1.1. Всеукраїнський студентський конкурс перекладу «Художнє слово в світовій культурі» (далі Конкурс) проводиться у рамках лінгвокультурного проекту “Переклад як феномен пізнання і культури”.

1.2. Конкурс проводиться на найкращий переклад поетичного та прозового твору з англійської, німецької, французької мови на українську, російську мову, з української, російської мови на англійську, німецьку, французьку мову.

1.3. Дане Положення визначає порядок організації й проведення Конкурсу.

2.Мета й завдання конкурсу

2.1. Конкурс проводиться з метою розвитку й розповсюдження мовної культури; підвищення інтересу майбутніх фахівців до перекладацької діяльності; розкриття та стимулювання творчого потенціалу особистості.

2.2. Завдання конкурсу:

ознайомлення з літературними цінностями рідної та світової культур;
розвиток перекладацької компетенції у студентської молоді;
накопичення навчально-практичного досвіду й розвиток наукових методів дослідження в галузі перекладознавства, літератури.

3. Організатори конкурсу

3.1. Філологічний факультет Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

3.2. Кафедра теорії і практики перекладу германських і романських мов філологічного факультету.

4. Учасники конкурсу

4.1. До участі в конкурсі запрошуються студенти вищих навчальних закладів.

4.2. Кожен конкурсант може взяти участь у конкурсі з будь-якої номінації або за декількома номінаціями.

4.3. Для участі у конкурсі подається окрема заявка за кожною з номінацій.

4.4. Учасники конкурсу виконують переклад поетичного та/або прозового твору з англійської, німецької, французької, української, російської мови.

5. Організація конкурсу

5.1. Конкурс проводиться за десятьма номінаціями:

Номінація 1 – Кращий переклад поетичного твору з англійської мови на українську, російську мови.

Номінація 2 – Кращий переклад прозового твору з англійської мови на українську, російську мови.

Номінація 3 – Кращий переклад поетичного твору з української мови на англійську, французьку, німецьку мови.

Номінація 4 – Кращий переклад прозового твору з української мови на англійську, французьку, німецьку мови.

Номінація 5 – Кращий переклад поетичного твору з російської мови на англійську, французьку, німецьку мови.

Номінація 6 – Кращий переклад прозового твору з російської мови на англійську, французьку, німецьку мови.

Номінація 7 – Кращий переклад поетичного твору з французької мови на українську, російську мови.

Номінація 8 – Кращий переклад прозового твору з французької мови на українську, російську мови.

Номінація 9 – Кращий переклад поетичного твору з німецької мови на українську, російську мови.

Номінація 10 – Кращий переклад прозового твору з німецької мови на українську, російську мови.

5.2. Роботи приймаються на конкурс до 25 листопада 2013 року.

5.3. Журі конкурсу формується з викладачів кафедри теорії і практики перекладу германських і романських мов філологічного факультету СНУ ім. В. Даля.

5.4. Журі не рецензує роботи, що надійшли на конкурс і не аргументує свої рішення.

5.5. Визначення переможців конкурсу здійснюється кожним членом журі методом експертної оцінки за 10-бальною системою.

5.6. Рішення журі є остаточними.

5.7. За кожною з номінацій журі визначить трьох переможців (перше, друге, третє місце) з кожної із зазначених мов.

5.8. Переможці конкурсу будуть оголошені на сайті Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

5.9. Кількість учасників не обмежена.

5.10.Всі учасники отримають сертифікат про участь в конкурсі перекладу.

6. Вимоги до конкурсних робіт і критерії оцінки

6.1. Переклади, направлені на конкурс, повинні бути авторськими, являти собою самостійний оригінальний переклад. Переклад, здійснений за допомогою програм-перекладачів не допускається.

6.2. Переклади надаються у форматі, набрані через 1,5 інтервал, Times New Roman 14 кегль, на цифрових носіях та у роздрукованому вигляді.

6.3. Текст перекладу не повинен містити ніяких позначок, підкреслень або написів.

6.4. Перед текстом перекладу вказати прізвище, ім’я, по-батькові автора, курс, групу, спеціальність, назву вищого навчального закладу, назву міста.

6.5. Переклад та заявка на участь повинні бути на окремих аркушах. Учасники конкурсу направляють виконані переклади та заявку на електронну адресу:

для англійської мови - [email protected] та на поштову адресу:

Гладушина Р.М.

Вул. Коцюбинського 27/11,

М. Луганськ

для німецької мови – [email protected] та на поштову адресу:

Кафедра теорії і практики перекладу германських і романських мов

Кв. Молодіжний, 20а

М. Луганськ

6.6. Довідки за телефоном (0642) 41-90-27

7. Критерії відбору конкурсних робіт

7.1. При оцінки перекладу враховується:

• оригінальність творчих ідей, покладених в основу перекладу;
• точність перекладу і близькість до оригіналу;
• відчуття мови, передача змісту і краси тексту;
• адекватність лексико-граматичних засобів;
• розкриття культурно-специфічних особливостей перекладу;
• відображення змісту;
• стилістика тексту, що перекладається;
• якість римування, ритміка;
• естетична еквівалентність.

8. Підведення підсумків конкурсу та нагородження переможців

8.1. Нагородження переможців Конкурсу перекладу проводиться за номінаціями відповідно до мови на підставі рішення журі Конкурсу. Рішення журі про переможців Конкурсу приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на засіданні членів журі і оформлюється протоколом.

8.2. Нагородження переможців Конкурсу перекладу відбудеться 11 грудня 2013 року.

8.3. За підсумками Конкурсу видається збірка перекладів переможців Конкурсу.

9. Нагородження та заохочення переможців

9.1. Переможці Конкурсу перекладу нагороджуються дипломами та призами.

9.2. Кращі переклади будуть представлені на сайті університету www.snu.edu.ua, опубліковані у збірнику перекладів.

Додаток 1

АНГЛІЙСЬКА МОВА

Номінація 1. Переклад поетичного твору з англійської мови на українську, російську мови

George Gordon Byron

Stanzas Written on the Road between Florence and Pisa

Oh, talk not to me of a name great in story;

The days of our youth are the days of our glory;

And the myrtle and ivy of sweet two-and-twenty

Are worth all your laurels, though ever so plenty.

What are garlands and crowns to the brow that is wrinkled?

'Tis but as a dead flower with May-dew besprinkled:

Then away with all such from the head that is hoary!

What care I for the wreaths that can only give glory?

O Fame!—if I e'er took delight in thy praises,

'Twas less for the sake of thy high-sounding phrases,

Than to see the bright eyes of the dear one discover

She thought that I was not unworthy to love her.

There chiefly I sought thee, there only I found thee;

Her glance was the best of the rays that surround thee;

When it sparkled o'er aught that was bright in my story,

I knew it was love, and I felt it was glory.

Номінація 2. Переклад прозового твору з англійської мови на українську, російську мови

Washington Irving

A Traveller’s Tale

The baron was no less busied in preparations. He had, in truth, nothing exactly to do: but he was naturally a fuming bustling little man, and could not remain passive when all the world was in a hurry. He worried from top to bottom of the castle with an air of infinite anxiety; he continually called the servants from their work to exhort them to be diligent; and buzzed about every hall and chamber, as idly restless and importunate as a blue-bottle fly on a warm summer’s day.

In the meantime the fatted calf had been killed; the forests had rung with the clamor of the huntsmen; the kitchen was crowded with good cheer; the cellars had yielded up whole oceans of Rheinwein and Ferne-wein; and even the great Heidelberg tun had been laid under contribution. Every thing was ready to receive the distinguished guest with Saus und Braus in the true spirit of German hospitality- but the guest delayed to make his appearance. Hour rolled after hour. The sun, that had poured his downward rays upon the rich forest of the Odenwald, now just gleamed along the summits of the mountains. The baron mounted the highest tower, and strained his eyes in hope of catching a distant sight of the count and his attendants. Once he thought he beheld them; the sound of horns came floating from the valley, prolonged by the mountain echoes. A number of horsemen were seen far below, slowly advancing along the road; but when they had nearly reached the foot of the mountain, they suddenly struck off in a different direction. The last ray of sunshine departed- the bats began to flit by in the twilight- the road grew dimmer and dimmer to the view; and nothing appeared stirring in it but now and then a peasant lagging homeward from his labor.

While the old castle of Landshort was in this state of perplexity, a very interesting scene was transacting in a different part of the Odenwald.

The young Count Von Altenburg was tranquilly pursuing his route in that sober jog-trot way, in which a man travels toward matrimony when his friends have taken all the trouble and uncertainty of courtship off his hands, and a bride is waiting for him, as certainly as a dinner at the end of his journey. He had encountered at Wurtzburg, a youthful companion in arms, with whom he had seen some service on the frontiers; Herman Von Starkenfaust, one of the stoutest hands, and worthiest hearts, of German chivalry, who was now returning from the army. His father’s castle was not far distant from the old fortress of Landshort, although an hereditary feud rendered the families hostile, and strangers to each other.

Михайло Стельмах

Гуси-лебедi летять...

Прямо над нашою хатою пролiтають лебедi. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар i струшують на землю бентежнi звуки далеких дзвонiв. Дiд говорить, що так спiвають лебединi крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього спiву, i менi теж хочеться полетiти за лебедями, тому й пiдiймаю руки, наче крила. I радiсть, i смуток, i срiбний передзвiн огортають та й огортають мене своїм снуванням.Я стаю нiби меншим, а навколо бiльшає, росте i мiниться увесь свiт: i загачене бiлими хмарами небо, i одноногi скрипучi журавлi, що нiкуди не полетять, i полатанi веселим зеленим мохом стрiхи, i блакитнава дiброва пiд селом, i чорнотiла, туманцем пiдволохачена земля, що пробилася з-пiд снiгу.I цей увесь свiт трiпоче-мiниться в моїх очах i вiддаляє та й вiддаляє лебедiв. Але я не хочу, щоб вони одлiтали вiд нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом i знову пролетiли над нашою хатою.Аби я був чародiєм, то хiба не повернув би їх? Сказав би таке таємниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає кружляти видiння казки, її нерозгаданi дороги, дрiмучi пралiси i тi гуси-лебедята, що на своїх крилах виносять з бiди малого хлопця.Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля i вода, птиця в небi й саме небо...А в цей час надi мною твориться диво: хтось невидимим смичком провiв по синьому пiднебессi, по бiлих хмарах, i вони забринiли, як скрипка. Я тягнусь догори i сам собi не вiрю: вiд зарiчки знову над нашою хатою пролiтають лебедi!Чи вони послухались мого слова-обкружляли навколо села й повернулись до мене, чи це новий ключ?..А вiща скрипка i срiбний вiдгомiн бринять, єднаються над моїм дитинством, пiдiймають на крила мою душу i забирають її в нерозгадану далину. I хороше, i дивно, i радiсно стає менi, малому, в цiм свiтi...

Федор Тютчев

Как неожиданно и ярко,
На влажной неба синеве,
Воздушная воздвиглась арка
В своем минутном торжестве!
Один конец в леса вонзила,
Другим за облака ушла -
Она полнеба обхватила
И в высоте изнемогла.

О, в этом радужном виденье
Какая нега для очей!
Оно дано нам на мгновенье,
Лови его - лови скорей!
Смотри - оно уж побледнело,
Еще минута, две - и что ж?
Ушло, как то уйдет всецело,
Чем ты и дышишь и живешь.

Даль В. И.

ПРИТЧА О ДУБОВОЙ БОЧКЕ

Вырос в лесу, в зеленой дубраве дуб, без малаго в обхват толщины и стал стареться, дряблеть. Пришел хозяин, срубил его и отдал в руки мастеру; мастер распилил дуб на доски, из досок поделал клепки, собрал их, связал обручами, вставил по дну в уторы – и вышла бочка. За бочку эту люди дают три целковых, в бочке этой люди воду возят, на бочку кто ни посмотрит, говорит, что сработана хорошо, и мастеру на славу и добрым людям на нужду, и что без бочки нельзя жить хозяйством, нельзя жить без воды, а возить ее не близко, ведрами не наносишься.

Все бы это хорошо, да бочка наша как-то рассохлась и рассыпалась. Хозяин ли не доглядел, сами-ль клепки промеж собою повздорили да вместе жить раздумали – не знаю; да только рассыпалась бочка бочка вся. Ребятишки растаскали обручи, стали катать их по улицам и погонять хворостиной; клепки, под ногами навалявшись, пошли то в печь, то под лавку, а о бочке и помину не стало, словно ея и на свете не бывало.

В притче этой речь идет вот к чему: дуб – это православный прадед твой; клепки – все его семя, и мал и велик; обручи – честь и смирение и доброе согласие, которое держит, и живит, и питает односемьян; покуда клепки держались обручами, а целая семья добрым согласием в одном кружке, потуда все было хорошо, а как рассыпались клепки врознь, как не стало доброго согласия в семье, так все пропали порознь и слуху об них не стало.

Дружно не грузно, а врознь хоть брось; две головни и в чистом поле дымятся, а одна и на шестке гаснет.

НІМЕЦЬКА МОВА

Theodor Storm

Die neuen Fiedellieder

In den Garten eingestiegen
Wär ich nun mit gutem Glück –
Wie die Fledermäuse fliegen!
Langsam weicht die Nacht zurück.

Doch indes am Feldessaume
Drüben kaum Aurora glimmt,
Hab ich unterm Lindenbaume
Hier die Fiedel schon gestimmt.

Sieh, dein Kammerfenster blinket
In dem ersten Morgenstrahl;
Heller wird's, die Nacht versinket;
Horch! Da schlug die Nachtigall!

Schlaf nicht mehr! Die Morgenlüfte
Rütteln schon an deiner Tür;
Rings erwacht sind Klang und Düfte,
Und mein Herz verlangt nach dir.

Zu des Gartens Schattendüster
Komm herab, geliebtes Kind!
Nur im Laub ein leis Geflüster –
Und verschwiegen ist der Wind.

Lenz

Den 20. Januar ging Lenz durch's Gebirg. Die Gipfel und hohen Bergflächen im Schnee, die Täler hinunter graues Gestein, grüne Flächen, Felsen und Tannen. Es war naßkalt, das Wasser rieselte die Felsen hinunter und sprang über den Weg. Die Äste der Tannen hingen schwer herab in die feuchte Luft. Am Himmel zogen graue Wolken, aber Alles so dicht, und dann dampfte der Nebel herauf und strich schwer und feucht durch das Gesträuch, so träg, so plump. Er ging gleichgültig weiter, es lag ihm nicht's am Weg, bald auf- bald abwärts. Müdigkeit spürte er keine, nur war es ihm manchmal unangenehm, daß er nicht auf dem Kopf gehn konnte. Anfangs drängte es ihm in der Brust, wenn das Gestein so wegsprang, der graue Wald sich unter ihm schüttelte, und der Nebel die Formen bald verschlang, bald die gewaltigen Glieder halb enthüllte; es drängte in ihm, er suchte nach etwas, wie nach verlornen Träumen, aber er fand nichts. Es war ihm alles so klein, so nahe, so naß, er hätte die Erde hinter den Ofen setzen mögen, er begriff nicht, daß er so viel Zeit brauchte, um einen Abhang hinunter zu klimmen, einen fernen Punkt zu erreichen; er meinte, er müsse Alles mit ein Paar Schritten ausmessen können. Nur manchmal, wenn der Sturm das Gewölk in die Täler warf, und es den Wald herauf dampfte, und die Stimmen an den Felsen wach wurden, bald wie fern verhallende Donner, und dann gewaltig heran brausten, in Tönen, als wollten sie in ihrem wilden Jubel die Erde besingen, und die Wolken wie wilde wiehernde Rosse heransprengten, und der Sonnenschein dazwischen durchging und kam und sein blitzendes Schwert an den Schneeflächen zog, so daß ein helles, blendendes Licht über die Gipfel in die Täler schnitt; oder wenn der Sturm das Gewölk abwärts trieb und einen lichtblauen See hineinriß, und dann der Wind verhallte und tief unten aus den Schluchten, aus den Wipfeln der Tannen wie ein Wiegenlied und Glockengeläute heraufsummte, und am tiefen Blau ein leises Rot hinaufklomm, und kleine Wölkchen auf silbernen Flügeln durchzogen und alle Berggipfel scharf und fest, weit über das Land hin glänzten und blitzten, riß es ihm in der Brust, er stand, keuchend, den Leib vorwärts gebogen, Augen und Mund weit offen, er meinte, er müsse den Sturm in sich ziehen, Alles in sich fassen, er dehnte sich aus und lag über der Erde, er wühlte sich in das All hinein, es war eine Lust, die ihm wehe tat; oder er stand still und legte das Haupt in's Moos und schloß die Augen halb, und dann zog es weit von ihm, die Erde wich unter ihm, sie wurde klein wie ein wandelnder Stern und tauchte sich in einen brausenden Strom, der seine klare Flut unter ihm zog. Aber es waren nur Augenblicke, und dann erhob er sich nüchtern, fest, ruhig als wäre ein Schattenspiel vor ihm vorübergezogen, er wußte von nichts mehr. Gegen Abend kam er auf die Höhe des Gebirgs, auf das Schneefeld, von wo man wieder hinabstieg in die Ebene nach Westen, er setzte sich oben nieder. Es war gegen Abend ruhiger geworden; das Gewölk lag fest und unbeweglich am Himmel, so weit der Blick reichte, nichts als Gipfel, von denen sich breite Flächen hinabzogen, und alles so still, grau, dämmernd; es wurde ihm entsetzlich einsam, er war allein, ganz allein, er wollte mit sich sprechen, aber er konnte, er wagte kaum zu atmen …

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Філологічний факультет

Положення

про Всеукраїнський студентський конкурс перекладу

«Художнє слово в світовій культурі»

1. Загальні положення

1.3. Дане Положення визначає порядок організації й проведення Конкурсу.

2.Мета й завдання конкурсу

2.2. Завдання конкурсу:

ознайомлення з літературними цінностями рідної та світової культур;
розвиток перекладацької компетенції у студентської молоді;
накопичення навчально-практичного досвіду й розвиток наукових методів дослідження в галузі перекладознавства, літератури.