Особливості формування потенціалу підприємств залежно від специфіки підприємницької діяльності

Дальші дослідження процесів формування потенціалу сучасних підприємств зосереджуватимуть увагу на ресурсному та галузевому аспектах. Вибір цих аспектів зумовлено такими міркуваннями:

1) галузевий розподіл підприємств є традиційним для нашої економіки;

2) ресурсна сегментація відображає найпоширеніший підхід до вивчення категорії «потенціал».

Обидва аспекти викладатимуться у діалектичній єдності, що даватиме змогу по-новому визначити галузі промисловості та їх­нє місце в народному господарстві країни.

В основу аналізу галузевих особливостей формування потен­ціалу підприємств покладено специфічність технологічних про­цесів, особливості організації виробництва, відмінності в харак­теристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва, а також ринків збуту тощо.

Залежно від характеру споживання сировини всі промислові підприємства підрозділяють на підприємства добувної та оброб­ної промисловості. У свою чергу, добувну та обробну промисло­вість можна розділити на кілька великих галузей, що в системі створюють національну економіку. Так, наприклад, обробна про­мисловість включає машинобудування, чорну та кольорову мета­лургію, легку, харчову промисловість тощо. Ці загальні галузі підрозділяються на низку менших підгалузей, які знову можуть бути в певний спосіб сегментовані. Наприклад, машинобудуван­ня включає верстатобудування, автомобілебудування, суднобу­дування і т. д. Верстатобудування включає групи підприємств, Що спеціалізуються на виробництві токарних, шліфувальних вер­статів тощо. Так само проводиться перегрупування підприємств відповідно до будь-якого ключового фактора, що випливає з мети аналізу (рис. 2.4, 2.5).

-Виробництво (матеріально-технічні складові потенціалу)

Маркетинг (ринково-ситуаційні складові потенціалу)

Персонал (соціально-трудові складові потенціалу) В Організаційна структура та менеджмент (структурно-функціональні складові потенціалу)

Рис. 2.4. Структура потенціалу підприємств залежно від галузевої специфіки

Підприємства добувної промисловості, як зазначалося, нале­жать до капіталодомінаційних, що виявляється у високій фондо­місткості продукції. Сьогодні фондомісткість продукції даної га­лузі приблизно у 2—2,5 рази перевищує середній показник по народному господарству. Для підприємств цієї сфери бізнесу ко­лосальне значення має проблема компенсації витрат на геолого­розвідувальні робота. Наприклад, у нафтодобувній промисловості ці витрати сягають 40 % усього обсягу інвестицій, а в газодобув­ній перевищують 50 %.

Отже, перша особливість потенціалу підприємств добувної промисловості полягає у деформації його структури у напрямку зростання частки виробництва, що обумовлено значними вартіс­ними показниками основних виробничих фондів (див. рис. 2.4, 2.5). Відтворюючи загальну структуру потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу на основі графоаналітичної методики, можна стве­рджувати, що саме вартість, технічний стан, рівень прогресивно­сті основних фондів на 60 % обумовлюють розмір їх потенціалу.

Додатково зазначимо, що на сучасному етапі економічного роз­витку підприємства добувної галузі орієнтовано на зовнішні ринки збуту. Така ситуація обумовлює поступове зростання ролі маркети­нгу для формування та реалізації їхнього потенціалу, розвиток якого за умов адміністративної економіки та протягом трансформаційного періоду традиційно відставав від інших складових.

Іншою особливістю процесів формування потенціалу під­приємств видобувних галузей є визначальний вплив природних чинників на діапазон коливань витрат у окремих підприємствах. До них можуть бути віднесені:

• гірничо-геологічні умови розробки родовищ (розмір проми­слових запасів, потужність рудного покладу, глибина розробки, кут падіння вугільних шарів або рудних тіл, обводненість родо­вища і т. п.);

• властивості корисних копалин (у гірничорудній промислово­сті — вміст корисних компонентів і шкідливих домішок у добутій руді, об'ємна вага руди, міцність руди в масиві й т. п.; у вугільній, торф'яній, сланцевій і газовій промисловості — теплота горіння, зольність, вологість, вміст сірки, спікливість, об'ємна вага і т. п.; у нафтодобувній промисловості — маслянистість, вміст сірки і па­рафіну в нафті, питома вага летючих речовин і т. п.);

• географічний чинник (відстань від родовища до транспорт­них шляхів загального користування, до головних пунктів спо­живання, віддаленість від джерел енергії, освоєність і кліматичні умови району).

Отже, досліджуючи елементний склад потенціалу підприємств добувної промисловості, можна спрогнозувати зростання значен­ня земельних ресурсів. Сьогодні за браком законодавчого поля щодо комерційних угод з земельними ресурсами та у зв'язку з недостатністю досвіду оцінки навіть унікальні земельні ділянки майже не враховуються за побудови стратегій розвитку і підля­гають оцінюванню тільки в окремих випадках. Брак достовірної інформації щодо цього важливого фактора значно утруднює ана­ліз потенціалу.

Крім того, специфіка діяльності зумовлює належність добу­вних підприємств до капіталодомінаційних, що дає змогу виок­ремити певні функціональні зв'язки елементів потенціалу. Зро­стання виробничого потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу відбувається через поліпшення використання виробничих по­тужностей, а також через їхнє екстенсивне та інтенсивне наро­щування. За таких умов підвищення продуктивності праці спричинятиметься до скорочення затрат живої праці на видобу­ток 1 тонни вугілля, руди тощо, але зовсім не вплине на обсяги видобутку- Зростання ефективності використання основних ви­робничих фондів зумовить підвищення продуктивності праці внаслідок випереджального збільшення обсягів видобутку про­ти зростання затрат живої праці.

Таким чином, формуючи потенціал підприємств добувної промисловості, слід особливу увагу приділяти діагностиці наяв­ного фондового потенціалу, можливостей його якісного та кіль­кісного зростання, а також основних факторів, що перешкоджа­ють максимальній його реалізації.

Особливо важливими для національної економіки сьогодні вважають енергоносії, а саме нафту та газ, що використовуються в багатьох сферах бізнесу. Більша частина цих стратегічних ре­сурсів постачається в Україну з близького зарубіжжя, але посту­пово розробляються й вітчизняні поклади. Не спиняючись на специфічних особливостях даної сфери бізнесу, зазначимо, що через стратегічне значення цих ресурсів підприємства нині за­знають величезного тиску державних органів та кримінальних структур-

Основна проблема підприємств нафтогазової промисловос­ті — це транспортування видобутої нафти чи газу споживачам, а також повна оплата послуг останніми. Можливості транспорту­вання залежать від діаметра трубопроводів, вмісту в сирій нафті парафіну, потужностей нагнітальних (нафтоперекачувальних) підстанцій. Крім того, фінансова ефективність діяльності підпри-

ємств даної сфери бізнесу залежить від складності розробки ро­довища, а тривалість життєвого циклу — від запасів нафти чи га­зу у свердловині.

Таким чином, формуючи потенціал підприємств нафтогазо­вої промисловості, слід особливу увагу приділяти таким чинни­кам: 1) характеристики родовища — глибина та породи заляган­ня, тиск, супровідні продукти* тощо; 2) характеристики нафти чи газу— насиченість корисними компонентами, складність виді­лення корисних компонентів, вміст сторонніх домішок, можли­вості їх використання тощо; 3) географічне розташування родо­вища — віддаленість від магістральних нафтогазопроводів, відс­тань до основних споживачів тощо.

Отже, потенціал підприємств нафтогазової промисловості фо­рмується під сильним впливом гірничо-геологічного чинника, що визначає тривалість життєвого циклу підприємства, рівень цін на його продукцію, розмір витрат на створення та експлуатацію ро­довищ. Методологію вартісної оцінки впливу цього фактора на загальну величину потенціалу нині розроблено недостатньо.

Вугільна промисловість за обсягами видобутку палива в нату­ральних одиницях виміру посідає провідне місце з-поміж інших добувних галузей. Тут зосереджено більшість працівників та ос­новних фондів паливно-енергетичного комплексу, що зумовлено складністю розробки вітчизняних родовищ вугілля. Основними техніко-технологічними ланками підприємницької діяльності у сфері видобутку та продажу вугілля є: шахти (кар'єри) з компле­ксом підземних і надземних споруд, енергосиловий комплекс, підрозділи збагачення вугілля, водне господарство, транспортні комунікації, складське господарство та підрозділи утилізації від­ходів. Відповідно до цього основними факторами формування потенціалу підприємств даної сфери бізнесу можна вважати: якість, глибину залягання та потужність пластів вугілля, наяв­ність необхідної техніки, безперебійне забезпечення виробництва енергією та водою, прогресивність технології збагачення вугілля, наявність транспортних комунікацій (здебільшого залізничних колій), розмір площ зберігання відходів і товарного вугілля. Усі основні фактори впливу є типовими для підприємств добувної промисловості, хоч існує й певна специфіка.

Ця підгалузь, як правило, не належить до трудодомінаційних, але складність використання вітчизняних родовищ підвищує роль соціально-трудової складової підприємницької діяльності. Зважа­ючи на погіршання соціального клімату на всіх підприємствах ву­гільної промисловості, що виявляється у страйках, маніфестаціях,

голодуваннях, слід зосереджувати увагу на створенні ефективної кадрової політики. Зростання продуктивності праці за існуючих умов на 1 % уможливить збільшення виробничого потенціалу під­приємства приблизно на 0,67 %. З огляду на таку вітчизняну спе­цифіку усереднена форма квадрата потенціалу підприємств ву­гільної промисловості матиме форму, показану на рис. 2.5.

Електроенергетика належить до-енергодомінаційних, а також частково до машинодомінаціиних галузей національної економі­ки, що зумовлює особливу важливість забезпечення підприємств енергоносіями та модернізації електрогенерувальних потужнос­тей. Ця галузь впливає не тільки на розвиток усього народного господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Довгострокова ефективність діяльності підприємств даної сфери бізнесу залежить від розміщення родовищ енергоносіїв та наявності ліній електропередач (з необхідною інфраструктурою). Нині майже третина електроенергії виробляється в районах її споживання, а дві третини — в районах концентрації видобутку енергоносіїв. Фінансові результати підприємств цієї галузі сього­дні залежать від рівня оплати поставленої електроенергії. Особ­ливого значення набуває розвиток підприємств атомної енерге­тики, що урядом держави визнано стратегічною.

Загальна величина потенціалу електрогенерувальних компаній формується в основному під впливом таких внутрішніх чинників: рівень забезпеченості енергоносіями (нафтою, газом, мазутом, торфом чи атомним паливом) та їхніх якісних характеристик, рі­вень прогресивності та технічний стан генерувальних пристроїв (тобто рівень втрат атомної, теплової, кінетичної енергії за її пе­ретворення в електричну), рівень забезпеченості лініями елект­ропередач (раціональність територіальної розв'язки, рівень втрат за передання електроенергії тощо).

Металургійна промисловість є основою розвитку машинобу­дування, металообробки і будівництва. Підприємства чорної та кольорової металургії, як правило, розташовуються поблизу руд­них родовищ, що дає змогу мінімізувати транспортно-заготі­вельні витрати. Рентабельність кінцевої продукції тісно пов'язана не тільки з якісними характеристиками руд, а й з цінами на кокс та інші супровідні матеріали, які формуються під впливом вище­згаданих чинників. Підприємства чорної та кольорової металургії належать до машинодомінаціиних виробництв. На підприємствах кольорової металургії особливого значення набуває фактор мате­ріально-технічного забезпечення. Ці підгалузі є основними спо­живачами палива, електроенергії та води.

До складу підприємств чорної металургії відносять підприєм­ства: з видобутку, збагачення та агломерації залізних, марганце­вих і хромітових руд; виробництва чавуну, доменних фероспла­вів, сталі та прокату, металів спеціальних сортів (наприклад, вогнетривких сплавів), утилізації відходів.

Досягнення стабільного розвитку та забезпечення ефективності діяльності в поточному періоді підприємств даної сфери бізнесу залежить від: вмісту корисних елементів у вихідній руді, викори­стання енергозберігаючих технологій для виплавки, забезпечення асортиментної структури виробів, переробки супровідних міне­ралів тощо.

У загальній структурі.чорної металургії виділяють підприємс­тва повного циклу, підприємства переробки і «малу металургію», розміщення яких значно різниться між собою. За розміщення ме­талургійних підприємств повного циклу визначальним фактором формування їхнього потенціалу стає сировина та паливо, що ста­новить приблизно 65—70 % від собівартості кінцевого металу. На металургійних підприємствах переробного типу найважливі­ше значення для успішного господарювання має сировина — брухт, промислові відходи чорних металів. Специфіка бізнесу зумовлює орієнтацію таких підприємств на джерела вторинної сировини, а використання достатньо економічних технологій плавки дає змогу значно зменшувати вплив паливно-енергетич­ного фактора. Ефективність діяльності та стабільність розвитку підприємств «малої металургії» залежить від їхнього розташу­вання поблизу споживачів продукції, а фактори сировини та па­лива не відіграють відчутної ролі.

Специфічною рисою підприємств кольорової металургії є комплексне використання вихідної сировини та їх здатність ком­бінуватися з підприємствами інших галузей господарства. Інакше кажучи, ключовим фактором формування потенціалу підпри­ємств кольорової металургії слід уважати можливості створення комплексних технологічних циклів, що дає змогу знизити собі­вартість основних металів за рахунок виробництва високорен­табельної супровідної продукції (функціонально-структурна скла­дова). Як і в підприємств чорної металургії, основними факторами стабільного довгострокового розвитку та прибуткової діяльності в Даній сфері бізнесу слід вважати сировину та паливо.

Зазначимо, що чорна та кольорова металургія належать до експортно орієнтованих галузей, підприємства яких мають ура­ховувати не тільки регіональні, галузеві та державні фактори, а й прогнозувати зміни попиту на світових ринках.

Машинобудівний комплекс охоплює близько двадцяти різних спеціалізованих галузей, яким притаманна власна специфіка дія­льності. Машинобудівні підприємства створюють техніко-техно-логічну основу для розвитку підприємств усіх інших галузей промисловості, максимальної реалізації потенціалу окремих під­приємств та країни в цілому. Вітчизняне машинобудування має певні риси трудодомінаційних виробництв, хоч за кордоном такі виробництва повністю автоматизовано і вони мають характер машинодомінаційних. Підприємства машинобудування глибоко включено до системи загальнодержавних кооперативних зв'язків, що зумовлює їхню залежність від низки інших підприємств. Не­гативною спадщиною часів командно-адміністративної економі­ки є надмірна концентрація підприємств машинобудівного про­філю в окремих районах нашої держави, що призводить до перевантаження регіональних екосистем.

Загалом можна вважати, що підприємства машинобудівного комплексу територіально не закріплені. Але, як правило, вони розміщуються поблизу джерел сировини (підприємства металур­гійної промисловості) та споживача (відповідно до призначення кінцевої продукції). Проте в цій сфері бізнесу існують напрямки, які сильно залежать від природних умов, наприклад, морське та річкове суднобудування.

Залежно від специфіки діяльності підприємства машинобуді­вного комплексу повинні формувати власний потенціал, виходячи з таких міркувань:

• заходи з підвищення ефективності використання основних виробничих фондів є пріоритетними в підгалузях важкого маши­нобудування, де загальна величина потенціалу формується за ра­хунок наявності, технічного стану, прогресивності й інтенсивно­сті використання машин та обладнання;

• заходи з підвищення ефективності використання, поліпшення кваліфікаційних характеристик та збільшення чисельності персона­лу сприятимуть збільшенню потенціалу в підгалузях точного ма­шинобудування, де процеси мають трудодомінаційний характер;

• маркетингові заходи, спрямовані на поліпшення збуту про­дукції, будуть корисними для всіх галузей машинобудівного комплексу, хоч особливого значення вони набувають в автомобі­лебудуванні, сільськогосподарському машинобудуванні, верста­тобудуванні, авіабудуванні, оскільки потенціал цих підгалузей найбільше залежить від ринкових факторів.

У найзагальнішому вигляді потенціал підприємств цієї сфери бізнесу має структуру, показану на рис. 2.4, 2.5. У перспективі

необхідно розширити асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції й технічного переоснащення галузей промисловості високоефекти­вними автоматизованими системами.

Хімічний комплекс включає: гірничо-хімічні підприємства, підприємства основної хімії, підприємства органічного синтезу, підприємства з виробництва складних полімерів, підприємства побутової хімії тощо. Розміщення підприємств цієї сфери бізнесу зумовлено складними міжгалузевими, внутрішньогалузевими та технологічними зв'язками. Підприємства хімічної промисловості можна віднести до машино- та матеріалодомінаційних, бо саме сировина та устаткування формують найвагомішу частину вало­вих витрат виробництва. Для визначення місця розташування підприємств слід враховувати такі чинники: 1) корисний вихід продукції із сировини (відсоток хімічних відходів на тонну кін­цевого продукту); 2) рівень енергоспоживання (витрати палива та електроенергії на тонну кінцевого продукту); 3) рівень водоспо­живання (кількість витрат та якість спожитої води на тонну кін­цевого продукту, кількість та рівень забруднення стічних вод); 4) наявність транспортних шляхів (можливості транспортування вогне- та вибухонебезпечних вантажів).

Ефективність роботи в цій сфері бізнесу залежить від рівня розвитку інтеграційних зв'язків: концентрації, спеціалізації, коо­перування та комбінування. Використання тієї чи іншої форми зв'язків зумовлено специфікою технологічних процесів, характе­ром вихідної сировини, темпами науково-технічного прогресу, екологічними чинниками, сегментацією ринку тощо.

Підприємства промисловості будівельних матеріалів належать до машинодомінаційних, хоч окремі підгалузі можна класифікува­ти як матеріалодомінаційні. За економічним призначенням продук­ція цієї промисловості споживається іншими галузями національ­ної економіки та створює передумови для розширення виробничих площ, розвитку соціальної інфраструктури. На розташування під­приємств впливають два основні фактори — сировина та споживач. Наприклад, цементні заводи здебільшого розташовують поблизу родовищ вапняків і глини, що зумовлено значними витратами цих мінералів на тонну цементу. Підприємства з виробництва скла, шиферу, залізобетонних конструкцій, навпаки тяжіють до спожи­вача, через складність транспортування готових виробів.

Відповідно до рідкісності (унікальності) сировини для виробни­цтва найбільша частка в потенціалі підприємств промисловості бу­дівельних матеріалів належатиме земельній ділянці (вартості родо-

вища вихідних мінералів) чи обсягу основних виробничих фондів (вартості основних фондів). Ці дві складові забезпечують приблизно 40—50 % загальної величини потенціалу. Якщо ж у підприємства нема власних джерел сировинних мінералів, то основну частку його потенціалу становитиме робочий капітал, що визначає можливості закупівлі необхідних компонентів. Можливі різновиди форми квад­ратів потенціалу підприємств даної сфери бізнесу див. на рис. 2.5.

Переходячи до галузей, які виробляють продукти народного споживання, зазначимо надзвичайно широку різноманітність видів їхньої діяльності: легка промисловість (що налічує понад двадцять підгалузей) машинобудування (підгалузі з виробництва радіо-, те­ле- і побутової техніки, точних приладів), хімічну промисловість (лаки, фарби, ґрунтовки для приватного сектору будівництва то­що) та багато інших. У найзагальнішому вигляді всі ці види можна підрозділити на виробництво товарів продовольчого та непродо­вольчого характеру. Така видова різноманітність не дає змоги од­нозначно визначити вид домінаційного фактора виробництва і зу­мовлює необхідність докладнішого дослідження. Ми обмежимося тільки основними сферами бізнесу.

Легка промисловість забезпечує потреби населення та проми­словості у тканинах, шкіряних виробах, нитках тощо. У цілому підприємства цієї сфери бізнесу можна віднести до трудо- та ма-теріалодомінаційних, але в окремих випадках зі значним впливом машин та устаткування на ефективність їхньої діяльності. Про­мисловість тісно пов'язана з сільським господарством (на стадіях первинної обробки сировини), з машинобудуванням та хімічною промисловістю (щодо забезпечення устаткуванням та сирови­ною). Більшість підприємств орієнтується на споживача своєї продукції, хоч бавовняні, вовняні, шовкові, льняні та трикотажні виробництва розташовуються поблизу джерел сировини. Дина­мічність ринкового попиту на продукцію легкої промисловості (у частині товарів для населення) робить необхідною оцінку кон­курентоспроможності потенціалу підприємств.

Найбільшу частку в загальній елементній структурі потенціа­лу підприємств цієї сфери бізнесу мають соціально-трудова та функціонально-структурна складова, що перебувають під силь­ним впливом ринкових чинників. Можливі форми потенціалу підприємств легкої промисловості див. на рис' 2.5.

До сфери сільського господарства відносять власне сільське господарство та весь комплекс переробних галузей: харчову, м'ясо-молочну, борошномельно-круп'яну, комбікормову, мікро­біологічну та інші види промисловості. З розвитком цієї сфери

тісно пов'язаний розвиток інших галузей: одні з них отримують сировину (наприклад, легка промисловість), а інші виробляють засоби праці та інші необхідні продукти (наприклад, сільськогос­подарське машинобудування, хімічна промисловість).

Діяльність сільськогосподарських підприємств продуктового комплексу характеризується сильним впливом природно-кліма­тичних умов: якістю ґрунтів, кліматом у регіоні, річною кількіс­тю опадів, середньорічною температурою та іншими факторами. Ясна річ, що їхній потенціал безпосередньо залежить також від якості насіннєвого матеріалу чи племінного фонду, технології вирощування (садіння), догляду та збирання. Сьогодні більшість підприємств в Україні ще працює традиційним способом, не ви­користовуючи ні нових сортів рослин чи порід худоби, ні нових технологій виробництва.

Через обмеженість земельних ресурсів потреби в продукції сільського господарства, що невпинно зростають, неможливо за­довольнити, обробляючи тільки найродючіші ґрунти. Тому обро­бляються також і середні та найменш родючі ділянки. Потенціал кожного сільськогосподарського підприємства на 70 % форму­ється за рахунок саме земельних ресурсів, їхньої якості, місцероз-ташування. Оцінка всіх цих чинників має відбуватися через ри­нок, який сьогодні не функціонує за браком законодавчого поля.

Крім того, складна демографічна ситуація в нашій державі, особливо у сільській місцевості, спричинила відплив трудових ресурсів у міста. Тому другим за силою впливу фактором форму­вання потенціалу сучасних підприємств цієї сфери бізнесу слід вважати рівень кількісного забезпечення та якісні характеристи­ки трудових ресурсів. Ще одним критичним фактором виробниц­тва в сільському господарстві є його технічна база, яка в Україні вже давно фізично та техніко-економічно застаріла. Зважаючи на всі названі чинники, потенціал сучасних підприємств сільського господарства має форму, показану на рис. 2.5.

Сфера послуг займає важливе місце в розвитку національної економіки та в задоволенні різноманітних потреб населення. Від­повідно до цього всю сукупність підприємств сфери послуг мож­на підрозділити на підприємства виробничого та невиробничого характеру. Традиційно до сфери послуг відносять: організації освіти та охорони здоров'я, торгівлю та громадське харчування, підприємства побутового обслуговування населення, житлово-комунальні організації, транспорт і зв'язок, туристичні підприєм­ства тощо. Зазначимо, що послуги можуть мати матеріальний та нематеріальний характер. Крім того, послуги не можна виробити

заздалегідь та зберігати на складі до моменту споживання, що зумовлює розміщення підприємств безпосередньо в місцях про­живання, роботи чи відпочинку споживачів.

Усі види бізнесу в рамках цієї сфери мають чітко виражений трудодомінаційний характер. Відповідно до цього найбільшою складовою потенціалу підприємств сфери послуг є його соціаль­но-трудова складова, від якості та ефективності використання якої залежить довгострокова успішність цього бізнесу. Залежно від специфіки надання та споживання послуг можна виділити ще й інший чинник, що має, на перший погляд, другорядний харак­тер, а саме: матеріально-технічне забезпечення. Так, наприклад, матеріально-технічне забезпечення в освіті повинно досягати бо­дай такого мінімального рівня, без якого, навіть за наявності ви­сококваліфікованого професорсько-викладацького складу, нада­вати освітні послуги неможливо.

Транспортні підприємства належать (принаймні частково) до тих, що формують інфраструктуру економіки. Основною метою таких підприємств є своєчасне переміщення людей та вантажів для забезпечення виробничих та невиробничих потреб. Крім того, транспорт є важливим фактором інтеграційних процесів, об'єд­нуючи територіально віддалені суб'єкти господарювання. Заведе­но виділяти такі види транспорту: наземний (залізничний, автомо­більний, гужовий, в'ючний), водний (морський, озерний та річко­вий), повітряний та трубопровідний. Ураховуючи розвиток ін­формаційних технологій та сучасного рівня комп'ютерних техно­логій, слід наголосити на виникненні електронного транспорту (наприклад, переміщення інформації, яка сьогодні є економічним ресурсом, банківські перекази грошових ресурсів тощо).

Потенціал транспортних підприємств та рівень його викорис­тання безпосередньо залежать від рівня розвитку транспортної інфраструктури, під якою слід розуміти економічно збалансовану сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управ­ління та зв'язку, систем технічного обслуговування. Дефіцит енергоносіїв призводить до нестачі пального різних видів, що зу­мовлює виняткову роль енергоносіїв за розрахунків потенціалу. Кризове становище національної економіки в цілому та транспо­рту зокрема підвищує значення фінансових ресурсів, обмаль яких гальмує процеси оновлення рухомого складу, зумовлює брак па­лива, спричиняє погіршання транспортних шляхів та всіх інших елементів. Форму загальної величини потенціалу транспортних підприємств на сучасному етапі розвитку (відповідно до графо­аналітичної методики) див. на рис. 2.5.

Фінансово-кредитні установи та організації формують спе­цифічну сферу бізнесу, яка надає послуги фізичним та юридич­ним особам у процесі їхньої підприємницької діяльності. Крім того, такі установи повинні працювати в спеціалізованій систе­мі, організованій у певний спосіб. Оцінка розміру потенціалу банків повинна враховувати такі чинники: 1) розмір фінансових ресурсів та якість управління ними; 2) якість кредитного порт­феля; 3) ефективність організації роботи ключових підрозділів. Очевидно, що специфічність послуг обумовлює виняткове зна­чення фінансових ресурсів у загальній структурі потенціалу ба­нківських установ, страхових організацій, інвестиційних компа­ній та фондів. Зазначимо, що нарівні з обсягом та характером розміщення фінансових активів таких організацій надзвичайно важливе значення мають організаційна структура та менедж­мент. Саме ці два чинники найчастіше визначають стабільність банку, сприяють залученню додаткового капіталу, надійності організації (банку чи страхової організації), її гнучкості за ди­намічних змін на регіональних та світових фінансових ринках тощо (див. на рис. 25).

Проведені дослідження дають змогу висновувати про існуван­ня певних особливостей формування потенціалу підприємств за­лежно від сфери бізнесу. Досить часто саме ці специфічні факто­ри визначають успішність чи, навпаки, крах у довгостроковій перспективі. У структурі кожної соціально-економічної системи слід виокремлювати ключові точки, що зумовлюють розвиток всієї структури внаслідок комплексних зв'язків, мультиплікатив-них ефектів та феномену синергії.

Літературо

1. Авдеенко В. Н., Котлов В. А. Производственный потенци­ал промышленного предприятия. — М.: Экономика, 1989. —240 с.

2. Архипов В. М. Проектирование производственного потен­циала объединений. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. — 160 с.

3. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб.: Пи­тер Кош, 1999. — 416 с. — (Серия «Теория и практика ме­неджмента»).

4. Беляев А. А., Короткое Э. М. Систематология организа­ции: Учебник/ Под ред. д-ра экон. наук, проф. Э. М. Короткова. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 182 с.

5. Герасимчук В. Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. — К.: Вища шк., 1995. — 167 с

6. Петрович И. М, ТеребухА. А. Производственный потен­циал предприятия и его измерение // Организация и плани­рование отраслей народного хозяйства.— 1991. — Вып. 102. —С. 34—43.

7. Планирование цен: Учеб. пособие / Под ред.

8. И. Александрова, Т. Г. Евдокимовой и др. — М.: Высшая шк., 1982. —256 с.

8. Штефанич Д. А., Стефанив Ф. И. Методические вопросы оценки пропорциональности производственного потенциала предприятия народного хозяйства.— 1989.— Вып. 96.— С. 39—42.

9.ХоскингА. Курс предпринимательства. — М.: Междунар. отношения, 1993. — 352 с.

10. Экономическая стратегия фирмы: Учеб. пособие/ Под ред. А. П. Градова. — 3-е изд., испр. — СПб.: Спец-Лит, 2000. — 589 с.

11. Эйлон С, Голд Б., Сёзан Ю. Система показателей эффек­тивности производства: прикладной анализ. — М.: Эконо­мика, 1980. —191 с.

»

РОЗДІЛЗ