Під програмованим навчанням розуміють систему теоретичних положень, організаційних форм і засобів навчальної роботи, що передбачає переважно опосередковане програмне керування пізнавальною діяльністю учнів(студентів) і обумовлює самостійне засвоєння ними знань, умінь і навичок та психічний розвиток особистості. Термін «програмування» стосовно навчального процесу означає створення програм, що керують учбовою діяльністю студентів у ході розв’язання ними пізнавальних задач. Такі програми прийнято називати навчаючими(алгоритм навчання).

Характерними рисами навчаючих програм, що лежать в основі програмованого навчання, є: відбір навчального матеріалу, розташування його в чіткій логічній послідовності, усунення несуттєвого, розчленування цього матеріалу на певні частини, точні й конкретні вказівки студентові, виконання яких необхідне для засвоєння кожної порції матеріалу; завдання для самоконтролю(внутрішній зворотний зв’язок), а також для контролю з боку викладача(зовнішный зворотний зв’язок) за процесом засвоєння студентами знань, умінь, навичок; керований перехід від однієї порції навчального матеріалу до іншої, наступної. Отже, навчаюча програма містить у собі зміст навчального матеріалу та засоби, за допомогою яких він повинен засвоюватись.

Під засвоєнням знань психологи(Гальперін, Давидов, Костюк, Менчинська, Леонтьєв, Проколієнко та ін.) розуміють не формування набору поведінки чи закріплення певних структур у пам’яті, а таке свідоме сприймання, осмислення та запам’ятовування навчального матеріалу, яке веде до узагальнення знань і правильного використання їх у різних умовах.

Виокремлюють такі основні принципи програмування процесу засвоєння знань:

1) керування процесом засвоєння студентами знань має здійснюватися шляхом чіткого визначення їх конкретних дій з об’єктом засвоєння;

2) процес і кінцевий результат діяльності студентів повинні бути адекватними обсягу й рівню засвоєння ними знань;

3) етапи навчання мають забезпечувати перехід зовнішнього у внутрішнє на основі усвідомлення студентами навчальної програми;

4) керування процесом засвоєння студентами знань має здійснюватися через зворотний зв’язок накожному етапі навчання.

Характеризуючи сутність програмованого навчання, психологи називають ряд його властивостей:

1) подання навчального матеріалу окремими порціями;

2) інтенсивний двосторонній обмін інформацією між навчаючою програмою і студентом, зокрема забезпечення досить частих відповідей студента та повідомлень йому про ступінь їх правильності.

Програмоване навчання може здійснюватись як за допомогою навчальних машин(комп’ютерів), так і без них. При безмашинному варіанті студенти одержують навчальну інформацію від викладача або безпосередньо з програмованих посібників. Процес взаємодії викладача і студентів має такий характер: викладач повідомляє першу порцію навчального матеріалу, пояснює її, ставить контрольні запитання, якщо відповіді правильні, повідомляє нову порцію, студенти відповідно сприймають першу порцію матеріалу, осмислюють суть її змісту, відповідають на поставлені запитання і переходять до засвоєння наступної. Після засвоєння студентами всього обсягу матеріалу з даної теми викладач ставить запитання на закріплення та використання вивченого.

При машинному варіанті організації програмованого навчання функції повідомлення інформації та контролю виконують комп’ютери. Залежно від дидактичної мети, розрізняють такі основні типи навчаючих програм: «лектори», «тренажери», «репетитори», «екзаменатори».

Як свідчить досвід, використання комп’ютера у навчанні не зменшує, а збільшує необхідність допомоги студентам з боку викладача. Однак зміст праці викладача і характер його психологічного навантаження суттєво при цьому змінюються. Основним змістом діяльності викладача стає не передача знань у процесі його діалогу зі студентом, а організація самостійної пізнавальної активності.

Переваги комп’ютеризації навчальтного процесу: можливість привести навчальний процес у струнку логічну систему, організувати активну самостійну роботу всіх студентів групи й у певних межах індивідуалізувати та диференціювати її стосовно особливостей і можливостей окремих студентів чи груп; дозволяє студентам контролювати правильність кожного етапу своєї діяльності і відповідно до цього коректувати її. Недоліком програмованого навчання є те, що далеко не весь зміст освіти, зокрема теоретичних знань, можна засвоїти за допомогою навчаючих програм, а також програмоване навчання недостатньо стимулює творчість та ініціативність студента в оволодінні знаннями, постійно тримаючи його в межах навчаючої програми.

Правильно організоване програмоване навчання може стати в руках викладача дієвим засобом керівництва пізнавальною діяльністю студентів лише за умов органічного його поєднання з іншими методами навчання.

4. Методи проблемного навчання. Проблемна задача. Проблемне питання. Проблемне завдання.

Проблемне навчання – це система методів і засобів, що забезпечують можливість творчої участі студентів у процесі засвоєння нових знань, формування у них творчого мислення та пізнавальних інтересів. Головною функцією проблемного навчання є розвиток творчого мислення та творчого підходу до діяльності. Воно опирається на мотиви інтелектуального спонукання, ставлячи студента в позицію дослідника, творця. За таких умов психологія навчання ніби наближається до психології мислення, і в цьому одна з найбільших заслуг організації навчання, що грунтується на індивідуальному пошуку студентів.

Проблемне навчання не є чимось абсолютно новим. Ми натрапляємо на нього в педагогічних концепціях і практиці Сократа, Руссо, Дістервега, Толстого, Дьюї, «нових шкіл» і «нового виховання» кінця XIX – початку XX ст. У 20-х – 30-х роках у педагогіці ідеї проблемного навчання реалізувалися у вигляді дослідницького методу.

Сутність проблемного навчання у сучасних інтерпретаціях найдоцільніше розкривати через аналіз його вихідних категорій: проблемне запитання, проблема, проблемні завдання, проблемна ситуація.

Проблемне запитання – запитання, в якому є прихована суперечність; це запитання, що відкриває можливість одержання неоднотипних відповідей.

Проблемне завдання – завдання, для розв’язання якого необхідні нові знання, що здобуваються у самому процесі вирішення завдання.

Проблема – усвідомлена суперечність, подолання якої вимагає пошуків нових способів дій. У науці не кожна проблема є завданням: проблема може існувати, але не вирішуватися.

Проблемна ситуація – пізнавальна трудність, суперечливий матеріал, що вимагає таких певних мисленнєвих операцій, як аналіз, синтез, порівняння, аналогія, узагальнення. Прийнято виділяти дві сторони проблемної ситуації: предметно-змістову і мотиваційну. Перша полягає в суперечності між знанням і незнанням. Маючи певну основу для вирішення завдання, а також знання про власне незнання, той, хто пізнає, усвідомлює, що вихід із складного становища може бути знайдений. Мотиваційна сторона полягає в тому, що перша, предметно-змістова, сторона повинна містити в собі особистісний інтерес для студента. Тільки за наявності інтересу, пізнавальної потреби проблема може бути «прийнята» до наступного вирішення. Це означає, що проблемна ситуація за таких умов перетворилася для студента на проблему, проблемне завдання.

У змісті проблемної ситуації надзвичайно тісновзаємопов’язані питання інтуїції та знання, свідомого й підсвідомого. Слід зазначити, що творче мислення характеризується особливими процедурами, включаючи й інтуїцію у вигляді конкретних розумових операцій, що не підлягають опису. Розвиток творчого мислення, оволодіння його досвідом можливі лише у процесі вирішення творчих завдань. У вищій школі проблемне навчання може застосовуватися на різних етапах процесу навчання – на етапі здобування студентами нових знань(проблемні лекції), на етапі закріплення(на семінарських, практичних, лабораторних заняттях), у процесі виконання курсових і дипломних робіт

Предыдущая 24 25 26 27 28 29 30 31 32 333435 36 37 38 39 Следующая