ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Кручок Инна Викторовна, 1ЕСМ-05

Красота спасет мир

Красками рисует каждый жизнь свою,

Разными цветами насыщает жизнь,

А потом с годами на картину ту

Смотрят удивленно, как не их то кисть.

Отпечатком станет жизненный шедевр,

Томною дорогою в историю войдет,

А дальнейшая тропа критических мер

Станет объектом суждений, как лот.

Прекрасное силу имело всегда:

Абстрактную душу к себе притягало,

Сияла, летела к свету душа,

Естественно муры веков разбивала.

Таинственный дух волшебной красы

Мир не спасает, а бережёт.

И как бы не вились линии тропы

Разнообразно к гармонии ведет.

 

Осадчук Сергей, 21С-05

Красота спасет мир

К - ак будто луч света случайно

Р - разрушил обыденность дней,

А - патия жизни печальной

С - менилась потоком идей.

О - ткрылись духовные грани,

Т - ечение радостных нот.

А - рбитром в неведомом стане

С - покойствие миру несет.

П - риветливость жестов и взглядов,

А - ктивность, сердечность любви,

С - тихииность душевных парадов,

Е - динство с весельем в крови.

Т - епло, новизна отношений,

М - озаичная чуть мечта...

И - всё это в жизненном плене

Р - ождает одна красота!

 

 

Алексеева И.С., 1АМЗ-05

Красота спасет мир!

Обычный вечер, я брела

Сквозь умирающего парка,

И времени река несла

Мой мир из серого асфальта.

Мой мир пригрел в себе змею,

Ее смертельный яд опасен,

И я одна лишь не пойму

В чем кроется спасенье наше.

Уже темнело на дворе,

Холодный ветер дул жестоко,

Старик сидевший на земле -

Протягивал всем руку скромно.

Я пожалела старика

Достала мелочь из кармана

Сказала: «сколько в мире зла,

И вечность миром деньги правят».

Старик ответил: «Ты постой,

Послушай дедушку седого,

когда-то я был молодой

и тоже думал: «все с ценою».

Но вечность - лишь короткий миг,

Что промелькнет вдруг над землею,

Ведь смерть не может править здесь,

Не овладеет зло душою.

Душой - наполненной любви

Душой, что дышит красотою,

И будет счастлива душа,

Душа живущая мечтою.

И поверь в мои слова,

Любовь тебя согреет в стужу,

Лишь красота спасет

Твой мир, упавший в лужу...»

Сосенко Інни, 2ЕМ-05

Краса врятує світ?

Що трапилось, моя мила? Чому по твоїх щоках течуть сльози? Розкажи мені усе і, можливо, я зможу тобі допомогти.

Тату, мені страшно. Я вже не радую людей як раніше. Багато століть мною захоплювались, мене вважали невід'ємною частиною їхнього життя. А тепер, щось трапилось, я це відчуваю, кожної миті, щось говорить мені про це. Раніше це був просто шепіт, а тепер це нестерпний крик, який з кожним роком, з кожним століттям стає все голоснішим. Щось змінилось у людях і разом з цим змінююсь і я. Мені здається, що якщо наступного разу погляну на відображення у воді я не впізнаю себе.

Як тільки ти привів мене сюди, ти сказав, що тут я зможу втілити у життя будь-яку, навіть неймовірну, фантазію. І я створила собі сад, який був подобою того, що існувало на Землі. Багато століть він квітнув і приносив плоди радості і любові людям до усього живого і прекрасного. Але тепер він також змінюється. Він став сірим та похмурим, як асфальт безкінечних доріг. Живі квіти вже більше не милують душу, у вазах стоять штучні, тому що вони не зможуть ніколи зав'янути. А плоди віддають металевим блиском, як машини, що приваблюють їх усе більше.

Так доню, як тільки ти прийшла до мене, я одразу помітив їх у твоїх очах. Раніше я бачив полум'я, яке палало у тебе в душі і цей вогонь міг накрити усе навкруги своєю силою любові до прекрасного. А тепер, я бачу відблиски, але не води, коли на неї падає промінь сонця, а сталі, що несе в собі лише холод.

Коли вперше побачила Землю, я всією душею захотіла врятувати цей світ. Я намагалася створити гармонію життя людей та природи, але не змогла. Якби люди бажали цього так як я, мені б вдалося. Вони самі все зруйнували, вони знищили мою мрію. Але я відчуваю, десь глибоко в душі, лишились ті, що вірять і пам'ятають про мене. Я вірю, що не все ще втрачено.

Тату, як ти вважаєш, я зможу врятувати світ?

Це була розмова Краси з її батьком Всеотцем.

 

Кондакова Ольга, 231-05

Краса врятує світ!

Я прокинувся від того, що відчув, як маленький електричний заряд пройшовся по моєму тілу. Цей сигнал вже багато років з дня на день сповіщає нам, що настав ранок. Це - сучасний будильник. Ні, ми не роботи, ми - люди, які живуть звичайним життям... Але раніше все було інакше. Ані своїм, ані будь-яким іншим розумом пояснити це неможливо. Просто інакше от і все. Звідки я знаю про це? Коли я був ще зовсім маленьким хлопчиком мій дідусь Ігнат полюбляв, як і всі дідусі, садити свого онука на дужі коліна і, наче казку, розповідати про своє життя. Так, саме казку, в яку і зараз важко повірити, але я вірив, і досі вірю.

Дідусь Ігнат народився у 2034 році. Як і всі хлопчики його віку, він ходив до школи, не слухався батьків і до ночі сидів за комп'ютером. Звичайно, кожного ранку головною батьківською задачею було підняти з ліжка сонливого Ігната і відправити на навчання...

...Як розповідав дідусь той ранок був не такий, як усі інші. Він прокинувся сам. Не відкриваючи очей Ігнат відчув, що щось не так. Але ЩО??? Навкруги стояла гнітюча тиша, або іншими словами відсутність будь-яких звуків. А може всі вимерли? -промайнуло в голові у хлопчика. Але тиша була не єдиним "сюрпризом" в цей день. Відкривши очі він побачив...або власне не побачив...Ні, все в його кімнаті було на місці: комп'ютер на столі, речі, на яких спокійно спав кіт Тимур, на стільці. Все начебто так, як і було, єдине він не міг зрозуміти...куди поділись кольори? Усе навкруги було так, наче людство в один момент потрапило в негатив. Тільки чорне і біле. "Татку, - прокричав у паніці Ігнат, - татку, що трапилось?". Зістрибнувши зі свого ліжка він швидко побіг до батьків. Але ні батьки, ні вчені, ні будь-хто інший не змогли б пояснити хлопчику, що трапилось з навколишнім світом. Просто він змінився. Кажуть, що це пов'язано із сонцем. Але і його більш не було видно серед густих сірих хмар. Людство давно готувалось до якоїсь катастрофи чи ядерної війни. Усі відчували, що щось трапиться, і ось трапилось...

...Все ж таки людський розум, наука і техніка досить швидко пристосувались до нового середовища. Ми, сучасні люди, живемо, на наш погляд, повноцінним життям. Перед смертю мій дідусь звернувся до мене з такими словами: "Хлопчику мій, я хочу, щоб ти навчився жити серед цього просто існування. Я хочу, щоб ти колись відчув на собі тепло та світле проміння сонця, щоб ранньою весною ти милувався свіжою зеленню дерев, а в період золотої осені шуркотів ногами по опалому листю. Те, що трапилось з природою важко пояснити, але понад усе шукай в житті красу, тому що краса врятує ваш світ..."

З того часу я почав шукати в житті красу. Не знайшов я її ані на роботі, ані в сумних обличчях перехожих на вулицях міста, ані в похмурих буденних днях, які швидко линули у вічність. Не було краси і в звуках. Дідусь часто розповідав, що ті звуки які залишились в цьому світі це ніщо в порівнянні з тією музикою, яка колись лунала.

Але я не здавався. Одного разу мені запропонували переїхати на нову робочу квартиру. За своє життя я досить часто змінював житло. Яким же великим було для мене подивом, що жодного разу я не помітив її, цю стару коробку з дідусевими фотографіями. З цікавістю я почав їх переглядати. Фотографії стали також чорно-білими, але їх відрізняли яскраві посмішки на обличчях людей. Мабуть, їм було чому радіти. Зараз світ змінився. Похмурість кожного дня жорстоко вбиває радість, не даючи їй навіть проникнути в серце. Я продивився усі, склав їх обережно в альбом і хотів викинути ту стару коробку, але помітив на самому дні, припавшу багаторічним пилом фотографію, мабуть, фотографію. Я дістав її, струхнув пил і враз...я не можу пояснити, що відбулось в той момент, але все навкруги стало незнайомим. Ні, власне все залишилось на своїм місцях, тільки стало таким незвичайним. Крізь відчинене вікно я почув на вулиці дитячий сміх. Я підбіг до вікна і подиву моєму не було меж. На деревах з'явилося листя, якогось дивного, але в той самий час чудового кольору. Дідусь розповідав, що листя колись було зеленого кольору. Якщо це зелений, то він дійсно такий чудовий, що ним можна милуватися вічно. Крізь листочки пробивалось проміння невідомого світила. "Сонце повернулось, -я закричав на радощах, як маленикий хлопчик, - сонце повернулось!!!"

...А зі зворотнього боку фотографії був напис: "Морський схід сонця. 2045 рік".

Краса - це те вічне, що не зникає, не зважаючи ні на які обставини. Краса врятує світ. Вона його вже врятувала!!!

 

Тележкіна Юлія, 3КС-02

Твір-роздум на тему: „Краса врятує світ”

Багато спорів чуємо щодня

Про те, що у майбутньому чекає –

Адже не можем жити навмання,

Хоч досі про мету життя не знаєм.

Є навіть ті, хто каже: все одно

Припинить світ даремне існування,

І людство само знищиться – воно

У принципі не гідне рятування.

Залишимо дискусії оті,

Теоретично будемо вважати,

Що є і сенс у нашому житті,

І світ цей можна навіть врятувати.

Але чому філософами саме на красу

Покладене це вкрай важке завдання,

Чи є у ній якась таємна суть? –

Нам відповідь шукати на питання.

Що є краса? То кисень для душі,

Полон для розуму, безцінний дар для серця,

Вона до себе кличе нас мерщій,

Без неї і життя нема, здається.

Краса є різною: одна – то сонця схід

І світлий день, заквітчаний весною,

Смарагдів зачаровуючий лід

І дівчина з поставою стрункою.

То музика, що лине через край,

То витвір геніального митця –

І скільки ще речей не називай,

Всього не долічити до кінця.

Така краса для кожного своя,

Не всім із нас дано її відчути,

Тому вона втручається в життя

Лиш тих, хто зміст її зумів збагнути.

А іноді трапляється таке:

Вона на бій підбурює народи.

Війна Троянська сталась через те,

Що надто сильною була Єлени врода.

Є й інша – кажуть, внутрішня – краса,

Яка зсередини освітлює людину,

Краса душі – тих якостей каскад,

Що світу не дають-таки загинуть.

Але про душу кажуть: благородна,

Чи добра – отже, висновок з цього:

Добро – то теж краса; і, мабуть жоден

Не спорить з вічним значенням його.

Воно утримує від вчинків руйнівних,

Воно було завжди і завжди буде

Найголовнішою красою серед всіх,

Найнеобхіднішим, що мали колись люди.

Такого можна висновку дістати:

Якщо вже розібратися, як слід –

Все, що рятує світ, красою можна звати,

Та не уся краса рятує світ.

 

Андрушкова О., 1КІ-00

„Краса врятує світ!”

„Краса врятує світ! –

сказав один філософ. –

Бо є душі політ.

І все це дуже просто.

Адже коли ви бачите красу,

Коли зливаєтеся з нею на хвилину,

Ви відчуваєте солодкую сльозу

І розумієте, що цей момент єдиний.

Згадайте, як „лягає спати” сонце,

Як швидко гасне зарево надій

І як зненацька стукає в віконце

Вчорашній сон – початок всіх подій.

Згадайте, як раптово виникає

На небі сімка різних кольорів,

Як ще раптовіше вона зникає –

Цей витвір невідомих малярів.

Я абсолютно впевнений у тому,

Що кожний з вас спостерігав ці чудеса,

Тому не ставлю крапку, тільки – кому,

Адже усі ми прагнем в небеса.

Усі ми хочемо кудись злетіти;

Побачити, відчути, зрозуміти;

Дізнатись, пригадати чи забути;

Упасти вниз та знов стрибнути.

І кожен з нас дивується тоді,

Коли не знайде відповідь собі:

„Чому дивлюся на це і посміхаюсь?

Чому мені здається, що втручаюсь?

І, як недивно, сил я набираюсь?”

Гадаєте, ми відчуваємо душі політ?

Та це ж краса рятує світ!”

 

Ось так філософ той сказав давно.

Звичайно, і йому було не все одно,

Бо мріяв все життя про те, що й я:

Щоб вічно існувала ця земля.

І вірив він лише у ту красу,

Що здатна засолоджувать сльозу.

 

Барбалат Катя, ЕПА-03

 

«Цель мироздания есть беспредельный рост гармонии,

То есть красоты. Мироздание развивается красотою.

Красота есть та цель, к которой стремится

Развивающаяся Жизнь. Стремление всего живущего

К совершенствованию есть в сущности стремление к красоте.»

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти