ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Краснопольський М. В., ЕК-99

Загрузка...

Краса врятує світ?!

Один філософ сам себе спитав:

Врятує світ краса, чи ні?

І відповідь він прошукав

Життя свого останні дні.

І марні пошуки були б,

Якби філософ не зайшов,

Гуляючи по парку вглиб,

І дивний плід там не знайшов.

У білосніжних пелюстках,

Сховавшись від чужих очей,

На жовто – золотих гілках,

Як диво, виріс плід оцей.

На сонці сяяв він вогнем

І барвами веселки грав.

Над ним затійливим вінцем

Сплілося листя, як удав,

Як мудрий змій, що спокусив

Адама з Євою в раю.

А плід, як яблуко, висів,

Розкривши всю красу свою.

Немов би кажучи: «зірви,

Скуштуй мене, смакуй мене,

Лиш тільки руку простягни –

Красою зваблю я тебе».

Не стримався філософ наш,

Перед красою не встояв,

Забувши обережність враз,

Красу на розум проміняв

«Якби я міг – поему б склав,

Але на жаль я не Гомер».

Сказавши так, він плід зірвав,

А потім з’їв його і … вмер.

У казці цій усе брехня,

Але і правда в ній є:

Можливо світ спасе краса,

Але можливо і уб’є?!

 

Ляшенко Ю.Л., 2ПЗ-04

Твір на тему: „Краса врятує світ ?...”

 

Світ врятує краса, та яка?

Світ, що в зла і жадоби в полоні?

На занепад якого стрімкий

Люди дивляться склавши долоні..

А чи, може, той світ, де ось так

Існувать почина набридати

„Існувати” і тільки так,

Бо не можна життям це назвати.

Де брехня та насильство панують

Людські роз’їдаючи душі

Світ де діти батьків не шанують.

Де вбивають на морі й на суші.

І якщо розібратись де правда,

Що красиве для нас? Що чарівне?

То краса, хоч чого вона варта,

Дуже мало кому і потрібна.

А чому? Може підлітку-хаму,

Що нічого не хоче знати,

І найвищу святиню – Маму,

Опускає до рівня мата...

Що не здатен, як слід, говорити,

А навчатись його й не проси,

Зате пити він вміє й курити

Та хіба ж йому до краси?

А може жебрак, що під храмом

Людей молить подати „на хліб”.

Бо його матеріальний достаток

Лиш збагатив державних мужів.

Люди стали рабами пороків:

Жаги грошей, і влади, і звань.

І на кон у „життєвий покер”

Душу ставлять свою без вагань.

Тому перш, розібратися слід,

Ніж слова ці високі казати. –

А чи вартий цей „гарний” світ

Того, щоб його рятувати !?!...

 

Маліновська Ю., 1ЕСМ-04

Фантастична оповідь на тему: „Краса врятує світ.”

Коли сонце зайшло за обрій, і на небі з’явилися перші зорі, що погрузили в тумані, він зробив привал біля маленького горба, що утворився на довгі роки з космічного бруду. Він розвів багаття, яке замість того, щоб добре горіти ледве жевріло. Його зморщені висохлі руки потягнулось до вогню. В повітрі пахло димом і було важко дихати. Здавалося, що туман поглинув все що оточує. Навкруги не було ні дерев, ні кущів, лише червона потріскана земля далеко потяглася за виднокіл. Так ця планета була Марс. Ось уже три місяці Рей „існує” тут. Мимоволі йому згадався той день, коли він змучений війною на Землі, в подертому костюмі з бойовим пораненням потрапив на своєму зорельоті на Марс.

Богото хто гадав, що життя на Марсі майже не можливе і він в цьому переконався. В його житті було все: голодні дні, холод і спека, безсонні ночі, біль, але на таке він не розраховував. Одразу від першого вдихнутого повітря йому потемніло в очах, закрутилась голова, він втратив свідомість.

В повітрі на Марсі не було ні краплини кисню (який так необхідний для дихання людській расі), лише суміш різних газів. Коли Рей прокинувся, в його голові майнула ідея повернутись назад на Землю. Його охопив страх...

Що сталося з Марсом? Колись росли тут зелені ліси, буяло життя, але як і на землі – прогрес, цивілізація, жадоба до збагачення знищило все. Залишилась лише чорно-руда родюча земля, на якій нічого не росте, навіть бур’ян. такою стала і Земля за столітню війну, що почалась, ніхто не згадає з чого. Основним заняттям землян стала війна. Вона заполонила їх свідомість.

На Землі вже не було зелені, тварин, озера, річки – все висохло. Ніхто не пам’ятав як виглядає „жива” вода.

Населення значно зменшилось, залишились лише витривалі. На Землю нападали нові цивілізації. Люди на планеті жили за рахунок штучної їжі в якої не було ні смаку, ні запаху. Все перебувало в постійному хаосі, всі забули про почуття. Залишилось лише очікувати кінця світу. Рей самотніми вечорами з болем згадував той час, коли жив на мирній Землі, мав господарство, вирощував на грядках овочі, займався садівництвом.

Все згинуло...

Він поставив перед собою за мету зупинити війну. Але як? Це питання мучило його. Він лежав біля вогню і перебирав насіння, своє щасливе насіння, яке колись зібрав з перших посаджених ним дерев. Рей завжди носив його у себе в нагрудній кишені. Це насіння символізувало його відданість природі і було певним талісманом для нього. Через декілька тижнів Рей вирішив: „Повертаюсь на Землю!”

Він не міг триматися осторонь, хоч і був знесилений, але в його голові визріла ідею повернути, свою рідну планету до життя. Адже на Землі він народився, тут поховані його батьки, хоче він і не знайде їх могил, але память про них завжди з ним. Він вилетів на світанку, дорога була не легка, зореліт хоч і старенький, але шлях зумів здолати.

На Землю Рей прилетів, коли було темно. Його переповнювали почуття людини, яка забагато часу провела далеко від рідної землі. Вийшовши з зорельоту одразу набрав повні груди повітря, яке на відміну від марсіанського, ще було придатне для дихання. Десь недалеко лунали вибухи і видно було спалахи. Рей причаївся за пагорбом. Несподівано для нього щось легко вдарило його по лобі. Це було щось знайоме, але в водночас позабуте. Він певно знав, що таке відчував вже колись. Струмок вологи збіг по носі і намочив губи. Ще одна крапля впала на око. Дощ...

Він простягнув долоні, дочекався поли вони наповнились водою, відпив, а потім вмив своє зашкарубле, темне, сухе запорошене обличчя.

Дощ не вщухав. Прохолодний і водночас теплий, свіжий, повільний, „живий” дощ. Дощ пахнув свіжим повітрям, зародками життя. Рей був спантеличений, адже доля надала йому шанс, такої фортуни він не очікував. Останній раз він бачив дощ дуже давно. Він не гаючи часу змученими руками розгріб теплу суху тверду землю і сипнув туди насіння. Він ні на що не сподівався, насіння було старе, проте надія жевріла. На мить стихли постріли, всі затамували подих, коли відчули дощ.

Заспокоївши себе, нічною тишею, Рей розстелив в зорельоті стару ковдру і ліг відпочивати.

Сонячні промені, що заливали через шибки корабля розбудили його. Він вийшов і не повірив своїм очам, перед ним зеленіла ціла галявина. Сонце відбивалось на блискучому зеленому листі. Цей ранок був для нього дійсно добрим.

Хоча залишилось ще багато проблем, але Рей радів як дитина, в нього знову засяяли очі.

Але за ніч розвідка знайшла зореліт. Коли солдати наблизились до корабля, вони були вражені. Багато хто з них в житті, ще жодного разу не бачив рослин.

Війну було припинено. Саджанці розсаджено, які вже за кілька років стали могутніми деревами. Земля почалась відроджуватися. Але Рей цього вже не зміг побачити. Віра в життя і краса, що оточує нас врятувала світ від загибелі. Дала поштовх жити далі.

 

Палагнюк В., 1ІТП-00

Краса врятує світ

Краса врятує світ… Цей вислів, який так давно прозвучав із вуст знаменитого Достоєвського, може бути справедливим, а може й не бути. Це залежить від того, яку красу він мав на увазі. Кожна людина має свою думку, свій погляд, які є унікальними і неповторними. Це також стосується й краси. Кожен має про неї своє не повторне уявлення. Хтось розуміє під словом краса природу, хтось дівочу вроду, хтось красиві ювелірні речі, а хтось її оточує, відчуває тепло, енергію, яку вона випромінює. Але попри це в кожній людині є її егоїстична частина, яка не хоче цю красу ділити ні з ким і починаються між людьми сварки, сутички, навіть в деяких випадках це призводить до війни. Адже дехто гроші також вважає красою, тому що для того, щоб мати змогу володіти красивими речам потрібно мати чималий капітал. Цей факт негативно впливав на людину, робить її злою та заздрісною, тому така краса аж ніяк не може врятувати світ. :е може врятувати світ і дівоча врода. Ще з давніх часів чоловіки воювали між собою через красивих жінок. Навіть у грецькій міфології розповідається, як із-за красивої жінки розпочалася війна, яка тривала довгі роки і в якій загинули тисячі людей. Лиш одна краса не може визвати негативних наслідків, це та краса, яка робить людину здатною оберігати красу природи, яка здатна побороти свою егоїстичну частину, свої заздрощі, краса, яка викликає співчуття до людського горя, така краса здатна врятувати світ – це краса людської душі, неповторна краса. Якщо кожна людина буде мати красиву душу, то вона не зможе комусь чинити зло, не зможе нищити природу, вона буде любити та оберігати рідний край, буде нести людям тільки добро. В такому випадку краса зможе врятувати світ. Якщо Достоєвський мав саме таку красу на увазі, коли сказав цю фразу, то вона, на мою думку є справедливою, тому що крім душевної краси ніщо не зможе врятувати наш світ від неминучого краху та самознищення

 

В.Палагнюк

Краса врятує світ

 

Краса врятує світ?

А що таке краса?

Це може сонця схід,

Чи може вранішня роса?

Це може місячні весняні ночі,

Чи глибокі, як безодня, очі.

А може це прекрасні зорі

Такі далекі й неозорі.

Можливо гори це високі,

Чи ті небесні простори широкі?

Хтось стверджує, що це природа,

А хтось – що це дівоча врода.

Хтось скаже, що краса в душі,

А хтось, що її немає взагалі.

Ніхто не знає, що таке краса…

Та хіба ж врятує світ роса?

Врятують світ прекрасні зорі?

Чи хвилі ті, що бачимо на морі?

Його врятує лиш одна краса –

Це добра, щира й лагідна душа.

 

Лученко Мирослава, ЕМ-03

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти