ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень.

Конвенція прийнята в 1961 р. До неї вносили зміни в 1972,1978 і 1991 роках. Існують дві редакції Конвенції: Акт 1978 р. (набув чинності в Україні 3 листопада 1995 року) і Акт 1991 р. Держа­ви - члени Конвенції утворюють Союз з охорони селекційних досягнень.

Метою Конвенції є сприяння розвитку співпраці і надання допомоги державам-учасницям у гармонізації законодавства у сфері охорони сортів рослин. Конвенція визначає концепцію охо­рони тих сортів рослин, що підлягають обов'язковому включен­ню до національного законодавства держав-учасниць.

Кожна держава-член може визнавати за селекціонером та його правонаступниками право на виведений ним новий сорт рослин шляхом видання охоронного документа або патенту. Застосуван­ня цієї Конвенції може бути обмежене тим або іншим сортом, який розмножується спеціальним способом або має певне кінцеве ви­користання.

Стосовно визнання й охорони прав селекціонерів фізичні та юридичні особи, місцепроживанням чи місцезнаходженням яких є будь-яка із держав-учасниць, користуються в Інших державах-учасницях таким самим правовим режимом, яким користуються Ті власні громадяни (принцип національного режиму).

Акт 1978 р.Цей Акт є обов'язковим для всіх теперішніх дер­жав - членів Союзу, основою для існуючої системи охорони се­лекційних досягнень.

У ст. 6 Акта 1978 р. міститься вимога до держав - учасниць Союзу використати як технічну основу охорони селекційних до­сягнень такі три критерії, як розрізнювальність, однаковість і стабільність, а також дві додаткові вимоги - комерційну новизну і назву виведеного сорту.


Ст. 5 Акта 1978 р. визначає мінімальний обсяг прав, який дер­жави - члени Союзу повинні надавати селекціонерам. Вони мають виключне право виробництва матеріалу статевого або вегетатив­ного розмноження виведених ними сортів з метою комерційного збуту, виключне право виставлення на продаж і комерціалізації такого матеріалу та його різновидів.

Акт 1978 р. визначає мінімальні строки охорони селекційних досягнень - 18 років для винограду, плодових дерев, лісових і де­коративних дерев і не менше 15 років для всіх інших видів. Се­лекціонер зобов'язаний весь час підтримувати сорт, якщо він хоче зберегти його правову охорону. Передбачено право пріоритету заявки на сорт, який зберігається протягом 12 місяців від дати попередньо поданої заявки в одній із держав - членів Союзу.

Акт 1991 р.Цей Акт уточнив і конкретизував окремі положен­ня Конвенції в редакції 1978 р. Так, термін «сорт* поширено на всі культурні форми рослин, клони, лінії, штами та гібриди, при­датні для культивування і такі, що відповідають положенням Кон­венції щодо однаковості та стабільності.

Акт 1991 р. зобов'язує членів Союзу забезпечити попередню охорону сорту в період між поданням (публікацією) заявки та наступним наданням охорони селекціонерам; гарантувати су­б'єкту прав селекціонера щонайменше право на рівноцінну вина­городу щодо дій, які вимагають дозволу селекціонера після на­дання йому правової охорони.

Важливим є положення Акта 1991 р., за яким сорт, який є близькопохідним від сорту, що охороняється, не може бути вико­ристаний без дозволу селекціонера, який вивів охоронюваний сорт. Сорт вважається похідним від іншого сорту (^вихідного сор­ту»), якщо він:

• переважно виведений із вихідного сорту або із сорту, пере­
важно виведеного з вихідного сорту, при збереженні важливих
характеристик, що походять з генотипу або комбінації генотипів
вихідного сорту;

• має виразні відмінності від вихідного сорту;

• за винятком відмінностей, придбаних у процесі деривації,
відповідає вихідному сорту щодо вираження найважливіших ха­
рактеристик, які походять з генотипу або комбінації генотипів
вихідного сорту.

Відповідно до Акта 1991 р. будь-який сорт може бути викори­станий з метою виведення інших сортів І, за винятком сортів, що


 




підпадають під категорію близькопохідних, такі сорти можуть' використовуватися вільно. Права селекціонера не поширюються і на дії, що відносяться до буль-яких матеріалів охоронюваних; сортів, які були продані або іншим чином комерціалізовані селек- ? ціонером або за дозволом селекціонера, за винятком випадків,. коли такі дії пов'язані з:

• подальшим розмноженням сорту;

• експортом матеріалу сорту, що дозволяє його розмноження
у країні, яка не охороняє роди або види рослин, крім випадку ек­
спорту матеріалу не для кінцевого використання.

Право селекціонера заборонити поширення сорту не підлягає вичерпанню.

5 16. МІЖНАРОДНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ НЕТРАДИЦІЙНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПРАВОВА ОХОРОНА КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

16.1. Паризька конвенція про охорону промислової власності (Паризька конвенція)

З правового погляду комерційна таємниця є засобом захисту від недобросовісної конкуренції в межах реалізації права на інте^ лектуальну власність.

Цей об'єкт інтелектуальної власності вперше з'явився у міжна­родному праві, коли на Дипломатичній конференції з питань пе­регляду Паризької конвенції про охорону промислової власності у Брюсселі 1900 р. до тексту Конвенції було включено ст. 10Ьі". У ній ідеться: «Країни Союзу зобов'язані забезпечити громадянам країн, що беруть участь у Союзі, ефективний захист від недобро­совісної конкуренції.

Актом недобросовісної конкуренції вважають будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і тор­говельних справах.

Зокрема підлягають забороні:

1) всі дії, здатні тим чи іншим способом викликати плутанину
щодо підприємства, продуктів, промислової або торговельної
діяльності конкурента;

2) неправильні твердження, що здатні дискредитувати підпри­
ємство, продукти чи промислову або торговельну діяльність кон­
курента;


3) вказівки чи твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування чи кількості товарів*1.

16.2. Стандарти Угоди ТКІР5 щодо наявності,

обсягу та використання прав на закриту інформацію

(частина ЕІ, розділ 7)

Угода ТКІР5 передбачає, що у процесі забезпечення ефектив­ної охорони від недобросовісної конкуренції, як передбачає ст. 10Ьіа Паризької конвенції, країни-члени охороняють закриту інформа­цію і відомості, надавані урядам або урядовим органам відповід­но до таких положень (ст. 39 (1):

• фізичним і юридичним особам надають можливість пере­
шкоджати тому, щоб інформація, яка правомірно знаходиться під
їхнім контролем, без їхньої згоди була розкрита, одержана або ви­
користана іншими особами способом, що суперечить чесній ко­
мерційній практиці (ст. 39 (2);

• така охорона необхідна для інформації, яка є секретною (у
тому розумінні, що вона не є загальновідомою та легкодоступною
в тих колах, які зазвичай мають справу з подібною інформацією),
через свою секретність має комерційну цінність і є об'єктом необ­
хідних у певних обставинах кроків, спрямованих на збереження
її секретності (ст. 39 (2);

• певні закриті відомості про випробування або інші дані, що
їх подають як умову для дозволу збуту фармацевтичних або агро­
номічних продуктів, які містять нові хімічні речовини, охороня­
ють від недобросовісного комерційного використання і за певних
обставин від розкриття (ст. 39 (3).

ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Які міжнародні договори забезпечують охорону авторського права?

2. Які міжнародні договори забезпечують охорону суміжних прав?

3. Які міжнародні договори забезпечують охорону промислової влас­
ності?

1 Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. - Наук.-Г]ракт. вид.: У 4-х т. - Т. 1: Право інтелектуальної власності. - К: Видавни­чий Дім «Ін Юре», 1999. - С. 171.


4. Які міжнародні договори полегшують охорону промислової в^
пості в кількох країнах?

5. Які договори засновують Міжнародні класифікації?


Розділ II АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА


 


ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Інтелектуальна власність в Україні: Правові засади та практика, -і Наук.-практ. вид.: У 4-х т. - Т. 1: Право інтелектуальної власності. - К.:1 Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. - С. 54-110.

Минков А. М. Междувародная охрана интеллєктуальной собствен-|
ности. - СПб.: Питер, 2001. - С. 64-170. '

Введение в интеллектуальную собственность. - ВОИС, 1998 -Л С. 371-496.

Охорона промислової власності в Україні: Монографія. - К.: ничий Дім «Ін Юре», 1999. - С. 261-291.


ГЛАВА 4 Об'єкти авторського права

% 1. ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ОБ'ЄКТА АВТОРСЬКОГО ПРАВА

1.1. Поняття об'єкта авторського права

Об'єктом авторсько-правової охорони є твір. Твором назива­ють продукт інтелектуальної (літературної, художньої та науко­вої) авторської творчості, втіленій у будь-якій об'єктивній, до­ступній для сприйняття формі. Під творчістю мають на увазі ду­ховну інтелектуальну діяльність, в результаті якої людина розкриває свою індивідуальність і створює якісно новий резуль­тат, який не існував раніше.

Твір має належати до певної галузі людської діяльності: на­уки, літератури чи мистецтва. Виокремлення галузей є багато в чому даниною традиції, бо реального наповнення ці терміни не мають. Чітко окреслити галузь науки, літератури та мистецтва для цілей авторського права досить складно. Так, твір літератури од­ночасно може бути і науковим твором. Оперу або театральну п'єсу можна вважати мистецтвом, а можна - літературою. Перелічені терміни доцільно розглядати не окремо, намагаючись розмежу­вати їх, а в сукупності, як певний орієнтир, що вказує на певну галузь людської діяльності.

Поняття «твір* і «об'єкт авторського права» не тотожні. Більш широке за суттю поняття - «твір*. Наявність твору - обов'язкова умова авторсько-правової охорони.

Важливо розрізняти сам твір, який має нематеріальну сутність, і форму його втілення, тобто ту речову форму, яка є матеріаль­ним носієм твору. Авторське право на твір зберігається навіть у разі втрати матеріального носія, у якому він був втілений.

Авторське право на твір не пов'язане із правом власності на матеріальний об'єкт, у якому він втілений. Тому перехід права


власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріаль­ним об'єктом як такі не тягнуть за собою переходу авторських прав на твір як нематеріальне благо.

Отже, творами є -«не матеріальні продукти, а творча думка, що стала в них об'єктивною реальністю»1. Проте не будь-який твір як результат Інтелектуальної діяльності людини охороняють нор­ми авторського права. Об'єктами авторського права визнають лише такі твори, які мають передбачені законом ознаки.

1.2. Ознаки об'єкта авторського права

Ознаками твору, який визнано об'єктом авторського права, є творчий, оригінальний характер і об'єктивна форма вираження.

Творчий характер.Твір має бути результатом творчої діяль­ності. Мова йде про характеристику діяльності як процесу, але не завжди можна уявити, чим він завершиться і чи вдасться автору досягти певного результату. Не можна вимагати завершення ро­боти, щоб сказати, чи є діяльність автора творчою, чи ні. Авторсь­ке право не прагне охопити всі можливі відносини, пов'язані з існу­ванням творів у суспільстві. За межами правового регулювання залишається сам внутрішній процес створення твору. Правоза-стосовник не має реальних можливостей однозначно охарактери­зувати діяльність, в результаті якої з'явився твір. Сам твір стає практично єдиним універсальним показником, який можна взя­ти до уваги в кожному спірному випадку. Повторне створення твору неможливе.

Наприклад, в англосаксонській судовій практиці відбувся відхід від трактування характеристик твору в бік характеристики діяль­ності автора. Твір визнають творчим, якщо автор виявив достат­ньо вміння, розсудливості та праці або здійснив відбір, оцінку, пе­ревірку, якщо твір було створено в поті чола. Фактично твір має бути створений самим автором, а не скопійований ним.

Оригінальний характер твору.З позиції авторського права оригінальність полягає у творчому й індивідуалізованому спо­собі вираження твору, якою б незначною не була частка творчо­го вкладу або Індивідуалізації. Без цього мінімуму охорону не надають.

Твір може бути новим, проте в авторському праві новизна не є необхідною умовою охорони. Досить, щоб твір був оригінальним

1 Мартьаюв Б. С. Право автора в СССР // Ученьїе записи Всесоюзного ин-та горид. наук. - XI. - 1947. - С. 135.


або індивідуальним за своїм характером, щоб він виражав щось властиве саме цьому автору, відбивав його особу.

Питання оригінальності твору - це питання факту. Оригі­нальність не можна оцінювати однаково щодо всіх видів твору. Вона відрізняється залежно від того, чи йдеться про твори науки, чи про художні твори. В авторському праві термін «результат творчості» тлумачать не в розумінні створення на голому місці (ех пілііо), і не обов'язково повинна мати місце оригінальність твору. Використані автором ідеї можуть бути старі як світ, але це не завадить твору бути оригінальним, оскільки авторське право вважає допустимою інтелектуальну творчість на основі існуючих елементів. Головне, щоб твір відрізнявся від своїх попередників, щоб він не був копією або наслідуванням іншого твору.

Об'єктивна форма втілення.Первісно твір виникає у свідо­мості автора як комплекс ідей, думок і образів, тобто у вигляді творчого задуму, І до тієї миті, поки твір не став існувати поза свідомістю автора, не перетворився на самостійний об'єкт, немає необхідності законодавчо встановлювати правовий зв'язок між автором І його твором. Тобто твір має існувати у формі, яка відок­ремлена від особи автора та отримала самостійне буття. Існують різні види об'єктивної форми: письмова (рукопис, машинопис, нотний запис тощо), усна (публічне проголошення, публічне ви­конання тощо), звуко- або відеозапис (механічний, магнітний, цифровий, оптичний тощо), зображення (рисунок, ескіз, карти­на, план, креслення, кіно-, відео- або фотокадр тощо), об'емно-просторова (скульптура, модель, макет, фотокадр тощо) або інша форма.

Цей перелік є приблизним і не виключає можливості викори­стання Інших форм об'єктивного вираження твору.

Можливі різні трактування терміна «об'єктивна формам. Оскільки від його розуміння залежить надання охорони твору, важливо виокремити критерії, які дозволять однозначно встано­вити наявність або відсутність у спірному випадку об'єктивної форми вираження твору.

Як правило, розглядають наступні критерії: відтворюваність та можливість сприйняття органами чуттів.

1.3. Відтворюваність твору

Щодо критерію відтворюваності в юридичній літературі існу­ють дві позиції. Деякі вчені вважали, що визнавати існування об'єктивної форми можна тільки в тому разі, якщо форма твору


дозволяє його відтворення'. Звідси випливає неможливість на­дання охорони творам, не закріпленим на певному носії. Дійсно, оскільки твір не закріплено на матеріальному носії, неможливо визначити його ідентичність, а отже, залишається тільки покла­датися па пам'ять людей, які сприймали цей твір. У той же час така позиція має ряд недоліків. Вона позбавляє охорони багато творів, які з тих або інших причин були не безпосередньо зафік­совані, а тільки виконані.

Висловлювалися й думки про те, що будь-яка об'єктивна фор­ма є відтворюваною2. Наприклад, після того як твір виконано, він може бути відтворений. Фактично це означає, що оцінювати фор­му твору з погляду його відтворюваності немає сенсу, - головне, щоб автор якось виразив свій твір.

1.4. Сприйняття твору

Йдеться про критерій сприйманості твору органами чуттів (він досить поширений в англосаксонських країнах). У цьому разі можливість сприйняття твору є основним критерієм для надання йому охорони. Відповідно, охоплені будуть І всі випадки вико­нання твору в разі відсутності його фіксації на матеріальному носії. Проте в цьому разі значні труднощі пов'язані з використан­ням ряду сучасних способів розповсюдження творів. Твір, пере­даний в ефір, не вважатиметься Існуючим в об'єктивній формі, бо радіохвилі як такі не можуть бути сприйняті органами чуттів людини. На певний період часу цифрова форма певного твору може стати єдиною формою його фіксації.

Отже, обидва критерії не є універсальними. Па практиці їх використовують, як правило, сукупно. Українське законодавство не вказує на критерій відтворюваності об'єктивної форми твору як обов'язкову умову надання охорони.

З поняттям об'єктивної форми вираження твору пов'язане питання визначення моменту, з якого твір стає об'єктом охорони авторського права. Закон України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 11 (2) встановлює, що авторське право на твір вини­кає внаслідок факту його створення. Під створенням твору слід розуміти надання йому певної об'єктивної форми, оскільки ідеї

1 Див.: Сєребровскип В. И. Вопросьі советского апторского права. - М, 1956. - С. 10.

' Див.: Антимонов Б. С, Флепшиц Е. А. Авторське прана. - М., 1957. -С. 80-81.


автора, не втілені поза свідомістю останнього, не є твором. Тому моментом виникнення авторського права й одночасно юридич­ним фактом, відповідно до якого воно виникає, є надання твору певної об'єктивної форми.

1.5. Ідеї твору

Охорона поширюється тільки на об'єктивні форми виражен­ня результатів творчої діяльності, а не на ідеї, які містить твір. Відповідно до ст. 8 (3) Закону України «Про авторське право І суміжні права» правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору, а не на ідеї, навіть якщо вони виражені, опи­сані, пояснені та проілюстровані у творі. Ідеї не є творами, а тому їх можна вільно використовувати. Навіть будучи новими, ідеї не можуть стати об'єктом охорони або присвоєння. Під охороною перебуває тільки відчутна форма втілення ідеї, а не сама ідея, не­залежно від того, виражена вона схематично або у вигляді твору.

Авторське право охороняє творчу діяльність зі створення твору. Якби на ідеї як такі надавали виключні права, це стало б перешко­дою на шляху розповсюдження ідей, заважало б вільному розвитку творчої думки та появі необмеженої кількості різних творів. До однієї й тієї самої ідеї, пошуку, теми повертаються безліч разів. Звертаю­чись до них, автор створює новий твір, шо відбиває Його особу та індивідуальність. Результат іноді може бути вражаючим, іноді - не­значним, але саме можливість відштовхнутися від того, що вже існує, без необхідності проходити знову вже пройдений кимось шлях, і до­зволяє кожному поколінню зробити свій внесок у прогрес цивілізації.

З твору іншого автора можна запозичити не тільки чисту ідею, а й інші окремі елементи, як-от: розрізнені факти, задум, тему, сис­тему, метод, літературний стиль, художню манеру, словниковий запас тощо. Навпаки, запозичення сукупності елементів, що відо­бражають індивідуальний характер твору, є протиправною дією.

1.6. Призначення твору

Твір охороняють незалежно від його культурного або утилі­тарного призначення. Не слід брати до уваги, у якій галузі людсь­кої діяльності може бути застосований твір, наскільки ця галузь є актуальною і чи варто взагалі працювати в пій галузі. Той факт, що малюнок або інший художній твір використаний для задово­лення потреб промисловості або торгівлі, не позбавляє їх авторсь­ко-правової охорони від незаконного відтворення та будь-якого несанкціонованого використання.


1.7. Цінність твору

Твір охороняють незалежно від його цінності. Цінність - ка­тегорія смаку, оцінку дають публіка та критика, а не право. Допу­стити зворотне - значить відкрити двері сваволі.

Твір може не відповідати своєму призначенню або взагалі не мати ніякого реального значення, але це не може впливати на на­дання творові охорони. Не слід оцінювати твір і з погляду його суспільної корисності. Навіть якщо твір завдас шкоди суспіль­ству (у певних Історичних обставинах), він все одно є об'єктом охорони авторського права. Останнє охоронятиме і твір, який є очевидною творчою невдачею автора.

1.8. Правове значення окремих елементів твору

Об'єктом авторського права є не тільки твір загалом, а й час­тина твору (включаючи його назву), яка є результатом творчої діяльності та може бути використана самостійно (ст. 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

§ 2. ВИДИ ОБ'ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА 2.1. Твори, що є об'єктами авторського права

Загальні положення.Авторське право охороняє ізсі види творів. Традиційно охороняють результати інтелектуальної твор­чості, виражені в об'єктивній формі: оригінальні, або первісні, тво­ри (літературні, музичні, драматичні, художні, аудіовізуальні тво­ри, комп'ютерні програми), похідні твори (обробки, переклади, компіляції, анотації, коментарі, резюме, музичні аранжування та інші види переробок) незалежно від способу або форми їх вира­ження.

Національні законодавства в галузі авторського права містять з дидактичною метою приблизний, а не обмежувальний перелік творів, які є об'єктами охорони. Щоб підкреслити необмежений характер переліку, законодавчі положення зазвичай починають з таких формулювань: «такі як», «зокрема*, -«а саме* тощо - і закін­чують формулюваннями на кшталт «інші твори*.

