До основних одиниць мови належать:фонема, морфема, лексема, синтаксема. До не основних:словосполучення,морфонема, фразема. Фонема – мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць-морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них і для розпізнання і розрізнення слів. Зазвичай виділяють:

• конститутивну функцію: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

• ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

• дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).

Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.

Варіанти фонем є трьох типів:

Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції.

Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.

Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].

Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема і звук — це різні величини.

Морфема- мінімальна двостороння одиниця мови, в якій за певною фонетичною формою закріплений певний зміст і яка не поділяється на простіші одиниці того самого роду. Вона виражає певне лексичнен або граматичне занчення і регулярно відтворюється із своїм значенням у мовленні. Наприклад, у слові літній виділяються три морфеми: літ-н-ій (корінь, суфікс і закінчення), які відтворюються в споріднених словах (літо-о, літ-н-ій, по-літ).

Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси)

Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.

Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).

Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків.

Слово-основна одиниця лексики яка сприймається як звук або сукупність звуків, що має певне значення і вживається у мовленні як самостійне ціле.

Синтаксема - це мінімальна (неподільна на синтаксичні одиниці нижчого рангу) синтаксична одиниця, компонент синтаксичної структури речення. Синтаксема виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій. На відміну від членів речення, що визначаються на основі синтаксичних зв’язків (а отже, стосуються формально-синтаксичної структури речення), синтаксема виділяється на рівні семантико-синтаксичних відношень і позначає певні явища дійсності.

Фразема-це непредикативна двовершинна фразеологічна одиниця, що складається як мінімум з двох самостійних слів і яка в семантичному плані може мати односторонню(фразеологічні єдності), або двосторонню(фраз. Зрощення або ідіоми)смислову залежність.

Морфонема-це фонема яка чергується в морфах однієї морфеми. Термін морфонема запропонукав польський мовознавець Г. Улашин і визначив її як фонему в семасіолого-морфологічній ф-ції(е/і, веселий-весілля).

Словосполучення — група виразів, утворена за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, використовувана як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним. За зовн.-синтаксичними стосунками С. поділяються на сурядні (безсполучникові та сполучникові єднального, розділового й зіставнопротиставного характеру), і на підрядні С. У підрядних С. одне слово завжди головне, інші — залежні, означувані (напр., висока хата, хати села, писати листа). За головним словом С. поділяються на безприйменникові (ріг хати) й прийменникові.

За внутр.-синтаксичними стосунками С. поділяються на атрибутивні (рік жінки, третій рік), предикативні (учень читає) з предикативно-атрибутивними (хата гарна, — що від атрибутивних різняться словоладом — з прикметником нормально у постпозиції), апозиційні (місто Київ), об'єктні (читати книжку) й обставинні: просторові (дім над кручею), часові (нечуваний досі) та причинові (паленіти від сорому). За числом членів С. поділяються на прості (двочленні, напр., день і ніч) й складні (три- й багаточленні, напр., висока, почорніла від старости кам'яниця на розі вулиці).

Мовні рівні

Рівні мови-деякі ділянки мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких зарактеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи. Розрізняють основні і проміжні рівні. До основних рівнів належать:фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний, синтаксичний. Кожен із рівнів мє свою основну одницю: фонологічний-фонему, морфологічний-морфему, лексико-семантичний-лексему, синтаксичний-синтаксему. За роллю в структурі мови, виділяють нищі та вищі рівні. Так, фонологічний рівень належить до нижчого, оскільки фонема – одностороння одиниця(нема плану змісту), яка використовується для побудови одиниць вищого рівня-морфем і лексем. Нищий рівень синтаксичний, бо він обслуговує комінукативні потреби і підпорядковує собі одиниці всіх інших рівнів.

Мовні рівні не існують ізольлвано. Вони взаємоповязні: саме на стику рівнів виникають проміжні рівні, їх одиниці мають подвійний характер:вони утворюються в одному рівні, а функціонують як одиниці іншого рівня. До проміжних рівнів належать морфонологічний, словотвірний, фразеологічний. Морфонологічний рівень виникає на стику фонем і морфем. Предметом морфонології, вважає її основоположний вважає її основоположник М. Трубецькой, є дослідження морфонологічного використання фонологічних засобів мови. Морфонологія вивчає чергування голосних та приголосних, наголос, і сполучення фонем у складі морфеми і слова(рука-ручка), (села-села). Словотвірний рівень є проміжним між морфологічним і лексико-семантичним. Предметом словотвору є творення слів на основі морфем, твірних основ, словотвірних моделей. Фразеологічний рівень як проміжний виникає на стику лексико-семантичного і синтаксичного. Предметом фразеології є вивчення утворення номінативних одиниць на основі поєднання двох чи деількох слів(бити байдики, Чорне море).

Ієрархія мовних рівнів.

Теорію ієрархії рівнів сформулював у 1962 році француський мовознавець Е. Бенвеніст. Суть цієї теорії полягає в тому, що мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня. Морфема планом вираження спирається на фонему, тобто складається з фонем, але свого змісту набуває лише в складі слова. Н-д:закінчення а має значення «наз. відмінок, однина, ж.р », тільки в складі слова(рук-а, рік-а, сестр-а). Фонему також можна визначити, лише як складову частину одиниці вищого рівня-морфеми. Формою мовної одиниці є її здатність розкладатися на складові елементи нижчого рівня, а значенням – здатність бути складовою частиною одиниці вищого рівня. Таке розуміння мовної структури, на думку В. Кодухова, допускає тільки один напрям аналізу – від нищого рівня до вищого, від форми до змісту.

Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая