ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТЕМА: ЕТИТМОЛОГІЯ. СТИЛІСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОЇ ФОРМИ СЛОВА

1. Етимологія як розділ мовознавства.

2. Стилістичні можливості етимології.

3. Деетимологізація: причини і наслідки.

4. Народна етимологія.

 

Література:

1. Український правопис. 4-те вид., випр. і доп.. К.: Наукова думка, 1993.

2. Палеха Ю.І. Управлінське документування: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту,2003. – 327с.

3. Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О. Складання ділових паперів: Практикум.- К.: Либідь, 2002.

 

1. Етимологія (гр. etymon «істина, першооснова», lo­gos «слово, вчення») —розділ мовознавства, що вивчає по­ходження слів. Внутрішня форма слова — це його семантична структура, тобто морфологічні властивості, що символізують зв'язок даного звучання з даним значенням. Походження слова встановлюється зіставленням його із спорідненими словами своєї мови, а також із словами ін­ших мов, які перебувають у ближчій чи дальшій спорід­неності. Наприклад, російське слово прачка з погляду су­часної російської мови пояснити не можна. Треба зіставити його з українським прати, білоруським праць, давньорусь­ким пьрати, болгарським перя та іншими слов'янськими мо­вами аж до праслов'янського рьrаtі, спорідненого з литов­ським perti «бити (зокрема, віником у лазні)», латиським однозначним pert і т. д.

Етимологія — досить цікавий і захопливий розділ мово­знавства. Але це дуже складна справа, тут іще багато білих плям. Легко пояснювати тоді, коли похідне слово, і те, від якого воно походить, є в сучасній мові: віконниця, підвіконня від вікно; воротар, підворіття від ворота — тут дуже прозорі етимологічні зв'язки. Так само ніхто не сум­нівається, що слова біліти, білити, білуватий, білявий, під­біл, забілювати й інші походять від білий. Деяких коментарів потребує слово білка, що теж походить від білий. У давньоруській мові було словосполучення бъла въверица «біла білка» (при виникненні назви малася на увазі рідкіс­на біла порода цих тварин). Потім прикметник бъла субстантивувався, набувши згодом суфікса -к-; білка.

Небеззастережно можна сприйняти походження слова вікно від око. Спочатку треба усвідомити, що основою для зв'язку цих слів стала спільна ознака (внутрішня форма): око — орган людей і тварин, через який вони бачать навко­лишній світ; вікно — отвір, через який до приміщення про­никає світло. Тепер лишається з'ясувати, що праслов'янсь­ке оkъпо є суфіксальним утворенням від око. Разом з ін­шими слов'янськими успадкувала з мови-праматері це сло­во й українська мова, в якій воно зазнало фонетичних ви­дозмін: у нього з'явився протетичний звук в — вокно (як вулиця, вухо), апотім за фонетичним законом нашої мови звук о в закритому складі перейшов в і. Тож і маємо су­часне вікно.

Але бувають слова, етимологічна спорідненість яких, на , перший погляд, викликає сумнів. Наприклад, вода «без­барвна речовина, найпростіша хімічна сполука водню з киснем», видра «хижий водяний ссавець із цінним хутром», відро «посудина на воду». Слова ці є в усіх слов'янських мовах, видра й відро тісно пов'язані з водою. Вода — спіль­не для всіх слов'янських мов; праслов'янське voda пов'яза­не з литовським vanduo, готським wato, грецьким hydor «вода», латинським unda «хвиля», які зводяться до індоєв­ропейського кореня ued-, uod-, ud- «вода, мокрота»; видра й відро через праслов'янські vydra, vldro сягають індоєвро­пейських udra, uodor, утворених від кореня uod-, від якого походить і вода.

Часом слова, запозичені з якоїсь мови, належать до од­ного джерела, але тепер уже не сприймаються як такі: космос уживається в нас у значенні «всесвіт; цілий світ», косметика означає «мистецтво прикрашання». У спільності походження їх можемо переконатися лише тоді, коли візь­мемо до уваги, що обидва вони утворені від багатозначного грецького іменника kosmos «упорядкованість, прикрашання, порядок, світовий порядок, світобудова», який виник на ба­зі дієслова kosmeo «упорядковую, ладнаю, прикрашаю».

Трапляється, що слова в процесі свого розвитку зазна­ють не тільки фонетичних, а й семантичних видозмін. Су­часне українське слово шпаргалки (жаргонний варіант — шпори), яке означає «допоміжний матеріал студента у ви­гляді записок, таємно від викладача використовуваний на іспиті», є суфіксальним утворенням від давнішого шпаргали «записки, нотатки». Саме в такому значенні ного вжи­ває Леся Українка у вірші «Товаришці на спомин»:

От, може, вам колись,— часами се буває,—

Розглянути старі шпаргали прийде хіть,

Ваш погляд сі щілки, блукаючи, спіткає

І затримається при них на мить.

Шпаргали через однозначне польське szpargaly та ла­тинське sparganum «пелюшка, клапоть» сягає грецького sparganon із тим самим значенням.

Багаторічні дослідження в галузі етимології зводяться до етимологічних словників. Підсумком українських етимо­логічних студій є укладений в Інституті мовознавства Ака­демії наук України семитомний «Етимологічний словник української мови», перші три томи якого, що вміщують ма­теріал від А до М, вийшли друком (1982—1989 pp.).

 

2. Стилістичні можливості етимології полягають у тому, що для створення різних зображально-виразових ефектів наголошується, підкреслюється етимологія слова. Тут за­стосовуються два прийоми: перший — потреби тексту зму­шують автора глибше заглянути в значення слова, ніби звільнити його від пізніших нашарувань. Таке використан­ня внутрішньої форми характерне для публіцистики, але етимологізацію слова можна зустріти й у наукових, особ­ливо в науково-популярних текстах; другий — використан­ня етимології слова для створення образу. Проникнення в суть слова — один із головних проявів поглибленого інтере­су автора до матеріалу. Найчастіше походження слова встановлюється його зіставленням з іншими, близькими за значенням.

Використовуючи етимологію як засіб привернути увагу читача або слухача до певного слова, виділити одне з його значень із зображальною, архітектоніко-композиціиною чи емоційно-експресивною метою, автор не завжди потребує глибокого аналізу походження слова, оскільки цей аналіз не завжди може дати бажані наслідки. Коли писати, при­міром, про жінку на ім'я Зоя, можна завважити, що це ім'я походить від грецького слова зі значенням «життя». Те саме можна сказати про інші особові імена грецького по­ходження: Андрій «мужній», Микола «переможець наро­дів», Олексій «захисник», Олена «світло, смолоскип» та ін. Але якщо говорити в позитивному плані про жінку з ім'ям Клавдія, то навряд чи варто пояснювати, що воно походить від латинського слова claudus «кульгавий».

Коли читаємо в Т. Шевченка рядки: «У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая 3 своїм дитяточком малим», то етимологізація слова дитяточко може тільки зруйнувати поетичний образ. Адже дитя, дитят­ко, дитяточко зводяться до індоєвропейського кореня dhei-«годувати груддю, ссати», від якого походять також укра­їнське доїти, давньоіндійське dhenus «дійна корова», авес­тійське daenu «самиця тварини», литовське dele «п'явка» та інші слова, що позначають аж ніяк не поетичні поняття.

Тому справжня етимологія виступає лише в науковій мові, в етимологічних студіях. Тут вона не є стилістичним засобом і являє собою один із об'єктів дослідження. В на­уково-популярних, науково-публіцистичних, художніх тво­рах автори охочіше використовують окремі елементи ети­мологізування. Ось як, наприклад, пояснюється походжен­ня назви місяця: «Листопад — одинадцятий місяць кален­дарного року. Українська, білоруська, болгарська, чеська, сербська назви листопад, падолист відображають осіннє явище природи» (журн.).

Власне етимологія слова в нехудожніх текстах особливо часто використовується в тих випадках, коли сама тема викладу потребує поглибленого аналізу якогось поняття: «Тоді на землі й на воді кипіло життя, росли величезні та непрохідні ліси. Пізніше все це перетворилося на чорні краплини, що їх перси звали нефт, а греки — нафта» (газ.); «У стародавньому Вавілоні одну зірку називали «Сіб-зі-ханнах — «Охоронниця неба». З часом ця красива назва перетворилася на жіноче ім'я. Очевидно, вавілоняни мали на увазі те саме, що й ми, коли називаємо когось зі­рочкою. Минули століття, й ім'я Сіб-зі-ханнах почало зву­чати скорочено — Ханнах. Звідси Ганна і ще коротше — Анна» (О. Горбовський), Варто додати, що наведена авто­ром етимологія не єдина. Це ім'я виводять також від геб-райського (давньоєврейського) hen «грація; миловидність». Крім того, ім'я Анна з'явилося не в результаті скорочення Ганна. Навпаки, Ганна, що,є основною формою цього іме­ні в українській мові, утворено від запозиченого з грецької після прийняття християнства Київською Руссю імені Ан­на шляхом приєднання до нього протетичного г; пор. укр. гарба, горіх тощо — рос. арба, орех.

У нехудожніх текстах пояснення, пов'язані з розкрит­тям внутрішньої форми слова, з'являються й тоді, коли з метою популяризації потрібно нагадати про походження слова або словосполучення, з'ясувати для читачів причини виникнення певного найменування, дати йому чітку харак­теристику: «Колись на Україні середнє училище звалося бурсою. Бурса — латинське слово, але по-латині воно озна­чає не що інше, як гаман для грошей. Який же зв'язок міжбурсою — училищем I бурсою — гаманом? Він стане ясним, якщо зважити на один забутий історією факт. У давні ча­си, приблизно з XVI століття, коли завелися на Україні бурси, вони були дуже бідні. Учні-бурсаки жили коштом добродійних грошових пожертвувань, що їх складали доб­родійні особи у спеціальний прибитий на дверях училища гаман — бурсу. А від гамана назва перейшла й на школу» (А. Матвієнко).

Зацікавлюють читача й етимологічні вкраплення в на­уково-популярних текстах. Ще один приклад із книжки А. Матвієнко «Живе слово»: «Таємниця слова інколи хо­вається за однією єдиною літерою. Такою літерою, напри­клад, може бути щ. Досить у слові нащадок передати щ як шч, а ще правильніше як сч, і розчленоване на-с-чад-ок на три чверті розгадане... С чад — те ж саме, що з дітей, на-счадок — якийсь із дітей».

Художні твори, особливо історична проза, вдаються до етимологічних екскурсів для того, щоб нагадати (або по­яснити) читачеві незвичне чи не цілком зрозуміле слово­вживання: «Одні будували, другі — руйнували. Як сказав поет: «Той мурує, той руйнує»... У восьмому столітті ім­ператор Лев Ісавр досить дбайливо винищував ікони, а що слово ікона означає будь-яке зображення, будь-який малю­нок, то можна уявити, скільки шедеврів навіки втрачено для людства в тій «ідеологічній боротьбі» (П. Загребельний).

У тих випадках, коли етимологія слова прозора, на неї досить лише вказати, ніби підтвердивши здогад читача-співрозмовника, або якось виділити за допомогою синоні­мічних слів: «Що таке обачливість? Можна б сказати так: оба-очливість, тобто зіркість на оба ока, що повинно бути поставлене вище за пильність, яка власне дорівнюється бу­денній підозрілості, тоді обачливість можна поставити в одному ряду з передбачливістю» (П. Загребельний). Вер­сія П. Загребельного про походження слова обачливість суто індивідуальна. Тут авторові потрібно виділити слово, підкреслити його значення в конкретному випадку, проти­ставити поняття обачливість поняттю пильність, котре аж ніяк не «дорівнюється буденній підозрілості». Для худож­нього прийому таке трактування цілком припустиме, хоч обачливість походить не від оба-очливість, тобто числівник оба тут ні до чого. Українське бачити, як і однозначне польське baczyc, пов'язане з око. Префіксальним утворен­ням від бачити є дієслово обачити «помітити», на основі якого виникли прикметники обачний, обачливий, іменники обачність, обачливість.

3.Етимологічне прозорих (мотивованих для сучасної лю­дини) найменувань у мовах збереглося порівняно небагато, але це не ускладнює спілкування. Пояснити таке явище можна процесом деетимологізації. Деетимологізація (лат. de- «роз-, від-» та етимологія) - втрата семантичних зв'язків похідного слова з тим, від якого воно утворене: личинки — тварини (черви, раки, комахи) на одній із пер­ших стадій розвитку. Слово личина «маска», від якого по­ходить личинка, належить до архаїчних, тому деетимологі­зація в даному разі цілком природна, тим більше, що зв'я­зок уявлень, який свого часу визначну назву, досить штуч­ний; кориця «висушена запашна кора тропічних рослин родини лаврових» в українську мову запозичене з церков­нослов'янської; походить від кора; мішок походить від ут­раченого сучасною українською мовою міх «хутро». Від­сутність слова міх із значенням «хутро» в нашій мові й те, що мішки тепер із хутра не роблять, спричинилося до роз­риву етимологічних зв'язків; порошок «сипка маса — ліки, какао тощо» вже не асоціюється зі словом порох ні в зна­ченні «пил», ні в новішому значенні «вибухова речовина»; міщанин «людина з обмеженими інтересами й вузьким кру­гозором» на сучасному етапі не сприймається як похідне від місто; ведмідь (первісна форма мeдъ-ъдь, давньоіндій­ське madh(u)-vad «солодко-їд») унаслідок деетимологіза­ції зазнало фонетичної видозміни.

Головні причини деетимологізації, як бачимо, такі: ма­теріальні зрушення в значеннях, деякі особливості природи називання, зокрема її умовність, розбіжності в стилістич­них сферах уживання слів, звукові зміни, що затемнюють генетичні зв'язки, непродуктивність старих афіксів тощо. Деетимологізація відбувається в кожній мові. Це дуже ко­рисний процес, він уможливлює розвиток багатозначності і водночас заощаджує мовні ресурси. Скажімо, слово чор­нило походить від чорний, бо первісне рідина для писання була тільки чорного кольору. Згодом з'явилися інші барвники. Оскільки в нашій свідомості тепер чорнило безпосе­редньо не пов'язується зі словом чорний, а сприймається лише в значенні «розчин будь-якого барвника, використо­вуваний для писання», то ми кажемо зелене (синє, фіоле­тове, червоне) чорнило. Таким чином, деетимологізація звільнила нас від необхідності творити назви зеленило, си­нило й под.

Наслідком деетимологізації зникає мотивованість навіть порівняно недавніх утворень на зразок літучка, п'ятихви­линка: «П'ятихвилинка, синку, це коли перший дядя бала­кає п'ять хвилин. Другий дядя, котрого зачепив за живе перший дядя, балакає тричі по п'ять хвилин. А третій, про котрого згадав другий, балакає вже п'ять разів по п'ять хвилин. А якщо зачеплять якусь тьотю, то п'ятихвилинка й до вечора не закінчиться» (журн.). Часто для називання того самого об'єкта використовується кілька ознак, уна­слідок чого виникає кілька синонімічних найменувань. На­приклад, в українській мові пташка Erithacus rubecula зветься вільшанка (від рослини вільха, в заростях якої во­на в'є гнізда); інші українські назви цієї пташки рудяк, червоне вольце, червеняк пов'язані з її забарвленням.

Стилістичний ефект може бути досягнутий як за допо­могою розкриття внутрішньої форми слова, так і шляхом підкреслення етимологічної непрозорості слова. Залежно від жанру ступінь вірогідності застосовуваних у текстах етимологій буває різним. У газетних жанрах він досить ви­сокий, факти про походження слова здебільшого не викли­кають сумніву: «Філологи твердять, що таке конкретне сьо­годні слово екзамен походить від давньогрецького дієслова exago. Це дієслово має 27 значень, серед них такі (не зов­сім життєрадісні), як «видаляти», «виганяти» і навіть «укорочувати віку». Одразу пояснимо: в Елладі слово ек­замен спочатку було в ужитку не в педагогів, а виключно в пастухів. Кожної весни давньогрецькі пастухи виганяли давньогрецькі отари на давньогрецькі пасовиська і робили суворий відбір... Однак у латинських словниках exarninatio вже означає «зважування», «дослідження» і, нарешті, «іс­пит». Мабуть, римляни краще за греків розумілися на май­бутніх вузівських справах. Але так чи інакше, привілейова­не становище сьогоднішнього студента очевидне: після не­вдалої відповіді його навіть не зважують, йому просто пропонують прийти вдруге для співбесіди» (Ю. Шанін);

При зіставленні імен Олексій та Олександр неважко побачити, що вони мають спільну частину олекс-, яка по­в'язана з давньогрецьким дієсловом alexo «захищаю, обо­роняю». У словниках імен та в інших виданнях Олексій пе­рекладають «захисник, оборонець» (правильно), а Олек­сандр «мужній оборонець, захисник людей» (не зовсім так, бо Олександр, або по-грецькому Alexandras буквально оз­начає «той, що захищає від чоловіків»). Кого захищає? Від яких чоловіків? Тут треба згадати, що Александрос було другим ім'ям Париса — сина троянського царя Пріама. Незадовго до народження цієї дитини Пріамовій дру­жині Гекабі наснилося, начебто вона народила вогонь, що спалив Трою. Оракул провістив, що в неї народиться син, який знищить рідне місто. Коли хлопчик з'явився на світ, батьки наказали кинути його на горі Іді на поталу звірам. Однак малюк не загинув, його вигодувала своїм молоком ведмедиця. Пастух Агелай узяв його до свого до­му, назвав Парисом і виховав поміж пастухами. Юнак відзначався розумом та відвагою. Він сміливо боронив ота­ри від розбійників, за що дістав наймення Александрос (alexo «захищаю», апег «чоловік»), тобто «той, що захи­щає отари від чоловіків (розбійників)». Хоч красень Парис згодом таки згубив Трою, його друге ім'я вийшло далеко за межі Еллади, набувши великого поширення в різних народів світу» (О. Пономарів).

У художніх творах пошуки внутрішньої форми слова часто є засобом змалювання внутрішнього стану героя, йо­го думок та асоціацій. На першому місці тут не точність етимологій, а можливість для авторських зіставлень:

Було в мене буй-гілля

як наська земля:

у полі — поляни, у древі древляни,

низом подоляни,

верхом — верховинці

тільки степом ординці. (І. Калинець)

 

4. Особливо широкі можливості для використання зі сти­лістичною метою має явище, котре в мовознавчій літерату­рі називають н а р о д н а етимологія (несправжня етимологія, наївна етимологія). Позаяк не­справжньою й наївною може виявитися часом і етимологія наукова, то найбільш прийнятним слід визнати термін народна етимологія, хоч його теж не можна прийняти без застережень, оскільки значна частина «народних ети­мологій» виникла не в народному середовищі. «Ще в XVIII столітті академік і філолог В. К. Тредіаковський писав, що назва стародавніх мешканців Піренейського півострова ібери — це перекручене слово упери, оскільки вони за сво­їм географічним положенням з усіх сторін уперті морями. Британія, за Тредіаковським, це зіпсоване Братанія (від слова брат),.. Отже, тут ми стикаємося з «народною етимо­логією» на найвищому (академічному!) рівні. І народ тут ні до чого. Проявом словотворчих асоціацій на підставі народної етимології є так звані «короткі етимоло­гічні словники», поширені в газетах і часописах. «Стаття» такого «етимологічного» словника будується за принципом: слово — стилістична ремарка — тлумачення. Отже, такі словники краще називати «тлумачно-етимологічними»:

автограф (спец.) — водій із благородної сім'ї (насправ­ді автограф походить від грецьких слів autos «сам» і grap-/ю.«пишу» і має значення «власноручний пам'ятний під­пис»);

жовтяниця (наук.) —штучна блондинка (справжнє зна­чення слова «хвороба, що супроводжується пожовтінням шкіри та слизових оболонок»);

нудист (сусп.) —доповідач монотонного типу (насправ­ді нудист утворено від лат. nudus «голий» і означає «при­хильник культу голого тіла);

примірник (спец.) — манекен (за народною етимологією пов'язується з дієсловом приміряти, насправді укр. при­мірник є калькою лат. exemplar);

пройдисвіт (жарт.) — турист (справжнє значення слова пройдисвіт «шахрай»).

Як правило, ці етимології розраховані на створення ко­мічних ситуацій: «А може, у Світлогорську скликається міжнародний конгрес спирторобів для дегустації Вустинкх самогонок, які вона вміла варити з усіх відомих злаків, ягід, з садовини й городини, з табуреток, з макухи, силосу, сінажу і навіть з того шпагату, яким на цукрозаводах за­в'язують мішки з цукром: саме звідси й пішли початки сла­ветної української пісні про те, «як смикнули тої шпага -тівки...» (П. Загребельний). Стилістичні можливості народ­ної етимології використовуються й для характеристики пер­сонажів: «Для когось океан — це просто велика вода, ве­лике море, а Демид знав ціну цього поняття, він не раз казав своїм курсантам, що океан походить від слова око, бо океан — це найбільше, що може побачити людське око на нашій планеті» (В. Яворівський).

Народна етимологія використовується й у поезії, де стає оригінальним засобом образності:

Чутки ходили, що Павлюк не виждав,

Що ті Кумейки — то кривавий сніг.

Що хто там здався, тільки той і вижив,

а батько ж наш, він здатися не міг.

Він гордий був, Гордієм він і звався.

Він лицар був, дарма, що постоли.

Стояв на смерть. Ніколи не здавався.

Йому скрутили руки і здали. (Л. Костенко)

Ім'яГордій походить від імені фригійського царя Gordion, даного йому за назвою столиці Фригії. Ліна Костенко сві­домо зближує ймення батька Марусі Чурай із словом гор­дий, аби підкреслити нескореність його духу.

Великий інтерес у мовців викликають власні назви — імена й прізвища людей, топоніми, історичні найменування тощо. Випробуваним прийомом красного письменства є ви­користання прізвищ для характеристики персонажів: Гли­тай, Зайдиголова, Чмир, Джигун, Бурлака, Терпилиха, Си-воок. Згадаймо численні імена й прізвища з гумористичних творів Ю. Івакіна та Ю. Шаніна: Іван Теля-Пасе, Панас Стовбур, Пилип Пекельний, Юхим Первак, Марія Мало-хмарна, професор Скрегіт-Зубовний, аспірант Ярема Цікавко, доцент Запривода, кандидат технічних наук Тихогрім, професор Вовкодавер і т. д. Не менш цікава етимологізація (йдеться про справжню етимологію) географічних назв. Це задовольняє пізнавальні прагнення читачів: «На початку XVIII століття Печерський монастир створює в урочищі свій «заміський двір», а незабаром тут зводиться Кловський палац. У ті часи на цій місцевості були виноградни­ки, величезний шовковичний сад і липовий гай. Ось чому плато звалося Липками» (газ.).

У творах красного письменства як справжня, так і на­родна етимологія географічних назв використовується для створення місцевого колориту, для характеристики персо­нажів, для показу шляху авторських роздумів:

Камінь-останець —

Перунова Рінь.

Миловань, Ростань,

Шклінь,

Старі Безрадичі,

Сухоліси,

Стариці з Лисогорах.

Іванопіль.

У будень: Мотижин, Жорнівка;

У свято: Медвин і Лелів. (І. Калинець).

 

 

ТЕМА: ФРАЗЕОЛОГІЯ ТА ЇЇ СТИЛІСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ

 

1. Поняття фразеології та фразеологізмів. Типи фразеологізмів.

2. Поділ фразеологізмів за генетичними, структурними та функціональними ознаками.

3. Використання фразеології в стилях української мови.

4. Трансформація. Способи трансформації.

5. Переклад фразеологізмів.

 

Література:

1. Український правопис. 4-те вид., випр. і доп.. К.: Наукова думка, 1993.

  1. Палеха Ю.І. Управлінське документування: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту,2003. – 327с.
  2. Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О. Складання ділових паперів: Практикум.- К.: Либідь, 2002.

1. Фразеологія (гр. phrasis «вислів, зворот», logos «поняття, вчення») — розділ науки про мову, що вивчає фразеологічні звороти; сукупність усіх фразеологічних зво­ротів тієї чи тієї мови. Фразеологічний зворот (фразеологізм) — особлива одиниця мови, що скла­дається з двох або більшої кількості роздільно компонентів і характеризується відтворюваністю, цілісніс­тю значення, стійкістю лексичного складу та граматичної будови. Розгляньмо ці компоненти визначення на прикладі фразеологізму взяти бика за роги. Він складається з чо­тирьох роздільно оформлених компонентів; ми не констру­юємо його кожного разу, а при потребі видобуваємо зі своєї пам'яті, тобто відтворюємо; цілісне значення його — «почати рішуче діяти»; у його складі завжди саме ці слова (наприклад, взяти не козу, не корову, а саме бика); у звичайній функції цей фразеологізм має саме такий по­рядок розташування компонентів.

Фразеологізми, як і слова, виражають поняття і позна­чають явища дійсності, тому вони виступають у ролі сино­німів до окремих слів: заходити (про сонце) — бути на ве­чірньому прузі; розвиднятися, світати — благословлятися на світ.

За способом з'єднання складників фразеологізми поді­ляються на такі типи: фразеологічні зрощення — семантичне неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає із значень компонентів: розбити глек «по­сваритися», пекти раків «червоніти»; собаку з'їсти «набути досвіду» (щоб посваритися, не обов'язково розбивати глек, тобто на сучасному етапі розвитку мови цілісне значення цих фразеологізмів не залежить від значень слів, які вхо­дять до їхнього складу); фразеологічні єдності — також семантичне неподільні звороти, але цілісне значення їх здебільшого вмотивоване значенням компонентів: не ба­чити смаленого вовка «не знати труднощів, не зустрічати­ся з небезпекою»; не нюхати пороху «не бути в боях» (про недосвідченого бійця); прикусити язика «замовкнути» (ко­ли людина прикусить язика, вона неодмінно замовкне); фразеологічні сполучення — семантичне поділь­ні фразеологічні звороти, в яких є стрижневе слово. Залеж­но від зв'язків його з іншими словами міняється значеная фразеологізму: уболівати душею, вболівати серцем; завда­вати шкоди, завдавати образи, завдавати удару, завдавати поразки; жити вовком (на відлюдді), дивитися вовком (во­роже).

 

2. На підставі генетичних, структурних, функціональних ознак з-поміж фразеологізмів можна виділити прислів'я, приказки, крилаті вислови, афоризми, максими, сентенції, парадокси, літературні цитати, ремінісценції.

Прислів'я — влучний образний вислів, часто ритміч­ний за будовою, що має повчальний зміст; синтаксично за­кінчений: як дбаєш, так і маєш; до кого пристанеш, таким і сам станеш; яке коріння, таке й насіння; не жаль плакати, коли є за чим; радість красить, а печать палить; скрипливе дерево довго живе; друзі пізнаються в біді.

Приказка — образний вислів, нерідко римований, близький до прислів'я, але без повчального змісту (може бути елементом байки або прислів'я): ні до ради, ні до звади;ні пава, ні ґава; шкода, та невигода; кіт наплакав; не мала баба клопоту та купила порося; на городі бузина, а в Києві дядько; ні слуху, ні духу; як рукою зняло; хоч греблю гати; сорока на хвості принесла.

Крилаті вислови (нім. Geflugelte Worte, гр. ереа pteroenta) — поширені й загальновідомі влучні звороти мо­ви, джерело яких може бути встановлене. Нетлінний фонд загальнолюдської культури: олімпійський спокій; ахіллесова п'ята; дамоклів меч; злий геній; лукуллівський бенкет; лебедина пісня; випити чашу до дна; притча во язицех; блудний син; нести хрест. Крилаті вислови не мають уста­леної форми, вони можуть складатися з одного слова (Мавка, Вертер, Каїн) і з цілого речення: Карфаген мусить бути зруйнований (наполеглива вимога подолати перешко­ду, знищити ворога — вислів державного діяча Стародав­нього Риму Катона Старшого); Фантастичні думи! Фантас­тичні мрії (І. Франко).

Афоризм (гр. aphorismos «вислів») —узагальнена, закінчена і глибока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність суджен­ня, здатність до самостійного існування: «Тільки той нена­висті не знає, хто цілий вік нікого не любив» (Леся Укра­їнка); «Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері); «Людина, байду­жа до рідної мови,— дикун, бо вона байдужа до минулого, сучасного й майбутнього свого народу» (К. Паустовський); «Очі дружби рідко помиляються» (Франсуа-Марі Вольтер).

Сентенція( лас. sententia «думка») — афоризм, що має повчальний зміст, життєве напучення: «Розмірковуй тільки про те, про що поняття твої тобі се дозволяють. Так: не знаючи мови ірокезької, чи можеш ти робити таке суд­ження з сього предмета, котре не було б необгрунтоване й нерозумне?» (Козьма Прутков); «Не зближуйся з людьми, в яких надто гнучке сумління» (Ежен Делакруа).

Максима (лат. maxima [sententia] «основне прави­ло») — афоризм, у якому в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип: «Спокій мудреців — це вміння приховувати свої почуття в глибині серця»; «Ко­ли хочеш бути щасливим, будь ним» (Козьма Прутков).

Парадокс (гр. paradoxes «несподіваний, дивний») —думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спо­чатку нібито суперечить здоровому глуздові: «Здорове ті­ло— продукт здорового розуму» (Бернард Шоу); «У генія те прекрасне, що він схожий на всіх, а на нього ніхто» (Оноре де Бальзак); «Істинна ціна людини вимірюється калібром її ворогів»; «Математика — це наука, в якій ми не знаємо, про що говоримо і чи правильне те, що ми го­воримо» (жартівлива фраза Бертрана Рассела).

Літературна цитата (нім. Zitat від лат. cito «на­воджу, виголошую») — цитата в художньому творі, що ви­користовується для надання експресії, як засіб створення образності:

Тож скільки треба в пітьмі днедавній

Терпіти кару, як злу негоду,

В убогій книжечці захалявній

Носить надії свого народу,

І сині гори, й дніпрові шати,

Й садок вишневий, що біля хати.

Та над століття, над повінь лиха

Могутній голос говорить стиха:

— Нічого, брате, я не зрікаюсь,

Караюсь,

Мучуся...

Але не каюсь! (А. Малишко)

Іноді цитата дає митцеві слова поштовх до написання літературного твору:

Є така поезія Верлена,

Де поет себе питає сам

У гіркому каятті: Шалений!

Що зробив ти із своїм життям?

О, якби лиш не таке питання

На вечірнім виписалось тлі,

Коли хмарка жевріє остання

Острівцем на березі землі,

Коли стигнуть води сизуваті

І синіють шиби у вікні,

Коли присмерк залягає в хаті

І шепоче в лад самотині!

Як палає світле листя клена!

Місто вдалині, як гомонить!

Ні! Рядком розпачливим Верлена

Я не хочу вечір свій зустріть! (М. Рильський)

Ремінісценція (лат. reminiscentia «спогад») - гомін у творі якихось мотивів, образів іншого твору:

I через те, мабуть, моїй хвилині

Вже не піднести гордо голови,

Аж доки час воістину новий

Мов пишний крин, зросте на Україні. (Є. Плужник)

У цьому вірші є перегук із Шевченковими рядками: «Радуйся, земле неповитая Квітчастим злаком! Розпустись, Рожевим крином процвіти!»

 

3. У багатій фразеології нашої мови закладено великі си­нонімічні можливості, що дає підстави її широкого вико­ристання як стилістичного засобу. Фразеологічні звороти широко вживаються в усіх мовних стилях, але в різній функції. У науковому та офіційно діловому мовленні, як правило, використовуються загальнолітературні стійкі звороти, що виступають у номінативній функції: брати участь, виносити ухвалу, підбивати підсумки; тут не бажані дубле­ти на зразок підводити підсумки. У публіцистичних і особ­ливо художніх творах та в розмовному мовленні на перший план виходить експресивно-стилістичний бік фразеологізмів як книжного, так і розмовно-побутового характеру. Одним із шляхів формування фразеологічних одиниць є метафоризація вільних словосполучень. Усі предмети і явища навколишнього світу перебувають у постійному взає­мозв'язку та взаємодії. Один із таких взаємозв'язків — схожість предметів, явищ, дій та їхніх ознак. Уміння поба­чити й виділити схожі ознаки різних явищ — специфіка образного мислення. Тому багато фразеологізмів утворилося саме шляхом метафоризації: надягати хомут на шию, виби­вати з сідла, ділити шкури невбитого ведмедя, альфа і омега, аріаднина нитка. Фразеологізми, що виникли на основі метонімічного перенесення: накивати п'ятами, брязкати зброєю, голити чуба (лоба), крутити хвостом, зрушувати (знизувати) плечима.

Значно менше фразеологізмів, утворених на основі си­некдохи (зв'язку між цілим та його частинами): ясна голо­ва, холодний розум, золоті руки, віч-на-віч. У частині фра­зеологізмів знаходимо гіперболу або літоту: бездонна боч­ка; видно, хоч голки збирай; тихо, хоч мак сій; чугуївська (пирятинська) верста; куціший від заячого хвоста; небо за макове зернятко здається. Є фразеологізми, в основі яких лежать символи: синій птах (символ щастя), лавр (пере­мога), пальма (слава), зірка (блискуча або сумна доля), увінчати лаврами, пальма першості, висхідна зоря (зірка), провідна зоря (зірка), через терня до зір (через терни до зірок).

Серед названих фразеологізмів, як бачимо, є фразеоло­гізми фольклорного походження, літературні, запозичені з інших мов. Можна ще назвати біблійні (око за око, зуб за зуб), міфологічні (ріг Амальтеї, ріг достатку).

З погляду емоційного ставлення носіїв мови до конк­ретного уявлення фразеологізми поділяються на дві групи.

До першої групи належать ті звороти, що набули емоцій­ного забарвлення внаслідок перенесення оцінки уявлення на узагальнене значення фразеологізму. Скажімо, фразео­логізм мокра курка (безвільна людина) набув зневажли­вого забарвлення через те, що конкретне уявлення про мокру курку викликає в носіїв мови негативні емоції. Си­нонімічний вислів тютя з полив'яним носом посилює це вра­ження. Такого ж плану фразеологізми гав ловити, витріш­ки продавати (купувати), базарна баба. До другої групи входять фразеологізми, емоційність яких формується не в результаті емоційної оцінки самого уявлення або його оз­нак, а внаслідок оцінки предмета або явища, названого фразеологічною одиницею. Наприклад, уявлення про важ­ку артилерію не викликає якогось емоційного ставлення з боку мовців. Такі її ознаки, як громіздкість, невелика швидкість, значна вага, є звичайними для цього виду зброї. Але при перенесенні на людей ці риси набувають іроніч­ності: важка артилерія кажуть про неповоротких, незграб­них людей.

Емоційність фразеологічних одиниць тісно пов'язана з експресивністю їх. Коли порівняти фразеологічні й нефразеологічні назви того самого поняття, то яскраво виступає виразність, більша експресивність перших: сила-силенна — дуже багато, пліч-о-пліч — спільно, вітер гуде в кишенях — зовсім немає грошей, ні пари з вуст — мовчить, прикусити язика — замовкнути.

Нейтральні (міжстильові) фразеологічні звороти вжи­ваються в усіх стилях мови: у всякому (кожному) разі, гра слів, сидіти склавши руки, відігравати роль (пор. семан­тичне відмінне грати роль), один з одним (одна з одною, одне з одним, одні з одними). Книжні фразеологізми ха­рактерні для наукового, офіційно-ділового й публіцистич­ного стилів, але використовуються вони і в художньому стилі: авгієві стайні, мертва точка, посіяти іскру, заснути вічним сном, вогнище освіти, осідлати Пегаса; у цій групі виділяються суто книжні звороти: доповідна записка, дого­вірні сторони, на рівні послів, з позиції сили, променева хвороба, формальна логіка, космічний, корабель.

Розмовні фразеологічні одиниці наділені безпосередніс­тю, невимушеністю; їм властивий побутовий характер, пев­на вільність, інтимна пом'якшеність: вискочив, як Пилип з конопель; замилювати очі; голодній курці просо на думці; не києм, то палицею; хоч ґвалт кричи, наша Орина вашій Катерині двоюрідна Одарка; наше діло півняче — прокуку­рікали, а там хоч і не розвидняйся. Просторічні фразеоло­гізми вживаються переважно в розмовно

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти