ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Провідні критерії визначення тексту

Форма мовлення усна
писемна
Структурно-семантична єдність елементів тексту смисл
структура
Кількість авторів тексту   монолог
діалог, полілог
Заголовок наявний
нульовий
Кількість речень одне речення, період
  складні синтаксичні цілі

 

Ототожнення тексту й дискурсу пояснюють насамперед подвійною природою тексту, за І. Гальперіним, „станом спокою й руху”. Представлений послідовністю мовних одиниць, текст перебуває в стані спокою, і ознаки руху виявлені в ньому імпліцитно (приховано). Але коли текст відтворюють (читають, промовляють), він перебуває в стані руху, і тоді імпліцитно в ньому виявляють ознаки спокою.

Аналіз різних визначень тексту дає змогу виділити такі його основні структурно-семантичні характеристики:

- текст як ланка процесу комунікації, проміжний елемент між адресантом і адресатом мовлення;

- текст як сукупність мовних одиниць нижчих структурних рівнів;

- текст як результат навчально-мовленнєвої діяльності;

- текст як спосіб пізнання дійсності, відображення мовної картини світу;

- текст як структурна й смислова єдність.

Найбільш поширене визначення тексту належить І. Гальперіну. На думку вченого, текстом є витвір мовленнєвотворчого процесу, що відзначається завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до типу цього документа, твір, що складається з назви (заголовка) й низки особливих одиниць (надфразних єдностей, або складних синтаксичних цілих), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, та має певну цілеспрямованість і прагматичну настанову.

У деяких джерелах указано на можливість існування не тільки писемної, але й усної форми тексту. Наприклад, текст – результат мовленнєво-мисленнєвого процесу, реалізованого автором у вигляді конкретного письмового (або усного) твору згідно з мотивами, цілями, обраною темою, задумом та ідеєю, який характеризується певною структурною, композиційною, логічною та стилістичною єдністю („Педагогическое речеведение”).

В. Одинцов наголошує на тому, що текстом є „...певна з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність”.

Ґрунтовна лінгвістична характеристика тексту представлена українським енциклопедичним виданням:

Текст – (від лат. textum – тканина, зв’язок, поєднання) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному, дистантному плані – спільною тематичною і сюжетною здатністю. Одиницею тексту є реально вичленовуваний найменший словесний масив, що складається з лінійно розташованої сукупності речень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність, після якої йде інша цілісність того ж рівня. Найменша реальна одиниця тексту – надфразна єдність, абзац.

Критерій кількості речень у тексті вимагає відповіді на запитання „Чи може бути текстом одне речення? Якщо так, то за яких умов?” Тлумачиться це питання так: „Ознак реальної одиниці тексту може набувати й окреме (не періодичної структури) речення – якщо на ньому концентрується особлива увага, винесене воно в позицію абзацу й має звичайну для надзвичайної єдності смислову й структурну автономність. У структурі тексту постійно реалізується структура абзацу з усіма властивими йому смисловими й формально-граматичними засобами зв’язку висловлень (Енциклопедія „Українська мова”).

Узагальнювальне визначення тексту, подане в термінологічній енциклопедії: текст (від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – цілісна семіотична форма лінгвопсихоментальної діяльності мовця, концептуально та структурно інтегрована, що служить прагматичним посередником комунікації й діалогічно вбудована до семіотичного універсуму культури”.

Визначення тексту з погляду комунікативної лінгвістики запропоноване Ф. Бацевичем: це „результат спілкування (інтеракції та трансакції), його структурно-мовна складова і одночасно кінцева реалізація; структура, в яку втілюється „живий” дискурс після свого завершення”. У такому визначенні текст постає як проміжний компонент комунікації, одиниця дискурсу, наголошено зокрема на його результативності, комунікативності.

У лінгводидактичному словнику-довіднику, текст визначено як „закінчений твір, що має власну внутрішню структуру, певну побудову та є продуктом монологічного або діалогічного мовлення, вираженим в усній та писемній формі”.

У шкільній практиці, як зазначає В. Мельничайко, термін текст може бути застосований не тільки для позначення цілісного висловлювання, але й відносно закінченого за змістом уривка. Слово текст також уживають і в нетермінологічних значеннях, зокрема „текст словникового диктанту”, „текст вправи” (навіть якщо мовним матеріалом вправи є слова, словосполучення, речення, а не тексти).

Текстяк цілісне утворення, єдність змісту й форми має такі ознаки:

· вияв культури, інтелектуальної й духовної діяльності людини;

· засіб впливу на свідомість і поведінку людини;

· сукупність різних мовних одиниць;

· середовище реалізації мовних одиниць;

· засіб мовленнєвої діяльності;

· результат і спосіб пізнання.

У науковій літературі текст розглядають:

1) з погляду інформації, що містить текст (текст – це інформаційна єдність);

2) з погляду психології його створення, як творчий акт автора, викликаний певною метою (текст – це продукт мовленнєвої й розумової діяльності суб’єкта);

3) з прагматичних позицій (текст – це матеріал для сприйняття, інтерпретації);

4) з погляду його структури,мовленнєвої організації,стилістики (роботи зі стилістики, синтаксису, граматики тексту, ширше – лінгвістики тексту).

! Текст (лат. textuт – „тканина, сплетіння, з’єднання”) – це витвір мовлення, цілісна структура, що складається з певної кількості речень. Поняття текст може бути використано не тільки на позначення цілісного літературно оформленого твору, але і його частини, достатньо самостійної з погляду мікротеми й мовного оформлення.

Текст = системність(побудоватекстів за встановленими моделями) + індивідуальність (безкінечна варіативність матеріальної форми).

Текст репрезентує мовленнєву й розумову діяльність суб’єкта, яка розрахована на відповідну діяльність читача, його сприйняття. Звідси тріада: автор (творець тексту) – текст (матеріальне втілення мовленнєвої й розумової діяльності) – читач (інтерпретатор). Отже, текст є одночасно й результатом діяльності (автора) і матеріалом для діяльності (читача-інтерпретатора). У процесі пізнання смислу тексту читач інтерпретує текст за власною концептуальною картиною світу. У процесі інтерпретації допускається варіативність смислу, проте вона відносна, бо сам текст установлює певні обмеження.

Будь-який текст розрахований на чиєсь сприйняття. Звідси й подвійна спрямованість тексту: на автора-творця (можливо, і колективного) і на читача, що сприймає текст.

Текст – це поєднання вербалізованого й фонового знання. У тексті лінійно впорядкована сукупність знакових одиниць різного обсягу й складності, тобто це матеріальне утворення, що складається з елементів членороздільного мовлення; однак це матеріальне утворення містить щось нематеріальне, зміст (пор.: фонові знання – це знання реалій і культури, якими володіють автор і читач).

Текст як мовленнєве утворення складається з послідовно об’єднаних вербальних засобів, однак деякі значення в тексті можуть бути передані невербальнимизасобами: порядок слів, пунктуаційні знаки, знаки для акцентування значень – засоби виділення (курсив, розрядка), малюнки тощо. Відомо, що інформація, передана вербально й невербально, сприймається по-різному. Так, інформація, що міститься безпосередньо в текстовому повідомленні, засвоюється лише на 7 %, голосові характеристики сприяють засвоєнню 38 % інформації, наявність же візуального образу помітно підвищує сприйняття – до 55 %. Інформація, представлена вербально, впливає на свідомість індивіда, а використання різноманітних паралінгвальних засобів (тих, що супроводжують мовлення – гучність, темп, тембр голосу тощо) автоматично переводить сприйняття на рівень підсвідомості.

Останнім часом усе більш активним елементом текстотворення стає ілюстрація. Сполучення вербальних і невербальних (зображальних) засобів передачі інформації формує креалізований текст. Учені використовують й іншу термінологію на позначення цього феномена, як-от: полікодовий текст, семіотично ускладнений текст, зображально-вербальний комплекс. Узаємодіючи, вербальний та іконічний (гр. eikon – зображення) компоненти тексту забезпечують цілісність і зв’язність твору, його комунікативний ефект.

Креалізовані тексти бувають:

Ø з частковою креалізацією (вербальні й іконічні компоненти вступають в автосемантичні відношення, адже вербальна частина автономна, зображальні елементи факультативні: газетні, науково-популярні, художні тексти);

Ø з повною креалізацією (вербальні й іконічні компоненти взаємозалежні, зображення є обов’язковим елементом тексту: рекламні тексти (плакати, оголошення, комікси, карикатури, наукові й науково-технічні тексти).

Смислові зв’язки між компонентами в текстах з повною креалізацією представлені такими основними типами:

Ø вербальний компонент має певне значення, але не характеризується смисловою самостійністю поза зв’язком із зображуваним компонентом;

Ø вербальний компонент має певне значення й характеризується смисловою самостійністю, але не може бути правильно витлумачений поза зіставленням з іконічним компонентом.

?У науковій літературі остаточно ще не розв’язане питання щодо форми вираження тексту. Більшість учених доводить, що й усну, і писемну його форми можна вважати текстом.

Таблиця 3

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти