Об'єкт, цілі та особливості оцінки машин і обладнання

Машини та обладнання створюють техніко-техноло-гічну основу будь-якого підприємства, забезпечуючи значну час­тину його індустріального потенціалу.

Уживаний у практиці господарювання термін «машини та обла­днання» має широке значення і не обмежується тільки четвертою групою типової класифікації основних фондів, що використову­ється чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. До складу машин та обладнання нерідко включають такі об'єкти, як транспортні засоби, окремі види інструмента та виробничо-господарського інвентарю, деякі передавальні пристрої.

Як об'єкт оцінки, машини та обладнання являють собою рухо­ме майно (власність). На відміну від об'єктів нерухомості (будин­ків та споруд), вони не пов'язані жорстко з землею і можуть бути пересунуті (відкріплені від нерухомості) без завдання непоправної фізичної шкоди як самим собі, так і об'єктам нерухомості.

Специфічною рисою машин та обладнання є їхня різноманіт­ність за функціональним призначенням, типами, марками, моде­лями, технічними характеристиками та конструкторськими рі­шеннями. Тому, приступаючи до оцінки, слід визначитися з первинним об'єктом оцінки. Звичайно, для цього використову­ють інвентарнийоб'єкт, під яким розуміють закінчений при­стрій, предмет чи комплекс предметів зі всіма пристосуваннями та приладдями, що належать до нього. Відповідно до цього, інвен­тарними об'єктами вважаються:

• за передавальними пристроями — кожен самостійний при­стрій, який не є складовою будинку чи споруди;

• за силовими машинами та обладнанням — кожна силова машина з фундаментом та всіма пристосуваннями, приладдями, приборами та обмежувальною загорожею до неї;

• за робочими машинами та виробничим обладнанням — ко­жен верстат чи апарат, включаючи всі пристосування, приладдя, прибори та обмежувальну загорожу до нього, а також фундамент, на якому змонтовано даний об'єкт;

• за транспортними засобами — кожен об'єкт транспортних за­собів з усіма його пристосуваннями та приладдями (наприклад, та­кий інвентарний об'єкт, як вантажний автомобіль, включає запасні колеса з камерами та покришками, а також комплект інструменту);

• за інструментами та інвентарем — кожен предмет, який має самостійне значення і не є частиною будь-якого інвентарного об'єкта (машини, верстата, агрегату тощо).

Пошук та ідентифікація інвентарних об'єктів проводяться за їхніми номерами, які є обов'язковими за прийняття на баланс підприємства. Крім того, на кожен інвентарний об'єкт стосовно машин та обладнання в бухгалтерії оформляється інвентарна кар­тка, де відображено дані первинних документів. Наприклад, ін­формація про прийняття чи передання засобів праці, відомості з їхніх технічних паспортів щодо основних характеристик об'єкта, дані про його початкову, відновну та залишкову вартість, час ви­готовлення та введення в експлуатацію й усе інше необхідне для його оцінки. До того ж визначається, в якому структурному під­розділі підприємства перебуває об'єкт та в якої матеріально від­повідальної особи він стоїть на обліку.

Залежно від цілей, мотивів і масштабів оціночних робіт пер­винним об'єктом оцінки можуть бути не тільки окремі інвентарні одиниці, виявлені та взяті на облік у процесі останньої інвентари­зації майна чи безпосередньо у ході так званої роздрібної оцінки («розсипом»), а й скомпоновані в той чи інший спосіб групи інвен­тарних одиниць (групова оцінка), а також виробничо-технологічні комплекси взаємозв'язаних машин та обладнання (системна оцінка).

За групової оцінки, яка найчастіше застосовується для дирек­тивних переоцінок основних фондів, унаслідок стислих строків їх проведення виділяється типовий об'єкт—представник, що якнай­повніше враховує оціночні параметри машин, включених до гру­пи, а результати його оцінки автоматично поширюються на всі об'єкти групи.

Як первинні об'єкти за системної оцінки розглядаються ком­плекси технологічних машин та допоміжних пристроїв, об'єдна­них (локалізованих) в єдину систему або технологією виробництва

кінцевої продукції, або місцем їх установлення (дільниця, корпус, цех). До цього ж типу відносять комплекси обладнання виробни­чих модулів міні-фабрик, міні-заводів з переробки сільськогоспо­дарської продукції, виробництва продовольчих товарів та ін.

Таким чином, об'єктом оцінки техніко-технологічного потен­ціалу підприємств можуть бути:

1) машинний чи верстатний парк підприємства в цілому чи його структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць тощо);

2) технологічні комплекси (поточні й автоматичні лінії, робо­тизовані комплекси, гнучкі виробничі модулі тощо);

3) функціонально самостійні машини, агрегати та установки.
Оціночні роботи мають на меті розрахунок та обґрунтування

ринкової вартості машин та обладнання на певну дату. В окремих випадках, коли намічені комерційні угоди з продажем, купівлею та обміном обладнання розтягнуті в часі, то його оцінка може проводитися на кілька календарних дат. Такий підхід дає змогу враховувати зміни вартості машинної техніки в часі під впливом ринкового середовища, а також фізичного зносу, технологічного та функціонального старіння.

Цілі оцінки чи причини, що зумовлюють необхідність прове­дення експертизи, як правило, регламентуються національним за­конодавством. У цілому вони виникають між фізичними, юридич­ними особами та державою, у сфері правовідносин, пов'язаних з володінням, розповсюдженням і використанням технічних засобів.

У кожному конкретному випадку, щоб отримати достовірні результати, оцінювач має знати завдання та мотиви оцінювання. Це дає йому змогу правильно вибрати потрібний методичний ін­струментарій, обґрунтовувати вид вартості та практичний метод оцінки. У разі необхідності замовник може запропонувати кілька цілей оцінки (наприклад, оцінити вартість транспортних засобів з метою страхування чи як заставу для забезпечення кредиту). Як справедливо зазначається в літературі, обидві цілі не виключають одна одну, а окремі процедури обстеження та аналізу для них збі­гаються, але кінцеві значення вартості (у даному разі страхової та ліквідаційної) будуть різними.

Досвід оціночних робіт уможливлює визначення найтипові-ших ситуацій, тобто конкретних обставин й умов, які спричиня­ють необхідність проведення оцінки машин та обладнання. До них належать:

1. Продаж зайвих для виробництва машин та обладнання.

2. Оформлення застави під певну частину рухомого майна з ме­тою отримання кредитних ресурсів для реалізації комерційних угод.

3. Страхування машин та обладнання як майна підприємства.

4. Передача машин та обладнання в оренду, лізинг.

5. Визначення бази оподаткування (у складі основних вироб­ничих фондів) для нарахування податку на майно.

6. Визначення інвестиційної вартості машин та обладнання за обгрунтування інвестиційних проектів.

7. Оцінка вартості машин та обладнання, що імпортується, для нарахування мита, зборів та інших платежів.

8. Оцінка вартості машин та обладнання як проміжний етап за загальної оцінки потенціалу підприємства (бізнесу).

9. Передавання та оформлення як внеску до статутного фонду іншого підприємства.

10. Банкрутство підприємства і розподіл його майна в рахунок погашення боргів між кредиторами.

11. Ліквідація та утилізація об'єктів унаслідок зносу, стихій­ного лиха і т. д.

12. Примусова конфіскація засобів праці державним органом.

13. Оцінка для цілей розподілу майна за розформування това­риств, корпорацій тощо.

14. Оцінка та вартісний аналіз техніко-технологічного потен­ціалу окремих виробничих підрозділів, технологічних комплек­сів, агрегатів та інших технічних засобів для підприємства.

15. Оцінка вартості чинного машинного парку для обґрун­тування варіантів проведення реструктуризації виробницт­ва, оновлення і реконструкції технічної бази підприємства та для прийняття інших управлінських рішень щодо інтенсивні-шого та ефективнішого використання наявного науково-тех­нічного потенціалу, а також забезпечення його оптимального розвитку.

Крім перелічених, можуть траплятися й інші ситуації, що по­требують оцінки вартості машин та обладнання. Однак у кожно­му конкретному випадку обґрунтованість і достовірність величи­ни вартості цих та інших майнових об'єктів сильно залежать від правильно сформульованої мети оцінки та сфери її наступного використання.

Як об'єкти оцінки машини та обладнання характеризуються низкою особливостей, що відрізняють їх від інших елементів майнового потенціалу підприємства, і передовсім від будинків і споруд. До основних із них належать:

• По-перше, кількість об'єктів оцінки на підприємстві може сягати десятків тисяч різних видів обладнання, що відрізня­ються за призначенням, експлуатаційними і конструктивними

характеристиками. З-поміж них трапляються об'єкти, які важ­ко ідентифікувати. Вони настільки міцно пов'язані з будинка­ми та спорудами, що можуть бути віднесені як до нерухомості, так і до обладнання. Наприклад, настінні чи настільні освітлю­вальні прилади, стелажі, вентиляційні та опалювальні системи в будинках, по суті, є обладнанням, але їх відносять до неру­хомості. Ліфт у будинку, його кабіна, привід та система управ­ління — це обладнання, а шахта ліфта — споруда. Крім того, оцінюються не сучасні, а зняті з виробництва машини та облад­нання, аналоги яких треба шукати на вторинних ринках прода­жу чи в дореформених прейскурантах оптових цін та номенкла­турних каталогах.

• По-друге, в аналізованій предметній сфері оцінки немає та­ких узагальнюючих техніко-економічних показників, як вартість 1 м² площі, 1 м³ об'єму, 1 погонного метра довжини та інших, що широко використовуються на практиці щодо оцінки будинків і споруд, передавальних пристроїв та полегшують процес оціню­вання.

• По-третє, для швидкозмінних поколінь машин актуальною, більш важкою для визначення і значимішою за своїми наслідка­ми, ніж для нерухомості, є проблема фізичного зносу, функціо­нального, технологічного і зовнішньоекономічного старіння за­собів праці, а також пов'язаного з цим їх знецінення.

• По-четверте, оцінку вартості машин та обладнання дуже утруднює значна частка імпортного обладнання у складі машин­ного парку підприємства, яке, як правило, неспівставне з вітчиз­няними зразками не тільки за технічним рівнем та якістю, але й за вартісними (монопольно високими) параметрами.

Зустрічаються й інші оціночні ситуації, пов'язані з наявністю чималої частки спеціального (нестандартного) обладнання, яке не має відкритого ринку, із встановленням ремонтопридатності об'єктів оцінки, що визначається не тільки технічним оснащен­ням підприємства, складністю технології ремонту, а й можливіс­тю придбання необхідних комплектів запасних частин, які часто вже не випускаються, і т. п.

Постійне збільшення кількості видів, типів, марок, типорозмі­рів машинобудівних виробів, зростання кількості продавців і по­купців призводять до прискорення нагромадження цінової інфо­рмації. Така ситуація вимагає створення і постійної актуалізації бази даних ринкових цін на машини та обладнання, оцінка яких без використання сучасних комп'ютерних технологій малоефек­тивна, а іноді й зовсім неможлива.

7.2. Класифікація й ідентифікація машин та обладнання

Велика різноманітність машин та обладнання, їхніх конструкційних, функціональних та інших характеристик ство­рює об'єктивні труднощі для побудови науково обґрунтованої та практично корисної класифікації. Інженерно-технічне вирішення даної проблеми ускладнюється через відмінності мети та завдань, заради яких будується певна класифікація.

Існуючі системи класифікації основних фондів, видів еконо­мічної діяльності, продукції та послуг, галузеві класифікатори машин та- обладнання не враховують особливостей оціночної діяльності та відіграють лише допоміжну роль у її інформацій­ному забезпеченні.

Цільова орієнтація класифікації машин та обладнання, що підлягають оцінці, полягає у забезпеченні ідентичності інформа­ційно-довідкового матеріалу, методичного інструментарію та технології оцінки однорідних видів обладнання. Ця обставина визначає такі способи групування об'єктів оцінки:

1) за належністю до основних фондів: віднесені до виробни­чих чи невиробничих основних фондів;

2) за роллю у виробничому процесі:

— основне технологічне обладнання;

— обладнання для виготовлення продукції (надання послуг);

— допрміжне обладнання;

— обладнання, що зайняте на побічних та обслуговуючих ро­ботах;

3) за правом власності:

— власне;

— безкоштовно отримане у тимчасове користування;

— орендоване в іншого власника (і ті, що за лізингом);

— здане в оренду;

4) за способом придбання та походженням:

— вітчизняне, придбане новим;

— імпортне, придбане новим;

— вітчизняне, що було у вжитку;

— імпортне, що було у вжитку;

— виготовлене власними силами;

5) за етапом життєвого циклу:

— недавно отримане обладнання, що підготовлюється до екс­плуатації;

— обладнання, що експлуатується;

— обладнання, що перебуває у капітальному ремонті, модер­нізується, технічно доозброюється та інше;

— законсервоване та запасне (у тому числі мобілізаційне) об­ладнання;

— обладнання, що підготовлюється до вибуття, продажу та передання;

— обладнання, виведене із експлуатації, що підлягає утиліза­ції (з-поміж них через технологічне, функціональне та економіч­не старіння).

6) за рівнем універсальності:

— стандартно універсальне, вітчизняного чи іноземного ви­робництва;

— спеціалізоване, що випускається на базі універсального;

— спеціальне, виготовлене за індивідуальним замовленням.

Важливе значення при проведенні оціночних робіт має іден­тифікація об'єкта оцінки, тобто встановлення відповідності до­кументації на об'єкт його реальному стану. У процесі ідентифі­кації складається чи уточнюється інвентарний список оціночних одиниць обладнання за їхньою фактичною наявністю, перевіря­ється та доводиться до відповідності з їхнім реальним станом ос­новна вихідна інформація про об'єкти оцінки. Вона створює ос­нову опису (лістингу) обладнання, що підлягає оцінці.

Розгорнута структурна характеристика документа проілюстро­вана на прикладі металообробного обладнання і має такий вигляд:

• найменування та модель верстата;

• призначення та опис виконуваних функцій;

• габаритні розміри та маса конструкції;

• основні технічні характеристики, що дають змогу визначи­ти споживчі характеристики верстата (наприклад, відстань між «центрами» важлива для визначення потужності токарного верс­тата, довжина та ширина фрезерування — для фрезерного, висо­та — для радіально-свердлильного, вагові параметри — для ко­вальсько-пресувального обладнання);

• характеристика системи управління;

• перелік додаткового приладдя, що ним стандартно комплек­тується верстат;

• рік виготовлення, дата введення в експлуатацію, норматив­ний строк служби;

• відомості про ремонт і технічне обслуговування, заміну окремих вузлів та агрегатів;

• поточна продажна ціна чи вартість заміщення аналогічною технікою;

• назва та реквізити фірми-виробника;

• інша інформація щодо об'єкта оцінки;

• відомості щодо додаткового приладдя, що не включається у стандартну комплектацію верстата.

У процесі збору, перевірки та вивчення техніко-економічних характеристик проводиться зовнішній огляд машин та обладнан­ня, що дає змогу визначити загальний фізичний стан об'єкта, умови для організації робочого місця, експлуатаційну готовність, надійність і безпечність роботи, його екстенсивне та інтенсивне завантаження, а також реальну продуктивність.

Якість ідентифікації і технічної експертизи машин та облад­нання, що оцінюються, багато в чому залежить від повноти та об'єктивності необхідної інформації. Внутрішніми джерелами інформації служать інвентарні картки, технічні паспорти та опи­си, стандарти та технічні умови, акти прийняття-передавання, документи бухгалтерського обліку, а також додаткові відомості, які отримуються опитуванням спеціалістів і робітників підприєм­ства. При укладенні договору на оцінку машин та обладнання вказується склад документів та строки їх надання адміністрацією підприємства для своєчасного початку оціночних робіт. Зовніш­німи джерелами інформації можуть бути номенклатурні довідни­ки, прейскуранти, каталоги, прайс-листи, бюлетені товарних бірж, рекламні матеріали на ярмарках і виставках, періодична преса, бази даних фірм-оцінювачів та інші інформаційні масиви.