ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Самооцінка вчителем власної педагогічної діяльності

№ з/п Критерій самооцінки Бал
1. Досить добре знаю свій предмет, добре вивчив(ла) зміст державного освітнього стандарту.  
2. Викладаю матеріал чітко, доступно, намагаюся добиватися розуміння його учнями.  
3. Домагаюся глибоких і міцних знань зі свого предмета, співвідношу їх із державним освітнім стандартом.  
4. Формую міцні вміння, навчаю застосовувати знання та вміння на практиці.  
5. Формую зацікавленість учнів своїм предметом.  
6. Показую загальноосвітню й практичну значущість знань зі свого предмета.  
7. Формую навички навчання й самоосвіти.  
8. Формую пізнавальну активність і самостійність.  
9. Розвиваю мислення й творчі здібності учнів.  
10. Виховую відповідальність за результати своєї праці.  
11. До кожного учня знаходжу свій підхід, часто використовую індивідуальні завдання.  
12. Вимогливий(а) і справедливий(а) в оцінці знань учнів.  
13. Виявляю доброзичливість і тактовність у стосунках з учнями.  
14. Виявляю зацікавленість в успіхах учнів, завжди готовий(а) прийти їм на допомогу.  
15. Люблю свій предмет і свою професію вчителя.  
16. Люблю працювати з обдарованими дітьми.  
17. Люблю надавати допомогу слабким учням і радію їхнім досягненням.  
18. Знаходжу спільну мову з батьками учнів, умію залучити їх до вирішення педагогічних завдань.  
19. Вважаю, що маю досить привабливі манери спілкування та високу загальну культуру.  
20. Досить добре знаю загальну вікову психологію.  
21. Умію застосовувати знання психології на практиці.  
22. Досить добре знаю історію педагогіки, знаходжу в ній ідеї та практичні рекомендації.  
23. Досить добре знаю педагогічну теорію.  
24. Теоретично і на практиці володію сучасними освітніми технологіями:  
  проблемне навчання;  
  розвивальне навчання;  
  діалогово-дискусійне навчання;  
  ігрове навчання;  
  блочна система навчання;  
  навчання з використанням опорних конспектів і сигналів;  
  навчання на основі випередження;  
  колективний спосіб навчання;  
  інтегроване навчання;  
  диференційоване навчання;  
  рейтингова система навчання;  
  комп’ютеризоване навчання.  
25. Володію системою вимірювання навчальних досягнень учнів (прийомами контролю знань і вмінь):  
  індивідуальне опитування;  
  фронтальне опитування;  
  взаємне опитування учнів;  
  графічний диктант;  
  предметний твір;  
  термінологічний диктант;  
  опитування за картками;  
  ігрове опитування;  
  тестування.  
26. Добре розумію критерії оцінювання навчальних досягнень учнів, завжди їх дотримуюся.  

Самоаналіз уроку*

1. Тип і вид уроку, зв’язок його з попереднім.

2. Які головні завдання уроку, як вони враховані під час реалізації мети уроку?

3. Чи раціонально використано час уроку?

4. Чи раціональна структура уроку для реалізації головних завдань, досягнення мети?

5. Які методи навчання використано для вивчення нового матеріалу?

6. Як здійснюється контакт з класом, окремими учнями?

7. Ефективність організації самостійної роботи.

8. Чи були елементи самоосвіти, самовиховання?

9. Чи використано індивідуальний і груповий підхід до навчання?

10. Як організовано контроль і самоконтроль за активністю знань?

11. Чи забезпечено цілеспрямованість, оптимальну розумову діяльність учнів?

12. Запобігання розумовому перевантаженню учнів та його подолання.

13. Створення проблемно-пошукових ситуацій для глибини засвоєння матеріалу, емоційного настрою учнів.

14. Дотримання правил педагогічного такту, загальноприйнятої етики, норм взаємин учителя та учня.

15. Елементи, етапи, форми, методи, які були найвдалішими.

16. Що із запланованого не вдалося, чому?

17. Чи цікавив урок учнів?

18. Як працювали над подоланням недоліків? Яка необхідна допомога?

Схема аналізу уроку*

Учитель ________________________________________________________

Предмет ________________________________________________________

Клас ____________________________________________________________

Дата ____________________________________________________________

Тема: ___________________________________________________________

Мета: __________________________________________________________

Тип уроку: _______________________________________________________

Мета відвідування: _______________________________________________

Учнів за списком: ________________________________________________

Присутні: _______________________________________________________

Хід уроку Примітки
   

 

Робота вчителя на уроці Оцінка
Робоче місце вчителя  
Дотримання санітарно-гігієнічних вимог  
Постановка і реалізація мети уроку  
Види контролю  
Методи навчання  
Мовлення  
Рівень компетентності оцінювання  
Активізація пізнавальної діяльності  
Виклад нового матеріалу  
Наступність  
Доступність  
Науковість  
Обсяг матеріалу  
Наявність пізнавально-творчих завдань  
Проведення фізкультхвилинок  
Між предметні зв’язки  
Впровадження інноваційних технологій  
Виховний аспект  
Стиль спілкування  
Раціональне використання часу  
Педагогічний такт  
Підведення підсумків уроку  
Домашнє завдання (інструктаж, диференціація)  
Поурочний план  
Самоаналіз уроку  
Робота учнів  
Готовність до уроку  
Робоче місце  
Активність на уроці  
Стійкість уваги  
Творчість  
Інтерес до знань  
Мовлення  
Самостійна робота  
Дисципліна  
Самоконтроль  
Ставлення до предмета  
Культура праці  
Знання і рівень засвоєння матеріалу  

 

Види діяльності Рівень*
В Д З К
Підготовка до уроку        
Організація роботи класу        
Методика перевірки знань        
Теоретичний рівень викладання        
Використання ТЗН, наочності        
Диференційований підхід до навчання        
Індивідуально-особистісний підхід до учнів        
Методична майстерність        
Результативність уроку        

Висновки і пропозиції ________________________________________
___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Примітка: рівні видів діяльності вчителя:

Високий − вчитель використовує нестандартні творчі прийоми, які дають позитивний результат.

Достатній− вчитель володіє стандартними прийомами, елементами творчості.

Задовільний− вчитель володіє стандартними прийомами, відпрацьованими повною мірою.

Критичний − вчитель формально підходить до роботи.

Боднар О.С., зав. лабораторії

атестаційно-експертної оцінки

Тернопільського ОКІППО

Експертна оцінка як функція управління
(тези лекції)

Пріоритетні напрямки модернізації освіти: Ø розвиток оціночних технологій, Ø розробка технологій і засобів оцінки якості освіти, Ø моделювання систем оцінки якості освіти.
Якість освіти розповсюджується на: Ø зміст освіти, Ø освітні технології, Ø результати освіти.
Якість − традиційно розкривається через опис ознак.
Кількість − ототожнюється з мірою, числом.
Оцінити − значить проаналізувати якісний стан об’єкта, кінцевий результат якоїсь діяльності.
Оцінкою вважають дії, пов’язані зі збором, обробкою, систематизацією, аналізом, узагальненням та порівнянням даних стосовно результатів, процесів чи певних стандартів, які слугують критеріями досягнення очікуваних результатів.
Ефективність – це філософська категорія; означає досягнення певного результату. У вузькому значенні ефективність означає результативність.
Типи оцінок
Внутрішня оцінка проводиться всередині колективу власними силами.
Зовнішня оцінка проводиться за участю експертів, які є незалежними і не працюють у даному педагогічному колективі.
Оцінка результату – це аналіз результатів у різних аспектах: витрати (економічна ефективність), соціальна ефективність, зміни у ставленні учнів до навчання, аналіз досягнень тощо.
Оцінка процесу передбачає аналіз різних аспектів діяльності закладу освіти.
Абсолютні оцінки − використовують категоричні визначення: добре-погано, якщо числами, то 1 або 0.
Відносні оцінки формуються методом порівняння набору об’єктів за певним критерієм.
Комплексна оцінка − аналіз усієї освітньої діяльності навчального закладу, системи освіти регіону, держави. допомагає простежить рівень розвитку освітнього процесу.
Мета вимірювання – дістати інформацію про ознаки об’єктів. Вимірюють не сам об’єкт, а лише окремі його властивості чи характерні ознаки. Вимірювання величин певною мірою спрощує спостереження.
Попередження помилок при оцінюванні. Універсальним способом попередження помилок при оцінюванні є вироблення чітких критеріїв оцінювання, передусім: Ø формулювання і доведення до кожного чітких визначень того, що закладається в кожне значення оціночних рівнів шкали; Ø забезпечення участі у виробленні критеріїв оцінювання тих, кого оцінюють, що збільшить узгодженість оцінювання; Ø участь в оцінювання декількох експертів та порівняння їх оцінок, що забезпечить обумовленість і об’єктивність оцінювання; Ø проведення самооцінки за тими ж критеріями за тиждень-два до остаточного оцінювання Ø документування всіх проміжних, часткових оцінок між підсумковими оцінками.
Організація та проведення оцінювання
Традиційна система оцінювання: Ø оцінка старшими за посадою (зверху вниз): директор оцінює керівників методичних об’єднань, заступник з виховної роботи – класних керівників, керівники методичних об’єднань – учителів. Така організація оцінювання не забезпечує умови стимулювання якості праці педагогів.
Інноваційна система оцінювання: Ø створення тимчасової цільової групи, яка розробляє критерії оцінки для різних категорій педагогів, забезпечує обговорення та затвердження цих критеріїв цілим колективом. Група організовує планування всього процесу оцінювання, гласність на протязі всього процесу оцінювання.
Алгоритм оцінки: 1. Передбачення взаємозв’язку планування та оцінки. 2. Розробка програми оцінки (цілі, завдання, методи, плани, терміни реалізації, кількісні та якісні методи збору інформації, методи аналізу та оцінки інформації).   3. Розробка інструментарію оцінювання (спостереження, бесіда, анкетування, тестування, контрольні експертні роботи, мозковий штурм, матеріали самоаналізу та самооцінки тощо). 4. Збір та аналіз даних. 5. Узагальнення інформації, формування комплексної оцінки. 6. Формування звіту, висновків, пропозицій. 7. Оцінка та коригування. 8. Прогнозування результатів на основі внесених змін.
Стандартами для порівняння можуть бути очікувані результати, цілі і завдання проекту, орієнтири, визначені соціальною політикою країни. Оцінка завжди здійснюється з метою удосконалення педагогічної дійсності. Оцінка має здійснюватись за визначеними критеріями (стандартами для порівняння).
Критерій − мірило оцінювання визнаних параметрів, які описуються за певними показниками; − мірило визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації.
Параметр − основна властивість процесу, явища, системи.
Показник − засіб передачі інформації про дане явище.
Типи показників: Ø асоціативні, Ø порядкові, Ø кількісні.
Цінність показника визначається можливістю його використання для виявлення найбільш суттєвих властивостей об’єктів і зв’язків у структурі моделей, зручністю використання.
Діагностика педагогічних результатів та процесів
Діагностування – у буквальному розумінні означає прояснення, розпізнавання. Можна тлумачити як отримання інформації про стан та розвиток контрольованого об’єкта. Діагностика перебуває у нерозривному зв’язку з прогнозуванням та проектуванням.
Діагностика − система технологій, засобів, процедур та факторів функціонування педагогічних об’єктів, перебігу педагогічних процесів, встановлення їх ефективності та наслідків у зв’язку із заходами, що передбачаються або здійснюються. Практика людської діяльності доводить: досягнення високих результатів неможливе без ґрунтовного вивчення передумов будь-якого явища. Чим складніший об’єкт впливу, тим ретельнішим повинно бути попереднє дослідження.
Психодіагностика спрямована на внутрішній світ учнів, учителів, педагогічних колективів.
Компоненти діагностики: Ø вивчення, Ø порівняння, Ø аналіз, Ø оцінка, Ø проектування, Ø прогнозування.
Прогноз – унікальний засіб, який дає змогу довідатись про майбутній перебіг подій, знаряддя для контролю швидкоплинних ситуацій та спрямування їхнього руху в бажане річище.
Типи дидактичних прогнозів: Ø екстраполяційний, Ø ренераційний (творчо-перспективний).
Екстраполяційний − поширення на наступний період часу достатньо відомої закономірності.
Генераційний − інформує про мету, яку можна досягти за допомогою наявних засобів.
Педагогічна діагностика покликана: Ø оптимізувати процес індивідуального навчання; Ø забезпечувати правильне визначення результатів навчання; Ø зводити до мінімуму прорахунки педагогічного процесу.
Методи діагностики: Ø спостереження, Ø бесіда, Ø інтерв’ю, Ø анкетування, Ø тестування.
Вимірювання
Вимірювання – процедура визначення числового значення величин шляхом якоїсь міри.
Мета вимірювання – отримати інформацію про ознаки об’єкта. Вимірюють не сам об’єкт, а його властивості. У вимірюванні часто використовуються шкали. Вимірювання може вважатись об’єктивним, якщо з нього вилучити особистий вплив дослідника. Один і той же учень оцінюється діаметрально протилежно різними учителями.
Умови об’єктивності вимірювання: Ø забезпечення однакових умов; Ø однакова мета дослідження; Ø аналогічні умови проведення; Ø однакові критерії; Ø однакова обробка результатів; Ø однозначність висновків та інтерпретації.
Поняття точності у педагогічних вимірюваннях досить аморфне, то ніхто не знає, з якою точністю можна виміряти педагогічні процеси. Тому здебільшого говорять про надійність.
Ступінь надійності вимірювання або оцінки визначається за розбіжністю між ідеальним та реальним результатом.
Якість – це сукупність властивостей, які показують, що собою являє об’єкт, чим він є. Визначається через опис ознак.
Кількість визначає розміри, величину об’єкта. Ототожнюється з мірою, з числом. Педагогічна діагностика робить свої висновки переважно у кількісній формі, бо традиційні словесні описи малопридатні для порівняльного аналізу та надійних рекомендацій.
Реєстрація – виявлення належності певних об’єктів до певного класу і підрахунок їх кількості за належністю (наявністю чи відсутністю певної ознаки). Наприклад, кількість встигаючих і невстигаючих учнів.
Ранжування − розміщення зібраних фактів, об’єктів, подій тощо у певній послідовності (зростання або спадання певних показників, визначення порядкового місця у цьому ряду досліджуваних об’єктів.
Шкалування – присвоєння балів або інших цифрових, умовних показників досліджуваним об’єктам. Цим досягається більша визначеність, точніше окреслення меж. Наприклад, оцінювання учнів.
Типи шкал: Ø шкала найменувань – найслабша, числа або інші умовні позначення використовуються чисто символічно. Це по суті перелік назв певного класу об’єктів. Єдина їхня математична характеристика – належність: чи не належить досліджуваний об'єкт до певного класу Прикладами номінальних шкал є різні класифікації: списки професій; Ø рангові шкали – встановлюється порядок появи послідовності, відношення „більше-менше”, загальна ієрархія; Ø інтервальні шкали – забезпечує визначення відстані між окремими числами на шкалі; Ø шкали відношень (пропорцій) – встановлюється нульова точка відліку; Ø оцінна шкала – існування меж досліджуваного об’єкта.
Оцінна шкала активності учнів на уроці: Ø активність відсутня; Ø активність мінімальна; Ø середній рівень активності; Ø активність висока; Ø максимальна активність.
Можливі значення оцінок: 3 – завжди; 2 – у більшості випадків; 1 – досить часто.
Норми та відхилення
Норми − значення, прийняті внаслідок узгодження за типові; − показники, одержані в процесі діагностичних досліджень і характерні для більшості піддослідних у великих вибірках.
Для встановлення норм використовується відсоткова рангова шкала, яка визначає місце об’єкта в сукупності однотипних об’єктів. Наприклад, визначається, скільки часу учні затрачають на виконання домашнього завдання: від 30 хв. до 4,5 год. Фіксуємо на шкалі по 30 хв. відтинки і зазначаємо на шкалі, скільки хвилин фактично учні роблять домашнє завдання.
Моніторинг якості освіти
Моніторинг − постійне спостереження за будь-яким процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату; − комплекс процедур із спостереження, поточного оцінювання перетворень керованого об’єкту і спрямуванню цих перетворень на досягнення заданих параметрів розвитку об’єкту.
Освітній моніторинг − це супроводжуюче оцінювання і поточна регуляція будь-якого процесу в освіті.
Рівні освітнього моніторингу: Ø державний (розвиток освіти в Україні); Ø регіональний (діяльність управлінь освіти і науки облдержадміністрацій, відділів освіти райдержадміністрацій); Ø локальний (оцінка управлінської діяльності адміністрації школи, вчителів у навчальному процесі, діяльності учнів щодо самоуправління процесом засвоєння знань).
Локальний рівень На цьому рівні освітній моніторинг фіксується в вигляді системного узагальнення результат діяльності навчального закладу щодо досягнення поставленої перед ним мети, а також діяльності та успішності кожного учня, формується прогностична інформація в її психолого-педагогічній інтерпретації.
Муніципальний рівень На цьому рівні узагальнюється діяльність муніципальної системи освіти в цілому та її елементів, які порівнюються один з одним, з урахуванням специфіки функціонування кожного суб’єкту освітньої системи (школи, ліцею, гімназії, коледжі, вищі навчальні заклади); розробляється прогноз розвитку навчальних закладів.
Регіональний рівень На цьому рівні освітній моніторинг фіксує стан діяльності регіональної системи освіти в цілому та її елементів, визначає регіональну специфіку та її завдання щодо інтегрування регіональної освіти відповідно до державної політики.
Державний рівень На цьому рівні узагальнюється діяльність державної системи освіти, визначається її стан, формується державна політика розвитку освіти в цілому.
Міжнародний рівень Освітній моніторинг цього рівня забезпечує визначення рівня освітньої системи країни в контексті міжнародних стандартів і сприяє створенню освітньої політики узгодженої із загально світовими тенденціями розвитку.
Моніторинг якості освіти можна розглядати як своєрідну педагогічну оцінку існуючих у практиці освітніх систем різного рівня.
Якість освіти −категорія, що залежить від великої кількості параметрів і чинників. Вона характеризується не лише кількістю знань, але й якістю особистісного, світоглядного, громадянського розвитку учнівської молоді.
Фактори соціальної ефективності якості освіти Ø зміст освіти, що включає кращі досягнення духовної культури і досвіду у тій чи іншій галузі діяльності; Ø висока компетентність педагогічних працівників; Ø новітні освітні технології і відповідне їм матеріальне забезпечення; Ø гуманістична спрямованість освітнього процесу; Ø повнота задоволення потреб населення у знаннях, розуміннях і вміннях.
Завдання щодо забезпечення якості освіти: 1. Правильно прогнозувати, проектувати, моделювати ті якості підготовки випускника, які школа передбачає отримати в кінцевому результаті, тобто визначити ту якість освіти, яку вимагає майбутнє. 2. Забезпечувати, підтримувати досягнення очікуваного рівня якості освіти, своєчасно реагувати на небажані відхилення від нього. 3. Підвищувати якість освіти, приводячи її у відповідність з вимогами замовників. 4. Виявляти і оцінювати реальну якість освіти, її відповідність вимогам, стандарту.
П’ять позицій, пов’язаних з якістю освіти: 1) діяльність на рівні уроку, 2) цілі і функції освіти, 3) зміст навчального процесу, 4) умови і ресурси навчання, 5) результат освіти.
Особливості моніторингу: Ø синхронність процесів спостереження, вимірювання, вироблення на цій основі нових знань про стен об’єкта з наступним прогнозуванням і прийняттям управлінського рішення; Ø „вихід” моніторингових процедур як бази показників нового, більш високого рівня керованого об’єкту; Ø процес здійснення моніторингу органічно поєднується з прийняттям управлінського рішення.
Основні завдання моніторингу: Ø розробка принципів і методів освітнього тестування; Ø створення системи вимог до рівня підготовки учнів на кожному ступені навчання; Ø розробка критеріїв та моделі вимірників відповідно до стандарту; Ø створення вимірників підсумкової атестації; Ø створення тестової моделі регіонального банку результатів оцінки досягнень навчальних вимог; Ø розробка норм оцінювання; Ø створення системи вимірників (тестів, діагностичних контрольних робіт тощо) з кожного навчального предмета, створення системи апробації тестів і технології їх застосування.
Етапи моніторингу: 1) вибір моделі дослідження, мети та завдання; 2) її обговорення з метою кращої розробки схеми вибірки; 3) оцінка якості одержаних даних; 4) розробка інструментарію, механізму оперативного збору даних; 5) перегляд застосованих форм і процесу та проведення дослідження у конкретні строки; 6) підготовка відповідних рішень і статистичних звітів про результат дослідження; 7) включення системи кодування та інструкції про його використання; 8) побудова схеми адміністративних процедур; 9) внесення коректив; 10) створення банку даних; 11) прогнозування.
Особливості моніторингу як частини управлінського циклу: Ø спрямований на зіставлення мети з результатом; Ø забезпечує „зворотний” зв’язок з об’єктом управління; Ø надає інформацію про стан педагогічного процесу; Ø створює умови для корекції педагогічного процесу; Ø потребує розробки певних критеріїв; Ø потребує створення регіонального координаційного центру з моніторингових досліджень в області, створення відповідної інфраструктури, розгалуженої системи служб, творчих груп.

Література

1. Васильченко Л.В. Як оцінювати культуру управління // Директор школи. – 2001. – №3.

2. Диканская Н.Н., Герасименко Е.В. Оценочная деятельность как основа управления качеством образования.//Стандарты и мониторинг. – 2003. – №3 – С.38-42.

3. Науковий супровід, моніторинг та оцінка ефективності соціальних проектів / О.Я. Яременко., О.Р. Артюх, О.М.Балакірєва та ін. – К.: Державний центр соціальних служб для молоді, Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 123 с.

4. Островерхова Н.М., Даниленко Л.І. Ефективність управління загальноосвітньою школою: соціально-педагогічний аспект. Монографія. – К.: Школяр, 1995. – 302 с.

5. Підласий І.П. Діагностика та експертиза педагогічних проектів. – К.: Україна, 1998.

6. Управление школой: теоретические основы и методы. Учебное пособие / Под ред. В.С.Лазарева. – М.: Центр социальных и экономических исследований, 1997. – 336 с.

7. Филиппов А.В. Работа с кадрами: психологический аспект. – М.: Экономика, 1990. – 168 с.

Питання для контролю
підготовки вчителя до уроку*

1. Чи визначено перелік знань та практичних умінь, які учні повинні отримати на уроці згідно програми?

2. Чи визначено за тематичним плануванням місце уроку в системі уроків відповідної теми, його основний зміст?

3. Чи проаналізовано вчителем повноту розкриття питання програми у відповідному параграфі підручника?

4. Чи підібрав учитель відповідний матеріал, необхідний для поглибленого вивчення основного навчального матеріалу, із методичної та іншої літератури?

5. Чи визначено мету уроку?

Примітки: Дидактична мета має передбачати формування конкретних елементів знань з предмета: уявлень, понять, законів, закономірностей; взаємозв’язків та взаємозалежностей між об’єктами і явищами; формування власне предметних умінь; формування знань і умінь про спеціальні методи дослідження тощо.

Розвивальна мета повинна передбачати розвиток усіх психічних процесів учня, що відбувається шляхом оволодіння відповідними видами діяльності; формування уявлення чи поняття про способи раціональної навчальної діяльності та вміння виконувати їх.

Виховна метамає передбачати формування певних компонентів тих чи інших якостей особистості школяра.

6. Наскільки доцільно відібрано вчителем необхідні засоби навчання (натуральні об’єкти, моделі, графічні ілюстрації, кіно фрагменти, комп’ютерні зображення, таблиці, графіки, діаграми тощо)?

7. Наскільки вдало вчителем обрано тип уроку (урок засвоєння знань; урок формування умінь і навичок; урок узагальнення і систематизації знань, умінь і навичок; урок практичного застосування знань, умінь і навичок; контрольний урок; комбінований урок; нестандартний урок; інтегрований урок) відповідно до поставленої мети і завдань?

8. Наскільки професійно розроблено макро- і мікроструктуру уроку відповідно до його змісту, мети, типу та використовуваних засобів навчання?

9. Як написано конспект уроку?

Орієнтовна схема
написання конспекту уроку

Тема уроку.

Мета(дидактична, розвивальна, виховна).

Тип уроку (урок засвоєння знань, умінь і навичок; урок узагальнення і систематизації засвоєних знань, умінь і навичок; контрольний урок; комбінований урок тощо).

Обладнання уроку (натуральні об’єкти, моделі, малюнки, картини, кінофрагменти, діапозитиви, комп’ютерні зображення, посібники, таблиці, графіки, діаграми, предмети для відтворення і аналізу явищ тощо).

Використана література.

Хід уроку:

Ø Вступна частина. Перевірка готовності учнів до уроку.

Ø Повторення пройденого матеріалу.

Ø Повідомлення теми, цілей і завдань уроку.

Ø Мотиваційна та змістовна підготовка до засвоєння нових знань, умінь та навичок.

Ø Формування нових знань, умінь та навичок.

Ø Систематизація нових знань, умінь та навичок.

Ø Застосування засвоєних знань, умінь та навичок.

Ø Домашнє завдання.

Ø Підведення підсумку уроку.

Примітки:Вибір і послідовність етапів макроструктури залежить від типу уроку. Окремі етапи можуть здійснюватися у згорнутому вигляді, а інколи випадати зовсім.

Мікроструктуру складає сукупність методів і прийомів на кожному етапі, які можуть вимагати різних засобів (словесних, наочних, практичних) і форм прояву (мовлення і слухання; демонстрації і розглядування; показ учителем об’єктів і способів дій з ним та маніпулювання учнями об’єктом тощо).

Орієнтовна схема
спостереження та аналізу уроку*

Клас ____________________________________________________________

Дата ____________________________________________________________

Предмет ________________________________________________________

Вчитель _________________________________________________________

Тема уроку ______________________________________________________

Мета уроку:

Ø дидактична _________________________________________________

Ø розвивальна _________________________________________________

Ø вихована ____________________________________________________

Зміст та структура уроку: Ø постановка мети; Ø організаційні питання (завчасне планування групи учнів для перевірки їх знань, умінь та навичок); Ø методика перевірки домашнього завдання. Види контролю (індивідуальний, фронтальний; усний, письмовий); Ø методи ознайомлення учнів з новим матеріалом (слово вчителя, бесіда, спостереження та аналіз явищ, самостійна робота учнів тощо); Ø методичні прийоми, що використовує вчитель для формування загальнонавчальних знань, умінь та навичок (уміння аналізувати, виділяти головне та другорядне, порівнювати (зіставляти − протиставляти), встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, узагальнювати та конкретизувати, синтезувати, систематизувати, класифікувати тощо); Ø методика закріплення вивченого (система вправ, побудованих на основі нарощування труднощів; місце самостійної роботи; частково творчі та творчі роботи тощо); Ø методика підготовки учнів до виконання домашнього завдання; Ø контроль та облік знань, умінь і навичок учнів (кількість оцінок за урок, мотивація і своєчасність їх виставлення); Ø композиція уроку; логічність подання матеріалу; наявність висновків та узагальнень; чіткість переходів від одного етапу до іншого; завершеність; Ø співвідношення теорії та практики на уроці (у хвилинах); Ø внутрішньо предметні зв’язки (наступність та перспективність); Ø використання можливостей кабінетної системи (ТЗН, наочність, роздатковий матеріал, об’єкти, моделі тощо).
Макроструктура уроку: Ø доцільність виділених елементів; Ø залежність їх послідовності від типу уроку.
Мікроструктура етапів уроку: Ø ефективність застосування вибраних методів і прийомів навчання, у тому числі робота з підручником, таблицями, схемами тощо; Ø самостійна робота, її вид, місце у структурі уроку, тривалість, ефективність, способи перевірки; Ø використання наочних матеріалів і засобів навчання.
Змістовний компонент уроку: Ø вибір навчального матеріалу з даної теми та його дидактичний аналіз (обсяг, виділення основних елементів знань у форму фактів, уявлень, понять, базових умінь і навичок; методика їх формування тощо); Ø використання між предметних зв’язків; Ø використання різних видів пізнавальних завдань, їх доцільність.
Розвивальний компонент уроку: Ø розвиток уміння цілеспрямовано сприймати різними органами чуття; Ø навчання прийомам раціонального запам’ятовування та відтворення; Ø формування вміння створювати в уяві певні об’єкти і явища; Ø розвиток умінь раціональної навчально-пізнавальної діяльності (самостійного планування, самоорганізація, самооцінювання, самоаналіз тощо); Ø розвиток умінь користуватися різними джерелами пізнання (підручники, посібники, карти, таблиці, схеми, друковані видання, теле- та радіоповідомлення тощо); Ø розвиток власне предметних умінь.
Мотиваційний елемент уроку: Ø всебічний показ учителем вагомість вивчення теми уроку в курсі і для учня особисто; Ø спонукання до зацікавленості предметним змістом і до діяльності щодо його засвоєння; Ø засоби активізації навчальної діяльності учнів (проблемний виклад матеріалу чи елементи проблемного навчання, програмоване навчання, дидактична гра, цікава пізнавальна інформація тощо); Ø прийоми локальної мотивації на кожному етапі уроку; Ø емоційний фон уроку (стиль спілкування з учнями, комунікативні уміння вчителя, темпоритм уроку тощо).
Виховуючий характер уроку: Ø виховний потенціал змісту навчального матеріалу; Ø організація уроку як важливий чинник виховання професійної майстерності вчителя.
Організаційна чіткість уроку: Ø організація класу до уроку; Ø готовність учнів; Ø завершеність кожного етапу уроку; Ø логічний взаємозв’язок окремих етапів; Ø зміна видів діяльності; Ø розподіл часу.
Характер роботи учнів: Ø дисципліна та організованість на уроці; Ø інтерес до предмета, захоплення пізнавальною діяльністю; Ø активність протягом усього уроку; Ø рівень теоретичних знань; Ø рівень грамотності та навичок зв’язного мовлення; Ø стан зошитів, якість письмових робіт.
Характер роботи вчителя: Ø роль вчителя в організації навчального процесу; Ø ерудиція, мова, темп ведення уроку; Ø використовувані методи та прийоми; Ø педагогічний такт та куль

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти