ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилі, типи і форми мовлення

В Україні статус державної має тільки українська мова, що закріплено Законом «Про мови в Українській РСР» і Конституцією України: «Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної самобутності». Статус української мови як державної зумовлює її державотворчу функцію. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, інших мов національних меншин України.

Мова –це ідеальна система матеріальних одиниць(звуків, слів, речень), яка існує поза часом і простором. Мова становить певну систему фонетичних, лексичних і граматичних засобів, що служить для виразу думок. Мова - невід`ємна ознака людського колективу. Вона могла з`явитися тільки в людському суспільстві в умовах спільної трудової діяльності на початковому етапі розвитку людства. Саме в процесі колективної праці з`явилася потреба погоджувати й коригувати свої дії, передавати знання і набутий досвід майбутнім поколінням.

Державна мова – це мова, якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення країни незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на міжнародному рівні.

Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності.

В суспільстві мова виконує ряд функцій.

Перша і головна функція мови - функція спілкування (комунікативна). Такий особливий стан словесної мови зумовлений зв`язком мови з мисленням. Будь-яка думка найточніше передається саме через слово. Саме слово допомагає людині піднятися на ті висоти мислення, на які не здатні піднятися інші істоти.

Друга, не менш важлива функція мови – мислеформуюча. Завдяки мові людина спроможна задовольнити духовні потребі - здійснювати наукове й мистецьке пізнання світу, засвоїти норми моралі та етики, звичаї, традиції і т.д.

Наступна функція мови – пізнавальна. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимося з найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з досвідом і історією попередніх поколінь людства. Зростання пізнавальної ролі мови в епоху науково-технічної революції привело до появи професійної функції, яка стала критерієм спеціальної підготовки і засобом оволодіння фахом. Якщо зважити на те, що за рік у світі з`являється понад 120 тисяч нових термінів, то цілком зрозумілою стає вимога про постійне вивчення мови, без якої не можна вважати себе спеціалістом у будь-якій сфері діяльності. Правильному професійному спілкуванню слід навчатися все життя, бо це підвищує продуктивність та ефективність праці, наповнює результатом і змістом життя й діяльності конкретної особи.

Естетична функція мови. Найповніше естетична функцій мови проявляється через художню літературу.

Інші функції - номінативна, експресивна (емоції і почуття), гуманізуюча, функція впливу (волюнтативна).

Стилі мови –це функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які розрізняються типовими мовними засобами залежнотвідтсфери людського спілкування.

У мовній практиці виділяють, як правило, 5 стилів: розмовний, публіцистичний, науковий, діловий (офіційно-діловий) і художній. Правильне використання стилів мови стає невід`ємною ознакою сучасної людини, яка більшу частину свого життя проводить у діловому і професійному спілкуванні.

Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту із співрозмовником. Мовні засоби є максимально прості і зрозумілі.

Публіцистичний стиль реалізує перш за все інформативну й волюнтативну функції мови. Сфера використання – засоби масової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою.Його основна мета – формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень.Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача або слухача діяти так, а не інакше.

Художній стиль відрізняється від усіх інших стилів передусім тим, що може включати в себе елементи будь-якого стилю.Його призначення пов`язане з використанням естетичної функції мови - різноманітними мовними засобами виражати художнє бачення світу. Цей стиль формує загальнолюдські й національно свідомі естетичні, культурні і психологічні смаки окремої людини і нації у цілому.

Науковий стиль реалізує передусім мислетворну і номінативну функції мови.Обслуговує професійно - наукову сферу, головною метою є: об`єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад інформації, яка має впливає не на почуття, а на розум і свідомість читача.Серед специфічних мовних засобів науковогог стилю виділяються спеціальні наукові символи, умовні скорочення, формули, таблиці, списки і т.д.

Діловий (офіційно- діловий) стиль зумовлений насамперед активізацією пізнавальної та професійної функції мови. Це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного та виробничого життя і діяльності, ділових стосунків між державами або організаціями, а також стосунків між окремими членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Українська мова існує в двох формах: літературна мова і діалекти.

Літературна мова - це впорядкована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей, державні і громадські установи, пресу, художню літературу, науку, освіту і т.д. Літературна мова характеризується такими нормами: орфоепічні (вимова звуків), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (побудова речень),стилістичні, пунктуаційні.

Слід розрізняти поняття: мова і мовлення.

Якщо мова - це тільки засіб спілкування, то мовлення - сам процес і результат використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності мовлення людини набуває певних особливостей, хоча люди говорять однією мовою.

Так, мовлення однієї людини, образне, виразне, переконливе, а іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Отже, кожна людина говорить по своєму хоча й користується спільною мовою для всіх.

Ніщо не характеризує людину так швидко, всебічно і наочно, як її мовлений. Мовлення - це своєрідна візитна картка кожної людини. Древньогрецький філософ Сократ говорив: "Заговори, щоб я тебе побачив".

Більшість сучасних мов існує у двох формах: усній і писемній.

Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.

Усна і писемна форми мовлення мають свої особливості і розрізняються за такими ознаками:

За походженням. Усна форма мовлення первинна, а писемна -вторинна.

За сприйманням. Усна форма мовлення сприймається на слух ( крім жестів і міміки, які сприймаються зорово), а писемна - тільки зорово.

За виражальними засобами. Усна форма мовлення матеріалізується у звуках, жестах, міміці, паузах, інтонації, а писемна - у буквах і розділових знаках, які компенсують на письмі можливості більшості виражальних засобів усної форми ( жестів, міміки, пауз, інтонації). Тому розділові знаки мають розгалужену систему, а пунктуаційні помилки, особливо в діловому і науковому стилях неприпустимі, бо в сучасному житті невербальні засоби комунікації досить часто відіграють вирішальну роль при передачі інформації.

За основними одиницями. Основною одиницею усної форми мовлення є висловлювання, писемної - текст .Саме вони надають інформацію при спілкуванні.

За функціонуванням. Усне мовлення існує тільки в ситуаціях діалогу чи полілогу, а писемна - монологічна. Усна форма ділового мовлення відрізняється від його писемної форми передусім тим, що для переконливості безпосереднього діалогу треба створювати атмосферу постійного контакту і спільності з аудиторією.

Усна форма мовлення завжди ситуативна, непідготовлена, спонтанна, обмежена у часі й просторі.

Усна форма мовлення - революційна, писемна - консервативна. Ось чому реформи в орфографії треба проводити обережно.

Писемне мовлення - це універсальний засіб спілкуванню людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління, відображаються суспільні відносини в державі.

Писемне мовлення переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову. Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним.

У писемному мовленні точніший добір лексики, яка вживається в прямому значенні. Переважає суспільно-політична, професійно-виробнича, науково-термінологічна лексика. З діалектної лексики добираються лише найцінніші необхідні слова і граматичні форми.

У писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності і підрядності, відокремлення, вставні слова. Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками і т.д.

У писемному мовленні форма викладу залежить від того, який стиль використовується для викладу тексту.

Одиницею писемного мовлення є текст.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти