ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ДИРЕКТИВИ РАДИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Так, перша директива містить положення з реєстрації та публікації основної інформації про компанії. Друга директива обумовлює питання створення компаній з обмеженою відповідальністю, підтримки і функціонування їх капіталу. До неї включено положення, що регулюють збільшення чи зменшення статутного капіталу, випуск акцій, одержання дивідендів тощо. Третя директива регламентує аспекти злиття компаній країн-членів ЄС; визначає гарантії для кредиторів, найманих працівників, акціонерів, розглядає питання відображення відповідної фінансової інформації.

Найбільш істотний вплив на систему бухгалтерського обліку західноєвропейських країн зробили 4-а і 7-а Директиви, підготовлені Європейською комісією і прийняті Радою Європейського Співтовариства відповідно в 1978 і 1983 рр. Важливе значення має також і 8-а Директива, присвячена порядку здійснення аудиторської діяльності.

4-а Директива є найбільш важливим документом, що визначає шляхи, форми і методи гармонізації і уніфікації бухгалтерського обліку і звітності країн Західної Європи. Вона визначає вимоги до того формату (переліку і угрупуванню показників), по якому повинні складатися бухгалтерський баланс і звіт про прибутки (збитках), а також містить набір основних вимог, яким повинен задовольняти бухгалтерський облік, здійснюваний приватними компаніями, акціонерними суспільствами і суспільствами з обмеженою відповідальністю.

Ключовим положенням 4-ої директиви є параграф 2, в якому розкриваються цілі обліку і річної звітності. Так, в п. 2.2 сказано, що інформація, що розкривається в системі бухгалтерських рахунків, повинна бути сформована згідно положенням 4-ої Директиви. У п. 2.3 мовиться про те, що дані, відображені на бухгалтерських рахунках, повинні бути об'єктивними і правдивими, щоб відображати дійсне положення справ на підприємстві. У п. 2.4 відмічено, що в тих випадках, коли відображеній на рахунках інформації недостатньо для об'єктивної оцінки фінансового положення підприємства, необхідно здійснювати додаткове її розкриття в спеціальних коментарях і поясненнях до рахунків. Пункт 2.5 допускає можливість відхилень від правил обліку при підготовці пояснень до рахунків в цілях забезпечення об'єктивного і правдивого представлення інформації про економічний стан підприємства.

4-а Директива стандартизує вимоги, яким повинні задовольняти дві основні форми звітності будь-якого зарубіжного підприємства, - бухгалтерський баланс і звіт про прибутки (збитках). При цьому директивою встановлений гнучкий підхід до побудови звітності. Передбачено чотири можливі варіанти звіту про прибутки (збитках) і два варіанти балансу. Відмінності варіантів незначні. В основному вони стосуються класифікацій, угрупувань і розташування відбиваних в звітах показників. Зміст різних варіантів звітних форм в цілому забезпечує зіставність даних. Вибір того або іншого варіанту звіту залежить головним чином від розміру підприємства і типу власності.

Звіти про прибутки (збитках)

відрізняються один від одного або різними підходами до класифікації витрат (по їх економічному змісту або функціональному призначенню), або розташуванням показників (по вертикалі або по горизонталі).

Рекомендований 4-ою Директивою вертикальний формат звіту про прибутки (збитках) з угрупуванням витрат по їх функціональному призначенню (що має перевагу у Великобританії) виглядає таким чином:

· виручка (оборот);

· собівартість продажів (прямі витрати);

· валовий дохід;

· витрати, пов'язані з реалізацією продукції (витрати звернення);

· адміністративні витрати;

· дохід від інших операцій;

· дохід від участі в сумісних операціях;

· відсотки до отримання і інші подібні доходи;

· вартість коректувань фінансових активів;

· відсотки до оплати;

· податок на прибуток від основної діяльності;

· прибуток (збиток) від основної діяльності після сплати податку;

· надзвичайні (непередбачені) доходи;

· надзвичайні (непередбачені) витрати;

· податок на надзвичайні доходи;

· інші податки;

· прибуток (збиток) за фінансовий рік.

Горизонтальний формат звіту про прибутки (збитках) з віддзеркаленням витрат по їх економічному змісту, що традиційно властиво більшості континентальних європейських країн, має наступний вигляд (табл. 17.3):

Таблиця 17.3

ЗВІТ ПРО ПРИБУТОК І ЗБИТОК

(горизонтальний формат)

 

Основні відмінності, що стосуються форми бухгалтерського балансу, полягають в розташуванні складових його груп показників (розділів). Так, у Великобританії баланс традиційно будується за принципом:

активи - зобов'язання = власний капітал.

У інших країнах Європи прийнято дотримуватися наступної балансової рівності, що має вигляд:

активи = зобов'язання + власний капітал.

Як переважаючий метод оцінки майна, відбиваного в балансі, рекомендовано використовувати принцип витрат», що «історично склалися, хоча допускається і оцінка за реальною вартістю з урахуванням інфляції.

Для підприємств, що мають чисельність співробітників менше 50 чоловік, статутний капітал менше 1 млн. євро або виручки менше 2 млн. євро, дозволено складати баланс по скороченій формі, тобто без деталізації по однорідних групах або статтях (табл. 17.4).

Таблиця 17.4

БАЛАНС

(скорочена форма)

 

Спеціальний параграф 4-ої Директиви присвячений додаткам, які повинні доповнювати звітність. У додатку відбивається інформація про ті облікові методи, які застосовувалися організацією при оцінці вартості активів (ЛІФО, ФІФО, средневзвешенная оцінка, пряма ідентифікація), при численні амортизації, а також обороти в розрізі основних видів діяльності і географічних ринків, деталізація розмірів і причин значних боргових зобов'язань, виплати членам ради директорів, відрахування до пенсійних фондів і інші показники, що мають істотне значення для об'єктивної оцінки фінансового положення організації.

7-а Директива присвячена взаєминам материнською і дочірніх компаній, складанню консолідованої звітності транснаціональних корпорацій, аудиторським перевіркам, порядку додання гласності звітності компаній.

Не дивлячись на те, що в 1970-х рр. підготовка консолідованих звітів була обов'язкова для багатьох компаній ФРН і Великобританії, в Нідерландах - вважалася нормою, а у Франції використовувалася за бажанням, в принципах обліку одноманітності не було і не існувало офіційних інструкцій, регулюючих складання зведених звітів в таких країнах, як Іспанія, Італія, Португалія і ін.

Хоча 7-а Директива заснована на ідеях і традиціях англосакської системи обліку і звітності, проте в ній допускається можливість застосування різних варіантів консолідації звітності, передбачених законами різних країн Західної Європи.

Ухвалення 7-ої Директиви було обумовлене необхідністю уніфікації питань віддзеркалення в обліку і звітності операцій з іноземними валютами, методів наведення показників бухгалтерського балансу, звіту про прибутки (збитках) і інших форм до єдиної валюти, термінів складання звітності, методів забезпечення зіставності даних, стабільності прийомів і способів консолідації звітів.

В даний час складання консолідованих рахунків і відповідної звітності транснаціональних корпорацій є характерною ознакою глобалізації економіки і гармонізації західноєвропейських країн.

Ключовим питанням правил консолідації облікової інформації є те, які компанії підлягають включенню в консолідовані звіти. Основні положення 7-ої Директиви стосуються тих компаній, які були сформовані в результаті придбання, а не об'єднання або злиття. Така організаційна модель бізнесу припускає наявність однієї головної «батьківської» («материнською») компанії і додання статусу «дочірніх» компаній решті членів об'єднаної групи підприємств.

Дочірня компанія - це та, яка контролюється іншою компанією. Подібна структура утворюється в наступних випадках:

· батьківська компанія має більшість акцій з правом голосу;

· батьківська компанія володіє правом призначення членів ради директорів (якщо різні акції мають різну кількість голосів);

· меншина акціонерів управляє компанією за угодою з іншими акціонерами на основі спеціальної угоди (контроль за угодою).

Директива дозволяє країнам - членам ЕЕС за бажанням розширити рамки консолідованих рахунків і включати в них ті компанії, над якими батьківська компанія має «де-факто контроль» (є на увазі випадки, коли контрольована компанія не підходить ні під одне з юридичних визначень, але насправді управляється іншою компанією). Сюди включається концепція так званого домінуючого впливу, коли компанія, маючи меншину акцій, може проте домінувати над іншою компаній. Наприклад, домінуючий утримувач акцій має 30 % акцій, а решта акцій розсіяна між дрібними акціонерами.

Банки, страхові компанії і інші фінансові інститути можуть бути виключені з консолідованих рахунків, якщо вони є складовими частинами єдиної комерційної групи.

Згідно положенням 7-ої Директиви, взаємні вимоги, фінансові зобов'язання, доходи, витрати, прибули і збитки дочірніх компаній повинні виключатися з консолідованого звіту.

У додатках до консолідованої звітності повинні відбиватися показники, що роблять істотний вплив на об'єктивність оцінки фінансового положення материнської і дочірніх компаній. Це фінансові зобов'язання, їх майнове забезпечення, найбільш дорогі контракти і інвестиції і ін.

Дані консолідованої звітності повинні бути доступні широкому кругу зацікавлених осіб, тому обов'язковою є публікація бухгалтерського балансу, звіту про прибутки (збитках) і інших форм в їх консолідованому вигляді.

Консолідована звітність повинна піддаватися регулярним аудиторським перевіркам.

 

8-а Директива присвячена аудиторській діяльності. У ній сформульовані вимоги до членів Союзу по рівню кваліфікації аудиторів, етичним нормам, порядку здійснення аудиту.

Основними вимогами, зафіксованими в 8-ій Директиві, є наступні: незалежність аудиторів, наявність необхідної академічної і практичної (не менші три роки) підготовки, а також державній акредитації. Отримання права на проведення аудиту здійснюється за умови успішної здачі претендентом серії спеціальних комплексних екзаменів з бухгалтерського обліку, аудиту, фінансового аналізу, права. Дозволяється допускати до іспитів осіб без вищої освіти, що мають досвід професійної діяльності не меншого 15 років в області обліку, контролю і аналізу.

Аудитору, який успішно склав всі іспити, дається право на виконання перевірок діяльності не тільки промислових, сільськогосподарських, транспортних, торгових і інших підприємств, але і банків, страхових компаній, інвестиційних і пенсійних фондів і інших видів бізнесу.

17 травня 2006 року Європарламент та Рада ЄС схвалили Директиву 2006/43/ЄС щодо обов'язкового аудиту річних фінансових звітів і консолідованих звітів, яка вносить зміни до Четвертої (Директива 78/660/ЄЕС) і Сьомої (Директива 83/349/ЄЕС) Директив та замінює Восьму Директиву (Директива 84/253/ЄЕС).

Отже, ставлячи за мету створення єдиного європейського ринку, ЄС приділяє велику увагу уніфікації і зіставності фінансової звітності. Удосконалення, узгодженість показників фінансової звітності в усьому світі з метою задоволення потреб різних її користувачів є центральною проблемою, на вирішення якої передусім спрямована діяльність міжнародних організацій зі стандартизації бухгалтерського обліку.

1) Англосаксонська та Європейська системи

Не останнє місце при формуванні облікових систем займають національні особливості. Проте з певних причин одна держава може дозволити, щоб інша країна або група країн впливала на її систему бухгалтерського обліку і звітності.

Облікові системи можуть бути експортовані так само, як і будь-які інші товари. Вплив облікових правил однієї країни на облікові правила іншої може бути зумовлене політичною або економічною залежністю, географічним положенням.

США значно впливає на облікову політику Канади завдяки географічній близькості, тісним економічним зв'язкам і т.п. Теж саме можна сказати і про Мексику, яка має тісні торгові зв'язки з США, Філіппінами як з колишнім протектором, та Ізраїлем. Японські компанії все більшою мірою використовують американський облік, стандарти, що пояснюється експансією японського капіталу, який розповсюджується в США.

Значний вплив на розвиток теорії і практики в світі також здійснює Великобританія. Майже всі колишні англійські колонії ведуть облік за британською моделлю (Південна Африка, Пакистан, Індія, Малайзія, Австралія, Нова Зеландія). Німеччина і Франція також впливають у сфері обліку на свої колишні колонії, але значно меншою мірою, чим Великобританія.

Окремо виділяють такі національні бухгалтерські системи, як:

· країн Східної Європи - єдина бухгалтерія, витратна база плану рахунків, мета облікової системи - зниження собівартості;

· країн Європейської Співдружності - дві бухгалтерії (загальна і аналітична), прибуткова база плану рахунків, мета облікової системи - збільшення прибули;

· французька - дві бухгалтерії, виробнича база плану рахунків, мета бухгалтерії - збільшення доходу;

· Організації Об'єднаних Націй - дві бухгалтерії, виробнича база плану рахунків, мета облікової системи - збільшення доходу.

Останнім часом в літературі також зустрічається виділення такої системи обліку як ісламська, яка придбала широке розповсюдження в країнах Близького Сходу. Основна ідея такої моделі знаходиться під значним впливом релігійних ідей і має наступні особливості:

- забороняється отримувати дивіденди як прибуток;

- оцінка активів і зобов'язань компанії перевага здійснюється за ринковими цінами.

Здебільшого в економічній і обліковій літературі моделей обліку класифікують за суб'єктивно географічною ознакою. При розгляді питання організації бухгалтерського обліку в зарубіжних країнах виділяють дві домінуючі моделі обліку (табл. 17.3):

1) англо-американську (англосаксонську) модель, яка практикується більшістю американських, англійських, японських, канадських і голландських підприємств і є, безумовно, домінуючою в світі;

2) європейська модель (континентальна), яка широко поширена в Європі.

Таблиця 17.3

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти