незаконне присвоєння має місце тоді, коли відповідач, який одержав діловий секрет від третьої особи, знав або мав достатні підстави для підозри, що цей секрет незаконно привласнений тре­тьою стороною.

У разі неправомірного присвоєння ділового секрету § 3 (а) Закону передбачає такі засоби захисту, як заборона подальшого використання та відшкодування збитків.

Ділові секрети в США охороняє як Закон «Про економічне шпигунство», так і Закон «Про ділові секрети». За порушення пра­ва перший Закон передбачає кримінальну відповідальність, дру­гий - цивільну, до того ж одне не виключає Іншого.

ЗаконодавствоВеликобританії про право на комерційнутає­мницю. У Великобританії для того, щоб дія підпала під порушен­ня конфіденційності, позивач повинен довести в суді, що:

• інформація є торговельним секретом (ноу-хау), конфіден­
ційною інформацією;

• існують зобов'язальні відносини, пов'язані з конфіденційні­
стю, між позивачем і відповідачем;

• має місце дійсне порушення зобов'язань про конфіденцій­
ність, виражене в неправомірному розкритті, використанні або
присвоєнні інформації.


В англійському праві використовують 3 принципи, застосовні До будь-якого порушення конфіденційності:

• якщо інформацію передано з умовою конфіденційності, осо­
ба, яка одержала її, не має права використовувати або розкривати
цю інформацію з метою створення конкуренції власнику інфор­
мації;

■ якщо доведено, що відповідач навмисно або ненавмисно роз­крив конфіденційну інформацію без згоди власника, його визна­ють винним у порушенні прав власника інформації;

• особа, яка одержала конфіденційну інформацію, не має пра­
ва використовувати її раніше за володільця інформації для заняття
найвигідніших позицій, навіть якщо зміст цієї інформації був
опублікований або може бути встановлений третіми особами
шляхом власних досліджень. Передбачено, що власник конфіден­
ційної інформації повинен мати певну перевагу перед рештою осіб
і бути певним, що не затримається на старті в умовах жорсткої
конкуренції.

При порушенні конфіденційності передбачено такі покарання для порушника:

• прийняття постанови суду, яка може мати проміжну (тим­
часову) або постійну дію;

• взяття відповідачем зобов'язання під присягою передати по­
зивачеві або знищити фізичні об'єкти, у яких втілений ноу-хау
або торговельний секрет;

• компенсація за збитки або упущену вигоду, які стали резуль­
татом порушення зобов'язань про конфіденційність.

Законодавство ФРН про право на комерційну таємницю.У положеннях §§ 17,18,19 Закону «Про заборону недобросовісної конкуренції» (ІЛУС) ФРН сформульовано види злочинів і фор­ми відповідальності в разі порушення прав.

Так, у § 17 визначено міру покарання для службовця, робітни­ка або учня підприємства за неправомір<

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти