ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема: Основні ознаки наукового, офіційно-ділового та публіцистичного стилів

Контрольні питання:

1. Лінгвістичні особливості наукового стилю мовлення.

2. Основи компресії тексту.

3. Лінгвістичні особливості текстів офіційно-ділового стилю.

4. Основні ознаки публіцистичного стилю.

5. Активні процеси в мовленнєвій практиці ЗМІ.

 

Література до теми:

1. Бариш І. Л. Етнолінгвістичні аспекти наукової комунікації / І. Л. Бариш // Мовознавство. - 2000. - № 1. - С. 21–30.

2. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови / Волкотруб Г. Й. – К. : МАУП, 2002.

3. Волощак М. Неправильно - правильно : Довідник з українського слововживання : За матеріалами засобів масової інформації / Волощак М. - К. : Просвіта, 2000. - 128 с.

4. Глущик С. В. Сучасні ділові папери : Навч. посіб. для вищ. та серед. навч. закл. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – К. : А.С.К., 2000. – 174 с.

5. Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові / Гнаткевич Ю. – К. : Видавничий центр „Просвіта”, 2000.

6. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання / Головащук С. І. – К. : Рідна мова, 2000.

7. Терновська Т. До проблеми експресивності наукового мовлення / Т. Терновська // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту им. Тараса Шевченка : Філол. науки. - 2001. - № 3. - С. 134–140.

8. Цимбал Н. Структурні і функціональні параметри лексики наукового стилю / Н. Цимбал // Наук. вісн. Чернівец. ун-ту : Слов’янська філологія. - Чернівці, 2001. - Вип. 117–118. - С. 21–30.

Завдання для самостійної роботи:

Вправа 1.Запишіть у вигляді таблиці або алгоритму правила вживання апострофа та знака м’якшення.

Вправа 2.Доберіть до іншомовних слів власне українські відповідники. Визначте сферу функціонування слів-синонімів.

Дикція, демонструвати, кореспонденція, репрезентувати, компенсувати, потенціал, акумулювати, дефект, експертиза, ранг, ревізія, санкція, субсидія, де-юре, конкуренція, конфіденційний, конфронтація.

Вправа 3.Складіть текст оголошення або рекламний проспект про набір документів до вступу до Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.


Модуль 2

Тема: Активні процеси в сучасній українській мові й соціальні пріоритети у формуванні сучасної культури мовлення

Комунікативно-прагматичні й лінгвістичні особливості розмовного стилю української мови

Зміст:

1. Загальна характеристика розмовного стилю.

2. Основні ознаки стилю.

Ключові слова:спілкування, невимушеність, невербальні засоби комунікації, емоційність, меліоративні та пейоративні мовні засоби.

Цілі та завдання вивчення розділу: успішне вивчення розділу дозволяє усвідомити основні ознаки розмовного стилю сучасної української мови, навчитися помічати помилки в усному мовленні й попереджати їх.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.1.

Пункт 1 подає загальну характеристику розмовного стилю української мови. Пункт 2 ознайомлює з основними ознаками розмовного стилю.

Загальна характеристика розмовного стилю

Сфера використання розмовного стилю – щоденне неофіційне спілкування у побуті, на виробництві.

Основне функціональне призначення – бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з’ясування побутових стосунків.

Усе це зумовлює такі основні ознаки цього різновиду мовлення, як: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційність.

Жанри: розмова, особисті листи, тости, анекдоти.

Текст-приклад

Катю, ти не уявляєш, яка в нас дивна сусідка. Вона живе сама, до того ж дещо недочуває. Вмикає зранку телевізор у вітальні, та ще й на весь куток. Адже вона має обов’язково його почути з кухні, коли сковородка шкварчить! Так він в неї цілий день бубонить: бу-бу-бу та бу-бу-бу.

Дивиться все підряд, а особливо всілякі політичні виступи. Ми за стінкою почуваємося, неначе в нас тут засідання Верховної Ради та Кабінету Міністрів.

Іноді їй син дзвонить по телефону. Так ти думаєш, вона хоч на хвильку вимикає свій „ящик”? Можна навіть не мріяти! Спершу телефон на максимальній гучності „розривається” хвилин п’ять, бо вона зі своїми Верховною Радою та Президентом нічого не чує. Зато ми за стінкою чуємо: Михайло дзвонить.

Веду я, Катю, далі. Михайло наполегливо надзвонює, бо вже знає материні звички. Сусідка нарешті чує дзвінок, біжить, хапає слухавку та починає кричати на повний голос. В цей час депутати по телевізору продовжують свої теревені, а вона намагається їх переговорити.

Інколи сусідка почує-таки по телевізору якусь важливу політичну інформацію. Наприклад, їй там скажуть, яка партія погана, а яка хороша. Тоді вона спішить надвір агітувати своїх подруг, за кого треба голосувати. Посиденьки ці розтягуються на кілька годин, адже інші сусідки можуть виявитися проти її улюбленого депутата. Отож їх дуже важливо переконати.

А телевізор, Катю, вона на цей час вимкнути забуває. Та що там, взагалі не вважає за потрібне його вимикати! Так він і горлає кілька годин, а ми у своїй квартирі його слухаємо. Я б деяким людям взагалі заборонив би користуватися технікою, поки не навчаться зважати на оточуючих.

Основні ознаки стилю

Мовні особливості простежуються на усіх рівнях.

Фонетичні:

· багатство інтонацій, модуляцій голосу;

· емфатичне розтягування звука, розрив слова на склади, обриви слів, різкі зниження чи підвищення тону („- Цить, дурню, то так годиться! Хто до дверей стукає, того треба по плечах постукати. Ти того не знав?

- Не-е-е зна-а-в! – відхлипнув Гриць” (І. Франко);

Лексико-фразеологічні:

· емоційно-експресивні забарвлені слова і звороти (хатинонька, з глузду з’їхати, баньки, голуб’ята). Мовні засоби з емоційно-експресивним забарвленням поділяються на:

– меліоративні, що виражають позитивне ставлення (оцінку) до висловлюваного (ентузіаст, чудовий, непохитний, прекрасний);

– пейоративні, що виражають негативне ставлення (білоручка, чванитися, неприємний);

· розмовні, просторічні елементи (гальорка, тикати, попоїсти, добрячий, вчителювати, всенький, роззява, гепнути тощо). Розмовну, просторічну лексику вживають в усному мовленні, яке відзначається своєю невимушеністю, незавершеністю, уривчастістю, емоційністю: лоскотання ’вечірка’, дискогопанці - ’дискотека’, недоганяйло’ нерозумна людина’, чікі-пікі - ’все нормально’. Ці слова стоять на межі літературної і жаргонної лексики: насобачитись, баньки, халтура, витрішкуватий. Основна ознака таких слів - експресивність.

У тлумачному „Словнику української мови” кількість слів із позначкою „розмовне” становить 10 % від загальної кількості словникових слів. Спектр розмовності доповнюють експресивні лексеми із кодифікацією ірон., фам., вульг, зневажл., згруб., лайл., пестл., ласк.;

· переносне вживання слів для оцінної характеристики осіб (зайчик, ластівочка, котик, осел, гадюка, свиня);

· використання синонімів, антонімів, омонімів: „Та їж. – Я ж їм. – А ти не їм, а собі”; „Дружині зарплатню віддаєш? – До останньої гривні. Як тільки залишиться остання, так і віддаю”.

Каламбур може виникати не лише в результаті нової етимологізації слова за співзвучністю, але й унаслідок утворення нового індивідуально-мовленнєвого омоніма від співзвучного кореня: заручник (жених після заручин), банкетка (жінка, дрібний, службовець банку), запонка (жінка-заїка), заголовок (потилиця), меліоратор (промовець, який без упину говорить не по суті: мели, оратор), селезінка (самка селезня), слов’яни (любителі перекинутися словом).

У мові художньої літератури та публіцистичному стилі найбільш часто використовують експресивні семантичні елементи, що породжують нові асоціації, дозволяють по-іншому подивитись на деякі мовні явища: Вчитель, сівши на стілець, Викликає Рому: - Розкажи нам про свинець Все, що вивчив дома. Рома довго розганя язика у роті: - Ну … свинець.. це то… свиня… В чоловічім роді (К. Дяченко);

· семантична економія: хімічка (вчителька хімії), ми на японців ходили (виставку японського мистецтва); завтра наші інститутські збираються, прийдеш? (інститутські друзі), у мене тиск (високий), у мене зовсім немає слуху (музикального), будеш перше? (першу страву), вчора у сестри була температура (висока), вийдемо на повітря (свіже повітря);

· використання жаргонізмів, діалектизмів, згрубілих слів, слів-паразитів. До розмовних слів належать елементи арго, жаргонізмів, утворених шляхом метафоризації загальновживаних слів: вивіска, портрет („обличчя”), хата („квартира”), кумекати, шурупати („розуміти”), загорати („сидіти без діла”). Діалектна й жаргонна лексика подібна до просторічних слів, але пов’язана тісніше з певною територією або соціальною групою: когут, бузько (лелека), мандибурка, бульба, кульчики, мешти, класно, зрізатись, плавати, синяк, баклажан, хронік. У мові своєї території діалектизми використовують без будь-якої стилістичної мети. Їх не вживають у діловому й науковому стилях;

· просторічні фразеологізми, що мають більш знижений стилістичний характер, ніж розмовні, наприклад: показати кузькіну матір, благим матом, дерти козла й інші.

Ця група фразеологізмів характеризується яскраво вираженою емоційністю, часто вони мають негативне забарвлення: несхвалення, наприклад: дрібна сошка, сунути ніс; зневажливості, наприклад: канцелярська криса, кропив’яне сім’я, гайка слаба; сварки, наприклад: йолоп царя небесного, стара перечниця і інші.

Нова фразеологія в дитячій мові завжди утворюється за конкретним зразком, – дублюється граматична структура й частково лексичний склад якої-небудь нормативної фразеології. Утворення нової фразеології здійснюється, як правило, шляхом заміни одного з компонентів сучасної фразеології іншим словом, що перебуває в асоціативному зв’язку із замінюваним. Або це слово тієї самої тематичної групи (дні, годинник, хвилини), або антоніми (розум-дурість), наприклад: „Я трохи не лопнув із страху” – порівняння „лопнути зі сміху”; „Санчо набрався дурості від Дон Кихота” – порівняння „набратися розуму”; „Ти не слухав цю п’єсу? Я ж весь час у тебе перед вухами грала!”. – порівняння „перед очима”.

Граматичні:

· складні іменники із дієслівним компонентом (вертихвістка, варивода, блюдолиз, пройдисвіт і под.);

· суфіксація і префіксація. Як національну особливість усного сленгового мовлення можна відзначити високу частотність пестливих та здрібніло-пестливих суфіксів: свисточок, шпунтик (низька людина) і, навпаки, високою продуктивністю у сучасному усному мовленні молоді відзначається суфікс згрубілості -ло (-дло): тормошило (людина з повільною реакцією), мітингайло (людина, яка намагається переконати), через забор ніг не перекидайло (обмежена людина);

· субстантивація іменників (відпускні, примірочна, контрольна, прохідна, душова);

· використання одного роду іменників замість іншого, однини замість множини: Ну і студент пішов! Ми університетів не закінчували, Ну й що це за чоловік? Маленьке, плюгавеньке, ще й лисе;

· складноскорочені слова (завгосп, медсестра, санпропускник, харчоблок);

· широке використання вигуків;

· часті порівняння. Ознака, за якою відбувається зіставлення, може передавати колір, запах, смак звук, форму, розмір, внутрішню якість предмета тощо й може утворювати індивідуальні, оказіональні словосполучення і з об’єктом, і з суб’єктом порівняння: бистрий, як муха в окропі; бігає, як солоний заєць; бігає, як опудало; бігає, як дурний по пеклі; бігає, як ошпарений; біла, як береза (молоко, сорока, полотно, нитка, глина, день, іній, крейда, смерть, сметана, сніг, сонце, стіна, папір). Багато порівнянь будуються на протиставленні: боїться, як вовк кози; потрібен, як лисому фен; потрібен, як їжаку футболка; потрібен, як рибці парасолька;

· у розмовному стилі формою 3 особи замість першої послуговуються, говорячи з дитиною: Що Оленка хоче? Якщо ж така заміна відбувається в діалозі, це позначає незадоволення одного з учасників діями або словами іншого: Він думає, що йому все можна. Ага, як же, поговори мені іще! Ти подивись, який він!;

· використання форми одного часу дієслова замість іншого: Ну, я пішов! Куди дитину повів?

· різні типи простих речень (переважно короткі: неповні, обірвані, односкладні, слова-речення);

· використання неправильних граматичних конструкцій: У барі сиділи люди у верхньому одязі й у нетверезому стані;

· інверсія: сервіз ми чайний купили;

· побудови, специфічні для розмовного стилю: вона хворіє я дзвонила; кішки вони живучі; приміряй 50 розмір;

· переважно діалогічні форми.

Діалог у розмовному стилі має такі особливості:

1) у ньому широко використовують смислові зв’язки, що не мають формального вираження.

Відсутність таких зв’язків позначає, що одна репліка пов’язується з іншою тільки за смислом – на основі того, що у них є спільний досвід, спільний фонд знань:

Ти сьогодні пізно прийдеш?

– Чому пізно?

– Так сьогодні ж вівторок!

Ініціатор діалогу знає, що у адресата щовівторка бувають засідання вченої ради і що, відповідно, він може повернутися з роботи пізніше. Остання репліка пов’язана з попередньою тільки на основі цього знання.

2) репліки діалогу часто становлять непрямі мовленнєві акти.

В основі непрямих мовленнєвих актів лежить транспозиція:

Чому знову не подзвонила? (питання замість репліки треба попереджати про те, що ти затримаєшся, телефонним дзвінком).

Обіцяю / буду дзвонити / не ображайся.

Або:

Чому до цього часу за комп’ютером? (питальна репліка замість наказової припиняй сидіння за комп’ютером).

– Зараз вимикаю.

3) У діалозі реалізуються особливі постулати спілкування – дискурсні: адресант, ставлячи питання, повинен мати уявлення про наявність у адресата знань, що дозволяють йому дати відповідь на питання.

В умовах розмовного спілкування не треба боятися спонтанних проявів розмовного мовлення. І, природно, треба знати, що це за спонтанні прояви, щоб уміти відрізнити їх від помилок, які, звичайно ж, можуть бути й у розмовному мовленні: неправильні наголоси (листóпад), вимова, морфологічні форми і т.п. Широко поширене переконання в тому, що культурні люди повинні говорити у всіх випадках так само, як і пишуть, є в корені помилковим. Якщо дотримуватися цього переконання, то легко потрапити в положення тих „героїв”, про яких з великою іронією писав К. І. Чуковський у своїй знаменитій книзі про мову „Живий як життя”: Та ж гордість почулася мені в голосі одного незнайомця, який підійшов до мого друга, що ловив рибу в сусідньому пруді, явно хизуючись високою „культурністю мовлення”, запитав: Які заходи ви вживаєте для активізації клювання?”

Питання для самоконтролю

1. Яка сфера використання розмовного стилю?

2. Яке основне функціональне призначення розмовного стилю?

3. Які основні ознаки розмовного стилю?

4. Які ви знаєте жанри розмовного стилю?

5. Які мовні особливості має розмовний стиль?

6. Як називають мовні засоби, які виражають позитивне ставлення (оцінку) до висловлюваного і негативне?

7. Що таке транспозиція?

Висновки

Розділ 2.1. присвячений усебічному аналізу розмовного стилю, зокрема його лінгвістичним і нелінгвістичним особливостям, а також принципам виявлення помилок та їх характеру.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти