ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Твір-роздум на тему: «Краса врятує світ?»

Загрузка...

Краса врятує світ – що ж тут в кінці поставить? –

Це є також велике запитання:

Коли поставиш крапку ти,

То не зумієш суті написати.

Знак оклику поставить можна лиш тоді,

Як знаєш справжню ціну ти красі.

А я поставлю, певне, знак питання,

Щоб легше було виконать завдання.

Не знаю я, чи світ краса врятує і краса яка:

Душевна чи краса природи, а може дівчини чи жінки врода?

Проте це маловірогідно, бо людство ХХІ століття

Є схожим на сліпого жебрака в лахмітті,

Який красу не помічає, все більше у природи вимагає,

А потім, коли вибухне якийсь «Чорнобиль»,

То бідкається та до неба руки зводить.

Не знаю я, хто кине людству рятувальний круг.

МОЖЛИВО, буде це якийсь інопланетний друг,

Що з космосу красу Землі побачить…

«МОЖЛИВО» - ось що мій знак питання в заголовку значить.

 

«Краса врятує світ»

Життя багато ставить запитань,

І залишає їх без відповіді,

Але сказати може без вагань, -

Краса існує в світі і навіки.

Красу цю важко подолать,

І знищити її практично неможливо,

Вона створила все, -

І це – любов, що є велика і могутня сила.

Краса...

Це поняття кожен з нас розуміє по-своєму. Відповісти на нього по різному і неоднозначно. Для когось дуже важливою є зовнішня краса, для іншого – внутрішня краса, а для когось краса заклечається в тому, як і що говорити.

З дитинства мене привчали ставитись до людей з пошаною, намагатись побачити в людині найкращі її риси, бо кожна людина заслуговує бути зрозумілою. Звичайно, всі люди різні. Хтось має кращий характер, хтось – гірший, але всі ми неповторні, - по-своєму красиві.

На мою думку, краса – це бачення людиною чогось ідеального в її розумі. Від людини залежить, що вона вважає красою, а що ні. Бо в кожної людини своє бачення на все, що її оточує.

Світ, у якому ми живемо, - це складний світ. І життя влаштоване так, що поруч із білим завжди існує чорне, тому тривожно стає, коли людина, не прагнучи збагатитися духовно, не прагнучи любити, цілковито підпадає під владу різних спокус.

З давніх-давен відомо, що не все те золото, що блищить, і матеріальне ніколи не зможе замінити духовне. Ми маємо зберегти для нащадків чарівний світ природи, прилучитися до краси і передавати її у спадок наступним поколінням.

Але кожна велика мета починається з малого. Наприклад, мета врятувати світ красою, починається з бажання любити як своїх близьких, так і всіх людей. Творити добро – повинно стати сенсом людського життя. Адже людина приходить на цю землю не лише для того, щоб споживати «плоди цивілізації», а й для того, щоб залишити про себе добрі спогади в інших. А для цього потрібно щось творити з чистою душею і добрим серцем.

На мою думку, краса в людині починається з чогось зовсім малого, і на перший погляд незначного. Наприклад, уміння побачити живу істоту не лише в людині, а й у пташці, у комашці, навіть у деревці й травинці. Той, хто здатен милуватися красою польової ромашки, вже ніколи не зможе вбити звіра, щоб похвалитися друзям новим покривалом на кріслі.

Отже, краса, яка має врятувати світ – це любов. Любов людини до всього, що її оточує.

Адже, від того, як ставиться людина до інших людей, а також до світу природи і тварин, залежить те, чи збереже вона все для нащадків, чи ні. Тому я написала таку поезію:

Кожен з нас має власне життя,

Разом з тим є в кожного доля,

Але ж скільки іти в небуття? –

Світ врятується тільки красою!

А вона є у серці з тобою.

Віра в те, що добро переможе,

Рятівною є сила любові, чи може…

Якщо серце повірить, в ту красу, що є вічна,

Тільки більшим за все, - є любов лиш одвічна.

У небесній блакиті, де літають птахи,

Є величніша сила, що врятує нас всіх.

Скільки всього подаровано нам?

Вічним за все є тільки одне, -

І це – та любов, що у серці живе,

Тільки вона, та краса нас спасе!

Людина народжується, щоб творити добро, щоб залишити після себе слід на землі, добрі спогади, щоб оберігати матеріальні і духовні цінності. Тобто, на мою думку, вона повинна зрозуміти, що на ній лежить велика відповідальність: і збереження культурної спадщини, і краси, і доля всієї землі.

 

Безносюк Олександр, 1ЕС-03

Краса врятує світ! Яка краса?

Я прослухав багато розповідей про красу, яка врятувала світ. Усі вони були чи то про прекрасну дівчину, чи про чудесну квітку. Але для мене поняття “краса, врятує світ ” зовсім інше. Можливо, я не задовольняю завдання, бо пишу не про мистецтво і не про любов. Я хочу розповісти про те, що є найзмістовнішим в людському житті, і щоб пояснити його, розкажу легенду...

Це історія про двох найкращих друзів, Марка і Антонія. З раннього дитинства вони були разом, ніколи не ображались один на одного, усім порівно ділились. Вони разом проходили військову службу, стали не просто друзями, а братами по крові. Після армії вони працювали на одному підприємстві - на заводі по виробництві атомного палива, найбільшому на планеті Земля. Єдине, що їх відрізняло – це сімейний стан. Марк був цілком щасливий сім’янин :мав люблячу дружину і двох синів, живими залишались і його батьки. А Антоній нещодавно втратив свою стареньку матір і до того ж зазнав розчарування у нерозділеному кохані, але він щиро надіявся, що в кінці кінців пізнає щастя у житті.

...Надворі був 3058 рік. Людство дійшло вершини технологічного розвитку; атомна енергетика стала основою економіки і соціальних послуг. Але разом з цим змінилося саме людство: воно втратило віру в любов, дружбу, майже втратило відчуття доброти, безкорисливості, честі. Тобто людство зазнавало матеріальної кризи (неможливий подальший розвиток) і моральної (неможливий подальший занепад). Людству потрібна була шокова терапія.

13червня. Прекрасний літній день. Ніщо не віщувало небезпеки. На заводі у Венеції, де працювали Марк і Антоній, був звичайний робочий день. Всі прилади були в нормі. Але о 13:13, саме під час зміни Марка і Антонія відбувся збій системи, перестали працювати роботи, енергія зникла по всій Італії і деяких частинах інших країн. На заводі розгерметизувався відсік збагачення урану, виникла загроза атомного вибуху. Ці події були широко висвітлені в засобах масової інформації, людство було всерйоз занепокоєне. Але був один шанс: відсік можна було відремонтувати, але лише вручну. Цей обов’язок випав на Марка. Він був спантеличений, він не хотів помирати від страшенної дози радіації, до того ж не був впевнений у своїх силах, але цього зовсім не показував. Його зрозумів тільки Антоній. І коли Марк ішов одягати захисний костюм, Антоній наздогнав його і вдарив у спину так, що той аж знепритомнів. Тоді Антоній сам одяг костюм і пішов у відсік. У паніці ніхто не помітив цієї заміни. По дорозі перед Антонієм промайнуло все життя, усі його мрії і сподівання. На мить він заколивався, але згадавши про друга, заспокоївся...

13 червня. 21:10. Марк опритомнів. У випуску новин він дізнався, що невідомий відремонтував відсік реактора і при цьому загинув. Тільки тепер він зрозумів, що сталося, і кого він втратив...

14 червня. Громадськість усієї планети дізнається про фантастичну самопожертву Антонія. Усі були просто вражені : після багатьох віків холодної бездушності серед них знайшлась людина, яка ціною власного життя врятувала свого друга і усю планету. Люди зрозуміли, чого їм досі не вистачало, вони знову почали любити, мріяти, вірити і просто бути щасливими...

І справді, світ врятувала дружба, справжня і міцна. Я думаю, що саме вона, надійна чоловіча дружба, є тою сферою людських відносин, де процвітають такі якості як вірність, безкорисливість, надійність, тощо. Тобто, дружба – то є краса...краса людських взаємин!

 

Безносюк Ол., 1ЕС-03

Краса врятує світ?

(Розмова з другом)

Пам’ятаєш, коли ми вперше почули вираз -«Краса врятує світ?»Було нам тоді по дев’ять років і стали ми учнями художньої школи. Наші вчителі не раз повторювали ці слова, але в їх суть ми не вдумувались, бо були ще зовсім дітьми. Нам подобалось пізнавати ази малюнку, живопису та скульптури, ознайомитись з творчістю видатних митців і самим пробувати творити красу.

Давай поміркуємо, чи праві були наші вчителі і чи зможемо ми, ставши тепер дорослими, стверджувати, що краса врятує світ.

Пам’ятаєш, як вразила нас розповідь про скіфську пектораль на уроці з історії мистецтва?

Скіфи! Одне це слово від VII століття до н.е. і аж до ІІІ століття н.е. наводило жах на племена і народи Східної Європи та Близького Сходу. Тисячу років вони постійно з кимось воювали: то з кіммерійцями, то з фракійцями, то з сарматами, також із греками, сірійцями, мідійцями, готами і навіть єгиптянами. Їх воїн мав випити кров першого убитого ним ворога. Це було його бойове хрещення, ознака того, що він став повноправним скіфом. Хто не вбив чужинця, не допускався до святкової ритуальної учти. Найгрунтовнішу характеристику дав скіфам грецький історик Геродот. Він описав їх як своєрідний «караючий меч» для тодішнього світу. І водночас віддав їм належне як мудрому, працьовитому, лицарському народові, що прийшов у Північне Причорномор’я з неозорих просторів Азії. Їх коні летіли, мов стріли, а стріли несхибно влучали в ціль.

Греки першими збагнули, що перемогти войовничих скіфів чи потіснити їх силою зброї із своїх володінь –марна справа. Знаючи про високий художній смак цього народу, який сформувався ще в далекому первісному середовищі індоіранських племен, греки вирішили «приручити» скіфів силою… мистецтва, прекрасного! І це вберегло квітучу Елладу від передчасної загибелі від скіфських мечів, кинджалів, списів, дротиків, бойових сокир.

Чудового вершника, скіфа майже неможливо було вибити з сідла. Але коли він бачив, як працює в тому чи іншому грецькому полісі каменяр, кераміст, золотар, мозаїст, - він сам зіскакував з коня і клав зброю осторонь. Його погляд стежив за кожним рухом майстра, а чудовий витвір не раз зворушував воїна до сліз.

Скіфи були нащадками древніх цивілізацій. Вони мали свою міфологію, обрядовість, поклонялись своїм богам і героям, приносили кровну жертву. Та скіфи зреклися свого язичництва, щоб прийняти чужу віру. Але, познайомившись з античним мистецтвом, зажадали зобразити своїх богів так само витончено й досконало, як греки Зевса, Аполлона, Афродіту. Оскільки греки були кочівниками, вони не прагнули втілити свої улюблені образи у скульптурах, мозаїках, в монументальному мистецтві взагалі. Їх способові життя найкраще відповідало мистецтво мініатюри – прикрашування зброї, домашнього начиння і особливо культових предметів, якими щедро обкладали покійників. Скарби із скіфських курганів вражають своєю красою, довершеністю, художньою цінністю. І найціннішою пам’яткою мистецтва того періоду стала золота скіфська пектораль, знайдена в 1971 році в одному з курганів на Дніпропетровщині.

Ти можеш мені заперечити, що сльоза на очах завойовника, його замилування твором мистецтва, і навіть його вміння творити не завжди утримує від жорстокості. Я сам знаю такі приклади: один з найбільших злочинців в історії людства – Адольф Гітлер, цінував мистецтво, сам трохи займався малярством, що не завадило йому віддавати накази про знищення мільйонів; Володимир Ілліч Ленін – вождь російського і світового пролетаріату, був цінителем музики, сам трохи музицирував і особливо полюбляв «Аппаосіонату» Бетховена ( у нацистів, до речі, були схожі смаки ), що не завадило йому заради, здавалось «високої та красивої» ідеї комунізму, приректи на муки, страждання та винищення мільйони людей. А скількох навіть спонукало до жорстокості та насильства враження від краси, бо зародилось бажання будь-якою ціною стати власником об’єкту поклоніння – будь то твір мистецтва, райський куточок землі, красиве тіло?!

Чому ж так? Невже наші вчителі були не праві? Думаю, що все ж праві. Просто вираз « краса врятує світ» потрібно розуміти не буквально, а дійти до його глибинної суті.

Як багато у світі краси! Вона живе в навколишній природі, в творах мистецтва, в людському тілі, у слові та пісні. Але ж багато і бруду, темряви, сірості. Щоб світ став світлішим, мало тільки милуватися красою. Потрібно її творити, розуміти, цінувати, любити. Але потрібно любити не тільки витвори краси, а насамперед її творця – людину, що створює рукотворну красу, і найвищого творця – автора навколишнього світу, якого одні називають матінкою - природою, а інші – Богом.

Виховання красою змінює внутрішній світ людини і спонукає її до добрих вчинків. Але процес цей довгий, робота копітка і повинна бути постійною від покоління до покоління. Зразком такої копіткої роботи по очищенню людської душі є мистецтво іконопису.

Поглянь в очі святого чи святої на іконі! Усім своїм виразом, пристрасним, вивчаючим поглядом прекрасно виписаних очей образ на іконі спонукає людину проникнутись світлим почуттям, жити благородним, чистим життям. Церква використовувала і досі використовує іконопис у виховних цілях, щоб відвернути людей від поганих вчинків, аморальної поведінки. Саме тому ікони високо цінуються і як твори мистецтва, і як своєрідний взірець моральної поведінки.

Вважаю, що саме постійне вдумливе і ненав’язливе виховання красою врятує світ від злих, жорстоких, бездумних, жадібних, бездушних і цинічних людей. Надіюсь, ти тепер розумієш, що твоє здивування з приводу вивчення культури в технічному вузі просто недоречне? Я вважаю, якби педагоги не забули про виховання красою, то інженери не допустили б страшних екологічних бід типу Чорнобиля, військові не випробовували б смертоносну зброю на безвинних людях, а політики більше думали б про людину - найкраще творіння природи.

 

Трухманов Вячеслав

Стелла.

Посвящается Свете Рихлюк, без которой этот рассказ никогда не был бы написан.

Каждый человек - это звезда.

Николос Дару Эде

Человек, христианин или безбожник, дол­жен учиться управлять самим собой, пони­мать самого себя, быть в ответе за само­го себя, тогда не будет никакого Арма­геддона. Если однажды человечество будет уничтожено, то в этом будет только его вина.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти