|
Уроджені аномалії і вплив на репродукцію
Вплив оточуючих факторів до і після зачаття може мати шкідливий вплив на репродукцію, викликаючи загибель клітин. Це може призвести до безпліддя у дорослих чи самовільного аборту, а також до уроджених аномалій чи структурних і функціональних розладів у нащадків у майбутньому. Хоча роль охорони здоров'я у визначенні "здоров'я нації" не така вже й велика, сподіваємось, що, отримавши державну самостійність, український народ зможе в повній мірі реалізу-нати свої духовні і фізичні можливості і приєднатись до націй країн, які торують шлях людству в досягненні високої і благородної мети, забезпечення найвищого рівня здоров'я людини. Виходячи з останнього, зростає роль санітарно-просвітниць-гсої роботи, яка формує в населення СВІДОМЕ ставлення до свого здоров'я. Сім основних вимірів сангтарно-просвітницької роботи 1. Здоров'я людини і пов'язана з ним санітарна просвіт, 2. Санітарна просвіта є пожиттєвим процесом надання до 3. Санітарна просвіта проводиться з людьми на будь-* 4. Санітарна просвіта орієнтована на окремих людей, сім'ї 5. Завдання санітарної просвіти - навчити людей допома 6. Санітарна просвіта включає в себе офіційне і неофіційї 7. Перед санітарною просвітою стоїть всебічне завдання, П'ять підходів до санітарної просвіти: 1. Медичний. Мета - постаратися підійти по-медичному до] 2. Підхід спрямований на біхевіоральні зміни. Мета цього станом зубів, збереження правильної дієти. Справа не обов'язково полягає в переконанні пацієнтів проти їх волі. Справді, люди часто просять, щоб їх вмовляли, навіть підштовхували до вчинків, які їм важко здійснити, наприклад, кинути курити чи схуднути. На користь цього підходу свідчить також той факт, що деякі люди самостійно не можуть взяти на себе відповідальність за прийняте рішення, тому що занадто молоді, занадто хворі чи не здатні до навчання. 3. Просвітницький підхід. Мета цього підходу полягає в 4. Підхід, орієнтований на пацієнта. Цей підхід орієнтова 5. Підхід, орієнтований на соціальні зміни. Мета змінити Санітарна просвітницька робота є одним із найбільш важливих і складних аспектів у діяльності медичної сестри. Одним і:з перших представників санітарної просвіти була Ф.Найтін-гейл. Ми можемо стверджувати, що вона визнала значення медичних сестер як працівників сфери санітарної просвіти і
со
со СЧ1 ви здоров'я і тривалості життя, фізичної і розумової працездатності. Тобто здоровий спосіб життя кожної людини спрямований на зміцнення і збереження не лише індивідуального, але й суспільного здоров'я як сукупності здоров'я численних інди- І відуумів - основної запоруки біологічного існування людства І на Землі. В цьому вбачається винятково важлива соціальна роль і біологічна функція здорового способу життя. Здоровий спосіб життя має провідне значення у форму- і ванні і відтворенні здоров'я людини, забезпеченні високої якості і її життя і активного довголіття. Для ведення здорового способу і життя людині необхідні мотиваційні стимули, які засновані на ( усвідомленні кожним потреби охорони і зміцнення власного] здоров'я. В процесі еволюційного відбору природа виробила у люди- І ни інстинкт самозбереження і самовідновлення здоров'я. Зав- І дяки складним адаптаційно-захисним механізмам, людський організм здатний боротися зі шкідливими зовнішніми (екзоген- ; ними) і внутрішніми (ендогенними) впливами. Дія цих механізмів надто складна і проявляється на гуморальному, нервово-рефлекторному, клітинному рівнях. Наприклад, при інтенсивному впливі на організм активного нервового подразнення — стрес, І травма, страх тощо, у відповідь наднирникові залози викида- ] ють у кров велику кількість глюкокортикоїдних гормонів, а] нервова система реагує посиленням активності свого симпатичного відділу, який продукує адреналін. Завдяки цій адап-1 таційній реакції організм протидіє стресовому впливу. В умовах дії на організм патогенних мікробів і вірусів у крові та клітинах активуються імунні захисні системи, спрямовані на І знешкодження хвороботворних чинників і продуктів їх життє- і діяльності. Але ці та інші генетичні адаптаційні системи людського організму далеко не завжди і не у всіх людей здатні ефективно І виконувати свої функції, що призводить до руйнування здоро- ' в'я і виникнення захворювань. їх функціональна недостатність І часто викликає схильність окремих людей до простудних, інфекційних захворювань, злоякісних новоутворень. Натомість, над-мірна активність систем адаптації, зокрема, імунітету, може І проявлятись спотвореними реакціями організму на хворобот-
ворні чинники у формі алергії, ангіоневротичного набряку, бронхіальної астми та численних інших захворювань. Методи і засоби формування здорового способу життя мають бути спрямовані на оптимізацію і відновлення захисних сил організму, недосконалість яких успадкована генетично або виникла в результаті дії на організм несприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів. Від того, наскільки кожній людині вдасться реалізувати в процесі життя методи і навички здорового способу життя, залежатиме рівень біологічного і соціального прояву особистості, якість і тривалість її життя. Здоровий спосіб життя кожної людини повинен бути спрямований насамперед на: • первинну профілактику захворювань; • зміцнення і відновлення здоров'я; • формування активного трудового довголіття. діяльність людини здорового способу життя спрямовані передусім на створення сприятливих умов його реалізації, що передбачає, крім мотивації і особистого бажання, відмову від шкідливих звичок (куріння, зловживання алкоголем, наркоманія, токсикоманія). Формування здорового способу життя передбачає комплекс тренуючих і оздоровчих заходів: • боротьба з гіподинамією; • раціональний режим праці та відпочинку; • режим раціонального і збалансованого харчування; • створення сприятливих сімейних стосунків та інтимного • виховання і прищеплення розумних гігієнічних звичок. життя відіграє також створення моральних основ формування особистості, її високих етичних і суспільно-громадських орієнтацій. Наукові дані свідчать, що навіть за умови досконалих захисних можливостей організму ігнорування факторами здоро-ііого способу життя може спричинити виникнення різноманітних тілесних (соматичних) і психічних розладів та захворю-шшь. Відомо, наприклад, що численні конфліктні ситуації у сім'ї шубно впливають на перебіг вагітності і наслідки пологів. У сім'ї без одного із батьків процент дітей, які хворіють, вдвічі перевищує відповідний показник повних сімей. Діти, які вихо-І вуються в систематичному сімейному стресі, в майбутньому] майже втричі частіше хворіють на виразкову хворобу шлунка і [ дванадцятипалої кишки, в 1,7 раза на запальні захворювання шлунка і жовчних шляхів, в 5 разів у них частіше виникають неврози. Виявлено прямий зв'язок між віком, від якого людина розпочала вживати алкоголь, і захворюваннями печінки, а ку- І рити - раковими захворюваннями, зокрема, легень і шлунка. Дорослі люди, які систематично зловживають алкоголем, хворіють на хронічні недуги майже втричі частіше, аніж ті, що не І вживають, а у дітей цей показник ще вищий. Особи, особливо | дитячого і підліткового віку, які тривалий час- мешкають у сфері І дії малих доз іонізуючої радіації, частіше хворіють на захворю-1 вання щитовидної залози і системи крові. Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, частіше хворіють на гіпертонічну хворобу, атеросклероз, цукровий діабет, І схильні до ожиріння. У формуванні звичок і факторів здорового способу життя використовують 4 основні групи заходів: 1) фізичні, до яких належать фізична активність, загартуЛ і збалансоване харчування; 2) індивідуально-психологічні, які включають методи пси- і 3) медико-організаційні, до яких відносять санітарної! 4) суспільно-громадські, які спрямовані на виховання у лю« 1 До найважливіших факторів формування здорового спосоЛ бу життя належать фізична активність і загартування орт» нізму. Режим руху, усвідомлення потреби в активній діяльності, ритми активності, відпочинку і сну є обов'язковими компонентами здорового способу життя, мають біологічну, а не тільки соціальну природу і відпрацьовувалися в процесі адаптації, еволюції і природного добору протягом мільйонів років. Вони генетично закріплені в регуляторних системах організму в якості інстинктів, біологічних ритмів, тісно пов'язаних із ритмікою природних процесів у геокосмічній сфері. Філософські принципи - рух як засіб існування матерії, а життя - це рух мають реальне втілення в біологічному світі у житті людини. Мускулатура опорно-рухового апарату і внутрішніх органів забезпечує цю механічну форму руху, а саме рух обґрунтовує необхідність існування мускулатури і систем її забезпечення, тобто вісцеральних систем. Японські дослідники розрахували, що для нормального активного стану організму і підтримки здоров'я, людина повинна робити щодоби до 10000 кроків, тобто при середній ширині кроку 70-80 см проходити за день 7-8 км. Рекомендуючи рух медична сестра повинна орієнтуватися насамперед на об'єм і характер рухової активності людини, яка у великій мірі залежить від специфіки виконуваної роботи. Тисячоліттями життя людей було пов'язане переважно з фізичною працею, на яку припадало до 90% зусиль. За роки останнього століття склалися інші співвідношення, виник дефіцит рухової активності. А без визначеного обсягу постійної рухової активності людина не може дожити до старості, не може бути іідоровою. Медичні сестри повинні знати і вести пропаганду необхідності рухової активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий режим набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період накопичуються знання і практичний досвід людини. Але, у той же час, у цьому віці (40-60 років) знижуються резервні можливості й опірність організму щодо багатьох факторів зовнішнього середовища, збільшуючи зах-иорюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вкапувати на те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя допомагає зберегти цілком задовільну працездатність до 70-75 років, але для цього постійно необхідно працювати м'язами, щоб компенсувати дефіцит рухової активності. У даний час сформульовано сім принципів методики і організації занять фізкультурою людей у віці 40-60 років: - принцип задоволення конкретних потреб організму; - принцип відповідності можливостям організму; - напруженість тренувальних впливів; - якісна своєрідність використовуваних засобів і методів - комплексність впливів; - принцип широкого використання активного відпочинку; - принцип "щодня і все життя". Пропагуючи рухову активність, необхідно підкреслювати, що м'язова діяльність є неодмінною умовою здійснення рухо-1 вих і вегетативних функцій людського організму на всіх етапах 1 його розвитку. Значення м'язової діяльності в біології і фізіо- І логії людини настільки велике, що її справедливо розцінюють • як вирішальну ознаку життя. У той же час не можна забувати про негативне значення для людини такого чинника, як гіподи- ] намія. Гіподинамія - це знижена фізична активність і одна 31 найважливіших проблем виникнення і розвитку більшості зах- 1 ворювань серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної! систем, шлунково-кишкового тракту й опорно-рухового апара- І ту, що призводять до передчасної інвалідності і смерті десятків і сотень тисяч людей, що не досягли 50-літнього віку. В умовах автоматизації і комп'ютеризації всіх сфер діяльності людини, включаючи побут, людям, як це не парадоксально, у ще більшій мірі потрібні міцні, добре треновані м'язи. До- і ведено, що в людей із недостатньо розвиненою мускулатурою, І фізично слабких у п'ять разів частіше, ніж в осіб тренованих, І які мають розвинуту мускулатуру тіла, зустрічалися випадки психічних зривів, важких неврозів, різкого зниження працез- І датності. От чому медичні сестри повинні неодмінно пропагу-вати регулярні заняття фізичною культурою, що є універсаль-ним засобом протистояння напруженому ритму життя, нерво» 1 во-психічним перевантаженням, у тому числі і при розумовій праці. Медичні працівники повинні добре знати види фізичної активності і вміти їх рекомендувати. Однією із найпоширеніших форм фізичних рухів є гігієнічна гімнастика. Вона повинна стати необхідною формою щоденної і 292 фізичної активності кожної людини, зокрема, осіб з обмеженим фізичним навантаженням на роботі і в побуті. Завдяки-широким можливостям індивідуального вибору, дозуванням вправ, їх різноманітності і ступеня складності, гімнастика вважається універсальною формою реалізації фізичної активно-сті людини. У зв'язку з широким залученням різних ділянок організму до фізичних рухів, гімнастика здійснює активний вплив на весь організм, насамперед, на м'язову систему, органи дихання і кровообігу. В гімнастичних вправах використовують статичні (присідання, згинання, повороти тулуба, рухи ногами, руками) і динамічні (ходьба, біг, їзда на велосипеді, катання на ковзанах, лижах, плавання) вправи. Дія кожної з них на організм різна, але в раціональному поєднанні вони спроможні сприятливо впливати на стан всього організму і його численні функції. Наприклад, вправи з присіданням зміцнюють м'язи ніг і черевної стінки. Потягування поліпшують діяльність бронхолегеневої системи і функціональний стан хребта, стояння на одній нозі з витягнутими вперед руками покращують координацію рухів. Повільна ходьба або неквапливий біг мають позитивне значення для стану серцево-судинної системи. Плавання сприятливо впливає на систему дихання. У випадках, коли необхідно досягти комплексного впливу на організм, використовують різні види гімнастичних вправ. Заняття гімнастикою найчастіше проводяться зранку, безпосередньо після пробудження (ранкова гімнастика), а також в процесі професійної діяльності (виробнича гімнастика). При опрацюванні комплексу гімнастичних вправ виходять із того, що ранковою гімнастикою залучаються до активності всі основні органи і системи, а виробничою насамперед ті, які під час трудового процесу перебувають у малоактивному стані. Гімнастичні вправи слід виконувати у спокійному темпі, Пез затримки дихання. Спочатку залучають до рухової активності дрібні, а потім середні і великі м'язи. У осіб похилого віку, належно від індивідуальних фізичних можливостей, об'єм і три-иалість виконання гімнастичних вправ можуть бути скорочені до половини, порівняно з людиною середнього віку. Найсприятливіший вплив на здоров'я має біг. Він справляє різнобічний фізіологічний вплив на всі системи організму. Біг є природним руховим актом, що супроводжує людину п^ _ тягом усього її розвитку. Він з усіх видів спорту має найбіль ший сприятливий вплив на серцево-судинну систему в цілому, при ньому зростає життєва ємність легень, покращується обмін речовин, вдосконалюється робота м'язової системи, активізується діяльність нервової системи й ендокринного апарату. В результаті підвищується працездатність організму, його опірність до несприятливого впливу зовнішнього середовища. Біг є гар-ним засобом психологічної саморегуляції, використовується для боротьби з нервовою перенапругою і шкідливими звичками. При повільному бігові протягом 10 хв частота серцевих скорочень збільшується до 130-160 за 1 хв, максимальний артеріальний тиск досягає 140-160 мм рт.ст. Медична сестра, пропагуючи і рекомендуючи заняття бігу, особливо людям старшого віку, повинна підкреслити три основних правила: - не бігти швидко без розминки; - не бігти швидко, будучи стомленим; - припинити тренування при першому ж тривожному сиг» Необхідно пояснити початківцям у фізичній культурі, що перед тим, як зайнятися бігом, доцільно почати з дозованої ходьби, яка повинна стати формою фізичних вправ, а не прогу-лянкою, тому в ходьбі важливі заздалегідь намічені ритми руху! загальна відстань, довжина і частота кроку, частота і тривалість періодів відпочинку. Частота занять не менше трьох разів у тиждень. Перехід від дозованої ходьби до бігу підтюпцем здійснюється поступово. При цьому слід зазначити, що втомленість - це нормальне фізіологічне відчуття, що сигналізує про необхідність відпочинку і профілактики перевтоми. У той же час відпочинок - це ні пасивне лежання, розслаблення (останнє необхідне при фізичній і психологічній перенапрузі). Найкращим видом відпочинку Є зміна виду діяльності, тому що втомленість найшвидше починає розвиватися в центральній нервовій системі. Найпоширенішим і найдоступнішим видом рухової діяльності людини є ходьба, її можна використовувати у щоденному житті людини будь-якого віку, з різним рівнем фізичної підготовки і стану здоров'я, її не застосовують лише для хворих я постільним режимом, але на реабілітаційному етапі ходьба иідіграє важливу роль у процесі видужання і пристосування організму до звичного об'єму фізичної діяльності. Ходьба - один із ефективних і універсальних засобів формування здорового способу життя. У нетренованих осіб середнього віку ходьбу слід розпочинати з подолання відстані до 2км. Тривалість ходьби спочатку 20-30 хвилин з поступовим лбільшенням до 1 години. Темп повинен бути повільним і плавним. Ходити бажано щоденно, або принаймні тричі на тиждень. Доцільніше і корисніше проводити її у формі пішохідних прогулянок на свіжому чистому повітрі в ранкові або вечірні години, серед приємних, заспокійливих ландшафтів, наприклад, в парках, садах, скверах, на лісових галявинах, луках. Ходьбою слід займатися постійно в будь-яку погоду. Кожного разу ходь-Пу слід розпочинати (5-7 хвилин) з неспішного, прогулянкового кроку, аби м'язи змогли зігрітися. Потім поступово збільшують частоту кроків від 70-80 до 90-120 на 1 хвилину. Оптимальним тренувальним об'ємом ходьби для осіб середнього віку вважається дистанція 3-5 км. При втомі або інших неприємних відчуттях (головний біль, болі в ділянці серця, серцебиття, задишка) необхідно відпочити і лише після повного підновлення початкового стану можна продовжити ходьбу. Після закінчення ходьби або бігу для відновлення функцій дихання, кровообігу, нормалізації енергетичного обміну в м'я-иах не слід раптово переходити до стану повного спокою. Необхідно протягом 5-6 хвилин рухатись повільніше - ходьбу закінчувати у значно повільнішому ритмі, а біг завершувати ходь- Пою. Чудовою формою зміцнення фізичного стану організму є купання і плавання в штучних басейнах або у відкритих водоймищах (море, ріка, озеро). Ефективність цієї процедури залежить, насамперед, від дії на організм води. Вона викликає, своєрідний масажний вплив на шкіру і м'язи, ритмічно і плавно тренує серцево-судинну і дихальну системи, поліпшує обмін речовин. Плавання слід розпочинати після невеликої розминки (кілька фізичних вправ на відкритому повітрі) і попереднього обмивання водою обличчя, кінцівок, тулуба. Без достатнього досвіду тривалість плавання не повинна перевищувати 10-15 хвилин з короткими періодами відпочинку після кожних 50 м дистанції. Поступово тривалість плавання можна збільшити де 20 хвилин. Найпоширенішими формами фізичного тренування організму і його загартування є їзда на велосипеді, ходьба на лижахЛ катання на ковзанах. Катання на велосипеді сприяє збільшен-і ню м'язової сили ніг, позитивно впливає на стан нервової і сер-1 цево-судинної систем. На першому етапі велосипедна прогу-| лянка повинна тривати не більше 10 хвилин з поступовим її] збільшенням до півгодини. Необхідно пам'ятати, що їзда на ве-1 лосипеді не рекомендується особам з виразним викривленням! хребта, при варикозному розширенні вен нижніх кінцівок, при геморої. Велосипедні прогулянки в осіб похилого віку слід ре«! комендувати після попередньої консультації з лікарем. Ходьба на лижах і катання на ковзанах - емоційно насичені і захоплюючі види рухової діяльності людини. Завдяки їш у людини значно активізується обмін речовин, поліпшуються координація рухів, стан нервової і серцевої діяльності, виникав відчуття емоційного натхнення, радості і бадьорості. Неабияке значення має те, що ці види рухової діяльності виконуються людиною в атмосфері чистого зимового повітря, в оточенні кра-] сивих і заспокійливих снігових краєвидів і ландшафтів, які пс зитивно впливають на психічний стан людини, знімають нерве ве напруження, підвищують опірність організму до негативні стресових впливів. В осіб молодого і середнього віку, без явних фізичних або недугів, фізичні рухи можуть застосовуватись у формі ае біки. Аеробіка включає комплекс дозованих фізичних вщ: які виконуються з різним фізичним навантаженням і шві кістю. Вправи виконують на свіжому повітрі, здебільшого у з роводі музики, завдяки чому створюється піднесений емоції ний стан при виконанні фізичних рухів, що активізує процеси енергетичного обміну, засвоєння організмом кисню, діяльність' симпатоадреналової системи. Все це сприяє ефективному віднон» ленню фізичних сил організму, швидкому зняттю втоми, підви*' щенню працездатності, поліпшенню настрою, викликає енерг* ійний підйом творчості й емоційного стану організму. Медичні працівники повинні здійснювати гігієнічний контроль за будівництвом та експлуатацією спортивних споруд, стадіонів, залів тощо. Обладнання місць занять, спортивний інвентар, одяг та взуття спортсменів мають задовільняти спеціальні гігієнічні вимоги. Температурні норми у спортивних спорудах (залі, тирі тощо) повинні бути в межах 14-18°С, у допоміжних приміщеннях (роздягальня, душова, масажний кабінет тощо) - від 22 до 25°С, а в залах плавальних басейнів - температура на 1-2°С иища від температури води у ванні. Для занять на відкритому повітрі температурні норми не встановлені, але прийнято вважати гранично допустимими -25-+30°С. Для зниження забрудненості та запиленості повітря спортивних приміщень після заняття в них обов'язково проводять вологе прибирання та інтенсивне провітрювання. Основні нимоги до вентиляції спортивного закладу такі: протягом 1 год иесь об'єм повітря повинен обмінюватися 3-4 рази; за 1 год на 1 людину, яка займається, має надходити близько 80 м3 свіжого повітря. Приплив свіжого повітря повинен переважати над иідпливом. Усім цим вимогам відповідають установки кондиціювання повітря, проходячи через які, повітря очищується; ііігрівається (влітку - охолоджується) і зволожується. Велику увагу слід приділяти також системі освітлення спортивного обладнання і місць занять, ' строго контролювати Стан води в плавальних басейнах. Для створення необхідних санітарних норм воду очищують декількома способами. Весь і >Ґ>'єм води басейну протягом доби багаторазово проганяють через фільтри і нагрівають до необхідної температури. До всіх осіб, які користуюються плавальним басейном, пред'являються певні гігієнічні вимоги з метою запобігання поширення шкірних захворювань. Перш ніж зайти в басейн, не-иПхідно добре вимити тіло теплою водою з милом, використовуючи мочалку. На ногах слід мати індивідуальні ґумові тапочки. Одяг та взуття спортсмена повинні бути легкими, не заважати рухам, добре захищати організм від холоду і вологи. Для пошиття спортивного одягу слід використовувати бавовняні та жняні тканини, оскільки вони добре пропускають повітря і "іирають піт, сприяючи його випаровуванню. Спортивний одяг під одягати перед навчально-тренувальними заняттями. Після ісі >жного тренування чи змагання його треба випрати і випрасу- сувати. Необхідно стежити, Щоб взуття та шкарпетки завжди Дотримання правил особистої гігієни є необхідною умовою' ВИСОКОЇ ефеКТИВНОСТІ фІЗКуЛЬТурНО-ОЗДОрОВЧИХ СПОрТИВНИХІ заходів. При медичному забезпеченні організованої рухової активності дітей раннього віку (до 3 років) слід враховувати слабкість іїхніх м'язів, зв'язок і кісток. Це зумовлює необхідність строго} дозувати фізичне навантаження. Починати тренування можна у віці 2 тижнів (масаж, рефлекторні, пасивні, пасивно-активні та активні фізичні вправи). Масаж не можна проводити частіше ніж 4 рази. Тривалість заняття 8-12 хв. У 7-8 місячному віці програму занять фізичними вправами значно розширюють за рахунок активних вправ (рачкування^ перевертання на спину, нахиляння). Такі вправи необхідне виконувати короткими серіями по 5-7 хв декілька разів на день, У 9-10 міс. - доцільно збільшити об'єм навантаження в 1,| 5-2 рази за рахунок збільшення тривалості занять і включеі. нових вправ, які б готували опорно-руховий апарат дитини Р ходьби (різні види ходьби з підтримкою, вставання за допомс гою дорослого та ін). В 11-12 міс, коли діти вже можуть стояти без опори і самостійно ходити, фізичні вправи ускладнюють за рахунок включення різних переміщень (ходьба з підтримкою, присідання та ін). Тривалість заняття можна збільшити до 14-15 хв. Зміст фізичної активності дітей 2-го року життя складає ходьба, розваги з м'ячем, іграшками, палицею, плавання у] воді та ін. Заняття, на яких вивчають нові рухи, не повинні бути тривалими. Протягом заняття необхідно виконувати по 6-10 вправ. Розподіляти вправи на занятті краще таким чином; спочатку виконують вправи для верхніх і нижніх кінцівок, потім - для тулуба. Вправи, що пов'язані з бігом або іграми, слід' виконувати наприкінці заняття, перед його заключною частиною. Дошкільний вік (3-6 років) характеризується значною динамікою показників, зокрема, швидкими темпами росту скелета і м'язів. Тому в цей час неприпустимі перенавантаженнй організму силовим напруженням і загальна перевтома. У молодшому дошкільному віці (3-4 роки) необхідно створювати всі298 умови для засвоєння дитиною нових видів, рухів, дій і загартування. В старшому дошкільному віці (5-6 років) освоюють нові види фізичних вправ, стимулюють участь у колективних іграх і змаганнях із ровесниками. Загартування організму має стати звичкою, елементом режиму дня. Заняття фізичними вправами необхідно проводити у вигляді зарядки та різних ігор. Слід пам'ятати, що 5-річний вік дитини є критичним для багатьох параметрів її фізичного здоров'я. В цей період відзначається ослаблення м'язів і суглобових зв'язок. Внаслідок цього можуть розвинутися порушення постави, плоска стопа, викривлення нижніх кінцівок, деформація грудної клітки, випуклий живіт та ін. Правильно організована фізична активність дітей у цей період, регулярні і методично правильно побудо-мані заняття фізичними вправами можуть запобігти розвитку цих ускладнень. Загальний фізичний розвиток 6-річної дитини вже дозволяє включати в програму занять деякі вправи на витривалість: пробіжки, прогулянки, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді. Тривалість заняття 30-35 хв. До часу поступлення в школу дитина повинна оволодіти певним рівнем розвитку рухових навиків, що є соматичною основою так званої шкільної зрілості. Молодший шкільний вік (7-10 років) є найсприятливішим періодом для закладки майже всіх фізичних якостей. Органі-іювані заняття молодшого школяра фізичною культурою не повинні обмежуватись шкільними уроками фізкультури. Діти цього віку мають ще виконувати ранкову зарядку і брати участь у 2-3 тренувальних заняттях на тиждень. Медичне забезпечення фізичних тренувань у цьому віці Має враховувати деякі особливості опорно-рухового апарата. Нокрема, хребетний стовп у дітей 7-10 років характеризується іісликою податливістю і нестійкістю основних вигинів до 7 років, ц поперековий — до 12 років. Еластичний зв'язковий апарат, товсті міжхребцеві диски і слабо розвинуті м'язи спини сприяють деформації хребта. Неправильна посадка за партою,' носіння портфелів в одній руці, наявність вогнищ хронічної інфекції, що знижують загальний тонус, можуть призвести до порушення постави, розвитку плоскостопості тощо. У підлітковому віці (11-15 років) відбувається максимальний ріст організму і окремих його частин, збільшення функці- ональних резервів, а також гормональна перебудова, зумовле»! на статевим дозріванням. Продовжується процес скостеніння] скелета, причому скостеніння відбувається нерівномірно в різних частинах скелета. Хребет рухомий і податливий. Сила м'язів І збільшується меншою мірою, ніж маса тіла, що за несприятливих умов може призвести до порушення постави або дефор-І мації хребта. Водночас надмірне м'язове навантаження може І прискорити процес скостеніння і сповільнити ріст у довжину! довгих трубчастих кісток. Збільшується різниця функціональ-1 них і фізичних можливостей хлопців і дівчат. Фізична активність І підлітків реалізується передусім в організованих формах - на і уроках фізкультури, під час активного відпочинку в школі і] поза її межами. Значна частина підлітків займається в спортив- І них секціях. Для тих, хто не охоплений організованими форма- І ми масової фізичної культури, обов'язкова ранкова зарядка 11 2-3 разові самостійні тренування протягом тижня. Тривалість І одного заняття - 70-90 хв. У старшому шкільному віці (16-17 років) практично закін-И чується ріст тіла у довжину і відмічається перевага ростових Щ процесів у поперечних розмірах. Підвищується міцність ске-Я лета, в тому числі хребта і грудної клітки. Більш помітними ■ стають статеві особливості щодо розмірів, пропорцій тіла, м'я-Я зової маси, функціональних резервів і фізичної працездатності І хлопців і дівчат. Завершується розвиток центральної нервової І системи, хоча процеси збудження дещо переважають над про-Я цесами гальмування. Для підтримки достатнього рівня фізич- І ного розвитку в цьому віці необхідно тренуватися не менш ЯКІ 2-3 рази на тиждень по 1,5-2 год з обов'язковим виконанням І ранкової зарядки. Доведено позитивну роль оптимальної рухової активності І у людей похилого віку. Рівень життєдіяльності організм |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|