ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розділ 8 ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Загрузка...

Розділ 8 ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

Інтелектуальна економіка – це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізми взаємодії суб’єктів економічної діяльності, пов’язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правової основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

Сучасна ринкова інтелектуальна економіка – це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних ринкових зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання.

Бізнес – це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Він передбачає повну самостійність щодо прийняття господарських рішень та певну відповідальність за їх результати, передбачає залучення власного капіталу або опосередковану участь у такій діяльності шляхом вкладення капіталу на умовах корпоративного права.

Один з різновидів капіталу – інтелектуальний капітал – розглядається як економічна категорія з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Маючи відповідні ознаки капіталу, інтелектуальний капітал відтворює властиві лише йому особливості.

 

Поняття, склад і функції інтелектуального

Капіталу

 

У сучасному суспільстві інтелектуальний капітал усе частіше виступає основою для успішної діяльності підприємств. Саме він у багатьох випадках визначає конкурентоспроможність організацій та виступає ключовим фактором їх розвитку. У процесі створення, трансформації та використання інтелектуального капіталу беруть участь як комерційні підприємства, так і державні та громадські заклади й організації, тобто практично всі суб’єкти ринкової діяльності.

У сучасному світі фірма або організація - це виробник не стільки товарів, скільки знань. Інновації стають джерелом знову створеної вартості, а інтелектуальний капітал у більшій мірі, ніж фізичні активи або фінансовий капітал, стає стійкою конкурентною перевагою. На даний час у конкурентній боротьбі виграє той, хто має кращу якість і інтенсивність безперервного навчання людей й організацій. При цьому домінуючою сферою економічної активності стає не стільки сільське господарство, скільки у доіндустріальному суспільстві, і не стільки промисловість, як в індустріальному, скільки сфера послуг, у тому числі й інтелектуальних.

Перехід до нового суспільства, у якому інтелектуальний капітал стає провідним фактором суспільного виробництва, знаменує одночасно перехід до нової структури вартості того, що ми споживаємо. Зокрема, змінюється структура вартості більшості матеріальних продуктів. Для багатьох видів продукції більша частина вартості створюється на стадії не стільки матеріального виробництва, скільки маркетингу, збуту й НДДКР, а також у процесі планування, транспортування, продажу й обслуговування. Джерелами нової доданої вартості сьогодні значною мірою виступають дизайн, контроль якості, маркетинг й обслуговування. Сучасне виробництво - це багато в чому діяльність розуму, тобто вплив з боку інженерів, бухгалтерів, конструкторів, дизайнерів, фахівців з персоналу, збуту й маркетингу, експертів з інформаційних мереж. У багатьох організаціях все більша частина отриманого ефекту стає результатом застосування спеціальних знань, широкого навчання персоналу і взаємодії з партнерами й контрагентами.

Інформаційні технології, що досягли в останнє десятиліття нового якісного рівня, значною мірою розширюють можливості ефективного керування, оскільки надають у розпорядження менеджерів, фінансистів, маркетологів, керівників організацій всіх рівнів новітні методи обробки й аналізу економічної й соціальної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень.

Що ж мається на увазі під поняттям інтелектуального капіталу? З точки зору практика (керівника підприємства, директора фірми) можна розглядати наступні визначення.

Інтелектуальний капітал - це термін для позначення нематеріальних активів, без яких компанія не може існувати, підсилюючи свої конкурентні переваги. Складовими частинами інтелектуального капіталу є: людські активи, інтелектуальна власність, інфраструктурні й ринкові активи. Під людськими активами мається на увазі сукупність колективних знань співробітників підприємства, їхніх творчих можливостей, лідерських якостей, підприємницьких і управлінських навичок уміння вирішувати проблеми [11].

 

Інтелектуальний капітал являє собою щось на зразок "колективного мозку", що акумулює наукові й повсякденні знання працівників, інтелектуальну власність і накопичений досвід, спілкування й організаційну структуру, інформаційні мережі й імідж фірми [12].

