ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.3.

Пункт 1 ознайомлює з виникненням офіційно-ділового стилю.

Другий пункт розділу містить відомості про підстилі офіційно-ділового стилю.

Третій пункт визначає основні ознаки текстів офіційно-ділового стилю.

1. З історії виникнення стилю

Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу ділових (місцевого, галузевого, державного діловодства) та юридично-правових, виробничо-економічних і дипломатичних відносин.

Офіційно-діловий стиль використовується у процесі спілкування в державно-політичному й економічному житті, законодавстві, адміністративно-господарській діяльності.

Основне призначення офіційно-ділового стилю ‒ регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Зародження офіційно-ділового мовлення починається з Х ст., з епохи Київської Русі, і пов’язане з оформленням договорів між Київською Руссю й Візантією. Мова договорів і інших документів була саме тією мовою, з якої пізніше виробилася літературна мова.

Розвиток офіційно-ділового стилю української мови, як і будь-якої іншої, тісно пов'язаний із розвитком державності. Виникнення основ діловодства (тобто юридичної документації ‒ законів, наказів, грамот, купчих тощо) сягає ще часів Київської Русі. Невдовзі після приєднання України до Росії в 1654 році розвиток діловодства українською мовою дещо гальмується, а пізніше у зв'язку із забороною української мови царським урядом і зовсім припиняється. Проте здобутки давньої української офіційно-ділової мови не були повністю втрачені. Вироблена в період Української Народної Республіки (1919 ‒ 1922 pp.), а потім в умовах радянської дійсності українська ділова мова мала вже на що орієнтуватися.

Зародки офіційно-ділового стилю, деякі його елементи дослідники виявили ще в пам'ятках періоду Київської Русі. Цікавим є зведення законів „Руська Правда”, уривки з якої виявляють свою наближеність до ділового письма, вона відчувається і в переліках племен, якими керував Олег (885 р.) та підкорив Ігор (944 р,), і в описі оброків, данини, ловищ, погостів, установлених Ольгою.

Точне фіксування ділянок, предметів, майна, рухомого й нерухомого, географічних пунктів становить визначальну рису актової писемності.

З часів Хмельниччини зростає диференціація документальних джерел, збільшується їхня загальна кількість. У першій половині XVIII ст. значну роль у формуванні офіційно-ділового стилю відіграли грамоти, універсали, листи гетьманів, акти Генеральної військової канцелярії, Генерального військового суду, Генерального скарбу, Генеральної артилерії, полкової адміністрації й суду, сотенних урядів, міського самоврядування, акти й документи церковних та культурно-освітніх інституцій, міжнародні договори, конституції. Згодом під впливом російського справочинства провідним розпорядчим документом стає указ. У цьому столітті з'являється й розвивається процесуально-юридична та канцелярська документація. Важливе значення в цей період мають джерела іноземного походження: документи міжнародно-правового характеру, літописи московські, польські, турецько-татарські, спогади західноєвропейських мандрівників, листи, щоденники.

Учені зазначають, що сучасний офіційно-діловий стиль зародився наприкінці XIX ст., а особливо активно розвивався на початку XX ст. У цей час кількість документальних матеріалів, рукописних і друкованих, значно зростає, відбувається процес подальшої диференціації та спеціалізації життя, унаслідок чого документи класифікують. Іноземні матеріали цього періоду втрачають своє значення, проте, як і раніше, значну роль відіграють документальні матеріали державних, громадських установ та організацій, приватні архіви.

У мовознавчих працях 50 ‒ 60-х років XX ст. діловий стиль іноді називають „офіційно-документальним”, визначаючи в ньому такі підстилі: стиль указів, офіціальних розпоряджень або наказів, законодавчих документів, ділова мова. Саме поняття „ділова мова” співвідносять із розвитком офіційно-ділового стилю. Новітня історія ділового спілкування українською мовою починається з 20-х років XX ст. на тлі суспільно-політичних зрушень в Україні. Вона охоплює три періоди:

1) 20 ‒ 30-ті роки;

2) 40 ‒ 80-ті роки;

3) з 90-х років і до сьогодні.

У 20-х роках ХХ ст. виходять словники „Російсько-український фразеологічний словник. Фразеологія ділової мови” В. Підмогильного та Є. Плужника; „Практичний російсько-український словник ділової мови (конторської та рахівничої)”; „Словник ділової мови (термінологія та фразеологія)” М. Дорошенка, М. Станиславського, В. Страшкевича. Ці видання виконували функцію мовних порадників.

У 40 ‒ 70-ті роки ХХ ст. ділову українську мову використовували лише в деякій політичній та ідеологічній літературі, законодавчих актах, тобто реалізовували як писемну форму офіційно-ділового стилю. До програми середніх шкіл було також уведено обов'язкове вивчення правил написання ділових документів.

Тривалий час ділова мовна практика перебувала під впливом російської мови, тому питання про словники та довідники, що давали б вичерпну інформацію про слово- та терміновживання, не порушувалося.

Як стиль офіційно-ділова мова усталилася в 50 ‒ 60-х роках. Деякі архаїчні форми термінів („об’ява” замість „оголошення”) визнають ненормованими, дуже негативно оцінюють росіїзми (міроприємство, любий, співпадати, співставляти, заключити договір, командировочне посвідчення).

У цей час словник ділової людини насичено такими словами: парторг, профорг, плановик, фінагент, культфонд, плановість, норматив, отоварити, рознарядка, прогресивка, громадська приймальна, партійний працівник (функціонер), начфін, неліквідний, народний засідатель тощо. Усталюються як терміни складені назви посадових осіб: виконуючий обов'язки, керуючий трестом, завідуючий кафедрою (після 1990 р. ‒ виконувач обов'язків, керівник тресту, завідувач кафедри).

У 70 ‒ 80-х роках науковці активно досліджують цей стиль, визначають його конструктивні ознаки, засади культури української ділової мови. Визначено основну функцію офіційно-ділового стилю як настановчо-інформативну.

2. Структура стилю

Офіційно-діловий стиль поділяють на два різновиди, два підстилі:

ü офіційно-документальний. У ньому можна виділити дипломатичний підстиль (дипломатичні акти) і законодавчий підстиль (мову законів);

ü побутово-діловий (адміністративно-канцелярський). У ньому виділяють службову переписку й ділові папери. Схематично це можна представити в такий спосіб:

Законодавчий Адміністративно-канцелярський Дипломатичний
закони, укази, статути, постанови накази, інструкції, розпорядження, довідки, звіти, заяви міжнародні угоди ‒ конвенції; повідомлення ‒ комюніке; звернення ‒ ноти; протоколи

 

Мова дипломатії досить своєрідна. У неї своя система термінів, у якої багато загального з іншими термінологіями, але є й особливість – насиченість міжнародними термінами. У середні століття в Західній Європі спільною дипломатичною мовою була латинська, потім французька (XVIII – початок XIX ст.). Тому в мові дипломатії багато термінів французького походження: аташе – посада або ранг дипломатичного працівника; комюніке – офіційне урядове повідомлення з питань зовнішньої політики; дуайен – особа, яка очолює дипломатичний корпус, найстарший за часом вручення вірчих грамот дипломатичний представник вищого рангу.

Мова законів – це офіційна мова, мова державної влади, якою вона говорить із населенням.

Великий французький мислитель Ш. Монтеск'є писав: „Слова законів повинні будити у всіх людей ті самі ідеї, ніколи не треба в законі вживати невизначені поняття, стиль законів повинен відрізнятися точністю й стислістю”.

Мова законів вимагає насамперед точності. Тут неприпустимі будь-які двозначності. При цьому швидкість розуміння не настільки вже важлива, тому що зацікавлена людина прочитає потрібну їй статтю закону й один, і два, і три рази. Головне – точність вираження думки.

Інша важлива риса мови законів – узагальненість вираження. Законодавець прагне до найбільшого узагальнення, уникаючи частковостей і деталей.

Для мови законів характерні також повна відсутність індивідуалізації мови, стандартність викладу. Закон звертається не до окремої, конкретної людини, але до всіх людей або груп людей. Тому мова законів абстрагується від індивідуальних мовних особливостей людей, і тому необхідна відома стереотипність викладу.

Службова переписка, абопромислова кореспонденція, належить до побутово-ділового різновиду офіційно-ділового стилю.

Французький фахівець Фонтене зазначає: „Ділові листи призначені не для того, щоб викликати замилування читача; діловий лист повинен його переконати й перемогти”.

У мові службової переписки не забороняється нанизування відмінків, що в інших стилях вважають серйозним стилістичним пороком. Тут же воно сприяє економії мовних засобів, компактності мови. Прочитайте текст, у якому 14 іменників у формі родового відмінка.

Направляється акт перевірки причини протікання підлог душових побутових приміщень заготівельного цеху заводу „Прогрес” для вживання конкретних заходів з ліквідації дефектів і здачі корпусів в експлуатацію.

Текст настільки компактний, що з нього не можна вирвати жоден з іменників у формі родового відмінка.

Коротко і ясно слід писати йділові папери(заява, автобіографія, розписка, доручення, рахунок, поштовий переказ, довідка, посвідчення, доповідна записка, протокол, резолюція, письмовий звіт про роботу).

Ділові папери складають за певною формою. Стиль виключає, як правило, складні конструкції. Кожну нову думку слід починати з абзацу. Усі слова пишуть повністю, за винятком загальноприйнятих скорочень.

3. Ознаки текстів офіційно-ділового стилю

1. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, чіткість у висловленні
2. Однозначність формулювань
3. Несуперечлива аргументація викладеного в документі
4. Відсутність образності, емоційності й індивідуальних авторських рис (хоча службові листи можуть мати окремі індивідуальні авторські риси)
5. Уживання усталених мовних одиниць ‒ кліше, що забезпечують певну стандартизацію ділових текстів
6. Повторюваність окремих мовних одиниць
7. Наявність реквізитів. Обов’язкові реквізити, без яких документ не має юридичної сили, ‒ дата й підпис
8. Уживання стилістично нейтральної лексики (слів) у прямому значенні. Використання залежно від мети суспільно-політичної, професійно-виробничої, науково-термінологічної лексики
9. Діловий текст може поділятися на розділи ‒ 1, на параграфи (§) ‒ 1.1., пункти (п.) ‒ 1.1.1., підпункти (пп.) ‒ 1.1.1.1.
10. Найуживаніші синтаксичні одиниці ‒ прості поширені речення з прямим порядком слів, складнопідрядні з причиново-наслідковими відношеннями частин

Питання для самоконтролю

1. Яку сферу обслуговує офіційно-діловий стиль?

2. Яке основне призначення офіційно-ділового стилю?

3. Коли почалося зародження офіційно-ділового мовлення?

4. Коли почалася історія ділового спілкування українською мовою?

5. Які періоди охоплює розвиток ділової мови?

6. Коли офіційно-ділова мова усталилася як стиль?

7. Які підстилі має офіційно-діловий стиль?

8. Які ознаки текстів офіційно-ділового стилю ви знаєте?

Висновки

У розділі 1.3. подано відомості з історії виникнення ділової мови, зокрема мови українських ділових паперів, визначено етапи розвитку офіційно-ділового стилю та окреслено його основні ознаки.

1.4. Місце публіцистики в сучасній стилістичній системі сучасної української мови

Зміст:

1. Сутність і функція публіцистики. Підстилі публіцистичного стилю.

2. Основні мовні засоби публіцистичного стилю.

3. Мовна гра як засіб експресії в публіцистиці.

Ключові слова:публіцистика, мовна гра, каламбур, стилістичний дисонанс, епіфора, епанода, анадиплоза.

Цілі та завдання вивчення розділу: успішне вивчення розділу дозволяє ознайомитись зі структурою й особливостями публіцистичного стилю сучасної української мови.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти