Поряд із просторовими, існують і лінійні форми організації туризму. До таких форм ставляться туристські маршрути. У кожному разі подорожі (перебування, поїздки, тури) проводять по заздалегідь обраних маршрутах, і вони мають певну тривалість і ціль. На думку М. Б. Биржакова,«туристський маршрут є географічно певна, прив'язана до даної місцевості й особливих об'єктів і описана з різним ступенем детальності траса походу, подорожі».

Часто туристський маршрут визначають як заздалегідь сплановану трасу пересування туристів протягом певного періоду часу з метою одержання передбачених програмою обслуговування й додаткових туристсько-екскурсійних послуг. Туристські маршрути - один з основних видів обслуговування, надаваних туристам. Туристсько-екскурсійні організації заздалегідь розробляють маршрути, включаючи в них певний комплекс послуг (харчування, проживання, екскурсії, спортивні й досуговые заходу й т.д.).

Маршрут є шлях проходження туриста, позначений переліком всіх географічних пунктів і місць, послідовно відвідуваних їм під час подорожі, із вказівкою видів транспорту, використовуваних туристом для пересування між пунктами зупинок (пребываний) на маршруті. Вихідною й кінцевою крапками маршруту служать пункти початку й закінчення подорожі. Початком маршруту є місце надання туристові першої туристської послуги, застереженої в договорі, а кінцем маршруту - місце надання останньої туристської послуги.

Залежно від переміщення по шляху проходження на маршруті розрізняються лінійні, кільцеві, радіальні й комбіновані типи маршрутів (мал. 4.3.).

Лінійний маршрут – шлях проходження, початок і закінчення якого відбуваються в різних географічних пунктах перебування. Разом з тим, це найпоширеніший різновид туристського маршруту. Турист перебуває в дестинации протягом 7-10 днів і більше, роблячи одноденні екскурсії з місця свого перебування. Після відпочинку турист вертається назад у місце постійного проживання.

Рис. 4.3. Типи туристських маршрутів

(А–лінійний тип маршруту; Б – кільцевий тип маршруту;В – радіальний тип маршруту;Г – комбінований тип маршруту; Н – початкова крапка маршруту;ДО – кінцева крапка маршруту;ПП 1-4 – проміжні крапки маршруту)

Можливий також і варіант радіальних переміщень. Радіальний маршрут – шлях проходження, початок і закінчення якого відбуваються в одному географічному пункті перебування, розташовуючись у якому турист робить подорожі в інші пункти перебування, вертаючись при цьому в пункт початку подорожі. Приміром, туристи із Саратова приїхали в Москву й після дводенного перебування в столиці Росії, залишивши за собою місця в готелі, зробили дводенні виїзди в Смоленськ, Ростова-Великий і Владимир.

Кільцевий маршрут – шлях проходження, початокі закінчення якого відбуваються в одному географічному пункті перебування, наприклад тур «Америка» (Нью-Йорк – Вашингтон – Атлантик-Сіті – Філадельфія – Нью-Йорк) або тур «Золоте кільце Росії» (Москва – Сергиев Посад – Ростова-Великий – Ярославль – Кострома – Іваново – Суздаль – Володимир – Москва).

При цьому, місце прибуття в країну або місцевість може бути: а) незмінним, коли туристи, прибуваючи в країну, проходять тільки через 1-2 транзитних пункти – міста (для Росії такими «шлюзами» є Москва й Санкт-Петербург, для США – Лос-Анджелес і Нью-Йорк і т.д.); б) відмінним від місця прибуття, коли туристи прибувають в одне місто, а вилітають додому з іншого міста (наприклад, турист починає тур по США з аеропорту Нью-Йорка на сході країни, а закінчує його, летячи додому з Лос-Анджелеса, що перебуває на заході країни). Тобто в першому варіанті подорож по країні незмінно починається й закінчується в тому самому пункті, а в другому варіанті турист прибуває в один туристський центр, а їде додому з іншого туристського центра (так звані кроссинг-тури).

Комбінований маршрут – шлях проходження, що містить всі елементи лінійного, кільцевого й радіального маршрутів у тій або іншій комбінації. Приміром, можна відвідати тур «Золоте кільце Росії» у комбінації з відвідуванням не вхідних у туристський маршрут стародавніх міст Росії - Смоленська, Твері, Нижнього Новгорода й інших.

По сезонності діїтуристські маршрути підрозділяються на: круглогодичные, до яких ставляться всі види маршрутів подорожей при наявності круглогодичного графіка їхньої дії й сезонні, функціонуючі протягом якого-небудь сезону або сезонів. По тривалості подорожі маршрути підрозділяються на багатоденні (відпускні) і маршрути вихідного дня.

Класифікація туристських маршрутів по приналежності транспорту: на власному транспорті – тури на транспорті, що належить транспортним господарствам турфирм; на орендованому спеціалізованому транспорті – тури, на транспорті, що належить транспортним організаціям, що турфирмы використовують на правах оренди на певний строк; тури на транспорті загального користування – тури на графиковом пасажирському транспорті, де туристів перевозять на правах пасажирів; тури на особистому транспорті туристів – спеціальні тури для власників особистих автомашин, з наданням всіх видів послуг з маршруту, крім проїзду.

По видах використовуваного транспорту туристські маршрути підрозділяються на теплоходные, авіаційні, автобусні, залізничні й комбіновані маршрути:

Ø теплоходные маршрути – на теплоходах річкових і морських пароплавств. Морські: круїзні - більше доби, ексурсійно-прогулянкові - не більше доби. Річкові: туристсько-екскурсійні рейси - більше доби; ексурсійно^-прогулянкові - не більше доби;

Ø авіаційні тури: групові – з використанням частини місць у літаках пасажирських авіаліній; спецавиарейсы – повна оренда літака для спеціальних туристських перевезень;

Ø автобусні рейси: туристсько^-екскурсійні – з наданням проживання й харчування, різного обслуговування, прогулянкові – без обслуговування, може використовуватися міський транспорт;

Ø залізничні тури: групові подорожі – з використанням частини місць у графиковых поїздах; спеціальні – орендовані склади з використанням місць у вагонах, як бази розміщення на даному маршруті;

Ø комбіновані тури – подорожі з використанням двох і більше видів транспорту.

4.3. Туристські центри й дестинации[56]

Знання туристських центрів і туристських територій – одне з головних вимог, пропонованих до менеджера туристського бізнесу. Є й спеціальна навчальна дисципліна – географія туризму, завдання якої – дати об'єктивні й необхідні менеджерам туризму знання про розміщення туристсько-рекреаційних ресурсів, типології (класифікації), угрупованню туристських районів і центрів, для того щоб надалі цей потенціал був затребуваний.

Підходи до проблеми вивчення туристських центрів можуть бути різними. Найпоширеніший і традиційний припускає об'єктивну заданість рекреаційного потенціалу,тобто наявність певного ресурсу, або спадщини, властивої даної місцевості, завдяки чому до неї й виникає інтерес, що, у свою чергу, викликає туристські потоки з інших місць.

Інший підхід, навпроти, заснований на тім, що туристські потоки викликані не самим фактом наявності рекреаційного ресурсу, а информированностью про нього. Для того щоб зрозуміти, що це дійсно так, досить подивитися туристські каталоги провідних туроператорів миру. Наприклад, каталоги німецької фірми «TUI» містять 21 сторінку інформації з Ліхтенштейну й усього 11 сторінок - по Росії. Таким чином, щире значення туристського центра може бути виявлено, якщо оцінити рівень информированности людей про значимі об'єкти природи, культури, історії, індустрії туризму цього центра.

Для точності дефініцій, що характеризують відзначені вище два підходи до проблеми вивчення туристських центрів, доцільно ввести й два поняття: центр туризму й туристський центр, які відрізняються друг від друга як об'єктивне від суб'єктивного. Якщо поняття «центр туризму» розкриває ресурсну сторону місцевості, то поняття «туристський центр» поряд з тими ж умовами показує рівень информированности про нього туристів. Центр туризму – місто, місцевість або об'єкт, де на базі туристсько-рекреаційних ресурсів створений комплекс туристсько-екскурсійного обслуговування. Туристський центр – місцевість, що залучає туристів у силу наявності туристсько-рекреаційних ресурсів, зручностей транспортно-географічного положення й доступної для туриста інформації про нього.

Типологія– науковий метод, в основі якого лежить угруповання об'єктів за допомогою узагальненої моделі або типу. Використовується з метою порівняльного вивчення істотних ознак, зв'язків, функцій, відносин, рівнів організації об'єктів. Основні логічні форми, використовувані типологією – типова класифікація, систематика, таксономія. Таксономія – теорія класифікації й систематизації сложноорганизованных областей дійсності, що мають звичайно ієрархічну будову (органічний мир, об'єкти географії, геології, мовознавства, етнографії й т.д.).

У спеціальній літературі пропонується розгорнута типологія туристських центрів залежно від того, який цикл рекреаційної діяльності може бути в них реалізований: паломницький; культурно^-історичний; курортний; приморський; альпійський; альпіністський; активно^-оздоровчий; комерційно-діловий; екологічний; водний; фестивально-конгрессный; спортивний; мисливське-рибальський; пригодницький; екзотичний; етнографічний; розважальний. Виходячи із цієї типології видно, що цикли рекреаційної діяльності також можуть бути комбінованими.

Типологія туристських центрів, з одного боку, відбиває велику розмаїтість рекреаційної діяльності туристів, за якого, у свою чергу, коштують різноманітні потреби людей. З іншого боку, вонапов'язана з наявністю культурної й природної спадщини,рекреаційних ресурсів у тім або іншому місці, без яких рекреаційна діяльність не може бути реалізована. Таким чином, і типологія туристських центрів співвідносить об'єктивну й суб'єктивну сторони туризму, тобто наявність рекреаційних ресурсів і рекреаційну мотивацію населення. Цей діалектичний феномен дозволив И. В. Зорину виділити три групи факторів формування туристських центрів: що генерують (пов'язані з потребою), що реалізують (пов'язані з ресурсами) і що локалізують (пов'язані з информированностью населення).

Як показує практика, що саме локалізують інформаційних факторів в останні десятиліття впливають на формування географії туристських центрів. Інакше чим пояснити настільки швидку динаміку розвитку світового туризму, виникнення нових світових туристських центрів на периферії туристського простору (Південно-Східна Азія, Мексика, Океанія, Туреччина). Тому, що інформаційно^-локалізує аспект, повинен бути обраний як ведучий при характеристиці й оцінці туристських центрів Росії.

У закордонній і вітчизняній містобудівній літературі поняття «туристський центр» звичайно зв'язують із системою розселення (містами, селищами або спеціальними поселеннями – центрами обслуговування туристів). Більш доцільно зв'язувати дане поняття з будь-якою географічною місцевістю, що представляє відомий інтерес для подорожуючих людей. Туристськими центрами можуть бути: місто, селище, сільський населений пункт, спеціальний центр обслуговування туристів, ріка, озеро, море (океан), гірський масив, унікальні й типові ландшафти, національні парки, заповідники, заказники й т.д. Отже, туристськими центрами виступають як об'єкти, так і ландшафти різних рівнів, що викликає необхідність розробки відповідної таксономії.

А. И. Зорин, оцінюючи потенціал туристських центрів Росії, пропонує наступну шкалу оцінки рекреаційного потенціалу території (табл. 4.1.):

Таблиця 4.1.

Предыдущая 4 5 6 7 8 9 101112 13 14 15 16 17 18 19 Следующая