Отже складовими частинами інтелектуального капіталу є:

· людський капітал, втілений у працівниках компанії у вигляді їхнього досвіду, знань, навичок, творчих можливостей, а також загальної культури, прихильності до філософії фірми, її внутрішніх цінностей. Даний капітал є не відчужуваним від персоналу. Носіями інтелектуального капіталу в даній формі можна назвати професіоналів, наділених унікальними й важко замінними можливостями, значущість яких для суспільства найкраще оцінюється в умовах ринку;

· структурний (організаційний) капітал, що включає патенти, ліцензії, торговельні марки, організаційну структуру, бази даних, електронні мережі – простіше кажучи усе, що залишається на підприємстві, пов'язане з інтелектуальним потенціалом, після того, як персонал йде з роботи додому;

· клієнтський (споживчий) капітал, який включає систему відпрацьованих, надійних, довгострокових, довірчих і взаємовигідних відносин підприємства зі своїми клієнтами, покупцями, а також фірмове найменування та історію взаємовідносин із споживачами.

Головна функціяінтелектуального капіталу - істотно прискорювати приріст маси прибутку за рахунок формування й реалізації необхідних підприємству систем знань, речей і відносин, які, у свою чергу, забезпечують його високоефективну господарську діяльність. Зокрема, інтелектуальний капітал підприємства визначає якість його системи керування.

Інтелектуальному капіталу властивий більш високий рівень розвитку в порівнянні із уже відомими формами капіталу.

Термін "капітал" наявний у словосполученні "інтелектуальний капітал" недаремно. Інтелектуальний капітал так само, як і фізичний, існує у формі запасу, що може створювати потік цінностей, що впливають на економіку. Обидва капітали виникають як результат вкладень ресурсів (грошей, матеріальних засобів, знань, кваліфікації) для виробництва товарів і послуг. Обидва капітали приносять своєму власникові прибуток. Обидва капітали піддаються моральному зношуванню, причому інтелектуальний капітал навіть більшою мірою (знецінюється й програмне забезпечення, і будь-які знання). Обидва мають потребу в "ремонті", тобто вимагають витрат на свою підтримку. У той же час між ними спостерігаються й значні розбіжності.

Фізичний капітал має матеріальну природу, його можна побачити, «помацати». Інтелектуальний же капітал в основному має нематеріальну природу (його називають нематеріальним активом) і відрізняється від фізичного тим, що нічого не втрачає в процесі використання, хоча останнє не означає, що не потрібно передбачати кошти на його відновлення. Більше того, він втрачає свою вартість саме від того, що не використовується.

Фізичний капітал - це результат певних дій у минулому. Інтелектуальний капітал також являє собою результат минулих інвестицій, але в той же час він здебільшого орієнтований у майбутнє. Основою для оцінки фізичного капіталу є витрати, які вже зроблені. Основа для оцінки інтелектуального капіталу - вартість, що буде створена в процесі його майбутнього використання.

 

Інтелектуальної власності

 

Оцінка об'єктів інтелектуальної власності - це визначення їхньої вартості на дату оцінки у порядку і за допомогою методичних підходів, визначених Національним стандартом № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності". Даний документ є обов'язковим до використання всіма суб'єктами оціночної діяльності.

Суб'єкти оціночної діяльності - зареєстровані у встановленому порядку фізичні і юридичні особи, що мають у складі персоналу хоча б одного оцінювача і отримали відповідний сертифікат на право здійснення оціночної діяльності.

До суб'єктів оціночної діяльності належать також органи державної влади й місцевого самоврядування, що одержали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій щодо керування й розпорядження державним майном (у складі персоналу також повинні бути оцінювачі).

Оцінка виконується на підставі договору й має як результат звіт про оцінку й акт оцінки, оформлені відповідно до вимог Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна й майнових прав" і Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Необхідність в оцінці об'єктів інтелектуальної власності виникає в таких випадках:

· при поставленні на баланс об'єкта інтелектуальної власності, розробленого на даному підприємстві, як нематеріальний актив;

· для визначення розмірів оподатковуваної бази підприємства;

· при внесенні об'єкта інтелектуальної власності у статутний фонд підприємства;

· при визначенні майнових часток у статутному капіталі підприємства при його реорганізації, приватизації й інших операціях;

· при визначенні вартості виключних прав, переданих на підставі договору;

· при визначенні обсягів компенсації, яку необхідно виплатити власникові інтелектуальної власності за порушення його виняткових майнових прав відповідно до чинного законодавства;

· при участі об'єктів інтелектуальної власності в інвестиційних й інноваційних проектах;

· при страхуванні об'єктів інтелектуальної власності;

· інші випадки.

Під час проведення оцінки майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності встановлюється наявність матеріального носія об'єкта інтелектуальної власності і документів, які засвідчують зазначені майнові права, а також факт видачі охоронних документів, що підтверджують право використання об'єкта інтелектуальної власності (патент, виписка з держреєстру ліцензійних договорів, договір на передачу прав, тощо) та їх чинності .

 

Витратний підхід

 

Витратний підхід передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об’єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).

Основними методами, що реалізують витратний підхід, є:

· метод основних витрат - ґрунтується насамперед на фактично понесених затратах відповідно до бухгалтерської документації підприємства за кілька років;

· метод вартості заміщення - базується на використанні принципу заміщення, відповідно до якого максимальна вартість об’єкта визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що становить аналогічну споживчу вартість по відношенню до об’єкта, що оцінюється;

· метод відтворюваної вартості – найбільш придатний для оцінки вартості унікальних об'єктів інтелектуальної власності. Відтворювана вартість об'єкта розраховується як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, теплоносії, комплектуючі і т.д.

Отримана вартість зменшується на величину зношування (знецінювання) майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності, що визначаються залежно від залишкового строку використання методом строку життя. Зношування визначається як залишок від поділу фактичного строку використання на повний строк використання об'єкта. Повний строк використання визначається в результаті аналізу строків використання аналогічних об'єктів або виходячи зі строку дійсності майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Доходний підхід

 

Доходний підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної власності ґрунтується на застосуванні оціночних процедур переведення очікуваних доходів у вартість об’єкта оцінки. Доходний підхід застосовується для оцінки майнових прав інтелектуальної власності у випадку, коли можна визначити розмір доходу, що отримує або може отримувати юридична чи фізична особа, якій належать такі права, від їх використання.

Основними методами доходного підходу, що застосовуються для оцінки майнових прав інтелектуальної власності, є метод непрямої капіталізації (дисконтування грошового потоку) та метод прямої капіталізації доходу. Зазначені методи застосовуються для оцінки цілісного майнового комплексу, в якому використовується об’єкт права інтелектуальної власності, і майнових прав інтелектуальної власності як окремих об’єктів оцінки. У разі оцінки майнових прав інтелектуальної власності шляхом виділення вартості майнового права з вартості цілісного майнового комплексу оціночні процедури повинні відповідати вимогам Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів».

Застосування методів непрямої капіталізації (дисконтування грошового потоку) та прямої капіталізації доходу для оцінки майнових прав інтелектуальної власності передбачає визначення розміру тієї частини доходу, що отримана у зв’язку з наявністю у юридичної або фізичної особи таких прав. При цьому грошовим потоком чи доходом може бути:

для методів переваги у прибутку і розподілу прибутків - різниця між прибутком суб’єкта права інтелектуальної власності, отриманого в результаті використання об’єкта права інтелектуальної власності, та прибутком, отриманим без використання такого об’єкта;

для методу додаткового прибутку - додатковий прибуток, який отримано суб’єктом права інтелектуальної власності в результаті використання об’єкта права інтелектуальної власності;

для методу роялті - ліцензійний платіж за надання прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності.

Застосування методу переваги у прибутку передбачає дисконтування або пряму капіталізацію різниці між прибутком від діяльності суб’єкта права інтелектуальної власності, що провадиться з використанням об’єкта права інтелектуальної власності, та прибутком, отриманим від такої діяльності, за умови, що вона провадиться без використання зазначеного об’єкта.

Метод переваги у прибутку може застосовуватися шляхом оцінки станом на одну дату цілісного майнового комплексу суб’єкта права інтелектуальної власності та цього комплексу, виходячи із припущення про відсутність у його складі майнових прав інтелектуальної власності. При цьому вартість цілісного майнового комплексу оцінюється шляхом дисконтування грошових потоків або шляхом прямої капіталізації доходу за умови відповідного обґрунтування у звіті про оцінку. Вартість майнових прав інтелектуальної власності дорівнює різниці у вартості цілісних майнових комплексів, визначеній відповідно до вищенаведеного. Джерелом формування переваги у прибутку, що виникає у результаті використання об’єкта права інтелектуальної власності, зокрема, може бути:

збільшення ціни реалізації одиниці продукції (товарів, робіт, послуг);

збільшення обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному виразі;

скорочення витрат, пов’язаних з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

Метод розподілу прибутків полягає у виділенні тієї частини прибутку, що одержана у результаті використання об’єкта права інтелектуальної власності, із загальної суми прибутку суб’єкта права інтелектуальної власності з подальшим переведенням такої частини прибутку у вартість майнових прав інтелектуальної власності. Процедура переведення здійснюється шляхом дисконтування або прямої капіталізації прибутку за умови обґрунтування застосування однієї із зазначених оціночних процедур у звіті про оцінку.

Застосування методу додаткового прибутку передбачає пряму капіталізацію додаткового прибутку, який може отримувати суб’єкт права інтелектуальної власності у результаті використання об’єкта права інтелектуальної власності понад середній прибуток, який отримують подібні суб’єкти, що не мають переваги володіння такими майновими правами. Метод додаткового прибутку застосовується за умови, що оцінювачем не виявлено підстав для того, щоб припускати наявність у складі цілісного майнового комплексу суб’єкта права інтелектуальної власності інших нематеріальних активів, крім оцінюваного майнового права інтелектуальної власності.

Метод роялті застосовується за умови, що майнові права інтелектуальної власності надані або можуть бути надані за ліцензійним договором іншій фізичній або юридичній особі. Метод полягає у визначенні суми дисконтованих доходів від ліцензійних платежів.

Під час застосування методу непрямої капіталізації (дисконтування грошового потоку) прогнозний період визначається з урахуванням залишкового строку корисного використання об’єкта оцінки. Вартість реверсії об’єкта оцінки визначається у разі висловленого оцінювачем обґрунтованого припущення про отримання доходу в результаті його використання, зокрема від продажу, в період, що настає за прогнозним.

Під час порівняльного аналізу дохідності інвестування в об’єкти права інтелектуальної власності та альтернативні об’єкти проводиться аналіз ризиків, пов’язаних із:

ступенем готовності об’єкта оцінки до використання;

строками освоєння, рівнем досягнення прогнозованих (планованих) технічних, економічних, екологічних та інших характеристик об’єкта оцінки або продукції (товарів, робіт, послуг), виробленої та/або реалізованої з використанням такого об’єкта;

можливістю неправомірного використання об’єкта права інтелектуальної власності, зокрема виготовленням та реалізацією контрафактної продукції;

іншими притаманними об’єкту, що оцінюється, ризиками.

 

Розділ 8 ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

Інтелектуальна економіка – це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізми взаємодії суб’єктів економічної діяльності, пов’язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правової основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

Сучасна ринкова інтелектуальна економіка – це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних ринкових зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання.

Бізнес – це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Він передбачає повну самостійність щодо прийняття господарських рішень та певну відповідальність за їх результати, передбачає залучення власного капіталу або опосередковану участь у такій діяльності шляхом вкладення капіталу на умовах корпоративного права.

Один з різновидів капіталу – інтелектуальний капітал – розглядається як економічна категорія з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Маючи відповідні ознаки капіталу, інтелектуальний капітал відтворює властиві лише йому особливості.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти