ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Методи редагування — це послідовності процедур, які дають змогу відшукувати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправляти їх.

Розроблено достатньо багато таких методів, хоча різні дослідники виділяють різну їх кількість. Далі такі процедури деталізують (розщеплюють на окремі операції) і отримують алгоритми — послідовності операцій контролю й виправлення.

Описуючи тут методи редагування і пропонуючи приклади, ми маємо на увазі, що авторський оригінал успішно пройшов рецензування й прийнятий до публікування.

Методи редагування можна розділити на формалізовані й неформалізовані (творчі). До формалізованих належать такі, для реалізації яких можна задати послідовність процедур, що використовують мінімум семантичних характеристик компонентів пові­домлення. До неформалізованих (творчих) належать ті, для реалізації яких важко або неможливо (принаймні, на цьому етапі розвитку редагування) задати чітку послідовність процедур, а тому, як правило, використовують велику кількість семантичних характеристик компонентів повідомлення.

Приклад. Контроль орфографічної правильності слів приблизно на 90—95% є формалізованим.

Очевидно, що чим більшою єкількість формалізованих методів, тим простіше й лег­ше редакторові опрацьовувати повідомлення. Більше того, у випадку, коли метод єдостатньо формалізованим, його можна алгоритмізувати й закодувати для виконання на комп'ютері системою редагування. Така формалізація методів редагування суттєво вплине на підвищення продуктивності праці редакторів. Тому наукові дослідження в редагуванні важливо спрямовувати саме на формалізацію методів редагування.

Методи контролю можна класифікувати на параметричні (контроль довжини слова : у підручнику з математики для першого класу, згідно з нормами, довжина речення повинна бути меншою 8 слів), спискові (контроль орфографічної правильності : вогзал - вокзал), шаблонні ( Написання прізвища: Х. Х. Ххх...х – для реквізиту підпис, Ххх...х Х. Х.- для реквізиту адресат та тексту документа), структурні(іменник = прикметник + іменник = вказівний займенник + прикметник + іменник), аналітичні(...складається з 56%-білків, 25%-вуглеводів, 25%-жирів – сума перевищує 100%), когнітивні(контроль правильності використання значення слова – контроль за тезаурусом та уявою), положеннєві( контоль за рубрикацією, чергування в та у), компаративні (контроль, чи в інших позиціях повідомлення, коли слово має два варіанти написання, воно записане так само: Хмельницький мав два імені – Зіновій і Богдан.... Ім’я “Зенон” дали...)та спеціальні. Можлива й така ситуація, коли з'являється нова норма, і для неї ще не знайдено чи не розроблено потрібного методу контролю. У цьому випадку редактор повинен добирати такі методи сам (на основі існуючих формалізованих методів), або розробляти їх самостійно, що належить до творчого редагування. Очевидно, що на початку такі методи належатимуть до неформалізованих.

 

3. Під час редагування повідомлень редактор, як правило, працює інтегрально, тобто одночасно контролює різні види норм—соціальні, лінгвістичні, композиційні, видавничі тощо. Проте, коли в повідомленні є багато помилок різного типу чи виду, в його роботі можуть виникати "розщеплення": що контролювати спершу — лінгвістичні норми чи композиційні, логічні чи інформаційні? Досвідчені редактори завжди мають інтуїтивну відповідь на такі запитання. Рано чи пізно вони виникають і під час розроблення систем редагування, які не можуть, як людина, опрацьовувати повідомлення інтегрально, а лише послідовно! Отож, спробуємо відповісти на поставлене запитання.

Послідовність застосування методів контролю повідомлень повинна бути такою, щоб: а) забезпечити найменшу кількість виправлень, тобто мінімізувати ступінь редагованості повідомлення ; б) усунути можливість повторного виправлення фрагментів тексту; в) усунути можливість виправлення тих фрагментів тексту, які під час подальшого опрацювання можуть бути видалені взагалі. Для досягнення зазначених цілей (якщо авторський оригінал успішно пройшов рецензування і прийнятий до редагування) методи слід застосовувати, контролюючи норми в такому порядку:

— інформаційні;

— соціальні;

— композиційні;

— логічні;

— лінгвістичні;

— психолінгвістичні;

— видавничі;

— поліграфічні;

— інші (якщо вони є).

Стосовно методів контролю слід розглянути також порівневу послідовність їх застосування. Здавалось би, що це питання елементарно просте (наприклад, контроль лінгвістичних норм слід розпочати з рівня графем, а далі вести його послідовно аж до рівня дискурсу включно). Проте таке вирішення є помилковим. Не можна виконувати контроль стилістичних характеристик одиниць різних рівнів, не знаючи, до якого стилю належить повідомлення; визначення ж стилю самого повідомлення можна здійснити лише на рівні дискурсу. Тому порівневе опрацювання повинно відбуватися в такій послідовності: спершу слід контролювати найвищий рівень серед норм певного виду, далі контроль повинен переходити на найнижчий рівень, а тоді поступово підніматися вгору до передостаннього найвищого рівня.

Під час контролю одного виду норм на якомусь певному рівні не можна також забувати, що той чи інший компонент повідомлення часто повинен узгоджуватися не з однією, а одночасно з кількома нормами, і, відповідно, підлягати контролю кількома методами.

Приклад. Іноді стосовно якогось слова у повідомленні потрібно послідовно застосовувати кілька методів контролю: параметричний (контролювати довжину слова), списковий (контролювати його орфографічну правильність), когнітивний (контролювати, чи у правильному значенні воно використане), а також компаративний (контролювати, чи в інших позиціях повідомлення, коли слово має два варіанти написання, воно записане так само).

Опрацьовуючи певний компонент повідомлення, редактор не повинен, виявивши помилку, відразу ж виправляти її і переходити до наступного компонента. Він повинен спершу застосувати до нього всі потрібні методи контролю і, лише володіючи такими результатами, усунути помилку. Тільки після цього можна переходити до контролю наступного компонента повідомлення.

 

4. Види виправлень :

однозначні, коли можливий лише один варіант виправлення (наприклад, у слові опрішок можливий єдиний узгоджений з нормою варіант — шляхом заміни / на й);

—неоднозначні, коли кількість варіантів виправлення дорівнює якомусь конкретному числу п [наприклад, коли в рукописі надто часто вживають слово тато і виникає потреба замінити його синонімом, то кількість таких виправлень є фіксована — це слова-синоніми батько, неньо, отець (п = 3)];

багатозначні, коли кількість варіантів виправлення взагалі не може бути оцінена конкретним числом (наприклад, коли в уривку повідомлення є стільки відхилень, що його варто просто повністю переписати).

Якщо виправлення однозначних відхилень є нетворчим, неоднозначних — напівтворчим, то багатозначних — тільки творчим.

Враховуючи, що кожне виправлення можна описати як операцію видалення і вставлення , і використовуючи послідовно різні основи класифікації, подамо таку основну класифікацію методів виправлення повідомлення:

1) формалізовані (нетворчі) виправлення:

переставлення компонетів;

видалення компонентів;

заміна одних компонентів іншими;

вставлення (додавання) нових компонентів;

спеціальні виправлення, які стосуються переважно нетекстових компонентів;

2) неформалізовані (творчі) виправлення:

скорочення',

— опрацювання',

— перероблення.

Перелічені методи охоплюють усі рівні повідомлення.

Проілюструємо співвідношення формалізованих і неформалізованих методів виправлення.

Приклад. На виправлення надійшло слово з помилкою — мома. У цьому випадку формалізоване виправлення буде полягати в тому, щоби замінити літеру о на а. Неформалізоване ж виправлення буде полягати в заміні цілого слова мома на інше ціле слово — мати, матуся, матусенька, неня, ненька і т. д.

 

 

ТЕМА: Вичитка тексту

1. Звичайне і фахове читання.

2. Методи контролю повідомлення.

3. Послідовність операцій контролю.

 

Література:

 

1. Партико З.В. Загальне редагування: Навчальний посібник. – Л.: Афіша, 2001. – 416с.

2. Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О. Складання ділових паперів: Практикум.- К.: Либідь, 2002.

3. Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник журналіста. – Львів: ПАІС, 2002. – 576с.

 

 

1.Читання документальних матеріалів може бути звичайним та фаховим. Звичайне читання здійснюється звичайними читачами з метою ознайомлення з поданою інформацією. Воно здійснюється, як правило, реципієнтом один раз.

Фахове читання передбачає роботу редактора-фахівця над текстом повідомлення. Воно проходить в кілька етапів. Спочатку редактор повинен ознайомитися зі всім текстом повідомлення, а потім уважно перечитувати кожне речення абзац за абзацом, роблячи відповідні позначення у випадку виявлення помилки.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти