ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Зміст і засоби розумового виховання дітей

Розумове виховання полягає у збагаченні знань дитини, розвитку мислительних процесів, формуванні вміння знаходити, осмислювати, інтерпретувати, використовувати відповідно до потреби інформацію. Його успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вихователь, його уміння налаштовувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання.

 

Зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

 

Найістотніші зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної їх системи і загальних форм розумової діяльності, які є ос­новою розумового розвитку. Таке бачення змісту розумо­вого виховання спирається на психологічні дослідження (Л. Виготський, П. Гальперін, О. Запорожець, М. Поддья-ков та ін.), ідеї гуманістичної педагогіки К. Ушинського, який переконував у недоцільності штучного спрощення наукових знань до рівня дитячого розуміння, а також у не­раціональності донесення до дітей знань, які перевищують рівень їхнього розумового розвитку.

Для розумового виховання важливо забезпечити здобуття дитиною систематизованих знань — організованих у певній послідовності й повноті знань, що дає змогу розглядати і використовувати їх як єдине ціле. Орієнтація на систематизацію сприяє актуалізації попередньо здобутих знань і глибокому розумінню тих, що формуються. У процесі засвоєння систематизованих знань можливе формування загальної стратегії пізнавальної діяльності дітей — від виокремлення предмета до встановлення його зв'язку з іншими предметами, поряд з якими він існує. Згодом від­бувається аналіз його окремих властивостей у системі фун­кціональних зв'язків з іншими предметами. Отже, необ­хідним елементом змісту розумового виховання є засвоєн­ня систематизованих знань про навколишній світ.

Зміст розумового виховання реалізується через використання таких його засобів:

1. Ознайомлення з предметами і явищами навколиш­нього світу. Обсяг і характер знань визначає програма ви­ховання і навчання у дошкільних закладах дітей кожної вікової групи відповідно до можливостей їхнього розумо­вого розвитку. Усі знання об'єднані в розділи: про приро­ду, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя тощо.

У ранньому дитинстві дитину знайомлять з конкретни­ми предметами і явищами найближчого оточення. Оволо­діння різними видами предметних дій і мовою забезпечує формування елементарного кола уявлень: про якості і властивості предметів побуту, іграшки, певні об'єкти при­роди, про призначення окремих предметів і способи корис­тування ними.

У дошкільний період дитина оволодіває основними уміннями і навичками різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування, малювання, ліплення, конструювання. Розширення знань про предмети і явища відбувається завдяки опануванню і розвитку нових видів діяльності, поглибленню змісту тих, які сформувались у ранньому віці. Педагоги, батьки допомагають дітям сфор­мувати уявлення про сім'ю, життя і працю дорослих, нор­ми і правила поведінки, стосунки між людьми, явища су­спільного життя, рідне місто чи село, рідний народ, його звичаї і традиції тощо. У старшому дошкільному віці знан­ня поєднуються з формуванням пізнавального ставлення до навколишнього світу, що вимагає розвитку певних спо­собів його освоєння. Діти оволодівають такими мислитель-ними операціями, як порівняння, узагальнення, класифі­кація; у них формується загальний метод розумової діяль­ності — здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно і послідовно вирішувати його, правильно оці­нювати результати. Розумова діяльність дітей формується у процесі навчання під керівництвом дорослого.

Усе, що оточує дитину (люди, предметний світ, приро­да, явища суспільного життя), є джерелом розумового розвитку. У своєму повсякденному житті дитина здобуває нові знання, набуває нового досвіду. Цей процес, особли­вістю якого є вплив суспільного середовища на інтелекту­альну працю, О. Усова назвала природною «дидактикою життя».

Дитина ознайомлюється з навколишнім середовищем завдяки безпосередньому, послідовному й активному сприйманню предметів і явищ. Виховання, як зауважував К. Ушинський, повинно вправляти здатність дітей до спос­тереження — цілеспрямованого збирання фактів про предмети і явища дійсності, поведінку і діяльність особис­тості з метою їх аналізу і тлумачення. Правильно організо­ване спостереження сприяє вихованню у дітей зосередже­ної уваги і поглиблює їхній інтерес до пізнання світу.

2. Спілкування з дорослими. Особливу роль у розумово­му вихованні відіграють відповіді дорослих на численні за­питання дітей, які є одним із показників їхнього розумово­го розвитку. Спочатку ці питання є простими: «Яка киця?», «Що робить зайчик?». Пізніше розвивається допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього оточення, а й віддалених: «Чому дме вітер?». Сукупність дитячих запитань учені (О. Сорокіна) класифікують на та­кі категорії:

- питання, що містять бажання дитини одержати від дорослих пораду або допомогу («Ви навчите мене малювати цей візерунок?»); адекватною реакцією на них буде кон­кретна допомога дорослих у тому, про що дитина просить;

- питання, що відображають намагання дитини викли­кати емоційне співпереживання дорослих («Добре я відпо­відав на занятті?»); у такому разі педагог, відповідаючи на питання дитини, має виявити зацікавленість нею, її успі­хами, а за необхідності — співчуття;

- пізнавальні питання, зумовлені прагненням дітей до знань («Звідки приходить зима?»); вони зобов'язують пе­дагогів, батьків до точних, правильних за змістом і з нау­кової точки зору відповідей.

В ознайомленні дітей з навколишнім світом не можна недооцінювати спілкування з дорослими поза процесом навчання. Цей спосіб розумового виховання М. Поддьяков назвав стихійним, неорганізованим навчанням.

 

3. Різні види діяльності дітей. Важливим засобом вихо­вання є організована вихователем розумова діяльність ді­тей. У ранньому віці розумове виховання відбувається у процесі організації предметної діяльності дітей. Це вима­гає створення предметного середовища, яке б спонукало дітей до пізнавальних дій.

Важливим фактором є розвиток мовлення, що відкри­ває нові можливості для формування первинних уявлень, допомагає встановлювати зв'язки між предметами, діями і словами, що їх називають, підводить дітей до елементарно­го узагальнення.

У розумовому вихованні важлива роль належить грі, в якій відображаються враження дітей про навколишню дій­сність, творчо інтерпретуються їхні уявлення про предме­ти і явища, розуміння подій. Перші ігри малюків виника­ють із предметної діяльності. їх розвиток відображає спря­мованість пізнання дитини. Із фокусуванням її уваги на людину в грі з'являється рольовий розподіл, який відобра­жає людські взаємини. Рольова взаємодія сприяє усвідом­ленню дітьми правил і норм поведінки людей, мотивів їхньої діяльності тощо. У процесі формування ігрового за­думу, розгортання сюжету гри діти удосконалюють плану­ючу функцію мислення, розвивають свої пізнавальні інте­реси. У грі діти можуть послуговуватися засвоєними знан­нями за власним задумом, переживають багато радісних емоцій, виявляють ініціативу, мають можливість бачити результати своєї діяльності.

Дбаючи про підвищення виховного ефекту творчих ігор, вихователю слід постійно збагачувати їх зміст шля­хом розширення вражень, знань дітей про навколишню дійсність. Вдумливе педагогічне керівництво повинно спи­ратися на рівень розуміння дітьми процесів і явищ, який виявляється у грі, і поступово розвивати послідовність ігро­вих дій, учити дітей плануванню.

Особливо доцільні у розумовому вихованні дітей ди­дактичні ігри, що в ранньому віці сприяють мовленнєво­му розвитку. У середньому і старшому дошкільному віці дидактичні ігри розвивають увагу, кмітливість, винахід­ливість, уточнюють, систематизують, узагальнюють знання про світ. Усі компоненти структури гри (ігрове завдання, зміст, дії, правила) спрямовані на розумовий розвиток, можливості якого розширюються внаслідок урізноманітнення й ускладнення ігор. Важливо навчити дітей розуміти гру, пояснювати її зміст, правила, способи дій, що розвиватиме їхнє мислення, мовлення, вчитиме самоконтролю.

Розумовий розвиток дитини залежить і від того, наскіль­ки вона включена у продуктивні види діяльності. Кожна продуктивна діяльність передбачає вміння дитини плану­вати, тобто спершу уявляти образ того, що створюється, а потім утілювати його у практичній діяльності. Так, конс­труювання вимагає цілісного сприйняття предмета, що конструюється, його складових частин, уміння уявляти його в різних просторових положеннях, планувати прак­тичні дії, оцінювати процес і результати своєї діяльності та ін. Ці дії у процесі роботи вдосконалюються. В організації предметних видів діяльності вихователь має постійно дба­ти про збагачення уявлень дітей про предмети, їх якості та властивості, особливості різних будівель і споруд, а також про специфіку необхідних для створення конкретної моде­лі матеріалів.

У процесі зображувальної діяльності (малювання, ліп­лення, виготовлення аплікацій) розширюються, поглиблю­ються знання про предмети і явища навколишнього світу, розвиваються сенсорні здібності. Образотворча діяльність розгортається на основі сприймання, осмислення, пережи­вання сприйнятого, виявлення свого ставлення до нього через зображення. Ця закономірність і визначає суть нав­чання дітей образотворчої діяльності. У творчому процесі дитина вчиться аналізувати предмети, порівнювати їх, ви­окремлювати їх ознаки, сприймати створене і завершене зображення, оцінювати його. їй доводиться оперувати уяв­леннями, перетворювати попередній досвід за допомогою уяви, вдосконалювати плануючу функцію мислення. Спря­мовуючи зображувальну діяльність дитини, педагог, крім передавання певних практичних навичок і умінь, має дба­ти про організацію систематичного спостереження за пред­метами і явищами, удосконалення способів їх обстеження, розвиток аналітико-синтетичних здібностей.

На розумове виховання дітей дошкільного віку впли­ває і трудова діяльність. Вона, значною мірою розгортаю­чись на сенсорній основі, вимагає від дитини елементар­них навичок планування: визначати послідовність робіт, розподіляти обов'язки між учасниками, домовлятися про спільний результат. Дитина повинна заздалегідь готувати все необхідне для роботи, вміти добирати, використовува­ти інструменти і матеріали. У процесі організації трудової діяльності дітей вихователю слід потурбуватися про взає­мозв'язок трудового і розумового виховання. Потрібно, щоб формування практичних навичок не випереджало і не відставало у часі, а відбувалося паралельно із формуван­ням знань і розумових умінь. На їх основі педагог розвиває вміння виявляти ініціативу, творчість, цілеспрямованість і наполегливість у досягненні результату.

4. Навчання. Цей вид діяльності є найдієвішим засобом розумового виховання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної ді­яльності. У процесі спеціального навчання діти вчаться аналізувати предмети, оволодівають стратегією пізна­вальної діяльності. Провідна роль навчання у розумовому вихованні обумовлена активною позицією педагога. Вихо­ватель добирає, структурує для повідомлення дітям ін­формацію, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує діяльність дітей, аналізує засвоєння ними знань, що є підставою для подальшої індивідуальної робо­ти з ними. Під час занять формуються навички навчальної діяльності дитини: слухати і чути те, що говорить педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних резуль­татів й оцінювати їх. Навчальна діяльність на заняттях є колективною, внаслідок чого дитина може порівнювати свої результати із результатами інших дітей, аналізувати власні помилки, усвідомлювати необхідність і напрями са­мовдосконалення.

Системне використання засобів розумового виховання забезпечує загальний розвиток дитини, набуття нею знань про навколишній світ, формування її пізнавальних здібностей.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти