ТЕМА: СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ СЛОВОТВОРУ

1. Способи українського словотворення.

2. Стилістичні можливості словотвору.

Література:

1. Український правопис. 4-те вид., випр. і доп.. К.: Наукова думка, 1993.

1. Палеха Ю.І. Управлінське документування: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту,2003. – 327с.
2. Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О. Складання ділових паперів: Практикум.- К.: Либідь, 2002.

1. Словотвір — творення нових слів наявними в мові способами. При афіксальному способі слова творяться за допомогою префіксів (приростків): ліс — праліс, день — переддень, автор — співавтор, друг — недруг, суфіксів (на­ростків) : школа — школяр, учитель — учителька, дід — ді­дусь, ліс — ліщина, вітер — вітрило; суфіксально-префік­сальним способом: вікно — підвіконня, ґрунт — підґрунтя, цар — міжцарів'я; без префіксів і суфіксів: широкий — шир, молодий — молодь, ранній — рань, синій — синь, ще­міти — щем і под. Семантичний спосіб словотвору полягає в появі нових значень у слів, які здавна існують у мові. Наприклад, у слові батьківщина, первісне значення якого «спадщина від батьків, спадковий маєток», згодом з'явилося друге значення «країна, де народився; місце зародження чогось». Пор.: «Він одружився; взяв половину батьківщи­ни— три шнури поля та поставив собі хату край села» (М. Коцюбинський); «То велике щастя наше — мати, Бать­ківщина— правда і любов» (А. Малишко); «Більшість ав­торів батьківщиною сої вважає Східну Азію» (журн.). У сучасній мові ці два слова розрізняютьсяй наголосом: батьківщина — спадщина від батьків, батьківщина — си­нонім до слова вітчизна.

Синтаксичний словотвір являє собою конст­руювання слів шляхом лексикалізації словосполучень, тоб­то перетворення їх на слова: дурисвіт, ломикамінь, пере­котиполе, шибайголова, Котигорошка. Під морфолого-синтаксичним словотвором мається на увазі перехід одних частин мови в інші: у прислівники — адвер­біалізація (гріх, страх, ранком, на ходу), у прикмет­ники — ад'єктивація (квітучий, цілющий); у дієсло­ва — вербалізація (бух у ноги, хап за голову); у спо­лучники— к о н' ю н к ц і о н а л і з а ц і я (з огляду на, зва­жаючи на); у займенники — п р о н о м і н а л і з а ц і я (ка­жеш чоловікові, кажеш — і жодної реакції). Найбільше поширене явище субстантивації — перехід прикмет­ників та дієприкметників в іменники: хворий, лановий, воз­ний, учений, трудящі, загальне, конкретне, множене, ділене: хоч субстантивуватися може будь-яка частина мови: наше завтра, буде краще, ніж ваше вчора; усе добре, та є одне але. Нові слова творяться також шляхом словоскла­дання (рута-м'ята, інженер-конструктор) та основоскладання (землевласник, пароплав).

Стилістичні можливості словотвору виявляються, насам­перед, у синонімії словотвірних афіксів. Одні суфікси ви­користовуються для творення від якоїсь основи слів з від­мінними значеннями: рука — ручний, рушник, рукав; во­ля — вільний, вольовий, воліти. Вони сприяють збагаченню словникового складу мови, використовуються як засіб зна­ченнєвого розрізнення лексичних одиниць, що розвивають­ся з одного кореня. Це суфікси з лексико-семантичним зна­ченням.

Інші суфікси (з лексико-граматичним значенням), при­єднуючись до якогось кореня, не змінюють семантики сло­ва, а вносять додаткові відтінки означально-обставинного й експресивного характеру: рука — ручка, рученька, рученя, ручище; сестра — сестричка, сестронька; кіт — котик, котичок, котяка, котяра, котюга. Ці відтінки, як правило, надають словам і висловлюванню взагалі певного стилістич­ного забарвлення, тому частіше використовуються зі стилістичною метою. Стилістичні властивості слів, утворених певним способом, виявляються при зіставленні лексем, що мають один корінь і значення, але різне словотвірне оформ­лення.

До суфіксів книжного забарвлення належать ті, які утворюють загальні й абстрактні назви, назви опредмеченої дії. Вони набули своїх стилістичних функцій поступо­во, в міру збільшення кількості абстрактних та узагальнювальних слів. Одним із шляхів поповнення лексики та­кого типу є творення віддієслівних іменників на -ння, -ття від питомих та запозичених основ: становлення, повернен­ня, травлення, конструювання, інформування, монтування, формулювання, каяття, забуття тощо. Ці суфікси є про­дуктивними в офіційно-діловому, науковому й публіцис­тичному стилі. Таке явище можна пояснити прагненням до стислості вислову, що сприяє вираженню узагальнення в мові: замість описових конструкцій, що відтворюють про­цес, дається назва його в цілому, нерозчленовано, опредмечено. Наприклад: «Збагачення поетичної семантики, по­стійне використання засобів суміжних мистецтв, урізнома­нітнення ритмічної структури — все це було новою сторін­кою в історії української прози, яка з появою Михайла Коцюбинського знову продемонструвала можливості укра­їнського письменства» (журн.):-«Микола Хвильовий чи не перший усвідомив, що в літературу і мистецтво починає поступово проникати казенно-бюрократичний підхід до творчості, грубий окрик, свавільне жонглювання політич­ними фразами, підпирання аргументів ідеологічними теза­ми» (М. Жулинський).

Іменники з суфіксом -ннята іншими суфіксами анало­гічного способу творення вживаються також у словах, що постали з різноманітних словосполучень. З огляду на не­звичність і новизну таких іменників вони є одним із засо­бів посилення експресії в художньо-белетристичному сти­лі, зокрема в поетичних жанрах:

Я часто йшов крізь тьму глуху по бездоріжжю,

Я кидав світ легкої суєти,

Я кидав виклик мимобіжжю,

Ішов туди, де віщувалась ти. (О. Булига)

І я упав. Жалі і туги

До нього з серця потяглись

На глум, на сором, на огуддя,

Ввіп'явшись в груддя кам'яне,

Я рік йому: «Брехав я людям,

Тож покарай тепер мене!»..(М. Вінграновський)

Але занадто велике поширення іменників такого типу має й негативний бік: у цих іменників однакові закінчення в називному, родовому і знахідному відмінках однини та в називному й знахідному множини. Через те перенасиченість ними тексту ускладнює сприймання його в таких, приміром, кострубатих конструкціях: «Прискорення розв'язання пи­тання поліпшення постачання населення продуктами харчу­вання».

У художньому й розмовному стилях слова з цими су­фіксами зустрічаються далеко рідше, хоч вони відомі й тут: бажання, благання, зітхання, кохання, сподівання (поезія), бідування, дівування (фольклор), бідкання, ми­лування, силування (розмовне мовлення). У поетичному контексті такі утворення набувають пестливо-інтимного за­барвлення:

Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,

Розвійтесь, як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишені жалі,

Завмерлеє в серці кохання. (І. Франко)

В чарах кохання моє дівування

Хочу я вільно, як пташка, прожить:

Вільне кохання і вільне обрання,

Серденьку воля, як хоче любить! (Б. Білиловський)

Але це не міняє загальної картини. Надмірне вживан­ня віддієслівних іменників у художньому й розмовному мовленні створює враження штучності або є засобом па­родіювання: «Слід, нарешті, пам'ятати, що призначення м'ясорубки полягає в здрібненні порівняно м'яких предме­тів і вона зазнає псування при перемелюванні гвинтів, ди­тячих іграшок, пляшок, а також м'ясопродуктів, що їх отримано з холодильників Убийбатьківського м'ясокомбі­нату» (Ю. Шанін).

Книжними є також слова з греко-латинським суфіксом -ізм (-изм, -їзм). Вичленовуючись із запозичених слів, цей суфікс утворює нові лексеми від українських основ: архаїзм, історизм, натуралізм —побутовизм, українізм. Як пра­вило, утворення з такими суфіксами — наукові терміни, і слова з узагальненим значенням, зокрема назви ідеологіч­них та наукових напрямків: «Буддизм — одна з світових релігій, яка проповідує звільнення від страждань відмовою від бажань і досягнення «найвищого просвітління» — нірвани. Зародився в Індії у 6 ст. до н. е. Тепер поширений у Японії, Китаї, Непалі та в інших країнах» (Філос. словник); «Українізм — слово або зворот, запозичені з української мови» (підручник). Приєднуючись до невідповідних основ (слів знижено-побутового характеру), такі суфікси надають їм розмовно-іронічного забарвлення: бабизм-ягізм, наплювизм, хвостизм.

Відтінок книжності мають старослов'янські за похо­дженням суфікси -ств(о) з варіантами -зтв(о), -цтв(о) та -ість: людство, убозтво, посередництво, дійсність, можли­вість, національність. Вони характерні для всіх стилів з переважанням у науковому, офіційно-діловому, публіцис­тичному: «Перекладав Лукаш найбільше з німецької, фран­цузької, англійської, італійської, іспанської, польської, угорської. Переглядаючи ці переклади, можна впевнитись, що універсальність перекладацької праці Лукаша, широ­чінь її діапазону характеризується не лише кількістю мов, а також і тематичною різноманітністю. Я мав на увазі розмаїтість мовних стилів, манер, інтонацій. Читаючи Бернсові пісні в Лукашевих перекладах, доходиш до переко­нання, що народнопісенна лірика — справжня стихія Лука­ша — людини, обдарованої музично, знавця й ентузіаста народної пісні. Але береш до рук патетичного Гюго, схиль­ного не так до співу, як до піднесеної декламації, і згаду­єш, що Лукаш — театральна людина, що ораторська теа­тральність та напушистість — це також його стихія і що де в чому ці риси й збігаються» (Г. Кочур).

Але цей відтінок стирається наявністю багатьох слів з такими суфіксами, що мають виразно експресивне забарв­лення, зумовлене семантикою основи: крутійство, шахрай­ство, дурість та ін. Наприклад: «В. Самійленко розкриває в сатирі ті беззаконня і насильства, які чинять ці «поваж­ні» особи, глузує з їхньої тупості, жорстокості, недоумку­ватості» (журн.); «Почав правдами й не правдами видурю­вати в жінок кооперативні паї їхніх чоловіків. Було це зви­чайне шахрайство, і члени кооперативу безперечно спро­бували б судом домогтися своїх прав, якби не розпад австро-угорської монархії» (Ірина Вільде).

Наявні ці суфікси й у народнорозмовному мовленні: хазяйство, полегкість і под. Публіцистика впливає на інші стилі, зокрема на поетичний різновид художньо-белетрис­тичного, де суфіксальні утворення на -ість показують спри­ймання світу в якостях:

Цей вечір повен смутку, й доброти,

І ніжності, й роздумливості повен.

Душі моєї занімілий човен

Переплива в немріяні світи.

Води тонка, ясна прикаламутлість...

І тиха синь ... І мовклий верболіз...

Уранці був бездумний оптимізм,

А нині — смуток, доброта і мудрість... (С. Тельнкж)

Як шумлять зблідлим листом клени

Під безладну квапливість хмар!

Пригорнись всім єством до мене,

Мій скарбниче найкращих чар. (О. Булига)

Інші іменникові суфікси з лексико-семантичним значен­ням не мають виразного стилістичного забарвлення, їхні стилістичні можливості залежать від семантики основи, від місця слова в історії розвитку мови, від належності його до певної лексико-семантичної групи: до терміноло­гічної лексики, поетичної, розмовної тощо. При наявності паралельних суфіксальних утворень часто одне з них є нейтральним, друге стилістично маркованим: висота, глиби­на, ширина (нейтральні) — височінь, глибінь (глибочінь), широчінь (уживані переважно в художньому, рідше в пу­бліцистичному стилі): «Людство вступило в нову епоху оволодіння заповітними таємницями природи, захованими в глибинах космосу» (газ.); «Вона чує, що могутня течія бере її в свої обійми, а чорна глибінь тягне за ноги» (М. Коцюбинський); «Ані хмарки у небі — лише височінь, глибочінь» (Л. Первомайський): Коли такого розмежуван­ня нема, одне зі слів починає використовуватися рідше, а то й зовсім виходить з ужитку. Скажімо, з паралельно вживаних колись варіантів слів емоційний — емоціональ­ний, офіційний — офіціальний, принциповий — принципіальний тепер в активному вжитку залишилися емоційний, офіційний, принциповий. Використовувані часом суфіксаль­ні варіанти треба вважати зайвими дублетами.

У цій групі досить активні приростки, що утворюють назви жінок за фахом од відповідних назв чоловіків: ар­тистка, викладачка, аспірантка, вчителька. Певною мірою розмовний характер утворень на зразок визволителька, діячка, організаторка, редакторка пояснюється тим, що це здебільшого нові слова, не освячені традицією вживання в літературній мові. Але на шляху до використання їх не­має жодних перешкод.

Серед питомих суфіксів з лексико-семантичним значен­ням лише деякі (-юх, -л-, -ил-) надають словам експресив­ного забарвлення: упертюх, вайло, тріпло, бурмило, дури­ло. Цим вони наближаються до суфіксів суб'єктивної оцін­ки, тобто з лексико-граматичним значенням. До таких на­лежать суфікси здрібнілості та збільшеності, утворення з якими відзначаються величезною кількістю емоційно-екс­пресивних відтінків, що змінюються залежно від контекс­ту й ситуації, а також від інтонації.

Інколи утворення з суфіксами здрібнілості набувають ознак лексико-семантичних. Скажімо, півник, курочка є здрібніло-пестливими похідними від півень і курка (суто лексико-граматичні суфікси); а хлопчик і дівчинка є не просто зменшеними від хлопець і дівчина, вони познача­ють різні вікові категорії. Хлопчик, дівчинка стосуються підліткового віку; хлопець, дівчина — юнацького.

Прикметникові суфікси здрібнілості -есеньк- та ісіпьк-у процесі розвитку мови розійшлися в значенні: перший залишився тільки лексико.-граматичним (білесенький, рів­несенький, теплесенький, тонесенький—зменшені від білий, рівний, теплий, тонкий); за допомогою другого з'являють­ся утворення, що позначають вищу міру якості, тобто су­фікс -ісіньк- набуває лексико-семантичних прикмет (білі­сінький, рівнісінький, теплісінький, тонісінький означають «дуже білий», «дуже рівний» і т. д.): «Як гляну на тебе — така ти невеличка, Моя перепеличко, А голосочок-то який! Тонесенький, милесенький такий!» (Л. Глібов); «Вона бу­ла легка, як туман, тільки здорові чорні очі блищали, не­наче два діаманти, закутані в тонісіньку мушлинову тканку» (І. Нечуй-Левицький).

Суфікси здрібнілості, як правило, вносять у текст пест­ливі відтінки. Тому вони використовуються в описах ді­тей, для відтворення дитячого мовлення, при потребі на­дати зображуваному довірливого й голубливого характеру: «Зорять усі на бабусю, чогось сподіваються. Побідкалась старенька, стала жалкувати дітей.— Гарні, любі діточки... а гостинчика немає, ластів'ята,— не купила.— Почала гла­дити по голівці хлопчика. Хлопчик приплющив очі й радіс­но засміявся.— І його! — показав він ручкою на меншень­кого, що недавно навчився ходити й насилу стояв на то­неньких, як цівки, ноженятах» (С. Васильченко-); «Сонеч­ко пломенисте гралося у небі, вітрець жвавенько хитав деревами, що попадалися де-не-де по дорозі, і шумів у міських садочках» (Марко Вовчок); «Були собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скри­почку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, .а півник удома сидить та хати глядить» (нар. казка).

У поетичних жанрах утворення з пестливо-здрібнілими суфіксами сприяють зображенню переживань і почуттів автора:

Чайки! Чайки! Ласкаві птиці

Давно небачених країв,

Несіть, жадані вістівниці,

Хоч подув запаху степів.

Хоч дрібку рідної землиці

З маленьких ніжок обтрусіть,

Бодай на мить, ласкаві птиці,

Велику тугу заберіть. (Яр Славутич)

Наукова й офіційно-ділова мова, як правило, уникає, вживання слів із зменшувальними суфіксами, бо вони вно­сять небажаний у даному разі відтінок пестливості. Біль­ше того, загальний холодний тон наукової мови позбавляє слова з суфіксами пестливості, коли вони все-таки потрап­ляють до цього стилю, будь-яких емоційно-експресивних відтінків. Наприклад, у загальнонародному значенні мозо­чок, шлуночок, язичок являють собою зменшено-пестливі утворення від мозок, шлунок, язик; а в науковій мові вони є анатомічними, біологічними та іншими термінами: мозо­чок «відділ головного мозку хребетних тварин та людини»; шлуночок «частина порожнини серця»; язичок «конусопо­дібний виступ м'якого піднебіння; виріст біля основи лист­ка деяких рослин; внутрішні жувальця в комах; рухома платівка в механізмах». Приміром: «Якби пак усі вчилися в пансіоні та їли так, як наша мадам їла і як нас году­вала — всього по кришечці, щоб тільки язичком лизнути, тоді було б усе дешево» (І. Нечуй-Левицький); «Для сприймання смакових відчуттів у бджоли пристосовані і язичок, і ніжки, і вусики» (журн.).

Суфікси здрібнілості в поєднанні з основами книжних слів або слів з негативним забарвленням, надають об'єк­тові зображення зневажливих, іронічних, сатиричних, гу­мористичних відтінків: «Ідейка про непричетність України до Криму, про «одвічну» належність його Росії не витри­мує жодної критики ні з географічного, ні з історичного, ні з економічного погляду. Та й здорового глузду в таких твердженнях мало» (газ.);

Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!

(П. Чубинський)

«Дорогий синочку Петрусику! Уже сьома днинка, як ти від нас ту-ту в піонертабір, і ми так хвилюємося, бо ж ти впер­ше без матусеньки й татусенька. Будь цяця, мий рученят­ка, не їж ніякої каки, а то в тебе заболить животик. А го­ловне, не дружи з поганими, невихованими дітками — во­ни навчать тебе всяких дурниць. Будь здоровенький!», «Шановні Петрусикові матусенько й татусеньку! Поспі­шаю потішити, що ваш синочок поки що живенький та здоровенький. Дуже жвавенький хлопчинка. У перший же вечір він закоротив двигунчика, і ми досі сидимо без світ­ла, ремонтик обійдеться нам у триста п'ятдесят два карбованчики. Має дуже великий потяг до природочки — у лі­сочку він розпалив піонерське багаттячко, від якого згорі­ло 2,5 га сосничка, в результаті чого нам подано рахуночок на 3271 крб. 14 коп. До того ж він знає дотепненькі анекдотики, від яких червоніє навіть наш сторож (котрий, до речі, за неперевіреними даними, постачає Петрусика самогончиком). Уранці намагався провести з Петрусиком виховну бесіду, на що він обіцяв зробити анонімочку, від якої наш табір неодмінно прикриють. Після такої розмо­воньки я написав заявочку про звільнення за власним бажаннячком.

З табірним привітиком комєндантик Давидюк-Вовченко.

Постскриптум. Вашого посланнячка Петрусикові ще не віддав — він туп-туп з динамітиком на ставочок глушити рибоньку» (газ.).

Але в певному контексті навіть книжна лексика в поєд­нанні з суфіксами здрібнілості набуває співчутливо-пестли­вого забарвлення: «Зворушливою й чемною була ця «об­лога» Верховної Ради. Під гаслом «Не кидайте дитячі душі на ринок!» зібрались учні та вчителі мистецьких шкіл, яким нині загрожує закриття. На майдан вигулькнув дитячий оркестрик, залунав козацький марш. Гасла, музика відлупились у залі» (газ.).

Суфікси збільшеності утворюють слова на позначення великих розмірів, сили, міцності:

З якого ти саду, чудовая роже? Тебе й морозище зв'ялити не може! (А. Кримський)

«Сосни махали кошлатими лапищами» (О. Донченко): «Все, що мало згоріти, згоріло, тільки сумно чорнів обпа­лений комин та осінній вітрисько барбався в попелі, ви­шукуючи поодинокі жарини» (А. Дімаров); «Ох і красищаі Братці, айсберг пре!» (О. Довженко); «Аркадій Марко­вич, старший учитель у школі — рудий кремезний паруб'я­га» (С. Васильченко).

Часто суфікси збільшеності надають словам згрубіло-негативного забарвлення: «Тоді Орися плигнула, як дика кішка, і вчепилася Лукерці в коси.— Тимка тобі захотіло­ся, сучище? Тимка? — примовляла вона, важко дихаючи і скажено сіпаючи суперницю за волосся. Як дві вовчиці, водилися вони на пустельному ташанському березі, гото­ві з'їсти одна одну» (Григорій Тютюнник); «Розплющую очі, аж коло мене босовило стоїть» (А. Тесленко).

Такі самі відтінки мають збірно-зневажливі суфікси -н(я), -в(а) тощо: «Як на свято, як на здобич поспішала звідусіль у Каховку пазуриста степова хижачня» (О. Гончар); «Було, як почують хуторяни, що йде татарва, то хо­ваються по байраках і котловинах» (О. Стороженко); «В ожереді живе сила мишви, і вони іноді виходять на по­вітря, от лисиця, видно, й приходить полювати на них» (О. Копиленко).

У поєднанні з основами слів, які не мають негативного забарвлення, суфікси збільшеності можуть надавати лексе­мам позитивних відтінків. Пор.: «Це ж та баба Ярина, та злодюга, що сама краде, а на дівчат звертає!» (С.Васильченко); «—От і впізнай його. Який же козарлюга став! Заходь, заходь, синку!» (В. Минко).

Безсуфіксні іменники утворюються від дієслів та прик­метників за допомогою нульового суфікса: вступ, добір, показ, зелень, синь, рань, вись, шир, блакить і под. Вельми виразні відприкметникові іменники є неабияким засо­бом оновлення емоційної насиченості слова. Сприяють цьо­му їхня новизна й незвичність на тлі загальноприйнятих норм словотворення:

Я тепер скупіший на бажання,

Світе мій! Чи ти наснивсь мені?

Мов лункою весняною ранню

Я промчав на райдужнім коні. (С. Єсенін, переклад К.Житника)

Іменники такого типу досить широко використовуються й за межами художнього стилю, здебільшого в текстах па­тетичного, піднесеного характеру: «Безмежний шир при­чорноморських степів, здається, за мить спалахне золота­вим вогнем; але цей спалах пригасає: над ним лагідна блакить українського неба» (журн.). Поряд із загально­вживаними, нерідко такі іменники є авторськими неоло­гізмами:

Весінь ... І небо ... А внизу, під зорями,

Розкрили вже (принишкнули гаї)

Мініатюрні маківки свої

Бруньки блискучі — мов обсерваторії.

Як вічна юнь, іде, іде весна,

Земля живе — од полюсів до тропіків,

І в небо крізь зелені телескопики

Вдивляється, вслухається весна!... (С. Тельнюк)

Щодо стилістичних можливостей префікси поступають­ся суфіксам. Префіксовані іменники з застарілими та рід­ковживаними приростками па-, пра-, уз- та ін. мають від­тінок урочистості, піднесеності, поетичності: «Вітер і паві­тер дме там у височині, обриваючи біле галуззя розквіт­лих вишень» (Ю. Яновський); «Паморозь розкішним ме­реживом покрила нерухомі дерева» (М. Стельмах); «Все ніби в колі віковім: Любов, розлука, весни, грім, Все ніби вічності луна, Прадавня тиха таїна» (А. Малишко); «Ви­соко на Дніпрових кручах над прадавньою рікою підніма­ється Канів, і гордий Славутич біля його підніжжя котить і котить свої срібно-сині хвилі» (газ.).

Запозичені префікси та префіксоїди анти-, архі-, ек­стра-, контр-, псевдо-, ультра- й под. надають словам книж­ного відтінку: антитіло, контррозвідка, псевдонародний, ультразвуковий. Наприклад: «Погода в антициклонах бу­ває малохмарна, суха; на рівнинах вона жарка влітку і холодна взимку» (підручник); «Чудова здатність крові лю­дей, що перенесли інфекційне захворювання, утворювати згубні для мікробів або вірусів речовини — антитіла — ві­дома давно і широко застосовується в медичній практиці» (журн.); «Архідиякон з міста Алеппо, що десь там, у Си­рії, писав про київський хоральний спів» (О. Ільченко).

Публіцистика використовує утворення з такими префік­сами для надання викладові гумористичного, іронічного чи сатиричного спрямування: «Ця антирічка, позбавлена будь-яких ознак життя, в кілька разів більша від самої Десни. Чи можливе таке? На превеликий жаль, так. Зне­вага до законів природи, зловживання її ресурсами зветь­ся «зворотним» постачанням» (журн.). При творенні склад­них слів шляхом з'єднання двох або кількох коренів в од­ну лексичну одиницю виділяють словоскладання та осно-воскладання.

Основоскладання — це поєднання компонентів з відмінною семантикою, часто належних до різних частин мови. Такий засіб словотвору властивий усім функціональ­ним стилям мови, але найбільше поширений він в офіцій­но-ділових, наукових і публіцистичних текстах. Як прави­ло, книжно-термінологічний характер мають утворення з іншомовними складниками: гідроканал, демократія, макро­система, мікросвіт. Книжного (але менш інтенсивного) від­тінку надають питомі компоненти само-, мало-, багато-: самозречення, самоаналіз, малоземелля, багатоплановість. Виразно книжне забарвлення характерне для слів з компо­нентами -лог, -філ,- -фоб, -ман, -знавство: палеонтолог, па­леонтологія, слов'янофіл, слов'янофільство, бібліофіл, гра­фоманія, меломанія, суспільствознавство, антропологія.

Питомі слова, утворені способом основоскладання, час­то є кальками лексем іншомовного походження або семан­тичними відповідниками їх. Завдяки невтраченій образнос­ті українські варіанти, наділені більшою експресивністю, ніж запозичення: пейзаж — краєвид, фонтан — водограй, біографія — життєпис. Пор.: «Розвиток темних мас не ро­биться за якийсь десяток років, коли немає доброї національної школи, ні народних бібліотек, ні читалень» (І. Нечуй-Левицький); «У Сквирі, в тихій книгозбірні, Живе мій друг, старий казкар вечірній» (М. Рильський).

Стилістичне забарвлення утворених цим способом слів пов'язане здебільшого з новим значенням, що виникає внаслідок поєднання основ. Функціональну належність складних слів, зокрема прикметників (блакитноокий, са­мозабутній, широкополий, громовозвукий) зумовлює не структурний тип, а емоційне забарвлення основ та їх образ­ність:

Тривого моя! Катерино!

Ходім! За вікнами в травах така дзвінколунність,

Що землю свою у труді молодім

Обнімем з тобою й покотимо в юність.

(М. Вінграновський)

«А там, по луках, світила жовта кульбаба, як зорі на небі, і на горохах сиділи, як метелі, біло-рожеві, червоно-сині і жовтогарячі квіти» (М. Коцюбинський);

Тут всякії були пронози.

Перекупки і шмаровози...

Були там чесні пустомолки...

Ласощохлисти походжали,

Все фертики і паничі. (І. Котляревський)

Словоскладання (поєднання синонімічних пар) використовується в мові не стільки як словотворчий, скіль­ки як стилістичний засіб. Адже поєднання двох синонімів є першим ступенем їх ампліфікації (стилістичної фігури). Через те майже всі слова, сконструйовані в такий спосіб, зберігають образність та експресивність. Виняток станов­лять наукові терміни типу ампер-виток, кіловат-година, інженер-економіст, інженер-технолог, лікар-терапевт, мово-знавець-лексикограф, технік-механік. Проте більшість цих утворень має яскраво виражену образність. Поширені во­ни в художньо-белетристичному стилі, особливо в поезії, але джерелом їх є народна творчість: «Тут цар-жайворонок збирає всіх птиць, щоб звоювати царицю-мишу, а цариця-миша скликає всіх звірів — і почали війну. Як ви­йшли в ліс, то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона — на дерево; а птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони — в нору... Стрілець намірився стріляти, орел по­чав його просити: — Ей, голубчику-братику! Не бий мене тa візьми до себе,— я тобі у великій пригоді стану!» (нар. казка).

У красному письменстві такі слова використовуються як засіб стилізації під фольклор або для поглиблення лі­ричності викладу: «Спом'янула Олеся: було вона в свойому селі йде,— той привітає, другий на здоров'я спитає, декотрий пожартує, інший стане та свій смуток-жаль по-вістить» (Марко Вовчок); «І так мені легко, так весело, що я забувала про все на світі,— не забувала тільки, що він біля мене, обнімала-пригортала його і сльозами моли­ла-просила» (Панас Мирний) ;

Там сонце, як серце, дзвенить-виграє,

Кленовий листочку, дівчатко моє!

Злотава доріжка од сонця до вій...

Кленочок-листочок, танцює на ній.

Там Лади-Ладусі співають пісень,

Там ночі блакитні й фіалковий день,

Там срібні ковалики квіти кують,

Там зорі-комарики в небі снують.

Ой тіні рожеві, ой сон золотий,

Ой стежка-мережка й дівчатко на ній —

Дівчатко-кленчатко, злотава струна...

Ой пісня блакитна, ой срібна луна... (С. Тельнюк)