Використання на практиці методів психологічного дослідження є важливим етапом професійного становлення вчителя. Одними з найпоширеніших методів психології, які використовуються в школі, є спостереження, анкетування та тестування.

Анкетування – це різновид опитування, який передбачає збір інформації про об’єкт, що вивчається в ході опосередкованого соціально психологічного спілкування дослідника і досліджуваного шляхом реєстрації відповідей на запитання в залежності від мети і цілей дослідження.

В.Д. Журавльов зазначає, що анкета не є просто сумою запитань, а має певну структуру. Визначити кількість питань для конкретної анкети можна, якщо грунтуватися на меті дослідження, передбачувати результати анкетування і їх практичне використання [38].

Вимоги до анкети:

- чітка постановка задач

- адекватність питань завданням дослідження

- доступність формулювань запитань розумінню респондентів,

- точність фіксації відповідей;

- стандартизація умов проведення анкетування;

- стимуляція інтересу досліджуваних до результатів опитування.

Переваги анкетування:

1) масовість дослідження;

2) швидкість отримання великої кількості емпіричного матеріалу;

3) можливість застосування статистичних методів його обробки;

Недоліки:

1) складність якісного аналізу і суб’єктивність;

2) при аналізі будь-якого виду анкет отримується інформація, яку треба підтверджувати і поглиблювати іншими методами дослідження

О. С. Гребешок зазначає, що існує три типи анкет, що використовуються в психологічних дослідженнях:

- Анкети з прямими запитаннями, спрямовані на виявлення усвідомлюваних якостей досліджуваних.

- Анкети селективного типу: досліджувані мають змогу обирати відповідь з запропонованих варіантів (наприклад, при вивченні ставлення до різних предметів)

- Анкети - шкали: досліджуваний при відповіді на твердження повинен дати оцінку в бальному вираженні (напр., 1 – згоден, 2 – частково згоден, 3 – не знаю, 4 – частково не згоден, 5 – повністю не згоден) [24, с. 161].

Найчастіше визначають наступні етапи підготовки анкети:

1. Аналіз теми анкетування, вирізнення в ній окремих проблем.

2. Розробка пробної анкети з переважанням відкритих запитань.

3. Пілотажне анкетування. Аналіз його результатів.

4. Уточнення формулювань інструкцій й змісту запитань.

5. Анкетування.

6. Узагальнення та інтерпретація результатів. Підготовка звіту [22, c.108].

Оскільки в запропонованих завданнях першого дня психологічного тижня практики студенти повинні дослідити учбову мотивацію учнів класу, то виникає необхідність актуалізувати знання з цієї теми.

В перший день 2 тижня навчальної психолого-педагогічної практики студентам рекомендовано ознайомлення з методом анкетування. З цією метою практикантам пропонується скористатися розробленими анкетами, що спрямовані на вивчення мотивації учбової діяльності школярів.

Потрібно зазначити, що в залежності від специфіки факультету розподіл студентів за класами відбувається по-різному. Так, наприклад, студенти факультету мистецтв переважно розподіляються по класам молодшої школи.

Враховуючи подібні обставини для виконання даного завдання практикантам пропонується 2 види анкет, які спрямовані на вивчення мотивації учнів різного віку. Зокрема, для учнів 1 – 5 класів можна використати «Анкету для оцінювання рівня шкільної мотивації та адаптації Н.Лусканової», а для учнів середньої та старшої школи – анкету «Мотиви учбової діяльності учнів» (Б. Пашнєв) []

Зупинимося на характеристиці мотивації учбової діяльності. Існує декілька поглядів на розуміння сутності мотиву, розглянемо 2 основних:

1. Мотив є предметом потреби (Леонтьєв, С.П. Манукян)

2. Мотив є спонукаючою силою (Хекхаузен, Ковальов)

В ідеалі мотив дає відповідь на питання: чому? Для чого? Чому саме так? В чому смисл?

Характеристики мотиву:

· Динамічні (сила, інтенсивність мотиваційного збудження, стійкість)

· Змістовні характеристики (повнота усвідомлення структури мотиву, впевненість у правильності вибору прийнятого рішення, спрямованість мотиву).

Учбова мотивація – це вид мотивації, включений в навчальну діяльність (І.А. Зимня) [44].

Учбова мотивація за А. К. Марковою визначається наступними специфічними факторами:

· характером самої учбової діяльності школярів, зрілістю її структури, сформованістю її компонентів (навчальної задачі, навчальних дій, дій самоконтролю і самооцінки), взаємодією в ході навчання з іншою людиною;

· сенсом учіння для кожного школяра (визначеним ідеалами, ціннісними орієнтаціями учня);

· характером мотивів навчання;

· зрілістю цілей;

· особливостями емоцій, які супроводжують процес навчання [Маркова].

Єдиної загальноприйнятої класифікації учбових мотивів не існує. Л.І.Божович вирізняє 2 групи мотивів:

1. Мотиви, пов’язані зі змістом учбової діяльності;

2. Мотиви, пов’язані з широкими стосунками дитини з оточуючим соціальним середовищем.

А. К. Маркова, опираючись на класифікацію Л. І. Божович, розглядає учбову діяльність як полімотивовану, і вирізняє наступні групи мотивів:

1 група:

· широкі пізнавальні мотиви, спрямовані на оволодіння новими знаннями;

· учбово-пізнавальні мотиви, орієнтовані на засвоєння способів отримання знань

· мотиви самоосвіти, спрямовані на самостійне вдосконалення способів отримання знань.

2 група:

широкі соціальні мотиви, орієнтовані на отримання знань заради можливості бути корисним суспільству;

Вузькі соціальні мотиви, спрямовані на отримання знань заради прагнення отримати схвалення, зайняти певне місце в стосунках з оточуючими;

Соціальні мотиви, орієнтовані на соціальне співробітництво [66].

В.С. Ільїн виокремлює 3 типи учбових мотивів:

· мотив обов’язку, розуміння необхідності навчання;

· мотив безпосереднього інтересу до знань,

· мотив примусу [47а].

А. К. Маркова, Т. А. Матіс, А. Б. Орлов вирізняють п'ять рівнів учбової мотивації:

- перший рівень: учні найбільш успішно справляються з учбовою діяльністю, наявне домінування пізнавального мотиву, прагнення сумлінно і відповідально виконувати вказівки вчителя, характерні переживання при отриманні незадовільної оцінки;

- другий рівень: нормативна шкільна мотивація, учні успішно виконують всі вимоги;

- третій рівень: учням властиве позитивне ставлення до школи, але це стосується позанавчальної діяльності: спілкування з друзями, вчителями;

- четвертий рівень: учням характерні труднощі в учбовій діяльності, що призводять до захоплення сторонніми заняттями на уроках, а також небажанню відвідувати школу;

- п'ятий рівень: учням властиві серйозні труднощі в учбовій діяльності, а також у стосунках з однокласниками та вчителями, що сприяє появі агресії, ворожості, неврозів тощо [66, с. 68-75].

Використання методу тестування в межах навчально-виховного процесу

Крім анкетування, в перший день психологічного тижня практики студенти ознайомлюються й з методом тестування.

Тест – короткотривалий метод психологічного дослідження, який ґрунтується на однаковому для всіх досліджуваних завданні, за результатами якого визначається наявність чи рівень розвитку тих чи інших якостей особистості. Тести є завжди стандартизованими, а також пред’являють усім респондентам однакові можливості для вияву досліджуваних якостей.

А. П. Двинін, І. А. Романченко пропонують наступні переваги та обмеження методу тестування.

Переваги:

- стандартність умов та результатів;

- оперативність та економічність застосування;

- кількісний характер оцінки;

- надійність;

- справедливість;

- можливість комп'ютерної діагностики і в зв'язку з цим масовість досліджень.

Обмеження методу:

- небезпека автоматичних помилок, котрі обумовлені неправильним розумінням інструкції або стресовим станом;

- неможливість врахувати індивідуальні особливості досліджуваних;

- відсутність довірливих стосунків;

- небезпека профанації через використання тестів неспеціалістами [30, c.15-16].

За допомогою методу тестування студентам-практикантам рекомендовано вивчити таку важливу якість особистості як самооцінку школярів.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей. Вона формується в процесі пізнання людиною себе і є динамічною, оскільки може змінюватись протягом життя. Самооцінка має комплексний характер, поширюється на різні аспекти особистості.

Самооцінки розвиненого індивіда утворюють складну систему, яка включає в себе як загальну самооцінку (вона відображає рівень самоповаги, прийняття чи неприйняття себе), так і часткові, що характеризують ставлення до окремих сторін своєї особистості, вчинків.

О. В. Скрипченко зазначає, що самооцінка може мати різний рівень усвідомлення, її можна охарактеризувати за наступними параметрами:

1) за рівнем – висока, середня та низька самооцінка;

2) за співвіднесенням з реальними успіхами – адекватна та неадекватна (завищена та занижена);

3) за особливостями будови – конфліктна та безконфліктна [106].

Завищена самооцінка — це переоцінка особистістю себе, характеризується надмірною впевненістю у собі, надмірністю, егоцентризмом тощо.

Занижена самооцінка характеризується невпевненістю в собі, у своїх можливостях, байдужості, підвищеному рівні тривожності, відмові від ініціативи, що призводить до недооцінки особистістю самої себе та до формування комплексу неповноцінності.

Нормальна, або адекватна самооцінка, вказує на реалістичність усвідомлення людиною себе, своїх можливостей та здібностей.

Існують особливості поведінки особистостей в залежності від рівня самооцінки. Цей факт враховує Є. В. Дядюкіна описуючи поведінку учнів (див. Табл.1.4) [36а]:

Таблиця 1.4

Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 Следующая