Ст. 8(1) Закону України «Про авторське право і суміжні пра­ва» перераховує такі види об'єктів авторського права:

• літературні письмові твори белетристичного, публіцистич­
ного, наукового, технічного або іншого характеру;

• виступи, лекції, промови, проповіді й інші усні твори;


 

• комп'ютерні програми;

• бази даних;

• музичні твори з текстом або без тексту;

• драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми;

• хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу
та їх постановки;

• аудіовізуальні твори;

• твори образотворчого мистецтва;

• твори архітектури, містобудування та садово-паркового ми­
стецтва;

• фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способа­
ми, подібними до фотографії;

 

• твори прикладного мистецтва, у тому числі твори декора­
тивного ткацтпа, кераміки, різьблення, ливарства, вироби з худож­
нього скла, ювелірні тощо;

• ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні тво­
ри, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архі­
тектури та інших сфер діяльності;

• сценічні обробки творів і обробки фольклору, придатні для

сценічного показу;

• похідні твори;

• збірники творів, обробок фольклору, енциклопедії та анто­
логії, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови,
що вони є результатом творчої праці з добору, координації або
упорядкування змісту та не порушують авторські права на твори,
що входять до них як складові частини;

• тексти перекладів, призначені для дублювання, озвучення,
субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіо-
кізуальних творів;

■ інші твори.

Зазначення в законі приблизного церелі ку об'єктів має на меті виокремити найважливіші об'єкти та тим самим поінформувати потенційних правоволодільців про можливість охорони їхніх інте­ресів у межах авторського права.

В авторському праві абсолютно оригінальними вважають первісні твори, композиція та спосіб вираження яких є оригіналь­ними. Відносно оригінальними вважають похідні твори, у яких оригінальною може бути тільки композиція (як, наприклад, в ан­тологіях, де охороні підлягає вибір творів або уривків із творів іншого автора) або тільки спосіб вираження (як, наприклад, в пе­рекладах).151


Літературні твори.Ознакою літературних творів є викорис­тання символів і знаків для закріплення тиору па матеріальному носії. Вид і тип символів принципового значення не мають: цс можуть бути літери відповідної мови, математичні символи, нотні знаки, хімічні формули тошо. Матеріальний носій може бути різного типу, він може бути виготовлений із будь-якого матеріа­лу. Оскільки до літературних творів закон відносить комп'ютерні проірами, то мікросхему, на яку здійснюють запис, також розгля­датимуть як матеріальний носій. Літературний твір може бути записаний не тільки мовою людського спілкування, а й мовами, які використовують для складання інструкцій для електронних пристроїв, до яких належать Бсйсік, Паскаль, Сі, Ада та інші.

До літературних належать твори всіх жанрів художньої літе­ратури та публіцистики; наукові роботи - монографії, статті, звіти тощо, учбова література; промови, доповіді, проповіді та інші усні твори; твори журна.'!істики - статті, інтерв'ю, дискусії тощо; лис­ти, ділове й особисте листування.

Особливий правовий статус має такий вид творів, як інтер­в'ю. Під інтерв'ю розуміють зустріч, під час якої журналіст одер­жує від співрозмовника (співрозмовників) певну інформацію, результати якої оформляють у вигляді газетної або журнальної публікації. Якщо той, хто дає інтерв'ю, зробив творчий вклад, який втілюється як у спільній із журналістом роботі над інтерв'ю, так і в оригінальному формулюванні відповідей, то є всі підстави вва­жати його співавтором нього літературного твору.

Драматичні, музично-драматичні, сценарні твори.У більшос­ті випадків для творів цієї групи використовують літературний твір - сценарій, ноти тощо. Проте виокремлення цієї групи має на меті вказати на можливість захисту не літературного тексту, а його сценічного виконання - постановки. Повторно виконати об'єкти цієї групи не можна - кожного раду виникатиме новий твір. Разом із тим можна зафіксувати твір на плівку (чи іншим способом) і в подальшому використовувати цю фіксацію.

Драматичні, музично-драматичні твори є сценічними (теат­ральними) творами. Вираз «драматичний твір» містить у собі як трагедії, так і комедії, ревю, одноактні п'єси, водевілі та інші фор­ми драматичного мистецтва. Слово «драма» походить від грець­кого «драо», шо означає «працювати» та «діяти». У наш час його вживають у тому самому значенні, що й п античності: для позна­чення будь-яких форм літературних творів, призначених для по­становки на щепі. Сценічну постановку драматичного твору на-пивають театральним спектаклем.


До музичпо-драматичних творів відносять оперу, балет, музич­ну комедію, мюзикл та інші твори, що належать до різних жанрів -музичної та літературної основи, образотворчого мистецтва, хо­реографії. У багатьох випадках музичні твори створюють у співав­торстві. Досить поширеним є написання лібрето, створення сце­нографії та хореографії на існуючі музичні твори.

Хореографічні твори та пантоміма.Реалізацію авторсько­го задуму у творах цього виду здійснюють за допомогою плас­тичних рухів людського тіла. Виокремлення таких творів у са­мостійну групу означає, шо в ньому разі охороняють саме та­нець або балет, оскільки письмові вказівки балетмейстера можна розглядати як літературні твори. Твори цієї групи за­звичай доводять до публіки в сукупності з іншими об'єктами авторських прав: музикою, співом, шляхом виконавчої діяль­ності артистів.

Термін «хореографія» первісно використовували для позна­чення запису танцю за допомогою системи спеціальних знаків. З середини XIX ст. мистецтво створення балетів та інших танцю­вальних творі в стали називати хореографією, а їхніх авторів - хо­реографами. Пантоміма- жанр сценічного мистецтва, у якому го­ловним засобом створення художнього образу с класична ви­разність людського тіла, жести та міміка актора.

Особливістю хореографії та пантоміми є те, що засобом худож­нього вираження в обох жанрах є рух людського тіла.

Музичні твори з текстом або без тексту.Музикою називають мистецтво композиції звуків людського голосу чи музичних інструментів, або ж комбінацію людського голосу та музичних інструментів, що впливає на чуття слухачів. Музичні твори мо­жуть містити будь-які оригінальні композиції звуків зі словами або без них. Складовими елементами музичного твору с мелодія, гармонія та звук.

Мелодія ауже широке поняття, яке включає в себе всі можливі комбінації звуків, що слідують один за одним. Це послідовне спо­лучення нот, тема, яка лежить в основі простого або складного музичного твору, незалежно під акомпанементу.

Гармонія - це поєднання різних, але узгоджених між собою одночасно відтворених звуків.

Ритмом називають тимчасову організацію музичних звуків та їх сполучень. Це можуть бути як звуки, що слідують один за од­ним, так і різні відгуки або повторення одного й того самого зву­ку або одного й того самого шумового ефекту.


Оригінальність музичних творів є наслідком поєднання скла­дових елементів. Між тим оригінальною може бути як мелодія, так і гармонія або ритм.

Авторське ж прано визнає виключні права тільки на мелодію, яку прирівнюють до композиції та розвитку ідеї в літературному творі, а не до самої ідеї. Мелодія є втіленим у певну форму творін­ням. Не можна одержати виключні права на гармонію, бо вона становить собою поєднання акордів, кількість яких обмежена. Не може бути виключних прав і на ритм, як не може бути їх на літе­ратурні жанри (поезію, роман або драму).

Одна й та сама мелодія може стати об'єктом різних способів побудови гармонії та зміни ритму. Коли йдеться про музичний твір, плагіатом називають тільки запозичення самої мелодії, тоб­то того, що в ньому є оригінального.

Найбільш розповсюдженим різновидом музичних творів є музичний твір Із текстом - пісня, що становить собою створений у співавторстві з композитором і поетом оригінальний твір.

Аудіовізуальні твори.До аудіовізуальних відносяться твори, що складаються із серії пов'язаних між собою зображень (Із зву­ковим супроводом або без нього), призначені для зорового та слу­хового (у разі звукового супроводу) сприйняття за допомогою відповідних технічних засобів. Це кінематографічні твори, всі тво­ри, виражені засобами, аналогічними кінематографічним (теле- і відеофільми, діафільми, слайдфільми та подібні твори), незалеж­но від способу їх первісної або наступної фіксації. Все більшого значення набувають такі види аудіовізуальних творів, як музичні кліпи, рекламні відеоролики тощо; при цьому з погляду авторсь­кого права ці об'єкти не відрізняються від традиційних кінотворів. Кінотвір має комплексний, синтетичний характер і виникає в результаті взаємовпливу різних видів мистецтва. Творчий вклад у створення кіно- та телефільму роблять сценарист, художник, композитор, оператор, актори та інші особи, працю яких мистец­тво режисера об'єднує в нове художнє ціле.

Законодавець відносить аудіовізуальні твори до оригінальних, які створюють на основі Інших творів, що їх охороняє авторське право. Так, при створенні художнього фільму використовують літературний твір, грунтовані на ньому сценарні твори (постано­вочний і режисерський сценарії), музичні твори (музичну тему, пісні, уривки з інших музичних творів), твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва (декорапії, костюми, рекві­зит тощо) та інші твори.


Авторами (співавторами) аудіовізуального твору є: режисер-постановник, автор сценарію (сценарист), автор музичного тво­ру з текстом або без тексту, створеного спеціально для цього аудіо­візуального твору (композитор), художник-постановник, опера-тор-постановник.

Автора раніше створеного твору, переробленого або включе­ного як складова частина до аудіовізуального твору, також вва­жають співавтором аудіовізуального твору.

Укладення авторського договору на створення аудіовізуаль­ного твору (або на передання прав на раніше створені твори) тяг­не за собою передання співавторами цього твору (або авторами га іншими володільцями авторських прав на раніше створені тво­ри) виготівникові аудіовізуального твору виключних прав на ви­користання останнього, якщо інше не передбачено авторським договором.

Виготівник аудіовізуального твору має право при будь-якому використанні цього твору вказувати своє ім'я або найменування, а також вимагати їх зазначення.

Автор музичного твору з текстом або без тексту, створеного спеціально для аудіовізуального твору, зберігає право на одержан­ня винагороди за використання цього музичного твору при кож­ному публічному виконанні аудіовізуального твору, його публіч­ному згадуванні, а також віддаванні у прокат (у найм) його при­мірників.

Твори образотворчого мистецтва.Творами образотворчого мистецтва називають твори мистецтва, виражені за допомогою ліній і (або) кольорів шляхом нанесення фарб на певну поверх­ню. Живописне полотно може бути виконане аквареллю, олією, пастеллю, темперою, акриловими фарбами, емаллю; зроблено у вигляді фрески, на тканині, стіні, оштукатуреній поверхні або на будь-якому іншому придатному для цього матеріалі, можливе поєднання двох або кількох методів - змішана техні ка.

Суттєвою особливістю об'єктів цієї групи є їхній унікальний характер. Як правило, їх створюють в одному або кількох примірни­ках. Повноцінне їх відтворення в більшості випадків неможливе -певні риси твору будуть втрачені. З іншого боку, при відтворенні об'єктів цієї групи до твору вноситимуть нові риси, що дозволяє вважати копії самостійними творами. Твори образотворчого мис­тецтва нерозривно пов'язані з носієм і часто поділяють його долю.

Якщо репродукція відображатиме індивідуальність її виконав­ця, то було б несправедливо відмовити останньому в охороні ав-


торським правом, без чого цей твір можна було б, очевидно, при­писати автору раніше існуючого твору. У таких випадках при зга-дуианні автора І назви твору, а також автора репродукції завжди необхідно зазначати, пю йдеться про репродукцію.

У разі, коли копія просто відображає раніше існуючий твір, її необхідно розглядати як похідний твір. Та є особливі випадки, коли художник був тільки натхнений інігіим твором на створення свого твору.

Законодавство більшості зарубіжних країн містить цілком ви­правдану норму, згідно з якою особа, яка придбала у власність оригінал твору образотворчого мистецтва, мак право публічно ви­ставляти придбаний твір бея одержання додаткового дозволу ав­тора.

Твори декоративно-прикладного мистецтва.До творі із деко-ративно-прикладпого мистецтва підносить двомірні або тримірні твори мистецтва, перенесені на предмети практичного користу­вання, включаючи твори художнього промислу або твори, ви­готовлені промисловим способом. У пій групі слід розрізняти об'єкти двох видів: твори, створені в одному примірнику (за­звичай твори художнього промислу), і зразки для промислово­го виробництва.

У першому разі твори декоративно-прикладного характеру зближують із творами образотворчого мистецтва (зокрема з по­гляду унікальності). Різниця полягатиме в особливому (приклад­ному) призначенні носія твору. Автор твору не зможе заперечу­вати проти використання його твору, обумовленого призначен­ням носія.

У другому разі твір може бути повторений в необмеженій кількості примірників. Такі твори, як правило, створюють в по­рядку виконання службового завдання або за договором замов­лення.

Твори дизайну.Дизайн - це мистецтво надання навколиш­ньому предметному середовищу естетичних якостей, тому дизайн як напрям прикладного мистецтва має різновиди: графічний, про­мисловий дизайн, дизайн Інтер'єрів тошо.

Охорону дизайнерських розробок забезпечує право промис­лової власності та законоданство про авторське право. Якщо ав­тор вибрав охорону, надавану одним із законів, він у подальшому вже не може

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти