Класифікація виробничих витрат

Залежно від характеру та призначення виробничих процесів структурні підрозділи підприємства (місця виникнення витрат) поділяються на основні, допоміжні (підсобні).

До основних належать виробництва, цехи, дільниці, які безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції (заготівельні, механічно-обробні, збиральні тощо).

Допоміжні (підсобні) виробництва призначені для обслуговування основних (енергетичні, ремонтні, транспортні тощо).

Усі витрати виробництва включаються в собівартість окремих об’єктів обміну (окремих виробів, груп однорідних виробів, окремих замовлень).

Одноелементні витрати складаються тільки з одного елемента витрат, а комплексні — з кількох економічних елементів.

Економічний елемент — це економічно однорідний вид витрат; серед них розрізняють:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші витрати.

Склад кожного елемента витрат дається в П(С)БО 16 «Витрати», а групування за елементами показує, що витрачено.

Для визначення собівартості конкретного об’єкта калькулювання витрати виробництва групуються за статтями калькуляції.

Номенклатура статей калькуляції залежить від технологічних і організаційних особливостей підприємства (підрозділу підприємства). Статті калькуляції встановлюються самим підприємством у наказі про облікову політику (або рекомендуються органом управління).

Номенклатура статей калькуляції може бути така:

1. Сировина та основні матеріали.

2. Комплектуючі вироби та купівельні напівфабрикати.

3. Паливо й енергія на технологічні цілі.

4. Зворотні відходи (вираховуються).

5. Основна заробітна плата робітників.

6. Додаткова заробітна плата.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

9. Загальновиробничі витрати.

10. Втрати від браку.

11. Виробнича собівартість.

Важливим моментом для визначення собівартості є розподіл витрат на прямі та непрямі.

Прямі — це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об’єкт витрат (вид продукції і т. д.) економічно можливим способом.

Непрямими є витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об’єкт обміну витрат. Ці витрати належать до кількох (багатьох) видів продукції, і їх потрібно розподіляти між об’єктами обліку пропорційно вибраній базі (пряма заробітна плата робітників тощо).

Витрати виробництва групуються і за іншими ознаками, наведеними в табл. 8.1.

Підприємство самостійно визначає об’єкти обліку витрат, об’єкти та одиниці калькулювання.

8.2. Облік прямих виробничих витрат

Для узагальнення інформації про витрати на виробницто призначений рахунок бухгалтерського обліку 23 «Виробництво».

Рахунок 23 «Виробництво» — активний, основний, витратний, призначений для обліку господарських засобів.

За дебетом цього рахунка відображаються прямі матеріальні, трудові та інші витрати, а також виробничі накладні витрати на втрати від браку продукції (робіт, послуг); з кредиту списуються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунка 90). За кредитом субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, з виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» та субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) вироб­ництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії,
пари, транспортних і ремонтних послуг тощо).

Основні бухгалтерські проведення з обліку виробництва наведено в (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

Продовження табл. 8.2

Продовження табл. 8.2

Синтетичний облік витрат виробництва ведеться в журналі № 5.

8.3. Облік загальновиробничих витрат

До собівартості готової продукції включаються, крім прямих витрат, загальновиробничі витрати.

До складу таких витрат відносяться витрати на утримання й експлуатацію обладнання та на управління й обслуговування виробництва.

Відповідно до Плану рахунків вони групуються за дебетом рахунка 91 «Загальновиробничі витрати».

Як правило, ці витрати в калькуляції показуються за окремими статтями.

До складу витрат на утримання та експлуатацію обладнання належать:

· витрати на утримання й експлуатацію виробничого, транспортного обладнання, цехового транспорту та інструментів, приладів зі складу основних засобів, інших малоцінних необоротних активів (амортизація, вартість енергії, вартість мастильних матеріалів, зарплата з нарахуванням робітників, які обслуговують виробниче та підіймально-транспортне обслуговування тощо);

· витрати на ремонти, що здійснюються підприємством для підтримання об’єкта в робочому стані.

Усі ці витрати обліковуються за кожним цехом окремо в розрізі аналітичних статей (видів) витрат. Щомісячно зібрані з дебету рахунка 91 «Загальновиробничі витрати», із кредиту різних рахунків (13, 20, 65, 66 та інших) розподіляються між об’єктами обліку (видами продукції і т. д.) пропорційно вибраній базі (машино-години, пряма заробітна плата робітників, уся сума прямих витрат, обсяг перероблених основних матеріалів тощо).

До складу загальновиробничих витрат належать:

― витрати на управління та обслуговування виробництва (витрати на утримання працівників апарату управління цехів, дільниць, їхня заробітна плата з нарахуваннями на відрядження, на оплату послуг за участь у семінарах тощо);

― витрати з операційної оренди виробничих основних засобів, витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій і організацією виробництв;

― витрати на обслуговування виробничого процесу;

― витрати на охорону праці;

― витрати, пов’язані з забезпеченням пожежної та сторожової охорони;

― витрати зв’язку;

― податки, збори, інші обов’язкові платежі (плата за землю, податок із власників транспортних засобів, за використання природних ресурсів тощо);

― витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення та інші витрати загальновиробничого призначення.

Ці витрати групуються за кожним підрозділом підприємства (цехом) і відображаються за дебетом рахунка 91 і кредитом різних рахунків (13, 20, 65, 66 і т. д.). Щомісячно ці витрати розподіляються між об’єктами обліку (видами продукції) пропорційно вибраній базі.

Для списання витрат з рахунка 91 в дебет рахунка 23 необхідно їх розділити на змінні та постійні.

До змінних загальновиробничихвитрат належать витрати, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва. Ці витрати повністю відносять на собівартість виготовленої продукції записом з дебету 23 «Виробництво» і кредиту рахунка 91 «Загальновиробничі витрати».

Постійні загальновиробничі витрати —це витрати, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Вони поділяються на витрати, які відносять на собівартість виготовленої продукції записом з дебету рахунка 23 «Виробництво» і кредиту рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» та на собівартість реалізованої продукції записом з дебету субрахунку 901 «Собівартість реалізованої продукції». Базою для поділу є показник нормальної потужності підприємства (машино-години, нормо-години відпрацьованого часу, обсяг виробництва тощо).

Приклад розподілу загальновиробничих витрат наведено в табл. 8.3.

Таблиця 8.3

На підприємстві випускається 3 види продукції:

Загальновиробничі витрати за місяць – 3 000 грн.

Коефіцієнт розподілення = = 0,2

Виробничі витрати = 0,2 х 2 000 = 400 грн.

Виробничі витрати = 0,2 х 8 000 = 1 600 грн.

Виробничі витрати = 0,2 х 5 000 = 1 000 грн.

Суми перевитрат постійних витрат відносять у дебет субрахунку 901 «Собівартість реалізованої продукції», а витрати в межах норм — у дебет рахунка 23 «Виробництво». Рахунок 91 щомісяця закривається, і сальдо немає.

8.4. Зведений облік витрат і визначення собівартості готової продукції

Зведений облік ведеться з метою визначення всіх витрат вироб­ництва щодо кожного об’єкта обліку (виду продукції, однорідної групи продукції, виробничого замовлення тощо) та встановлення собівартості з об’єкта калькуляції і калькуляційної одиниці.

Зведений облік може вестися одним з методів: нормативним, попередільним, позамовним.

Сутність нормативного методу полягає в тому, що фактичні витрати в поточному обліку підрозділяються на витрати в межах виробничих норм та відхилення від норм (економія, перевитрати). Окремо відображається вплив змін норм. Алгебраїчний підсумок цих складових показує суму фактичних витрат. Застосування цього методу (або його елементів) дає змогу оперативного контролю за формуванням собівартості продукції.

Нормативний метод може застосовуватися в будь-якій галузі та на будь-якому підприємстві, де є витрати виробництва.

Попередільний метод застосовується на підприємствах, де виробничий процес організується за переділами, стадіями, фазами і на цих переділах виробляються напівфабрикати, які потім використовуються для виготовлення продукції на цьому самому підприємстві або реалізуються на сторону.

У зведеному обліку всі витрати — прямі та загальновиробничі — групуються з дебету рахунка 23 «Виробництво».

Для визначення собівартості готової продукції необхідно витрати за місяць скоригувати на собівартість незавершеного вироб­ництва, якщо воно є на підприємстві.

До незавершеного виробництва належить продукція, яка не пройшла всі технологічні операції на підприємстві, не прийнята відділом контролю якості та не передана на зберігання.

Обсяг незавершеного виробництва на кінець місяця визначається за допомогою інвентаризації або розрахунку.

Методика оцінки незавершеного виробництва обирається підприємством. Це може бути фактична виробнича собівартість, нормативна (планова) собівартість.

За наявності незавершеного виробництва собівартість готової продукції визначається за формулою:

НВп + Вм – Б – Нок = Св,

де НВп — собівартість незавершеного виробництва на початок місяця;

Вм — витрати за місяць;

Б — собівартість невиправного браку;

НВк — собівартість незавершеного виробництва на кінець місяця;

Св — собівартість готової продукції.

Якщо на підприємстві відсутнє незавершене виробництво, то всі витрати за місяць становитимуть собівартість готової продукції (випущеної).

Якщо на підприємстві в процесі виробництва крім основної продукції одержують і побічну, то вона оцінюється за справедливою вартістю (собівартістю, вартістю можливого використання, вартістю реалізації), і на цю суму зменшується собівартість основної продукції.

Облік випуску готової продукції здійснюється на підставі первинних документів довільної форми (актів, накладних); протягом місяця ведеться накопичувальна відомість, в якій у розрізі конкретних видів продукції розміщують дані про випуск у кількісному виразі та з оцінкою за плановою собівартістю або ж за цінами реалізації (якщо вони постійні).

Після обчислення фактичної виробничої собівартості випущеної продукції складається бухгалтерське проведення з дебету рахунка 26 «Готова продукція» і кредиту рахунка 23 «Виробництво». Цей запис здійснюється в журналі № 5 (кредит рахунка 23).

8.5. Облік готової продукції

Готова продукція — це продукція, яка пройшла на підприємстві всі технологічні операції, відповідає нормам, стандартам якості та передана на зберігання (склад, майданчик, інше місце). Складський і аналітичний облік готової продукції ведеться за аналогією обліку виробничих запасів, тобто за номенклатурними номерами в картках складського обліку, в обігових відомостях.

Поточний облік може здійснюватися за постійними обліковими цінами (планова собівартість, ціни реалізації) з окремим обліком відхилень від вартості за обліковими цінами.

Відхилення розподіляються між залишком продукції на кінець місяця та вартістю продукції, списаної за обліковими цінами, за методикою розподілу транспортно-заготівельних витрат.

Бухгалтерські проведення з обліку руху готової продукції наведено в табл. 8.4.

Таблиця 8.4

Продовження табл. 8.4

Бухгалтерські записи з кредиту рахунка 26 «Готова продукція» відображуються в журналі № 5.