ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Школярів у процесі навчання природознавчої складової курсу «Я і Україна»

І. В. Андрусенко

Для розроблення науково-методичного забезпечення формування при­родознавчої компетентності учнів початкових класів необхідно створити методику формувального експерименту, визначити ефективні способи вста­новлення рівнів сформованості природознавчої компетентності в учнів по­чаткових класів.

Завдання формувального експерименту - з’ясувати ефективність роз­робленої методики формування природознавчої компетентності учнів по­чаткових класів, яка охоплює:

• теоретичні засади формування природознавчої компетентності молод­ших школярів;

• структурні компоненти природознавчої компетентності, особливості природознавчої компетенцій;

• умови, за яких формування природознавчої компетентності буде ефек­тивним;

• засоби формування природознавчої компетентності: форми організації навчально-виховного процесу, методи формування природознавчої компе­тентності, систему завдань для формування природознавчої компетентності й для виявлення рівнів її сформованості;

• коригування експериментальної методики відповідно до проміжних результатів формувального експерименту;

• кількісно-якісний аналіз проміжних результатів формувального екс­перименту.

Формувальний експеримент проводився шляхом апробації вчителями- експериментаторами:

• методики формування природознавчої компетентності, розробленої у формі узагальненого алгоритму діяльності та окремих фрагментів уроків;

• розробленої системи завдань та методики їх використання.

У процесі формувального експерименту використовуються методи:

• спостереження за діяльністю вчителів та учнів у процесі формування складових природознавчої компетентності;

• анкетування вчителів;

• аналіз виконання учнями перевірних завдань.

Відповідно до завдань індивідуального плану визначенотеоретичні засади формування природознавчої компетентності молодших школярів, зокрема:

1. Розкрито сутність природознавчої компетентності.

З цією метою проаналізовано наявні підходи до визначення сутності понять «компетентність», «природознавча компетентність» (Т. М. Байбара, Н.М. Бібік, С.П. Бондар, О. І. Пометун, О. Я. Савченко, С. Трубачева, А. В. Хуторський, С.Є. Шишов та ін.).

На підставі аналізу результатів опрацьованої літератури, даних конста- тувального експерименту встановлено сутність поняття «природознавча компетентність» і запропоновано таке його визначення: «Природознавча компетентність - уміння учня застосовувати в дієво-практичній формі зна­ння про природу, здатність учня розв’язувати доступні соціально й особистісно значущі практичні та пізнавальні проблемні задачі, пов’язані з реальними об’єктами природи у сфері відносин «людина - природа».

2. Визначено складові природознавчої компетентності.

Предметна природознавча компетентність формується в межах навчаль­ного предмета і представлена в Державному стандарті початкової освіти і в Типових навчальних програмах для 1-4-х класів як складової державних вимог щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

У визначенні складових названої компетентності ми орієнтувалися на дослідження Т. М. Байбари, Н. М. Бібік, О. І. Пометун, О. Я. Савченко та ін., які зауважують, що кожна компетентність побудована на поєднанні взаємовідповідних знань, умінь, навичок, ціннісних ставлень, поведінкових компонентів - усього того, що можна реалізувати у навчально-виховному процесі. Спираючись на це, ми виокремили складові природознавчої ком­петентності як предметної:

• знання про природу, її компоненти, розкриття зв’язків і залежностей у природі;

• способи навчальної й природознавчої діяльності, які засвоюються учнями у формі розумових і практичних умінь на основі знань;

• досвід самостійної природознавчої діяльності - уміння застосову­вати набуті знання, сформовані практичні уміння і навички в конкретних життєвих ситуаціях (учень копіює зразок, виконує за зразком, самостійно розв’язує життєві ситуації за аналогією, творчо підходить до їх розв’язання);

• емоційно-ціннісне ставлення до природознавчої діяльності.

3. Зважаючи на вікові можливості учнів початкових класів, зміст пред­мета «Я і Україна», його специфіку, вимоги до навчальних досягнень учнів визначено умови, за яких процес формування природознавчої компетент­ності учнів буде ефективним, а саме:

• постійне мотивування учнів до наукового світогляду, мислення, мов­лення, спостережливості, допитливості й творчих здібностей, екологічної та санітарно-гігієнічної культури;

• урізноманітнення типології уроків (комбінований урок; урок-екскурсія; урок-подорож; урок-дослідження тощо) з урахуванням специфіки предмета;

• застосування практичних методів навчання на різних етапах уроку (спостереження, ігрові вправи, практичні дії, практичні роботи), методів взаємодіючого навчання (рольові ігри, робота в малих групах, в парах тощо) у поєднанні зі словесними методами навчання;

• використання розробленої системи завдань у процесі формування при­родознавчої компетентності;

• забезпечення змістових та мотиваційних зв’язків природознавства з навчальним матеріалом інших предметів початкової школи (читання, мате­матика, образотворче мистецтво тощо);

• готовність учителя початкових класів до формування досвіду приро­дознавчої діяльності учнів початкових класів; дотримання ним правил без­печної поведінки в природі, яких він має навчити своїх вихованців.

• співпраця вчителя з батьками, батьків з дітьми.

Природознавчі компетенції в навчально-виховному процесі відобра­жають соціальне замовлення щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкових класів і є умовою реалізації особистісно орієнтованого навчання; становлять інтегральні характеристики якості підготовки шко­лярів; формують досвід предметної діяльності учнів цієї вікової категорії; пов’язують теоретичні знання з їх практичним використанням; охоплюють реальні предмети, події, явища навколишнього середовища з метою ціле­спрямованого застосування способів навчально-пізнавальної й природо­знавчої діяльності в конкретних ситуаціях (навчальних і життєвих).

До основних учнівських компетенцііЙз природознавства віднесено здат­ності:

• застосовувати набуті знання, уміння, життєвий досвід у конкретних навчальних і життєвих ситуаціях;

• виявляти і встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та функціо­нальні залежності;

• співвідносити власну поведінку з поведінкою людей, з прийнятими нормами і системою загальнолюдських цінностей;

• спілкуватися, викладати власну позицію, захищати свої погляди, ви­слуховувати і брати до уваги думки інших;

• вести переговори і досягати згоди;

• аналізувати явища, події, життєві ситуації та оцінювати їхній вплив на навколишнє середовище;

• передбачати наслідки порушення правил поведінки у природі;

• приймати усвідомлені рішення щодо поведінки та вчинків, які сприя­ють збереженню навколишнього середовища;

• організовувати власну природоохоронну діяльність;

• здобувати знання про природу, культуру поведінки серед природи тощо.

Природознавча компетентність як предметна формується на змісті пред­мета «Я і Україна». В основу формування природознавчої компетентності покладено:

• результати навчання, або компетенції, зафіксовані в Державному стан­дарті, програмі з предмета «Я і Україна»;

• знання, набуті способи навчально-пізнавальної, природознавчої діяль­ності, які в процесі навчання формують ставлення учнів початкових класів до природи, до знань про природу, його складові.

Головною метою «Природознавства» визначено формування природо­знавчої компетентності учнів шляхом засвоєння системи інтегрованих знань про природу і людину, основ екологічних знань, опанування способів на­вчально-пізнавальної і природоохоронної діяльності, розвиток ціннісних орієнтацій у ставленні до природи. Вона досягається шляхом постановки й реалізації освітніх, розвивальних і виховних цілей.

Основні пріоритети з огляду на компетентнісний підхід у навчанні по­лягають у забезпеченні практичної спрямованості змісту з опорою на жит­тєвий досвід учня, добір завдань і ситуацій, які забезпечують дієвість знань, оперування ними в змінених і нових ситуаціях.

Під час дослідження були виявлено такі педагогічні умови формування природознавчої компетентності молодшого школяра;

1) актуалізація цінності курсу «Я і Україна» для всіх учасників навчаль­ного процесу;

2) обґрунтування умов навчального процесу, в яких забезпечуватиметь­ся навчальна діяльності для учнів, з опорою на емпіричний досвід учня і подальше його нарощування як дієвий засіб усвідомлення школярами піз­навальної цінності вивчення курсу «Я і Україна», в результаті якого форму­ються задатки спостережливості.

Виявляючи умови формування у молодшого школяра природознавчої компетентності ми дотримувалися системного підходу в навчанні природо­знавства, оскільки вважаємо, що створення умов - це насамперед надання можливостей розвитку учнів. Розглянемо кожну з перерахованих умов.

1. Актуалізація значущості навчання природознавства для всіх учасни­ків освітнього процесу, учнів, вчителів, батьків є системоутворювальною


цінністю. Учні досягають найвищого рівня природознавчої компетентнос­ті, який відповідає цьому віку, за умови, що попередній досвід відповідає їх цінностям. Вони здатні навчитися того, що в певний момент не можуть, якщо опиняться в умовах, які відповідають їх цінностям, а також можуть виявити предметні компетентності, стикнувшись зі значущими для них завдаїшям і вважаючи, що в стані з ними впоратися. На початковому етапі навчання, зна­чущість знання для учнів початкової школи як найменш абстрактного дає мож­ливість для вияву творчої, пошукової активності, характерної для цього віку.

2. Умова наслідування, котру в процесі формування природознавчої компетентності необхідно використовувати з початкового рівня навчання. У нашому дослідженні вибудовування таких зв’язків відбувалося у зворот­ному напрямі: цілі, завдання, зміст природознавства на початковому рівні відповідали запитам наступності природничих дисциплін основної школи.

3. Наступна умова - забезпеченні навчальної діяльності учнів з опорою на їхній емпіричний досвід і подальше його нарощування. Під час орга­нізації такої діяльності увага акцентується на цінності наукового методу пізнання навколишнього світу.

Слід зазначити, що процес формування природознавчої компетентнос­ті молодших школярів є динамічною системою взаємозв’язків діяльності вчителя та учня, заданих цілей, завдань і змісту навчання. Зовні система їх формування детермінована. Пояснюється це тим, що навчання в цілому пла­нується у вигляді очікуваних результатів, сформульованих як конкретні цілі.

Основними завданнями формування природознавчої компетентності ви­значено такі:

1. Формування емпіричного досвіду молодших школярів.

Нарощування емпіричного досвіду учнів зумовлено проведеним нами

обстеженням учнів, яке показало, що кожен третій учень не може навести приклади рослин, тварин, тіл з певним набором властивостей

2. Опанування основ дослідницького способу пізнання навколишнього світу:

• розвиток розумових умінь і навичок (аналіз та визначення головного; порівняння; узагальнення й систематизація, пояснення понять - конкрети­зація, докази і спростування, вміння визначати причинно-наслідкові зв’язки;

• формування спеціальних дослідницьких умінь і навичок;

• формування умінь і навичок роботи з різними джерелами інформації;

• формування комунікативних умінь і навичок;

3. Формування ціннісних орієнтацій: високий рівень навчально-пізнавальної мотивації. Слід зазначити, що формування поряд із розвитком, навчанням є процесом становлення людини як соціальної істоти під впливом різних фак­торів - екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних.

Формування в учнів природознавчої компетентності може бути успіш­ним за умови врахування структури дії. Визначається раціональна послі­довність виконання окремих операцій, з яких складається дія загалом, і послідовність вироблення вміння виконувати і застосовувати під час ви­рішення навчальних завдань. Такою раціональною послідовністю дій може стати природничий метод пізнання, що не суперечить переліченим умовам, а суттєво їх доповнює. Компетентність, котра розглядається як результат, що втілюється в оволодінні учням певним переліком способів діяльності, у взаємозв’язку з предметом впливу може успішно формуватися тільки за застосування діяльнісного й продуктивного підходів до навчання.

Формування особистості учня і просування його в розвитку відбува­ються не тоді, коли він сприймає готове знання, а в процесі його власної діяльності, спрямованої на «відкриття» ним нового знання. Вершиною у формуванні природознавчої компетентності молодшого школяра є позиція спостерігача - уміння використовувати органи чуття як перші інструменти для спостережень, проводити найпростіші вимірювання, фіксувати резуль­тати спостережень, а пізніше сприймати навчальний дослід.

За даними нашого дослідження, це вміння найуспішніше формується в аналізованому мікроперіоді, що відображається в процесі навчання курсу «Яі Україна». У поняття вміння визначати основні та другорядні характеристики спостережуваних об’єктів ми вкладаємо і певний рівень світогляду: у природі все взаємопов’язане, будь-яка зміна спостережуваного об’єкта пояснюється взаємодією. Водночас, запропонована методика - інструмент, який викорис­товується для пояснення природних явищ, що відбуваються в навколишньому світі. Навчальний зміст засвоюється учнем у вигляді навчального завдання, ко­тре належить вирішити, використовуючи загальні способи пізнання навколиш­нього світу, в основі яких лежать теоретичні способи пізнання: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація тощо.

Предметність знань оцінювалася в дослідженні за допомогою п’яти ти­пів завдань.

У першому типі учні виконували завдання на віднесення одного явища (об’єкта) до групи, на класифікацію явищ за одним (кількома) запропонованим варіантом, на планування рішення, а також на конструювання об’єктів і явищ.

У другому типі завдань учні за змістовними ознаками зіставляли й по- думки змінювали задані об’єкти та явища.

У третьому типі завдань учні виконували знаковий (графічний) опис реальності (у тому числі символізували умови й планували рішення, ви­користовуючи знакові засоби), подумки реконструювали об’єкти та явища за заданими знаковими структурами, співвідносили предметний і знаковий плани.

У четвертому типі завдань учні співвідносили зміни властивостей об’єкта із заданим перетворенням знакових структур.

У п’ятому типі завдань учні вибудовували план дослідження об’єкта відповідно до заданих перетворень об’єкта.


Учень, знання якого системні, здатний до реконструкції знань, до виве­дення нового знання в будь-яких формах його відображення, і насамперед у ситуації суперечності між заданим модельним планом і новими умовами, в які поставлено досліджуваний об’єкт.

Формування природознавчої компетентності слід починати з першого класу з метою забезпечення ефективності формування загальнокультурної складової особистості.

Формування природознавчої компетентності молодшого школяра — динамічний процес. Запропонована методика експериментального дослі­дження формування природознавчої компетентності на початковому етапі навчання передбачає послідовний перехід від позиції спостерігача до актив­ного дослідника. Перехід характеризується етапністю формування окремих компетенцій і відповідністю методології наукового пізнання.

Можна узагальнити, що природознавча компетентність розглядається як невід’ємна характеристика особистості. Предметом впливу є об’єкти природи, а набір способів діяльності - система методів дослідження, що постають як окремо взяті компетенції. Одним із результатів природничої освіти в межах компетентнісного підходу можна вважати формування спо­стережливості як проміжний етап формування природознавчої компетент­ності. Під позицією спостерігача будемо розуміти певний результат фор­мування природничої компетентності молодшого школяра, що полягає у таких компетентностях: мотивації до навчально-пізнавальної діяльності, володінні навчальними діями з вивчення навколишнього світу, загальними способами навчальної діяльності.

В основу експериментальної методики педагогічного дослідження уві­йшли такі компоненти: визначення мети, принципи добору змісту; проце­суальна структура освітнього процесу; побудова оцінного етапу. Згідно з виокремленими компонентами зміст представляється учням у вигляді на­вчальних завдань, які вирішуються з використанням частково-пошукового та дослідницького методів навчання, що реалізуються в індивідуальній та груповій формах. Процес оцінювання відбувається через систему навчаль­но-пізнавальних дій, а головним показником рівня сформованості природо­знавчої компетентності є продуктивна діяльність.


Бібік Надія Михайлівна,доктор педагогічних наук, профессор, академік НАПН України, головний науковий співробітник лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки.

Вашуленко Микола Самійлович,доктор педагогічних наук, профессор, академік НАПН України, головний науковий співробітник лабораторії по­чаткової освіти Інституту педагогіки.

Маргиненко Валентина Олександрівна,вчений секретар Інституту пе­дагогіки, старший науковий співробітник лабораторії початкової освіти Ін­ституту педагогіки НАПН України, кандидат педагогічних наук;

Коваль Ніна Степвнівна,кандидат педагогічних наук, доцент, старший науковий співробітник лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України.

Прищепа Ольга Юхилівна,кандидат педагогічних наук, доцент, старший науковий співробітник Інституту педагогіки НАПН України

Пономарьова Катерина,кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України

Онопрієнко Оксана Володимирівна,кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, завідувач лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України.

Вашуленко Оксана Вікторівна,науковий співробітник лабораторії по­чаткової освіти Інституту педагогіки НАПН України.

Листопад Наталія Петрівна,науковий співробітник Інституту педагогіки НАПН України.

Байбара Тетяна Миколаївна,завідувачка лабораторією початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України, кандидат педагогічних наук.

Андрусенко Ірина Володимировна,науковий співробітник лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України.


НАУКОВЕ ВИДАННЯ

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти