Балістична котушка; 5 – гальванометр.

Зразок 2 з печі переноситься в піч магнитопровода 3 і замірюються відхилення гальванометра, що вказує обсяг феромагнітної складової.

Рис. 7 Апірометр Акулова

Заснований на дії крутильних ваг.

M₁ = I_s × V × H × sinj;

M₂ = C D j

де: V – обсяг зразка; З – модуль пружності пружини; при j £ 20° ® sin j » j.

Намагніченість Н виміряється шляхом виміру моменту М₁ діючого на зразок, поміщений у поле під кутом j і протидіючого моменту пелюсткової пружини М₂. Поворот на кут D j пропорційний намагніченості, I і обсягу з феромагнітної фази.

Магнітні ваги.

Заснований на визначенні намагніченості, Is, m, х по силі утягування чи витягування зразка з неоднорідного магнітного поля

Рис. 7.

Електромагніт; 2 – зразок; 3 – ваги.

Зусилля утягування чи витягування ;

де: V – обсяг зразка (фази). За допомогою цього моменту можна визна-чити х, m для матеріалів з малими значеннями I_s (намагніченість фаз).

Порівняльні методи магнітного контролю структури і властивостей.

Методи вихрових струмів. Засновані на взаємодії збудливого поля і поля вихрових струмів. Застосовуються котушки: циліндричні і плоскі (прохідні і накладні).

Рис. 8. II – котушки включені назустріч.

Якщо зразок і еталон з однакових матеріалів, струм не йде. У противному випадку відхилення m тим більше, чим більше відмінності в структурі.

4.Виявлення дефектів магнітними методами.

У залежності від способу одержання первинної інформації розрізняють магнітопорошковий, магнітографічний і ферозондовий методи дефектоскопії.

Метод магнітного контролю заснований на здатність феромагнітних часток, що знаходяться в магнітному полі, орієнтуватися в напрямку поля і переміщатися в напрямку найбільшого збільшення щільності магнітного поля. Частки порошку повинні мати розмір 5-10 мкм. Як індикатор викорис-товують магнітні суспензії: суміш магнітного порошку з трансформаторною олією і чи гасом чи мильно-водяні суспензії. Контрольовані деталі намагнічу-ють постійним чи непостійним струмом, працюють як на залишковому, так і безупинному намагнічуванні. Розмагнічування відбувається при зменшенні амплітуди перемінного струму за рахунок повільного протягання деталі через соленоїд, або при переміщенні соленоїда, коли струм поступово зменшується до нуля. Для контролю застосовуються пересувні і переносні дефектоскопи: ДМП-3; МД-50П (RU); “Дейтрапульс” 1000/1500 (D) і «Магнафлюкс» (US); ИY S 3000 (D); PRA-8 (Japan).

Магнитографічний метод – заснований на виявленні магнітних полів розсіювання, що утворяться в місцях дефектів при намагнічуванні контро-льованих виробів. Поля розсіювання від дефектів фіксуються у виді магнітних відбитків на еластичному магнітоносії (магнітній стрічці), щільно притиснутому до поверхні. Для дефектоскопії використовуються двошарові магнітні стрічки типу МК-1 і МК-2. Які складаються з целюлозної чи іншої еластичної основи і магнітного шару. Пристрої, що намагнічують, переміща-ють уздовж контрольованого виробу зі швидкістю 0,4...0,5 м/с. Після цього стрічку знімають і відтворюють установлюючи її на відтворююче пристрій.

Для магнитографічного контролю застосовуються дефектоскопи з ім-пульсною індикацією (МД-9), з відео індикацією (МГК-1) і універсальною індикацією (МДУ-1; МДУ-21). У дефектоскопі МД-40М магнітограма відтворюється на електрохімічному папері і здійснюється аналоговий запис сигналів, що відповідають визначеним зонам розташування дефектів по глибині.

Феррозондовий метод полягає у виявленні магнітних полів дефектів за допомогою магнітомодульних датчиков-ферозондів. Застосовуються ферро-зонди градіентометричного типу, на показаннях яких не впливають деякі магнітні поля. При роботі на високих частотах » 100 кГц феррозондові дефектоскопи дуже чутливі, вони виявляють дефекти глибиною до 0,01 мм, внутрішні – глибиною до 8 мм, а більш великі – до 15 мм.

Устаткування: МД-10Ф (RU) – труби;

МРД-52, МРД-66, МРД-72 – якість рельс.

5.Магнітна толщинометрия.

Магнітні методи дозволяють контролювати товщини немагнітних і слабомагнітних покрить на феромагнітній основі, а також порівняно тонких феромагнітних виробів і покрить на немагнітній основі. Найбільше поширення одержали магнітно-відривний і магнітно-індукційний методи.

Магнітно-відривний – заснований на реєстрації сили відриву постійного чи магніту сердечника електромагніта від поверхні виробу й оцінці по величині цієї сили товщини контрольованого покриття. У першому випадку сила визначається за допомогою пружинних динамометрів, у друго-му – по зміні намагнічування.

«+» Можна поміряти приладом олівцевого типу товщину 1000 мкм.

«-» - суб'єктивна оцінка моменту відриву магніту і його вплив орієнтації; відхилення від вертикалі.

Магнітно-індукційний – заснований на створенні потоку магнітної індукції в магнітному ланцюзі перетворювача, що включає контрольований виріб, і реєстрації змін цього потоку чи магнітної індукції, викликаних відпо-відними змінами магнітного опору ділянки ланцюга претворювач-феромагнітна основа.

Контроль провідних і непровідних покрить на феромагнітній основі в діапазоні від 0 до 10 мм.

Устаткування: магнітний товщиномір МТ-30Н.

Метод ефекту Баркгаузена чи магнітних імпульсів.

В основі методу лежить розподіл імпульсів ЭДС по амплітудах, довжені, спектральному складу заповнення імпульсів. Гарні результати дають пристрій, що реалізують спектральні характеристики стрибків Барк-гаузена (стрибкоподібна зміна намагніченості).

Даним методом Hcf(U) виявляється залежність шумів від мікрос-труктури, хімічного складу, режимів термообробки, наявності дефектів, магнітоактивних включень, шорсткості поверхні феромагнетику, його геометричних розмірів, електропровідності.

Устаткування: дефектоскоп ДМШ-2, для контролю поверхневого зміцнення, ступеня, дисперсності структури, а також змісту немагнітної фази застосовують магнітошумовий аналізатор МАША-1; «Скіф-100».

ЛЕКЦІЯ № 6