ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Інформаційні туристичні ресурси

Інформаційні туристичні ресурси — сукупність форм і видів інформації про конкретну територію чи об'єкти, про історію території, про культуру, природу і населення, отримана туристами безпосередньо під час подорожі, у процесі підготовки до неї чи після подорожі.

Інформаційні ресурси потрібні як туристам, так і організаторам туризму.

Велике значення мають сучасні електронні засоби інформації, наприклад, мережа Інтернет, багато тисяч сайтів якої пропонують користувачам детальний опис туристичних центрів, пам'яток і навіть віртуальні подорожі, наприклад, музейними експозиціями.

Інформація є невід'ємною складовою функціонування ринку, його «зовнішнім» (за Ф. Котлером) колом. Кожен суб'єкт ринку, кожен окремий споживач є носієм інформації для решти.

Так утворюється певне інформаційне поле, стан якого дає уявлення про ринок турпослуг. Можна говорити про інформаційну насиченість ринку, що є результатом діяльності суб'єктів ринку. Види і форми інформації, розвиненість засобів комунікацій характеризують інформаційну щільність ринку. Щільне інформаційне поле стимулює ринкову діяльність, розріджене, навпаки, уповільнює, ускладнює процес задоволення попиту, подовжуючи часовий «лаг» відповідності попиту/пропозиції.

Сучасна діяльність на ринку туристичних послуг неможлива без використання Internet, де компанії створюють Web-сторінку, організують магазини, вікторини, конкурси та інші заходи стимулювання збуту. Це потребує значних коштів на комп'ютерне забезпечення, оренду телефонних ліній та інші технології. Крім економічних, виникають також проблеми безпеки, конфеденційності інформації і захисту. Хоча прибуток від використання інформаційних технологій важко визначати, але діяльність на ринку туристичних послуг без їх використання практично вже неможлива.

Демографічні фактори

До групи соціально-економічних туристичних ресурсів належать географічне положення, транспортна доступність, рівень економічного розвитку та добробуту суспільства, стандарти обслуговування, організація туристичного господарства, кількість зайнятих у галузі тощо.

Персонал підприємства формується і змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. До внутрішніх відносяться: технологія і організація виробництва туристичного продукту, характер послуг і тому подібне. До зовнішніх – демографічні процеси, юридичні і моральні норми суспільства, характер ринку праці і тому подібне. Характеристика зовнішніх чинників свідчить про кількісні і якісні параметри трудових ресурсів.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, яка по своїх вікових, фізичними, освітніми даним відповідає діяльності туристичної сфери. Слід розрізняти трудові ресурси реальні (працівники, зайняті в туристичній індустрії) і потенційні (ті, що коли можуть бути залучені до роботи в туристичній сфері).

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку і (чи) що мають досвід практичної роботи.

Відповідно до характеру функцій, які виконуються, персонал підприємства ділиться на чотири категорії: керівники, фахівці, службовці, робітники.

Персонал туристичного підприємства можна класифікувати по професіях і спеціальностях, рівню кваліфікації працівників і так далі. Кожна галузь, у тому числі і туристична, має тільки їй властиві професії і спеціальності, наприклад, екскурсоводи, перекладачі, гіди. В той же час у сфері туризму близько половини персоналу працює по загальних професіях і спеціальностях. Це бухгалтери, економісти, механіки, водії і т.д.

Для готельного і ресторанного секторів, а також для індустрії туризму в цілому Міжнародна організація праці виділяє серію загальних характеристик, що стосуються зайнятості.

- Високий відсоток працівників, зайнятих неповний робочий день.

- Високий відсоток тимчасових працівників.

- Значну кількість жіночого персоналу мають контракти на неповний робочий день (більше 50% в готельному і ресторанному секторах в Бельгії, Франції, Швейцарії, Австралії).

- Невелика кількість жінок, що знаходяться на відповідальних посадах.

- Значна присутність (у країнах, що розвиваються) іноземного персоналу в основному на відповідальних посадах.

- Велика кількість малокваліфікованої молоді і студентів, що працюють по тимчасових контрактах.

Слід виділити основні проблеми, що стоять на шляху до розвиненої освітньої системи у сфері туризму, :

- стихійне зростання туристської діяльності в більшості країн і його неузгодженість з іншими видами діяльності;

- велика кількість середніх, малих і сімейних підприємств;

- сезонність туристської діяльності, різноманітність послуг, що надаються, і ряд інших проблем.

Принципова схема кадрового забезпечення туристичної сфери включає дві паралельні системи підготовки кадрів: а) спеціалізовану; б) масову.

Спеціалізована система націлена на підготовку кадрів для туристської галузі: в турбізнесі, готельному господарстві, на підприємствах, що надають додаткові послуги туристам.

Масова система готує кадри для всього національного господарства і підготовлені там спеціалісти залучаються в тому числі й в туризм (наприклад, економісти, бухгалтери, юристи, інженери тощо).

В Україні підготовкою кадрів для сфери туризму займались з 70-х років XX ст., але підготовка ця була обмежена як за кількістю спеціалістів, так і за сферою прикладання праці.

Інвестиційна політика

Інвестиції в туризм — це розміщення капіталу інвесторів у туристичному бізнесі з метою одержання прибутку. Оскільки капітал є одним із головних факторів виробництва, можливості туріндустрії виробляти продукти прямо залежать від обсягу капіталу, який інвестується.

Інвестиційна активність в економіці туризму, своєю чергою, залежить від прибутку, який інвестори одержують від своїх капіталовкладень. Здійснюючи вкладення у туризм, інвестори враховують такі фактори:

1) ступінь новизни технологій;

2) вартість одержання і використання капіталовкладень в економіку туризму;

3) вартість грошового капіталу, необхідного для придбання матеріально-речових об'єктів;

4) державна політика, яка сприяє пожвавленню інвестиційної активності на ринку туризму.

Досвід зарубіжних країн демонструє нам основні напрямки участі держави в інвестиційному процесі, націлені на розвиток туристичної сфери:

- зниження ціни інвестицій в туристичні проекти, що включає позики за вигідними процентними ставками (уряд відшкодовує різницю між фіксованою процентною ставкою і ринковою);

- продаж, оренду землі або інфраструктури за ціною нижче ринкової;

- податкові пільги, захист від подвійного оподаткування за допомогою укладення угод з іншими країнами, зниження мита;

- прямі субсидії або надання гарантій на інвестиції з метою залучення іноземних інвесторів.

Світовий досвід дає нам приклади переважно ринкового регулювання інвестиційних процесів у туристичній сфері (США). Комбінування факторів виробництва в процесі інвестування здійснюють туристичні фірми. Але це можливо тільки у випадку, коли:

- доходи фірм від ринкової діяльності дозволяють їм сформувати необхідні нагромадження фінансових ресурсів або використати кредити;

- в країні зростає платоспроможний попит;

- затрати на будівництво об'єкту і поточні затрати на виробничу діяльність на об'єкті прийнятні для ринку;

- інвестиційний проект відрізняється від інших досить швидкою окупністю.

При цьому податки на доходи підприємств індустрії туризму повинні бути мінімальними, а держава не втручатися у функціонування туристичного сектору економіки, не приймати участі у фінансуванні цієї діяльності.

Отже, державна інвестиційна політика повинна формуватися, виходячи з вимог забезпечення економічної рентабельності туристичних компаній і створення сприятливих соціально-економічних умов (середовища) в конкретних регіонах, можливостей туризму в міжнародному обміні, забезпечення балансу зовнішньоекономічної діяльності держави, підвищення рівня і якості життя людини за рахунок повного задоволення потреб у пізнанні навколишнього світу.

Всі проблеми сучасного розвитку туризму будуть вирішені при належній державній підтримці та наявності механізмів комплексного підходу до управління національним туристичним продуктом на внутрішньому і міжнародному ринках туристичних послуг.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти