ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Сутність цінних паперів та їхні функції

З юридичного погляду цінний папір це документ, що являє собою стандартний контракт (договір) між особою, що випустила цінний папір (емітентом), і особою, що купила його, тобто вклала свої заощадження в цінний папір (інвестором). Емітент бере на себе певні зобов’язання. Інвестор набуває майнових прав, обумовлених у контракті, які охороняються законом. Цінні папери, як і гроші, виконують певні функції. Гроші виконують функції міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, утворення скарбів та нагромаджень і світових грошей.

Цінні папери виконують функції:

· засобу обігу фінансових фондів;

· міри їх поточної (ринкової) вартості, тобто капіталізації

Гроші є перетвореною формою вартості товарів, цінні папери перетвореною формою позичкового капіталу. Цінний папір форма руху заощаджень. З економічного погляду цінний папір це капітал, що приносить прибуток його власнику.

Питання про те, «що таке цінний папір», досі дискусійне. Тим часом визначення цінного папера — не тільки теоретична, а й практична проблема. На думку американського юриста Маріанн Е. Гаші-Батлер, поняття цінного папера повинно розкривати його внутрішню сутність, яка має бути покладена в основу правового регулювання ринку цінних паперів. Автор також відзначає, що міра цього регулювання в різних ситуаціях не може бути однаковою. Скажімо, цінні папери, що продаються способом «приватного пропонування», потребують меншого регулювання, ніж ті, що продаються «публічно».

Розвиток теорії цінних паперів бере свій початок з другої половини ХІХ ст. Поняття «цінний папір» уперше було введено в юридичний словник у Німеччині. У 60—80-х роках XIX ст. німецькі юристи Бруннер і Якобі та ін. визначили цінний папір як документ, пред’явлення якого необхідне для здійснення вираженого в ньому права. Розвиток юридичної теорії про цінні папери в Німеччині вплинув на юридичну науку в інших країнах.

Російський юрист М. М. Агарков у 20-ті роки ХХ ст. у своїй праці «Учення про цінні папери» писав, що термін «цінний папір» уживається юридичною теорією для позначення документів, пред’явлення котрих необхідне для реалізації виражених у них прав.«Папір є немовби носієм права. Право здійснюється в папері». Отже, інвестор, вкладаючи свої кошти в цінний папір, одержує юридичний документ, котрий свідчить про те, що він має права, обумовлені особливостями даного цінного папера. Здійснення цих прав можливе тільки в тому разі, якщо він пред’явить його емітентові.

Наведемо визначення цінного папера, яке дається в одному з кращих американських підручників. «Термін “цінний папір” (security) означає законодавчо визнане свідоцтво права на одержання очікуваних у майбутньому доходів за конкретних умов». У цьому визначенні підкреслюється, що цінний папір містить у собі законом визнане право на майбутні доходи, однак інші права не виділяються. Лаконічне визначення міститься в іншому підручнику. «Цінний папір є фінансовою вимогою на певне майно, звичайно засвідчене на аркуші паперу». У цьому визначенні варто звернути увагу на те, що цінний папір це фінансова вимога, але юридичного змісту цієї вимоги не визначено.

Для інвесторів певний ризик пов’язаний з тим, що права, закладені в цінні папери, можуть бути не реалізовані. Емітент цінного папера з об’єктивних і суб’єктивних причин може порушити договір: не сплатити проценти, обіцяні дивіденди, не погасити в призначені терміни позички. Це обумовлює захисну функцію правового регулювання. Як відзначає М. Батлер, «ризики, що очікують інвесторів, і необхідність забезпечення стабільності ринку цінних паперів із самого початку визначає зміст поняття цінних паперів у США».

Захист інвестора є одночасно і захистом корпорації-емі­тента. Державне регулювання, отже, захищає ринок, що організується для цінних паперів корпорацій.

Акт, прийнятий у США 1933 р., дає таке визначення цінному паперу: «Цінний папір» (security) означає будь-яку банкноту, акцію, казначейський квиток, облігацію, боргове зобов’язання, свідоцтво про заборгованість, свідоцтво про участь в угоді про розподіл прибутку, сертифікат непрямого трасту, сертифікат, виданий до реєстрації, або підписку, акцію, яка передається, інвестиційний контракт, свідоцтво про право голосу в трасті, депозитний сертифікат, частковий неподільний інтерес у праві на нафту, газ та інші корисні копалини, будь-яка пропозиція, запрошення, подвійний опціон, опціон чи привілей на будь-який цінний папір, ощадний сертифікат або групу, або індекс цінних паперів (у тому числі будь-який інтерес до них або заснований на їх вартості), будь-яка пропозиція, запрошення, подвійний опціон, опціон або початковий привілей на національній фондовій біржі в іноземній валюті або загалом будь-який інтерес чи документ, відомий як «цінний папір», або будь-яке свідчення інтересу чи участі, тимчасове або проміжне посвідчення, розписку, гарантію, або гарантію чи право на підписку або придбання, будь-що з вищеназваного».

Визнання певного виду документа цінним папером здійснюється за нормативними актами, що видаються Комісією з цінних паперів і біржі, або ж у судовому порядку. Суди різних інстанцій керуються принципом захисту прав інвестора, що вклав свої гроші в цінний папір. Отже, американське законодавство захищає права інвесторів.

Законодавство з цінних паперів у США доволі громіздке і складне для виконання. В американській літературі відзначається, що з приводу того, вважати чи не вважати документ цінним папером, є безліч положень, постанов, резолюцій, що вносить плутанину в тлумачення тих або інших питань. Відзначається, що давно виникла потреба в чіткій систематизації всіх актів, у прий-
нятті спеціального кодексу, в якому було б дано визначення цінного папера.

Регулювання ринку капіталів

Загальні принципи законодавчого регулювання фінансового ринку

Фінансовий ринок — найбільш регульована сфера фінансової системи. Як відзначають американські автори, у США фінансовий ринок, з одного боку, є найвільнішим ринком із погляду введення інновацій, з іншого він найбільш регульований ринок у світі. Сучасний глобалізований, інтернаціоналізований фінансовий ринок не може функціонувати без державного втручання. Величезні обороти фондових бірж і позабіржових систем передбачають уведення обов’язкових норм, правил і принципів організації торгівлі цінними паперами.

Практика державного втручання в організацію торгівлі цінними паперами і нагляду за операціями показує, що однією з її основних цілей є захист майнових прав інвестора.

Інвестор найважливіший суб’єкт ринку. Для того щоб продати акції й облігації, посередник компанії повинен знайти на ринку покупців цих цінних паперів, тобто інвесторів. Якщо вони не будуть захищені державою, їхні заощадження, як уже зазначалося, будуть перетворені в скарби або вивезені за кордон. Тому ухвалюються закони щодо недопущення відпливу заощаджень за кордон, створення сприятливих умов для їх акумуляції у фінансових інституціях, для інвестування у фінансові активи всередині країни.

Як відзначає англійський економіст А. Адамс, можна виділити дві основні вимоги до організації успішного захисту інтересів інвесторів, котрі вкладають свої гроші у фінансові активи. Перша полягає в тому, щоб створити умови для ефективного функціонування ринку, за можливості без упередження стосовно якогось певного суб’єкта ринку. Друга вимога передбачає заходи, які б захищали інвестора, а також торговця цінними паперами від того, щоб вони не стали жертвами шахрайства.

Організація державного регулювання фінансового ринку про­йшла дві стадії розвитку. Перша почалася після світової економіч­ної кризи 1929—1933 рр., її особливість — прийняття законів про цінні папери. Друга стадія в США починається з 1938 р., у Великобританії — із 1986 р. На цій стадії в систему регулювання фінансового ринку були допущені недержавні саморегульовані організації.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти