ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Особливості творення синтаксичних конструкцій

Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, – інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.

Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами, вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється, здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання, зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на зборах.

Тема: Особливості використання розділових знаків у ділових документах

1. Класифікація розділових знаків.

2. Використання коми.

3. Випадки використання крапки з комою.

4. Правила використання дужок.

5. Використання двокрапки.

6. Випадки проставлення тире та лапок.

Література

1. Загнітко А.П. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування / А.П.Загнітко, І.Г.Данилюк. – Донецьк, 2004. – 480 с.

2. Мозговий В.І. Ділова мова у професійному спілкуванні. – Донецьк: Альфа-прес, 2004. – 288 с.

3. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К: Літера ЛТД, 2002. – 480 с.

4. Пахомов В.М. Ділове українське мовлення. – Івано-Франківськ, 2003. – 84 с.

5. Мозговий В.І. Ділова українська мова в державному управлінні. Ч. І. Загальний курс. – Донецьк: УНІТЕХ, 2005. – 412 с.

 

Пунктуація фіксує синтаксичні особливості речення в писемній формі мовлення за допомогою розділових знаків.

Тому для того, щоб правильно вживати той або інший розділовий знак, треба перш за все з‘ясувати, для чого він ставиться. Якщо в усній формі мовлення значення висловлювання часто залежить не тільки від слів, але й від інтонації, жестів, міміки і пауз, то на письмі все це можна передати тільки відповідними розділовими знаками. Крім розподілу окремих частин у межах словосполучення або речення, що залежить від правильного визначення їх синтаксичної структури, пунктуація несе певне інтонаційне або змістовне навантаження [5, 356-368].

З цієї точки зору всі розділові знаки поділяються на інтонаційно-змістовні (крапка, знак питання, знак оклику, три крапки) і змістовно-інтонаційні (кома (коми), крапка з комою, дужки, двокрапка і тире). У практиці ділового мовлення серед першого типу розділових знаків використовується, як правило, тільки крапка, тому тут помилки практично не трапляються. Що стосується змістовно-інтонаційних знаків, то на них треба зосередити основну увагу, бо від їх правильної постановки часто залежить юридична основа документа і професійна точність тексту.

Кома використовується як знак з’єднання однорідних членів у словосполучення і окремих висловлювань у складне речення. Наведемо декілька прикладів.

У реченні На столі лежали і книги, і зошити, і олівці повторювальний сполучник і виконує роль підсилювальної частки, а кома ставиться для об’єднання однорідних понять (порівняйте: великий святковий шар – поняття різні, тому кома не ставиться). У складносурядному і складнопідрядному реченнях кома (і тільки вона, бо значення передаються сполучниками) ставиться для об’єднання окремих частин у єдине ціле: Хитаються й повзуть холодні тіні ночі, і зорі дивляться на місто без огнів. Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем. У безсполучниковому реченні кома ставиться замість сполучника і для об’єднання частин, тісно пов’язаних між собою за змістом (Шумів травою степ шовковий, сміявся день, пісні лились.). Крім цього, кома об’єднує пряму мову і слова автора: «Ніщо так не красить людину, як натхнення», – подумала Ярослава.

Коми – це парний знак для відокремлення частин, які повністю або частково відірвались від основного змісту речення. Вони вживаються:

а) для відокремлення слів або словосполучень, граматично не зв’язаних з реченням (звертань, вставних конструкцій, слів-речень так або ні, вигуків): Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема (звертання, бо до слова юначе поставити питання неможливо). Про воду, звісно, марять подорожні (звісно – вставне слово, що не відповідає на питання і виражає суб’єктивну оцінку розмовника по відношенню до об’єктивної інформації). Так, я буду крізь сльози сміятись (слово-речення так граматично не пов’язане з основним реченням). Ох, зійди, моя зірко лагідна! (вигук ох не відповідає на питання);

б) при уточнюючих членах речення, які відповідають на питання головного слова за адресним принципом (а саме де?, що?, коли?, як?, який? тощо): Ніч була темна, аж чорна (уточнююче означення). В долині, край лісу, висить синя імла (уточнююче означення);

в) для відокремлення поширених прикладок і додатків: Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене (прикладка). Нічого не чуть, крім вітру бушуючого (відокремлений додаток);

г) для відокремлення обставин, виражених дієприслівником або дієприслівниковим зворотом, і поширених означень, якщо вони стоять після головного слова: З плавнів знявся білий туман, сивими хмарами покотився по тихому Дунаю, покриваючи блакитні гори (поширена обставина, виражена дієприслівниковим зворотом). Замислившись, йшли люди (обставина, виражена дієприслівником). І раптом щось гуркоче в далечині, чорній і тривожній, і хмари захоплюють все небо і сонце (поширене означення, виражене прикметниками).

Крапка з комою – знак роз’єднання різних за змістом інформацій, об’єднаних у безсполучникове складне речення. Це антонімічний по відношенню до коми розділовий знак, який показує, з одного боку, що частини цього речення далекі між собою за змістом (крапка), а з іншого, що їх все ж таки об’єднали у межах однієї синтаксичної конструкції (кома): Сонце стояло якраз над головою; не горіло – палило. У практиці наукового і професійного спілкування використання крапки з комою можлива за об’єднання в межах одного речення різних інформаційних деталей: За виконання обов’язків, передбачених цим контрактом, працівникові виплачуються грошові винагороди, що містять у собі:

а) щомісячні виплати;

б) одноразові виплати за виконання окремих завдань;

в) виплати за виконання обов’язків з високою якістю.

Дужки – парний знак для відокремлення вставних речень або складних синтаксичних конструкцій, які граматично не зв’язані з основною інформацією (у межах художнього і публіцистичного стилів у таких випадках може ставитись і парне тире). Він уживається як синонім до відокремлюючих ком, якщо їх є недостатньо під час внесення в основний текст додаткової або асоціативної інформації, великої за розміром: Управлінню Державної пожежної охорони спільно з Міністерством фінансів України розробити інструкцію про порядок використання коштів, одержаних від застосування штрафних санкцій (Міністерство внутрішніх справ України. Наказ № 6, 1995 р.).

Іноді в одній позиції збігається кілька розділових знаків різного призначення (дужки і будь-який розділовий знак, кома і парне тире): А хіба література (і мистецтво взагалі) – не складова частина життя?; Те, що ми звемо «любовною» поезією, позначене у Підсухи – не тільки у нього, звичайно, – щирою чистотою.

Двокрапка – знак пояснення або причини. Він ставиться:

1.У безсполучниковому складному реченні, якщо друга частина розкриває зміст першої або вказує на причину того, про що йдеться в першій частині: Сторони уклали цей контракт про наступне: за цим контрактом Працівник зобов’язується виконувати обов’язки консультанта, а Роботодавець зобов’язується створювати необхідні умови для Працівника, виплачувати йому грошову винагороду і надавати соціально-побутові послуги. Я не знаю, що робити: службові обов’язки мені ніхто не пояснював.

2.Після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення: Працівник виконує такі функції: бере участь у розробці документів господарської діяльності підприємства; представляє інтереси підприємства у всіх установах і організаціях.

3.Після слів автора при прямій мові або при цитуванні: Даний контракт передбачає: «Роботодавець має право своїм розпорядженням додатково покладати на Працівника виконання обов’язків відсутнього працівника підприємства (відпустка, хвороба тощо) на термін не більше як на два місяці».

Тире – знак наслідку, висновку, протиставлення (знак «розриву»). Як антонімічний до двокрапки (тому що – ось чому) він ставиться в таких випадках:

1. У складному безсполучниковому реченні, якщо друга частина містить протиставлення або висновок першої частини: Проминуло за весною літо – все навколо золотом повито (ось чому); Думав, доля зустрінеться – спіткалося горе (але); Гляне – холодною водою обіллє (порівняння).

2. Після однорідних членів перед узагальнюючим словом: Щастя, здоров‘я, веселість – все цвіло в тім домі.

3. При прямій мові, якщо далі йдуть слова автора: «Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі?» – думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свитку через плече.

4. На знак пропуску дієслівної зв’язки між підметом і присудком, якщо вони стоять в одній граматичній формі і виражені однією частиною мови: Два на два – чотири. Життя прожить – не поле перейти (але: Я студент. Будівництво на завершенні) [3, 104-326].

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти