ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Інструментальні методи обстеження печінки

Ультразвукова діагностика.

Ультразвукова сонографія – ультразвукове дослідження (УЗД). Сучасний ультразвуковий метод надає можливість отримати унікальну інформацію про будову внутрішніх органів, не вдаючись до інвазивного втручання. Довгий час він розглядався як скриніговий, що володіє високою чутливістю для виявлення захворювань печінки, але не дозволяє точно диференціювати цілі групи її дифузної і вогнищевої патології. Широке використання нових комп'ютерних технологій в роботі більшості сучасних сканерів зробило можливим отримувати дані не тільки про структуру органу, але і про характер його кровопостачання. Ця обставина розширила діапазон застосування УЗД. Однак до теперішнього часу є розбіжності в оцінці можливостей УЗД, диференціальної діагностики та динамічному спостереженні при хронічних дифузних захворюваннях печінки.

Ультразвукова спектральна доплерографія (УЗ-доплерографія). Доплерівське ультразвукове дослідження дозволяє визначити швидкість і спрямованість кровотоку по судині з різниці між частотою ультразвукового сигналу, використовуваного датчиком, і частотою відбитого від судини ехосигналу. УЗ-доплерографія, будучи неінвазивним методом, дозволяє досліджувати гемодинаміку судин черевної порожнини та печінки. Дуплексне сканування судин портальної системи в поєднанні з кольоровим доплерівским картируванням є золотим стандартом для виявлення порушень портального та артеріального кровотоку при захворюваннях печінки.

При УЗ-доплерографії визначаються кількісні та якісні характеристики печінкового кровотоку. Для кількісної оцінки кровотоку мають значення лінійні швидкісні показники і об'ємний кровотік. Якісна оцінка кровотоку включає визначення напрямку ворітного кровотоку – гепатопетального (до печінки) і гепатофугального (від печінки); доплерографічних індексів, розрахованих на підставі кількісних характеристик:

- індекс застою ворітної вени – відношення площі перерізу ворітної вени до усередненої за часом швидкості ворітного кровотоку;

- індекс артеріальної перфузії – співвідношення артеріальної складової в загальному печінковому кровотоці;

- печінково-селезінковий ворітний індекс – співвідношення об'ємних кровотоків у ворітній і селезінковій венах;

- печінково-селезінковий артеріальний індекс – співвідношення об'ємних кровотоків у печінковій і селезінковій артеріях та ін.

Ендоскопічна ультрасонографія. Ендоскопічна ультраехографія почала ефективно використовуватися у хворих з синдромом портальної гіпертензії для оцінки варикозно-розширених вен стравоходу і шлунка, ризику кровотечі з них. Ендоскопічна ультраехографія більш чутлива, ніж фіброскопія в діагностиці шлункового варикозу. В останні роки цей метод став використовуватися для визначення можливостей та ефективності хірургічних методів лікування синдрому портальної гіпертензії.

Фібросканування (еластографія). Фібросканування дозволяє виміряти ригідність печінки в реальному масштабі часу на основі ехографії. Метод являє собою атравматичний швидко виконуваний, відтворений спосіб ідентифікації хронічних захворювань печінки з синдромом портальної гіпертензії, заснований на вимірюванні за допомогою ультразвукового датчика швидкості поширення низькочастотної хвилі вібрації, вираженої в кілопаскалях. Швидкість поширення хвилі безпосередньо пов'язана з нерухомістю (еластичністю) тканини, яка корелює з фіброзом при хронічному гепатиті-цирозі (при гострому пошкодженні печінки метод не достовірний), рівнем портальної гіпертензії (мається кореляція з портопечінковим градієнтом тиску). У міру збільшення ступеню фіброзу зростають величини пружності (жорсткості, в'язкості) печінки.

Фібросканування селезінки. Вимірювання еластичності селезінки може використовуватися як неінвазивна діагностика стравохідного варикозу, диференціальної діагностики великого і малого варикозу, а також наявність або відсутність гемофілії.

Фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС).

Ендоскопічне дослідження є найбільш чутливим і інформативним методом виявлення варикозного розширення вен стравоходу і шлунка, дозволяє оцінити стан слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки.

Капсульна ендоскопія. Капсульна ендоскопія була впроваджена в медичну практику з метою діагностики захворювань тонкої кишки. Після потрапляння мініатюрної капсули (PillCam ®) в травний тракт вміщена в неї відеокамера з частотою два зображення за секунду, кутом поля зору 140° та восьмикратним збільшенням реєструє все, що фіксує її об'єктив. Ендоскопічні капсули є альтернативою фіброгастродуоденоскопії у хворих, які відмовляються від ендоскопії або неможливості її проведення. Капсульна ендоскопія може бути рекомендована як скринінговий тест для динамічного контролю за варикозом гастроезофагеальної зони.

Комп'ютерна томографія (КТ).

Томограми забезпечують зображення поперечного зрізу органів на основі рентгенівської томографії у поєднанні з методикою його реконструкції за допомогою комп'ютера. КТ виявляє вогнищеві ураження і окремі дифузні захворювання печінки (цироз, жирова інфільтрація, накопичення заліза), порушення прохідності печінкових вен; дозволяє досліджувати регенеративні процеси після різних видів резекції цього органу. Для кращої візуалізації взаємовідносин органів черевної порожнини на рівні зрізу застосовують пероральне, внутрішньовенне струминне або крапельне введення контрастної речовини.

Динамічні дослідження з контрастуванням також дозволяють досліджувати функціональний стан органів – кількісно оцінювати роль портального і артеріального компонентів у кровопостачанні печінки шляхом аналізу кривої час-щільність і розрахунку перфузійних індексів. Використання неіонних контрастних препаратів різко підвищило надійність і безпеку контрастного дослідження при КТ.

Радіоізотопні дослідження.

Радіоізотопні методи дослідження найбільш повноцінно відображають функціональний стан печінкової паренхіми. Швидкість поглинання і виділення радіоактивного препарату печінкою прямо пропорційна кількості функціонуючих кровоносних судин мікроциркуляторного русла і величиною кровотоку в печінці. Радіонуклідні методи дослідження дозволяють діагностувати хронічні ураження печінки, встановити факт портальної гіпертензії, вивчити поглинаючо-видільну функцію печінки, визначити швидкість портального кровотоку, виявити характер перебудови внутрішньопечінкової структури. До радіонуклідних методик відносять сцинтіграфію, магнітно-резонансну томографію, однофотонну емісійну комп'ютерну томографію, позитронно-емісійну томографію.

Радіонуклідна сцинтіграфія. Радіонуклідна сцинтіграфія печінки заснована на фагоцитарному захопленні ретікулоендотеліальними клітинами печінки та селезінки помічених колоїдних частинок після внутрішньовенного їх введення. Швидкість накопичення препарату в органах відображає стан внутрішньо органного кровотоку. Використовується статична і динамічна гепатосцинтіграфія.

Статична сцинтіграфія дає уявлення про становище, форми, розміри, особливості розподілу препарату в печінці та селезінці. Динамічна сцинтиграфія дає можливість визначення ступеня порушення печінкового кровотоку, засновану на тому, що печінковий кліренс в нормі практично дорівнює печінковому кровотоку, так як клітини ретікулоендотеліальної системи печінки поглинають колоїдні частинки з ефективністю, близькою до 100 %. Визначають наступні параметри: індекс ретенції крові, індекс печінкового захоплення, індекс ретенції печінки.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ). На сьогоднішній день є одним з провідних методів дослідження печінки. Для підвищення якості інформативності МРТ застосовуються контрастні речовини, що вводяться внутрішньовенно як струминово, так і болюсно. Дія їх опосередковано впливає на ядерно-магнітний резонанс та локальне магнітне оточення тканин. Для характеристики портального кровотоку розраховується середній час транзиту контрасту і об'ємний портальний кровотік. На сьогодні використовуються препарати гадолінію: екстрацелюлярний парамагнетик «Лантавіст» (Gd-BORTA), гепатотропний «Еовіст» (Gd-ЕОВ-DTPA), суперпарамагнетік «Реовіст», специфічний до клітин ретікулоендотеліальної системи печінки.

Ангіографія.

Ангіографічні методи дозволяють оцінити анатомічні особливості печінкового кровотоку. Найбільш часто використовуються спленопорто-, целіако- і мезентерікографія,

Целіакографія. Целіакографія виконується шляхом катетеризації черевного стовбура по Сельдінгеру (через стегнову артерію) і введення в неї контрастної речовини. Ангіографія виконується в артеріальній, капілярній і венозній фазах.

Мезентерікопортографія. Виконується шляхом катетеризації верхньої брижової артерії.

Поворотна спленопортографія. Виконується шляхом пункції селезінки голкою 12 см в області VIII-IX міжреберя на вдиху і при затримці дихання.

Пряма портографія. Контраст вводиться через розбужовану пупкову вену, яку оголюють шляхом розрізу черевної стінки (4 см) по середній лінії на 2-8 см вище пупка позаочеревно.

Каваграфія. Виконується за способом Сельдінгера через стегнову або плечову вену. Дозволяє досліджувати стан печінкових вен.

Портоманометрія.

Знання величини воротного тиску має важливе значення для діагностики портальної гіпертензії, прогнозу перебігу захворювання, вибору методу лікування. Кількісним еквівалентом портального тиску є визначення порто-печінкового венозного градієнта тиску (ПВГТ), який на сьогоднішній день є золотим стандартом оцінки наявності і значущості портальної гіпертензії. ПВГТ є незалежним прогностичним фактором виживання (летальності) фактично у всіх дослідженнях, де воно проводилося у хворих з синдромом портальної гіпертензії.

Існують різні методики визначення портального тиску. Загальноприйнятою на сьогодні є інтравенозна манометрія через катетер – по тиску заклинювання вен печінки.

Техніка визначення ПВГТ по тиску заклинювання. При ангіографії через стегнову вену в одну з гілок печінкової вени вводять до упору катетер з надувним балоном на кінці. Роздутий балон перешкоджає відтоку крові через катетеризовану вену. Виміряний при цьому тиск відповідає тиску в синусоїдах, воно відповідає тиску ворітної вени. Про заклинювання катетера свідчать регулярні коливання вимірюваного тиску, обумовлене поширенням коливань тиску в печінковій артерії. Після вимірювання тиску заклинювання балон спускають і визначають вільний тиск у венах печінки. Різниця між тиском заклинювання і вільним тиском визначає порто-печінковий венозний перепад. У нормі він дорівнює 5-6 мм рт. ст.

До інших методик (додаткових) визначення ворітного тиску відносяться черезпечінкова, внутрішньоселезінкова, інтраопераційна портоманометрія (окремі автори вважають, що вона не має практичного значення, тому що на рівень тиску впливають анестезія, крововтрата, положення хворого та тривалість операції), ендоскопічна портоманометрія (за допомогою пневматичного датчика, закріпленого на кінці ендоскопа), пункційна – шляхом безпосередньої пункції варикозного вузла при проведенні склеротерапії.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти