ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Повага дітей до батьків і старших

Загрузка...

Коли дитина маленька, вона не виконує ніякої роботи. Про її харчі, одяг і таке подібне піклуються батьки. Батьки допомагають дитині від любові. Дитина не працює — вона може виконати лиш невеликі домашні доручення. Але хіба ця робота може зрівнятися з тією працею чи витратами, які роблять заради неї батьки? Якщо, ставши дорослою, дитина не розуміє, що дали їй її батьки, то це дуже велика невдячність.

Колись батьки карали дитину тілесно, і вона приймала тілесні покарання без помислів [образи]. Часто вона навіть не розуміла, за що її били. Але сьогоднішні діти — це одне суцільне "навіщо й за що?". Самі суперечки. У них нема простоти. Все, що відбувається, вони піддають суду й оцінці. Однак Божественна Благодать таким чином не приходить. Якщо дитина не відчуває свого батька батьком і не приймає батьківського покарання, то вона — дитина незаконна1. Деякі діти, варто лиш батькам зробити їм маленьке зауваження, відразу починають погрожувати: "Я поріжу собі вени!" І що залишається робити батькам? Вони поступаються, а в остаточному підсумку діти псуються й гинуть.

Дитина має зрозуміти, що коли інколи батьки й дають їй запотиличника, то роблять це не зі злості, але з любові — для того, щоб вона виправилася, стала кращою й згодом раділа Ми, коли були маленькими, приймали все: і батьківську ласку, і батьківські ляпаси, і батьківські поцілунки. Ми розуміли, що все це батьки робили для нашого блага. Ми мали до [наших батьків] велику довіру. Іноді бувало й таке: у чомусь був винен один брат, а мати лаяла іншого, тому що вона не встигала провести "судове розслідування". Однак винний, бачачи, що через нього дісталося іншому — невинному, признавався у своїй провині, тому що його звинувачувала совість. І в такий спосіб винуватий брат або сестра діставали виправдання.

У сім'ї молодші повинні мати повагу і до батьків, і до старших [братів і сестер]. Молодші повинні відчувати повагу, підлеглість й вдячність до старшого за необхідність. Старші, у свою чергу, повинні відчувати до молодших любов, допомагати їм і захищати їх. Коли молодший поважає старшого, а старший любить молодшого, то створюється прекрасна сімейна атмосфера. Мій батько казав нам: "Слухайтеся вашого старшого брата". Ми знали, що батько любить нас всіх, і поводилися з ним дуже вільно. А ось старшому братові, не знаходячи в ньому батьківської любові, ми робили більший послух2.

Коли чоловік і жінка поважають одне одного, а діти поважають батьків, то життя в сім'ї йде розмірено, як годинник. У такій сім'ї старший син ніколи не скаже матері щось на зразок "дивись мені, мамо, щоб ти більше такого не робила" або "чому ти зробила все навпаки?" Але в такій сім'ї й батько не розмовляє з матір'ю подібним тоном. Дорослий може жартувати з дитиною, щоб її потішити, але дитина, відчуваючи радість від жартів дорослого, не повинна поводитися з ним безцеремонно й фамільярно. Коли я був у монастирі Стоміон й іноді відлучався з монастиря в місто за покупками, один малюк, будинок якого стояв просто на дорозі, підбігав, лише вгледівши мене, і я цілував йому ручку. Потім він звик до цього й, підбігаючи до мене, сам простягав свою ручку для того, щоб я її поцілував! Я робив те, що він хотів. Але потім його батьки попросили: "Отче, не треба цілувати йому руку, тому що він бігає за священиками, простягає їм свою ручку для поцілунку, а якщо вони цього не роблять, починає ридати".

Як дітям любити батьків після того, як вони створять свою власну сім'ю

Благий Бог влаштував так, що чоловік і жінка пов'язуються між собою такою любов'ю, що залишають навіть своїх батьків. Якби цієї любові не було, то люди не могли б створити власну сім'ю. Завдання батьків завершується, як тільки їхні діти створюють власну сім'ю [або стають ченцями]. Після цього діти заборгували батькам лише [дві речі]: величезну повагу й стільки любові, скільки потрібно відчувати до своїх батьків. Я не хочу сказати, що чоловік і жінка не повинні любити своїх батьків. Ні. Але спершу вони повинні мати велику любов між собою й [тільки] потім любити своїх батьків. Чоловік і жінка мають любити одне одного так сильно, щоб їхня любов переливалася через край. І вже від цього перевиливу подружньої любові вони повинні виявляти до батьків свою повагу й подяку. Любов має бути благородною, так, щоб кожен із подружжя якнайбільше піклувався про батьків іншого.

Щоб у сім'ї панували мир і злагода, дуже допоможе ось що: чоловік має любити свою дружину більше, ніж свою матір і більше, ніж кого б то не було зі своїх близьких і рідних. Любов чоловіка до батьків повинна литися через його дружину. Звичайно, і дружина повинна поводитися так само.

Я знаю сім'ї', у яких на початку подружнього життя чоловік і дружина мали проблеми, незгоди, тому що хтось із подружжя любив свою матір надмірною любов'ю. Ця любов починається від любочестя, яке мають син чи дочка, відчуваючи до своєї матері велику подяку. Однак потихеньку, коли чоловік і жінка прив'язуються одне до одного, ця проблема зникає. Адже якби відразу після весілля один із подружжя дарував іншому таку любов, яка була б сильнішою за любов материнську, це було б неприродно.

Якщо чоловік поважає тещу й тестя, то це робить йому честь, так само, як невістці робить честь повага й любов до свекрухи — жінки, яка народила її чоловіка, виховала його, і зараз він — її чоловік і її радість. Якщо чоловік і дружина мають подібні почуття й подібні думки, все це непомітно наставляє душі їхніх власних дітей.

Мати до одруження сина знаходила в його любові чималу втіху. Але літні люди знову стають дітьми. Одруживши сина, мати відчуває себе так, як відчуває себе старша дитина, побачивши в обіймах своєї матері іншого — тільки що народженого малюка. Бачиш як: якщо людина не відітне свої пристрасті замолоду, то, з роками сила її волі ослабне й пристрасті стануть сильнішими. Але невістка не повинна на це ображатися.

А якщо вона ще й доглядає за своєю старою свекрухою, то хай трішки потерпить, щоб не втратити винагороду, яка нараховується їй за ту турботу, що вона їй надає. Якщо зараз вона з терпінням доглядає за свекрухою, то потім, коли всі скорботи будуть позаду, вона буде радіти від того добра, що зробила.

Але, звичайно, і свекруха повинна любити своїх невісток, як власних дочок. Моя бабуся по батькові любила мою маму сильніше, ніж мого батька. Коли одружилися мої брати, сусідки хитали головами й запитували в моєї матері: "Ну, зараз понаїдуть невісточки..." А мати відповідала їм: "Чому ви так кажете? Мене моя свекруха любила більше, ніж свою дочку. То чому ж мені не любити моїх невісток?" І дійсно, вона теж любила їх, як дочок.

Старість смиряє людину

Як же смиряється людина в старості! Літній чоловік поступово втрачає сили й стає схожим на пристарілого сокола. Коли сокіл старіє, у нього випадає пір'я, й крила стають схожими на поламані гребінці. Пам'ятаю, один член Духовного Собору3 з монастиря Філофей4 у 1914 році — ще будучи мирянином — добровольцем поїхав зі Смирни воювати в Албанію, для того, щоб помститися туркам, які зарізали його батька. Одного разу він упіймав турка й хотів перерізати йому горло. Турок заблагав: "Наша віра груба. Вона вчить нас різати й убивати. Однак ваша віра не така. Христос не вчить вас убивати". Ці слова настільки його перевернули, що він викинув гвинтівку й негайно подався на Святу Гору. Він став ченцем, став членом Духовного Собору, однак отаманський дух з нього не вивітрився. Він був відповідальним за всі послухи, і всі ключі від комор висіли в нього на поясі. Ніхто з братії не насмілювався сказати йому щось наперекір. Якщо котрийсь із ченців забував звернутися до нього як було заведено: "Старче Спиридоне", то він втрачав самовладання. Одного разу під час Великого Посту у монастир прийшла розбійницька банда й зажадала у ченців сиру. Тоді до бандитів вийшов отець Спиридон і "привітав" їх так: "Ах ви, свині! У Великий Піст прийшли сиру просити?" — сказав та й повикидав їх за ворота. Іншого разу ченці розібрали панікадила5, щоб їх почистити. Бандити, побачивши різні блискучі завитки від панікадила, подумали, що вони золоті. Прийшовши в монастир, вони повкидали ці завитки в мішки й зібрали з усієї округи мулів, щоб навантажити на них ці мішки. Отець Спиридон, як тільки це побачив, схопив бандитів за комір, забрав їхні мішки й вивалив все це на землю. "Шпана ви, шпана! — сказав він їм. — Так це ж дешеві залізця! Такі ж дешеві, як ваші мідні лоби!" Цей чоловік не знав, що таке боягузтво. Однак на старість він захворів і смирився. Мені дали послух доглядати за ним. Одного разу він мене попросив: "Помолись, Оверкію6, щось мені недобре". Я підвівся й почав уголос молитися по чотках: "Господи, Ісусе Христе, помилуй раба Твого старця Спиридона". — "Дурень, — каже, — не "старця

Спиридона", а Спирька!" Як же смирила його хвороба й старість! Колись би хтось спробував, не назвати його "старцем Спиридоном"!

І мій батько в старості смирився від мухи. Одного разу моя сестра побачила: він плаче. "Що з тобою, батьку?

— запитала вона. — Може, тебе скривдив хтось із онуків?" — "Ні, ні, — відповів він їй. — Що таке людина... Я хотів прибити муху мухобійкою і не зміг цього зробити. Я намагався прибити Ті справа — вона летіла ліворуч, хотів прибити зліва — вона летіла праворуч! Я, коли був молодим, стріляв так влучно, що четів7 не вбивав, а обстрілював їх з усіх боків, так що кулі лягали впритул, і так змушував їх здаватися. Коли мені було шістнадцять, я поранив лева й вступив з пораненим звіром у сутичку. А зараз не можу вбити мухи! Е, людина є істота нікчемна". Нещасний відчував одне велике "нічого", нуль, так немов би він нічого не зробив у своєму житті.

А знаєте, як смиряються старенькі ченці в притулках для літніх ченців у святогорських монастирях! Над ними здійснюють ще один... чернечий постриг! їм обстригають волосся, щоб воно було коротким і його було легше мити. їм обстригають бороду, тому що в них тече слина, випадає з рота їжа. І як їх потім чистити? Цей постриг — останній постриг. Постриг смирення!

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти