ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


І.1 Основи кінематики поступального руху

Вступ

Грецькою мовою слово фізика означає "природа". У міру накопичення знань про процеси, які відбуваються у природі, від фізики поступово почали відділятись окремі науки, що з часом стали самостійними і які набули назву природничих. Таких наук декілька десятків. До них належать хімія, біологія, астрономія, медицина, ветеринарія, агрономія тощо.

Сучасна фізика вивчає найбільш прості і загальні властивості матерії. Під матерією розуміють все те, що реально існує у світі, який оточуює людину, і може бути виявлене її органами чуття або спеціальними приладами. Розмаїття видів матерії досить велике: елементарні частинки (електрони, протони, нейтрони тощо), атоми, молекули, фізичні тіла (у твердому, рідкому і газоподібному станах), фізичні поля (електричні, магнітні, гравітаційні). Головною ознакою матерії будь-якого виду (і живої, і неживої) є рух.

Під рухом розуміють будь-які зміни, будь-які процеси в матерії. До них відносять механічні, гравітаційні, атомно-молекулярні, внутрішньоатомні, внутрішньоядерні, електромагнітні процеси. Різні розділи фізики вивчають відповідні процеси в матерії (механіка, молекулярна фізика і термодинаміка, електрика, електромагнетизм, атомна і ядерна фізика).

В основі будь-якої природничої науки лежать ті прості явища і закони, які вивчає сучасна фізика. Окрім цього, всі природничі науки, у тому числі й біологічного профілю, використовують для своїх цілей фізичні прилади та фізичні методи досліджень матерії (мікроскопи, телескопи, рефрактометри, віскозиметри, психрометри, спектрометри, спектрографи тощо). Із сказаного випливає, що для розвитку будь-якої природничої науки необхідно мати знання, які дає сучасна фізика.

Автори посібника намагались викласти матеріал всіх розділів у спрощеному вигляді, з мінімальним застосуванням математичних викладок. Основна увага приділяється суті фізичних явищ і процесів. Для наочності визначення основних фізичних понять та формулювання законів виділено в тексті жирним шрифтом.

Автори вдячні В.О. Дирді та Л.П. Михальській за технічну допомогу при підготовці посібника до друку.

 

І. Основи механіки

Механіка – розділ фізики, що вивчає закони механічного руху тіл. Механічним рухом називають зміну положення тіла в просторі відносно інших тіл.

Для спрощення отримання законів механічного руху тіл часто користуються поняттям матеріальної точки. Матеріальною точкою називають тіло, формою і розміром якого можна знехтувати в умовах даної задачі.Наприклад, при розв’язанні задач щодо встановлення характеристик механічного руху літака на відстані декількох кілометрів над поверхнею Землі, його можна вважати за матеріальну точку.

Існує три види механічного руху: поступальний, обертальний і коливальний.

Зв’язок між характеристиками руху без урахування причин, що обумовлюють рух, встановлюється в розділі механіки – кінематика, а з урахуванням причин руху – в розділі динаміка.

І.1 Основи кінематики поступального руху

Основними кінематичними характеристиками поступального руху є траєкторія, час, пройдений шлях, швидкість і прискорення руху.

Поступальним називають рух тіла, коли всі його точки рухаються по однакових траєкторіях, з однаковою швидкістю і прискоренням.

Траєкторією називають уявну лінію, яку описує матеріальна точка (тіло) під час свого руху в просторі.

Якщо траєкторія – пряма лінія, то рух називають прямолінійним, а якщо крива – криволінійним.

І.2 Основи динаміки поступального руху. Закони Ньютона. Маса і сила

Причинами, що обумовлюють рух тіл, є сили різної природи. Сила – це фізична величина, що є мірою взаємодії тіл (чи фізичних полів і тіл).

В основі динаміки поступального руху лежать три закони, сформульовані Ньютоном, які є узагальненням результатів багатовікових досліджень його попередників та власних досліджень.

Перший закон Ньютона:

І.3 Гравітаційні сили. Закон всесвітнього тяжіння.

Вага тіла

Гравітацією називають властивість тіл притягуватись одне до одного.

Дія від одних тіл до інших передається через особливий вид матерії – гравітаційне поле, що існує навколо усіх тіл.

Ньютон сформулював закон, відомий як закон всесвітнього тяжіння:

Два будь-яких тіла притягуються одне до одного з силою F,прямо пропорційною їх масам т1 і т2 і обернено пропорційною квадрату відстані r між ними.

,(І.8)

де G – гравітаційна стала (G = 6, 67 ∙ 10-11 ).

І.4 Сили пружності

Сили пружності виникають в тілах при пружних деформаціях.

І.5 Сили тертя

Сили тертя виникають при дотиканні двох тіл і чинять опір їх взаємному переміщенню. Вони обумовлені нерівностями поверхонь, які зачіплюючись одні за інші, заважають переміщенню тіл. Тому для зменшення сил тертя поверхні шліфують і полірують. Але при наближенні поверхонь до ідеально плоских тертя знову зростає. Це обумовлено великою кількістю молекул контактуючих тіл, що знаходяться на малих відстанях. А на малих відстанях (рівни розмірам молекул) між молекулами діють сили притягання, природа яких електрична (див.ІІ.1).

Дослідним шляхом встановлено:

Сила тертя Fтпрямо пропорційна силі N, що притискує одне тіло до іншого:

Fт = k N, (І.15)

де k – коефіцієнт тертя, числове значення якого залежить від нерівностей поверхонь і матеріалу тіл.

Тертя відіграє як позитивну, так і негативну роль. Завдяки тертю приводиться в рух і зупиняється транспорт, діють органи руху живих істот, утримується коренева система рослин в ґрунті тощо. У тих випадках, коли тертя шкідливе, його зменшують, вводячи між поверхнями тіл рідини (мастила), в яких міжмолекулярні зв’язки значно менші, ніж у твердих тілах.

І.6 Робота і потужність

Якщо тіло внаслідок дії на нього сили переміщується, то кажуть, що сила виконує роботу.

І.11 Хвильові процеси

І.12 Звукові хвилі (звук)

Одним із видів механічних хвиль є звукові хвилі (звук).

ІІ.2 Теплота і температура

ІІ.9 Теплопровідність

ІІ.11 Поверхневий натяг

Поверхневим натягом називають напружений стан поверхневого шару молекул.У площині поверхневого шару рідини зв’язки між сусідніми молекулами напружені. Це напруження обумовлене тим, що кожна поверхнева молекула взаємодіє з молекулами рідини, розміщеними з боку нижньої напівсфери (взаємодією з молекулами атмосфери над поверхнею рідини можна знехтувати). Якщо, користуючись правилом паралелограма, скласти всі сили, які діють на кожну поверхневу молекулу з боку її сусідок, то отримаємо, що результуюча сила направлена перпендикулярно поверхні всередину рідини (рис.ІІ.5). Це і обумовлює напруження міжмолекулярних зв’язків між сусідніми молекулами в площині поверхні рідини.

В об’ємі рідини міжмолекуля-рні зв’язки не напружуються тому, що кожна молекула оточена сусід-ками з усіх боків і сили взаємодії взаємно компенсуються, тобто ре-зультуюча сила, яка діє на кожну молекулу з боку її сусідок, дорівнює нулю. Рис. ІІ.5

Сила F напруження міжмолекулярних зв’язків у площині поверхні, яку називають силою поверхневого натягу, прямо пропорційна довжині l поверхневого ланцюга молекул і залежить від міжмолекулярної взаємодії в рідині:

F = a×l ,(ІІ.14)

Електрорушійна сила

Робота і потужність струму

При направленому русі в провідниках І роду електрони весь час наштовхуються на атоми і молекули провідника. Внаслідок цього зменшується швидкість їх направленого руху, а значить і зменшується сила струму І, тобто кількість електронів, що переноситься через поперечний переріз провідника за 1 с. Властивість провідників перешкоджати направленому руху зарядів називають опором R. Очевидно, що чим більша довжина провідника, тим його опір R більший, а чим більша площа S його поперечного перерізу, тим опір менший. Досвід показує:

R= , (ІІІ.11)

де ρ – питомий опір провідника, який залежить від типу його молекул, і їх взаємного розміщення в просторі.

Питомий опір речовини ρ (вимірюється в омах, помножених на метр) дорівнює вираженому в омах опору куба з ребром 1 м із певної речовини при струмі, паралельному одному із ребер куба.

Числове значення сили струму в провіднику визначають, користуючись експериментально встановленим законом Ома для ділянки кола:

Сила струму І в провіднику прямо пропорційна падінню напруги U на кінцях провідника і обернено пропорційна його опору R:

І= .(ІІІ.12)

Звідси:

R = . (ІІІ.13)

Величину опору провідників вимірюють в омах.

IV. Електромагнетизм

Потік магнітної індукції

У магнітному полі всі речовини намагнічуються, але не однаково. Речовини, які послаблюють зовнішнє поле, називають діамагнетиками, а ті що посилюють його, парамагнетиками. Серед парамагнетиків існує група речовин (феромагнетики), які дуже сильно (в сотні – тисячі разів) збільшують напруженість поля (залізо, нікель, кобальт та деякі інші). З цих речовин виготовляють постійні магніти.

Намагнічування парамагнетиків пояснюється тим, що елементарні кругові струми, пов’язані з рухом електронів навколо ядер атомів, орієнтуються в одній площині, і їх результуюче магнітне поле співпадає з напрямком зовнішнього поля. У діамагнітних речовинах в зовнішньому магнітному полі індукується рух електронних орбіт (прецесія) навколо напрямку напруженості зовнішнього поля, який приводить до виникнення в речовині протилежно направленого поля.

Таким чином напруженість поля в речовині:

, (ІV.3)

де Н – напруженість поля у вакуумі, ΔН – напруженість поля створюваного речовиною („ – ” –для діамагнетиків, „+” – для парамагнетиків).

Величина ΔН пропорційна напруженості Нзовнішнього поля, тому можемо записати:

, (ІV.4)

де μ – магнітна проникність середовища (для діамагнетиків , для парамагнетиків , для феромагнетиків μ >> 1).

Магнітне поле в середовищі доцільніше характеризувати не напруженістю Н´, а поняттяміндукції магнітного поля В, яка чисельно дорівнює добутку напруженості Н´ на магнітну сталу μ0:

,

або

В = μ0 μН. (ІV.5)

За одиницю вимірювання магнітної індукції прийнята тесла (Тл).

ІV.5. Електромагнітні хвилі

Згідно з теорією Максвелла змінне електричне поле породжує змінне магнітне поле.

V. Оптичні явища

V.1 Природа світла

Світло – це складний електромагнітний процес, який в одних явищах проявляє хвильові, а в інших – корпускулярні (квантові) властивості.Складність природи світла полягає в тому, що в жодному процесі неможливо виявити одночасно хвильові та корпускулярні властивості світла. Хвильові властивості світла проявляються в таких явищах, як інтерференція, дифракція, поляризація, а в процесах випромінювання та поглинання світло проявляє свої корпускулярні властивості і веде себе як потік особливого роду частинок (корпускул), названих фотонами.

З хвильової точки зору, світло – це електромагнітні хвилі з довжинами хвиль від 0,4 мкм до 0,77 мкм, які діють як специфічний подразник на людське око. Світло з однією довжиною хвилі називають монохроматичним. Біле світло складається з різних довжин хвиль, кожній з яких відповідає певний колір (червоний, зелений, синій тощо).

З точки зору корпускулярної (квантової) теорії світло – це потік квантів (фотонів), що являють собою неподільні порції електромагнітної енергії. Тобто, один фотон може бути випромінений чи поглинутий атомом або молекулою при відповідному електронному переході. Але в природі не існує процесів, заяких фотон передав би тільки частину своєї енергії речовині. Енергія фотона залежить від частоти відповідної світлової (електромагнітної) хвилі і виражається формулою:

Е = hn,

де h – стала Планка (h = 6, 63×10-34 Дж×с), n – частота світлової хвилі відповідного діапазону.

До речі, остання формула виражає тісний зв’язок корпускулярних та квантових властивостей світла.

 

V.2 Заломлення світла

При неперпендикулярному падінні світла на границю розділу двох середовищ змінюється напрямок його розповсюдження (змінюється напрямок променів). Це явище називають заломленням світла. Воно має місце, якщо швидкості світла в середовищах не однакові. Зв’язок між кутами α падіння і кутами γ заломлення променів на границі розділу двох середовищ та швидкостями v1 і v2 в них дається законом заломлення. Нагадаємо, що кут падіння α – це кут між падаючим променем і перпендикуляром до границі розділу середовищ в точці падіння променя, а кут заломлення γ –кут між цим же перпендикуляром і заломленим променем (рис.V.1).

 

Рис. V.1

Закон заломлення формулюється так:

Відношення синуса кута падіння до синуса кута заломлення дорівнює відношенню швидкості світла в першому середовищі до швидкості світла в другому середовищі і є величиною сталою, яку називають відносним показником заломлення n21 середовища, куди переходить світло, відносно середовища, з якого воно падає на границю розділу:

. (V.1)

Середовище, в якому швидкість світла більша порівняно з іншим середовищем, називається оптично менш густим, а середовище, де вона менша, порівняно з іншим, – оптично більш густим.

Із формули (V.1) випливає, що при переході світла із оптично більш густого середовища в оптично менш густе, тобто коли v2 > v1,то sin γ > sin α і кут заломлення γбільший кута падіння α (рис. V.2). Якщо в такому разі збільшувати кут падіння α, то буде збільшуватись і кут заломлення γ(відношення синусів цих кутів повинно залишатись сталим числом n21) і при деякому куті падіння α, кут заломлення γ стає рівним 90˚.

Кут падіння α = А, при якому кут заломлення γ дорівнює 90˚, тобто коли заломлений промінь співпадає з границею розділу середовищ, називається граничним кутом падіння світла.

Отже , при світло у друге середовище не переходить і це явище називають повним внутрішнімРис. V.2

відбиваннямсвітла.

При α = А формула (V.1)набуває вигляду:

.

Враховуючи, що sin 90˚ = 1 маємо:

. (V.2)

Визначаючи в експериментах значення А, за формулою (V.2) знаходять відносний показник заломлення n21 другого середовища відносно першого. Якщо другим середовищем є розчин сухої речовини, то швидкість v2 в ньому, а значить і показник заломлення n21 залежить від концентрації розчину. Тому, визначаючи показник заломлення, отримують інформацію і про концентрацію розчину.

Для визначення показників заломлення і концентрації сухих речовин в розчинах використовують рефрактометри різної конструкції, в основі принципу дії яких лежить явище повного внутрішнього відбивання світла. Це явище використовується також у світловодах, що широко застосовуються у медицині, техніці та інших галузях.

V.3 Дисперсія світла

Числове значення швидкості світла в середовищі, а значить і показник заломлення, залежать як від речовини середовища, так і від довжини λ світлової хвилі.

Залежність показника заломлення середовища від довжини λ світлових хвиль називається дисперсією світла.

Якщо світловий промінь, що складається із світлових хвиль з різною довжиною λ (наприклад, біле світло), переходить із одного середовища в інше, то, внаслідок дисперсії, хвилі з різними значеннями λ після Рис. V.3

границі розділу середовищ

розповсюджуються в різних напрямках. Таким чином, складне випромінювання розкладається на спектр монохроматичних хвиль, кожна із яких у випадку видимого світла має певний колір. Це явище особливо чітко проявляється, коли біле світло пропускають через тригранну призму із прозорої речовини (наприклад, скляну) (рис. V.3).

За набором довжин монохроматичних хвиль (за видом спектра), що випромінюються тілом, та їх інтенсивністю отримують якісну та кількісну інформацію про хімічний склад тіла і міжмолекулярні взаємодії в ньому. Для цього використовують спектрометри і спектрографи, в основі принципу дії яких лежить явище дисперсії.

V.5 Інтерференція світла

V.6 Дифракція світла

Таблиця Менделєєва

Для побудови моделі будь-якого багатоелектронного атома користуються формулою, отриманою в одній із сучасних теоретичних наук – квантовій механіці.

Максимальна кількість m електронів, що може бути на n-тій орбіті (n=1,2,3,...), прямо пропорційна квадрату номера орбіти.

m = 2 n2 . (VI.1)

Отже: максимальна кількість електронів на першій від ядра орбіті – m = 2 12 = 2, на другій – m = 2 22 = 8, на третій – m = 2 32 = 18 і т. д.

Як відомо, всі хімічні елементи, залежно від їх маси і хімічних властивостей, Д.І. Менделєєв розмістив у вигляді певного виду таблиці, де хімічні елементи розміщені один за одним у міру зростання їх атомної маси у вигляді рядів (періодів) і стовпчиків (груп) таким чином, що хімічні властивості елементів у кожному стовпчику (групі) подібні між собою. Сучасна фізика пояснює періодичну системи хімічних елементів так:

1) Порядковий номер хімічного елемента в таблиці Менделєєва дорівнює кількості електронів в його атомі ( кількості протонів в ядрі атома).

2) Номер періоду (рядка) дорівнює кількості електронних орбіт атома, що заповнюються електронами.

3) Номер групи (стовпчика) дорівнює кількості електронів на останній орбіті, що заповнюється електронами.

Важливою характеристикою хімічних елементів є їх валентність.

VI.4 Фотоелектричний ефект

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Грабовський Р.И. Курс физики: Учеб. пособие для с/х ин-тов. – М., 1974. – 552 с.

2. Кабардин О.Ф. Физика: Справою. материалы. – М., 1991. – 367 с.

3. Белановский А.С. Основы биофизики в ветеринарии. – М., 1989. – 271 с.

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ .........................................................................................................................................3

І. Основи механіки.....................................................................................................................4

І.1 Основи кінематики поступального руху...............................................................................4

І.2 Основи динаміки поступального руху. Закон Ньютона. Маса і сила.................................7

І.3 Гравітаційні сили. Закон всесвітнього тяжіння. Вага тіла...................................................8

І.4 Сила пружності.........................................................................................................................10

І.5 Сила тертя.................................................................................................................................11

І.6 Робота і потужність..................................................................................................................11

І.7 Енергія. Види механічної енергії............................................................................................13

І.8 Основи кінематики обертового руху......................................................................................14

І.9 Основний закон динаміки обертового руху...........................................................................16

І.10 Основи кінематики коливального руху................................................................................17

І.11 Хвильові процеси....................................................................................................................18

І.12 Звукові хвилі (звук).................................................................................................................20

ІІ. Основи молекулярної фізики.................................................................................................23

ІІ.1 Основні положення молекулярно-кінетичної теорії............................................................23

ІІ.2 Теплота і температура.............................................................................................................25

ІІ.3 Газовий стан речовин та його характеристики.....................................................................26

ІІ.4 Основне рівняння молекулярно-кінетичної теорії ідеального газу....................................27

ІІ.5 Рівняння стану ідеального газу...............................................................................................28

ІІ.6 Зв’язок між середньою енергією молекул і абсолютною температурою газу ..................28

ІІ.7 Зв’язок тиску з абсолютною температурою газу..................................................................29

ІІ.8 Явища переносу. Дифузія.......................................................................................................29

ІІ.9 Теплопровідність......................................................................................................................31

ІІ.10 В’язкість (внутрішнє тертя)..................................................................................................32

ІІ.11 Поверхневий натяг................................................................................................................ 33

ІІ.12 Явища змочування і незмочування...................................................................................... 34

ІІ.13 Додатковий тиск під викривленою поверхнею рідин........................................................ 35

ІІ.14 Капілярні явища. Формула Жюрена.....................................................................................35

ІІ.15 Пароутворення та його види. Конденсація.......................................................................... 37

ІІ.16 Вологість повітря. Точка роси.............................................................................................. 38

ІІ.17 Основи термодинаміки. Закони термодинаміки................................................................. 39

ІІІ. Основи електрики.................................................................................................................. 40

ІІІ.1 Природа електричних явищ. Взаємодія зарядів................................................................40

ІІІ.2 Електричне поле. Напруженість поля точкового заряду. Силові лінії поля...................42

ІІІ.3 Потенціал електричного поля. Напруга..............................................................................44

ІІІ.4 Провідники в електричному полі........................................................................................45

ІІІ.5 Діелектрики в електричному полі.......................................................................................46

ІІІ.6 Електричний струм. Сила струму. Електрорушійна сила.................................................47

ІІІ.7 Опір провідників. Закон Ома для ділянки кола. Робота і потужність струму................50

ІІІ.8 Закон Ома для замкнутого кола...........................................................................................52

IV. Електромагнетизм...............................................................................................................54

IV.1 Природа магнетизму. Взаємодія електричних струмів. Напруженість

магнітного поля. Закон і формула Ампера.........................................................................54

IV.2 Силові лінії магнітного поля...............................................................................................55

IV.3 Речовини в магнітному полі. Магнітна індукція. Потік магнітної індукції..................56

IV.4 Електромагнітна індукція та її види...........................................................................57

IV.5 Електромагнітні хвилі..........................................................................................................61

V. Оптичні явища.......................................................................................................................62

V.1 Природа світла.......................................................................................................................62

V.2 Заломлення світла..................................................................................................................63

V.3 Дисперсія світла.....................................................................................................................66

V.4 Поглинання світла. Фізико-хімічна дія світла....................................................................66

V.5 Інтерференція світла.............................................................................................................68

V.6 Дифракція світла....................................................................................................................69

VІ. Атоми хімічних елементів.................................................................................................72

VІ.1 Модель будови атома. Постулати Бора..............................................................................72

VІ.2 Будова багатоелектронних атомів. Таблиця Менделєєва.................................................74

VІ.3 Утворення спектрів випромінювання і поглинання електромагнітних хвиль...............75

VІ.4 Фотоелектричний ефект...............................................................................................76

VІІ. Ядра атомів хімічних елементів........................................................................................77

VІІ.1 Будова ядер атомів. Ізотопи. Ядерні сили.........................................................................77

VІІ.2 Радіоактивність. Радіоактивне випромінювання...............................................................78

VІІ.3 Реакції ділення та синтезу ядер..........................................................................................79

 

 

Навчальне видання

 

Фізика

Основні поняття, явища і закони

 

РозумнюкВіктор Трохимович

Якименко Ігор Леонідович

 

Редактор В.І. Драчук

Комп’ютерна верстка:

 

 

Реквізит за зразком

Вступ

Грецькою мовою слово фізика означає "природа". У міру накопичення знань про процеси, які відбуваються у природі, від фізики поступово почали відділятись окремі науки, що з часом стали самостійними і які набули назву природничих. Таких наук декілька десятків. До них належать хімія, біологія, астрономія, медицина, ветеринарія, агрономія тощо.

Сучасна фізика вивчає найбільш прості і загальні властивості матерії. Під матерією розуміють все те, що реально існує у світі, який оточуює людину, і може бути виявлене її органами чуття або спеціальними приладами. Розмаїття видів матерії досить велике: елементарні частинки (електрони, протони, нейтрони тощо), атоми, молекули, фізичні тіла (у твердому, рідкому і газоподібному станах), фізичні поля (електричні, магнітні, гравітаційні). Головною ознакою матерії будь-якого виду (і живої, і неживої) є рух.

Під рухом розуміють будь-які зміни, будь-які процеси в матерії. До них відносять механічні, гравітаційні, атомно-молекулярні, внутрішньоатомні, внутрішньоядерні, електромагнітні процеси. Різні розділи фізики вивчають відповідні процеси в матерії (механіка, молекулярна фізика і термодинаміка, електрика, електромагнетизм, атомна і ядерна фізика).

В основі будь-якої природничої науки лежать ті прості явища і закони, які вивчає сучасна фізика. Окрім цього, всі природничі науки, у тому числі й біологічного профілю, використовують для своїх цілей фізичні прилади та фізичні методи досліджень матерії (мікроскопи, телескопи, рефрактометри, віскозиметри, психрометри, спектрометри, спектрографи тощо). Із сказаного випливає, що для розвитку будь-якої природничої науки необхідно мати знання, які дає сучасна фізика.

Автори посібника намагались викласти матеріал всіх розділів у спрощеному вигляді, з мінімальним застосуванням математичних викладок. Основна увага приділяється суті фізичних явищ і процесів. Для наочності визначення основних фізичних понять та формулювання законів виділено в тексті жирним шрифтом.

Автори вдячні В.О. Дирді та Л.П. Михальській за технічну допомогу при підготовці посібника до друку.

 

І. Основи механіки

Механіка – розділ фізики, що вивчає закони механічного руху тіл. Механічним рухом називають зміну положення тіла в просторі відносно інших тіл.

Для спрощення отримання законів механічного руху тіл часто користуються поняттям матеріальної точки. Матеріальною точкою називають тіло, формою і розміром якого можна знехтувати в умовах даної задачі.Наприклад, при розв’язанні задач щодо встановлення характеристик механічного руху літака на відстані декількох кілометрів над поверхнею Землі, його можна вважати за матеріальну точку.

Існує три види механічного руху: поступальний, обертальний і коливальний.

Зв’язок між характеристиками руху без урахування причин, що обумовлюють рух, встановлюється в розділі механіки – кінематика, а з урахуванням причин руху – в розділі динаміка.

І.1 Основи кінематики поступального руху

Основними кінематичними характеристиками поступального руху є траєкторія, час, пройдений шлях, швидкість і прискорення руху.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти