ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Особливості використання дієслів і незмінних частин мови.

Дієслово має такі форми: інфінітив (неозначена форма) (фінансувати, ліцензувати), форми дійсного, умовного і наказового способів (реалізуємо, реалізували б, реалізуйте), дієприкметник (постачальний, вкладний), дієприслівник (укладаючи, пропонуючи), безособові форми на –но, -то (погоджено, домовлено). Дієслівні форми утворюються від основи інфінітива або від основи теперішного часу.

Усі дієслівні форми мають вид (доконаний чи недоконаний), є перехідними або неперехідними. Окремим дієслівним формам характерні спосіб, час, стан, особа, число, рід, значення перехідності / неперехідності, зворотності / незворотності.

До використання дієслів у документах ставляться такі вимоги: вживати тільки книжні слова та їх форми; уникати умовного способу; наказовий спосіб дієслів вживати відповідно до умов спілкування та норм мовного етикету; використовувати переважно неозначену форму дієслова; віддавати перевагу активним конструкціям над пасивними або безособовим; часто вживати дієприкметники і дієприслівники; надавати перевагу складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі; форми 2-ї особи одн., 1-ї та 2-ї особи мн. або додаткові слова вживати замість форми давайте, напр.: проголосуймо, а не давайте проголосуємо.

Прислівник є самостійною, але незмінною частиною мови. Як і прикметники, прислівники утворюють ступені порівняння, тобто прості й складені форми вищого й найвищого ступенів, напр.: вірно – вірніше, більш вірно, найвірніше, найбільш вірно.

Незмінними є ще службові частини мови сполучник, частка, прийменник. Сполучник служить для поєднання членів речення та частин у складному реченні, напр.: а, і, однак, зате, проте. Частка надає окремим словам і реченням певних смислових, емоційних відтінків або служить засобом творення слів, форм слів, напр.: не, ні, то, так, чи. Прийменник уточнює граматичне значення іменника і виражає зв’язки між словами в реченні, напр.: в, за, при, від, через. У діловому стилі вживаються усі незмінні частини мови.

ТЕМА: СИНТАКСИС ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

1. Синтаксис як система формулювання думки

2. Синтаксичні засоби стилістики

3. Особливості творення синтаксичних конструкцій.

4. Сполучуваність слів.

5. Порядок слів у реченні.

6. Розщеплення присудка.

7. Узгодження присудка з підметом.

8. Складні випадки керування.

9. Однорідні члени речення.

10. Типові помилки в синтаксисі.

11. Способи викладу матеріалу

12. Роль синтаксису у мовному етикеті.

 

Література

1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. – К., 1999. – С. 157-162, 170-176.

2. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 132-147.

3. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 319-324.

4. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 209,
212-213, 225-226.

5. Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 82-83, 89-90.

6. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1972; Стилістика. – 1973. – С. 339-464.

7. Коваль А.П.Культура ділового мовлення.- К., 1977. – С.160-176.

 

1. Мета мови – бути засобом спілкування. При цьому спілкування, як правило, відбувається за допомогою слів. Але окремо взяте слово ще не дозволяє висловити думку. Не може сформулювати думку і словосполучення, бо слова і словосполучення тільки називають предмет (книга, нова книга). І тільки речення несе про нього певну інформацію: Нова книга лежить на столі.

Таким чином, щоб спілкування відбулося, а мова перетворилася у зрозумілий мовленнєвий потік, слова треба пов’язати і речення за певною системою, яка б правильно і точно оформила думку. Вивченням цієї системи і займається синтаксис – розділ граматики, який описує будову і способи поєднання слів у словосполучення і речення. Що стосується пунктуації, то вона фіксує синтаксичні особливості речення в писемній формі мовлення за допомогою розділових знаків. Для досягнення позитивного результату в межах ділового стилю треба переконати ділового партнера в необхідності прийняти рішення, сприятливе протилежній стороні. Проблематичність цього надзавдання полягає у тому, що діловий стиль обмежений мовними засобами і не дозволяє проявів емоційності або суб’єктивності.

Так, писемна форма професійного спілкування відрізняється від розмовного, публіцистичного або художнього стилів тим, що вона базується на об’єктивності, логічній послідовності, уніфікації і доказовості, і тому будь-яке «втручання» особи у струнку композицію документа розглядається як руйнування його юридичних основ. На перший погляд, значно легше досягти позитивного результату за усної форми, бо в цьому випадку внутрішнє прагнення до об’єктивності скріплюється зовнішньою простотою й емоційністю розмовно-публіцистичних виступів. Але це тільки на перший погляд. Насправді, складним якраз і є визначення міри суб’єктивності залежно від форми спілкування, яка повинна спиратись на єдність з аудиторією або співрозмовником для створення атмосфери неупередженості й об’єктивності.

За таких обставин в усній і писемній формі професійного спілкування мовні акценти повинні бути різними. Так, у писемній формі хіба що не єдиною можливістю зробити документ «живим» і психологічно впливовим є використання обмеженої кількості способів викладу матеріалу і синтаксичних засобів службового мовного етикету, а в усній, як правило, переконливість залежить від зовнішньої і внутрішньої культури керівника або промовця, що проявляється якнайбільше у його вимові, лексиці і засобах мовного етикету.

Таким чином, про синтаксис речень і тексту слід говорити в межах писемної форми професійного спілкування, який вимагає обов’язкового дотримування нейтральності тону ділових повідомлень, чіткої і стрункої композиції тексту, тому для нього характерні такі ознаки:

– практично повна відсутність питальних і кличних речень;

– уживання непрямої мови (пряма мова можлива лише за цитування певного документа);

– прямий порядок слів (підмет має, як правило, форму теперішнього часу для створення ефекту позачасовості і ставиться перед присудком, а узгоджене означення – перед означувальним словом; вставні слова виносяться на початок речення);

– переважна більшість пасивних конструкцій (вони акцентують увагу не на особі, а на дії: не розробляє, задовольняє, затверджує, а розробляється, задовольняється, затверджується), інфінітивів (зобов’язати, затвердити, попередити), дієприкметникових і дієприслівникових зворотів;

– нанизування форм родового й орудного відмінків з великою кількістю віддієслівних іменників (забезпечення – кого? чим?).

Таким чином, у діловому документі все робиться для того, щоб у тексті не було жодних суб’єктивно-оціночних моментів, а головна увага зосереджувалась не на підметі і присудку, а на об’єктивних фактах, які їх супроводжують. З іншого боку, відсутність суб’єктивності, позачасовість і лаконічність обмежують граматичні можливості мови і переконливості документа, що звужує його націленість на максимально позитивний результат. Це протиріччя можна вирішити маніпулюванням різними формами побудови словосполучень, речень і цілого тексту

Стилістичні можливості синтаксису базуються на синонімії синтаксичних явищ. До стилістичних ресурсів простого речення належать: спосіб вираження членів речення, порядок слів, використання однорідних членів речення та засоби зв’язку між ними, різновиди простих речень.

Один із важливих стилістичних засобів – синонімія вираження ресурсів.

Присудки ускладненої форми (чинити опір, покладати надії), властиві книжним стилям, науковому, офіційно-діловому, частково публіцистичному. Паралельні їм прості дієслівні присудки характерні для художнього та розмовного мовлення. Розмовний характер має дієслівний присудок, виражений інфінітивом, вигуком, повторюваним дієсловом (стук, стук, стук – вигук замість дієслова). Дієслово бути у формі теперішнього часу використовують у книжному мовленні, у формулюваннях та визначеннях.

Порядок слів

Українська мова належить до мов із вільним порядком слів, що дає можливість з одного речення зробити кілька варіантів, при перестановці компонентів. Проте вільність не виключає правил, що регулюють їх розташування. Порядок слів виконує синтаксичну і стилістичну функцію. Розрізняють прямий (звичайний) і зворотний порядок слів. При прямому порядку слів група підмета стоїть перед групою присудка, узгоджене означення перед означуваним словом (зелений ліс), неузгоджене означення після нього. Такий порядок слів характерний для наукового, офіційно-ділового, публіцистичного стилю. Зворотний порядок слів (інверсія) застосовується у художньому та розмовному стилях. При цьому найбільша увага зосереджується на тому членові речення, який виноситься на кінець. Таким чином значно підвищується експресивність та емоційність тексту.

Книжно-писемне мовлення характерне вживанням повних речень. Неповні речення частіше вживані в живому мовленні.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти