*кризові явища пов'язанi з прискореним та нерiвномiрним розвитком дитини в період статевого дозрівання : нерiвн.розвитку серцево – судинної системи,та кiстково-мязевої системи;гормональна буря.

*акцентуацii характеру

*вiдставання в розумовому розвитку

*фiзичнi недолiки

*алкоголізм ,наркоманiя

СОЦIАЛЬНI чинники мають місце у таких сферах :

СIМ'Я:

*аморальний , асоціальний ,злочинний спосiб життя сiм'ї ;

*гiпер – гiпоопiка;

*прогалини у вихованнi;

*непостiйнiсть виховання;

*недостатн.спiлк.з батьками;

*вiдсутнiсть злагоди в сiм'ї;

*висока зайнятiсть батькiв;

ШКОЛА:

*зниження авторитету учителя;

*слабка організація позаурочноi діяльностi;

*неправильний стиль спiлкування з учнями;

*низький рiвень психологічної пiдготовки педагогiв;

ВУЛИЦЯ:

* убога сфера дозвiлля;

* збiльшення кількостістi неформальних угрупувань;

* безцiнне проведення часу ;

* вплив ЗМI;

11. Типові ознаки та психологічні особливості неповнолітніх злочинців:

1 ознака. У більшості неповнолітніх існують труднощі в сфері сімейного виховання: у багатьох нема сімї, або родина є неблагополучною, неповною, вторинною. Часто в таких сімях існує аморальна, асоціальна поведінка, діти не контролюються. Особливо в групу ризику потрапляють діти з інтернатів, які відчули брак емоційного спілкування з мамою

2 ознака. Злочинність неповнолітніх носить переважно груповий характер, тому що для дітей характерним є групуватися та в групі діє феномен «групової могутності»

3 ознака. Неповнолітні не спеціалізуються на якомусь одному виді злочину, навпаки вони мають властивість скоювати широкий спектр правопорушень

4 ознака. Для неповнолітніх злочинців не властиві злочини з корисливою мотивацією, для них злочин- це задоволення певних своїх потреб( їжа, алкоголь). Часто злочини носять характер пустощів, або мають на меті похвастатись перед друзями.

5 ознака. . Серед неповнолітніх зростає кількість насильницьких злочинів.

Показовими при цьому виді злочинів є особлива жорстокість, нерозуміння суті вчинку і його наслідків, відсутність співчуття до жертви і дуже часто - відсутність каяття.

6 ознака. Характерним є скоєння злочинів в стані алкогольного сп'яніння, в стані афекту чи в стані надмірної втомлюваності або ж хворобливості.

7 ознака. Різко зростає кількість злочинів серед неповнолітніх-дівчат: найчастіше вони скоюють крадіжки, але є й насильницькі і

корисливо-насильницькі злочини. Порівняно із злочинами дорослих жінок, серед дівчат значно більше засуджених за співучасть у зґвалтуванні і за хуліганство. Досить часто неповнолітні дівчата скоюють і такий злочин, як дітовбивство.

8 ознака.Неповнолітні, за оцінкою правоохоронців, часто скоюють так
звані «немотивовані злочини».

Неусвідомлювана мотивація проявляється здебільшого в злочинах насильницького типу і може бути зумовлена такими чинниками:

- по-перше, коли в структурі особистості неповнолітнього домінують
такі якості, як завищена самооцінка, агресивність, нестійкість емоційної
сфери і т.д.;

- по-друге, коли дитина відчуває комплекс неповноцінності, що
викликає у неї дію компенсаторних механізмів;

- по-третє, коли в неповнолітнього проявляється закріплений в
дитинстві травматичний досвід (приниження, фізичне насилля, надто
жорстоке ставлення);

- по-четверте, коли дитина перебуває в певних патологічних станах, які
не ставлять під сумнів її осудність (алкогольне сп'яніння, наркотичний транс,
втомленість, виснаженість і т.д.).

9 ознака. Смислова сфера неповнолітніх злочинців характеризується
примітивністю і дегуманізацією їх уявлення про моральні норми залишаються неінтеріоризованими, тобто засвоєними лише на рівні формального знання, і одночасно такими, що співвідносяться лише з дорослими. Це пов'язано з тим, що в теперішньому часі у неповнолітніх виявляється відчуження від «світу дорослих» та ігнорування знання про те, що кожному підлітку доведеться подорослішати.

Неповнолітні злочинці характеризуються екстернальним локусом контролю, розвиток їх моральної самосвідомості знаходиться на до конвенційному рівні (Л.Колберг), на якому вони керуються переважно власними потягами і спонуками, при цьому до кінця не усвідомлюють необхідність правових норм і необхідність їх дотримання.

Типологія груп неповнолітніх з девіантною поведінкою

(В.Васильєв):

Випадкова група.

Група неповнолітніх, для якої характерні певні групові норми і стандарти поведінки, а також ціннісні орієнтації, які хоч і не носять яскраво виражений асоціальний характер, все ж відходять від соціально схвалюваних. Членство в такій групі зберігається через примітивну мотивацію: можливість позбутися соціального контролю з боку дорослих. Найбільший злочин таких груп - порушення громадського порядку.

Ретристська група.

Група, для якої характерна самоізоляція від соціуму і прагнення уникати життєвих труднощів (хіпі, панки, рокери; неформали, деякі секти і т.д.). Членство в такій групі пов'язане з можливістю задоволення «своєрідних» потреб: в наркотиках, алкоголі, спілкуванні на певні «нестандартні» теми і т.д. Разом з цим, це група однодумців, де ніхто нікого не засуджує, а повністю приймає і поділяє погляди.

Ретристська група може за певних умов ставати злочинною.

Агресивна група.

Це типова злочинна група неповнолітніх, яка характеризується жорсткою ієрархічною структурою, жорсткими нормами поведінки, за порушення яких передбачені жорстокі санкції. Крім цього, такій групі властива крайня відособленість від оточуючого середовища за принципом «ми-вони».

Психологічна характеристика стадій судового процесу

Судовий процес складається з п'яти частин:

1) підготовчої, судового слідства, судових дебатів, останнього слова підсудного, винесення вироку.

1. Підготовча стадія має на меті : пізнання матеріалів попереднього слідства і планування судової діяльності

На даній стадії суддя, знайомлячись з матеріалами попереднього слідства і його висновком, в основному з письмовими матеріалами та деякими речовими доказами, здійснює реконструктивну діяльність.

Вивчення матеріалів справи - особливий етап і в діяльності інших учасників кримінального процесу, і перш за все - прокурора і адвоката. Уже на цьому етапі формується їх процесуальна позиція, їх протиборча взаємодія.

При вивченні матеріалів кримінальної справи кожна сторона з'ясовує:

- що має бути підтверджено в суді; - чи відповідають зроблені висновки матеріалами даної кримінальної справи; - чи врахована слідчим вся сукупність доказів у справі, чи є необхідність заповнення прогалин попереднього слідства в суді; - на яких сторонах справи слід побудувати стратегію звинувачення або захисту, які докази можуть отримати нову інтерпретацію, що може вплинути на рішення суду.

На даному етапі здійснюється систематизація доказів та джерел їх отримання, здійснюється критичний аналіз їх достовірності, висуваються всі можливі контр версії .

Стадія судового слідства

Тут беруть участь всі зацікавлені сторони процесу: судді, прокурор, підсудний і його адвокат. Різні вихідні позиції сторін надають судового розгляду справи особливу гостроту і напруженість. На цій стадії проводиться безпосереднє сприйняття усіх джерел доказів, здійснюється дослідження їх надійності, аналізується їх відносність і значимість.У судовому слідстві всі учасники судового розгляду мають рівні права за поданням доказів, участі в дослідженні доказів і заявою клопотань. Але кожна зацікавлена сторона прагне тут виділити ті сторони обставин, які відповідають її інтересам.

Психологія судових дебатів

Самостійною частиною судового розгляду є судові дебати, в яких кожне яка бере участь у справі особа викладає свою точку зору на обставини справи і майбутні вирішення питання на основі доказів, перевірених в ході судового слідства. У своїх промовах зацікавлені особи зачіпають перш за все доведеність чи недоведеність звинувачення, кваліфікації вчиненого діяння, якщо воно підтверджене зібраними доказами, міри покарання, що підлягає призначенням підсудному, питання про причини злочину, дається характеристика особистості підсудного.

У судових дебатах бере участь також державний і громадський обвинувачі, захисник і підсудний, якщо захисник у судовому засіданні не бере участь.

Учасники судових дебатів аналізують у своїх промовах свою версію розглянутого події, прагнуть надати на суддів сприятливий для себе вплив, виходячи зі свого процесуального положення, спростовують модель події або його елементи, відстоюють один учасниками судових дебатів. Викладають свої пропозиції щодо можливого покарання або виправдання підсудного.

Останнє слово підсудного

На підсудного обстановка суду може надати стресовий вплив, викликати психічний потрясіння, навіть стан катарсису. Психіка підсудного деформована попередніми висновками, довгим терміном очікування суду.

Арешт, слідчий ізолятор приносять свої нашарування на психіку обвинуваченого: тривожне очікування суду, важка адаптація в криміналізованому середовищі, обмеження у задоволенні потреб, соціальна ізоляція, убогі побутові умови, крайня напруженість на слідчих діях - все це призводить людину ще до суду до крайнього психічного виснаження.

Постійна внутрішня конфліктність, мотиваційне протиборство (зізнаватися - не зізнаватися) і повна неможливість виговоритися. Звідси крайня дратівливість, нервозність, агресивність у поведінці багатьох звинувачуваних і підсудних.

Для більшості підсудних суворий вирок на тривалий термін ізоляція - життєва катастрофа, крах всіх надій. Втрачаючи свободу на тривалий термін, людина, по суті, прощається з самим життям, втрачає його сенс.

5. Винесення вироку :

Тут враховується весь комплекс обставин, що мав місце безпосередньо в судовому розгляді. Нарада суддів за постановою вироку являє собою діяльність формально-неформальної групи.

На всі запитання, поставлені на вирішення суду, повинна бути отримана категорична ствердна або негативна відповідь. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів. Ніхто з членів суддівської колегії не вправі утриматися від висловлення власної думки, а головуючий висловлює їїостаннім.

Суд обгрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Визнання підсудним своєї вини може бути покладено в основу обвинувального вироку лише при його підтвердженні сукупністю інших встановлених у судовому засіданні доказів.

Об'єктивна всебічна оцінка доказів - основа правильного судового рішення.

Складання вироку. Вирок складається з наступних частин: 1) вступна; 2) описова: 3) резолютивна. Він складається одним із суддів і підписується всіма суддями. Вирок складається в загальнодоступних, зрозумілих висловах. Опис злочинного діяння в ньому має відповідати встановленим судом фактами.

Складний процес постанови законного, обгрунтованого справедливого вироку вимагає глибокої аналітичної діяльності суддів - вони покликані співвіднести соціально значущі психічні дефекти даної особистості з конкретними виправними можливостями призначається міри покарання.

14. Психологічні особливості впливу вироку

на підсудну особу

Обвинувальний вирок суду справляє величезний (здебільшого негативний) психологічний вплив на підсудну особу, з моменту його виголошення в суді він перетворюється на своєрідне тавро для людини, яке буде супроводжувати її до кінця життя. Це проявлятиметься і в установі виконання покарань, і після звільнення, коли людина буде налагоджувати нові чи відновлювати старі соціальні зв'язки, влаштовуючись на роботу, створюючи сім'ю, спілкуючись з іншими людьми.

Психотравмуючий вплив залежить від наступних чинників:

- вік і стать підсудної особи;

- її соціальний статус і типовий спосіб життя;

- індивідуально-психологічні та соціально-психологічні характеристики підсудного;

- кількість вчинених злочинів;

- кількість та якість застосованих покарань тощо.

Найвищий стресовий ефект обвинувального вироку проявиться стосовно тих людей, які вчинили злочин вперше або вчинили його з необережності. Стрес посилюватиметься, якщо при цьому ціннісно-смислова сфера особистості та її структура в цілому носять соціально схвалюваний характер.

Найтяжче позначається вирок на неповнолітніх і людях пенсійного віку. Така ситуація зумовлена об'єктивно. Так, неповнолітні не адаптувавшись до кінця в нормальному соціальному середовищі, потрапляють в абсолютно інше середовище з відмінними цінностями та нормами. Дефіцит позитивного життєвого досвіду заповнюється негативним досвідом кримінальної субкультури місць позбавлення волі.

Люди пенсійного віку тяжко переживають обвинувальний вирок в силу того, що для них він означає праний крах прожитого життя.

Аналогічні наслідки обвинувального вироку проявляться і для підсудних зрілого віку. І якщо до моменту відкриття кримінальної справи вони володіли високим соціальним статусом і матеріальним достатком, то зміна звичного способу життя, в якому з моменту вступу вироку в законну силу будуть домінувати міжособистісті конфлікти, недоброзичливість оточення, брутальність звернення, незадовільні побутові умови тощо, безумовно носитиме для них травмуючий характер.

Особливо сильно в емоційному плані вирок суду впливає на жінок, для жінки обвинувальний вирок представляє розрив налагоджених міжособистісних стосунків, через які вона мала можливість задовольняти потреби в приналежності і любові, потреба в захисті і піклуванні тощо, виходячи з цього, першою сферою, яка зазнає великого потрясіння, викликаного вироком, виступає саме емоційна сфера жінки.

Що стосується осіб, які неодноразово скоювали злочини, психотравмуючий вплив вироку на них зведений практично до мінімуму. Замість каяття і самоосуду вони відчувають єдиний докір, пов'язаний з тим, що їх одкрили і притягнули до відповідальності. Такі люди акцентують всю свою увагу не на необхідності виправлення, а на важливості уникати в майбутньому тих "недоробок", що дали можливість їх викрити.

Значно рідше в практиці судочинства можна помітити випадки байдужого ставлення до вироку ,однак у людей яким нема що втрачати, обвинувальний вирок не викликає гострих емоційних реакцій. До таких людей можна віднести тих, хто не має певного місця проживання, матеріальних благ, у кого в силу певних обставин зруйнувались всі соціально значущі зв'язки, тим самим вже викликавши стан фрустрації і апатії.

Отже, всіх підсудних осіб умовно можна поділити на три групи:

1. особи, які визнають вирок і готові нести визначене в ньому покарання (в місцях позбавлення волі вони за спрямованістю особистості поповнюють такі групи засуджених як актив і резерв);

2. особи, які не визнають вирок (в місцях позбавлення волі вони опиняються в групі засуджених із негативною спрямованістю особистості, яка за неформальним законом кримінальної субкультури належить до стійко- привілегійованих прошарків (група лідерів, авторитетів);

3. особи, які байдуже ставляться до вироку (в місцях позбавлення волі вони за спрямованістю особистості найчастіше потрапляють до такої групи засуджених як пасив-це група, яка об'єднує осіб із невизначеною спрямованістю, що вагаються у виборі стратегії поведінки, котра» в свою чергу, значною мірою залежить від ситуації).

Окремої уваги потребують особи яких засудили неправомірно, через так звану помилку суду. З боку підозрюваної особи в подібній ситуації може посприяти стан безнадійності, своєрідної безвихідності, що обумовлюється втратою віри в справедливість, гуманність правоохоронних органів, законність їх діяльності, а також виникає під впливом арешту в зв'язку із затриманням за підозрою у вчиненні злочину і під впливом того негативного соціального середовища, в яке вона відразу потрапляє, будучи арештованою. Обвинувальний вирок для таких людей носить уже не просто фруструючий, а шоковий характер.

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 789 10 11 12 13 14 15 16 Следующая