ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Завдання 2. Голова і її придатки

Насамперед при вивченні голови і її придатків необхідно звернути увагу на форму і тип постановки голови. Голова комах може мати саму різноманітну форму, у чому легко переконатися, переглянувши ряд комах, що відносяться до різних рядів. В одних голова округла (мухи), в інших – стиснута з боків (сарана, коники), у третіх – витягнута в головотрубку, як, наприклад, у довгоносиків. Найчастіше голова зверху добре помітна, але в деяких комах вона буває, схована під передньоспинкою (наприклад, у короїдів). Іноді на голові бувають різні вирости (у родини пластинчастовусих).

Різні в комах і типи постановки голови. Основними типами є прогнатичний і гіпогнатичний (рис. 2).

Рис. 2. Типи постановки голови у комах (по Зелекману):

1 – прогнатичний; 2 – гіпогнатичний; 3 – опістогнатичний

 

При прогнатичному типі голови ротові частини спрямовані вперед (жуки жужелиці), а при гіпогнатичному – униз (саранові, багато клопів, жуки й ін.). Крім цих типів, розрізняють опістогнатичний тип (рис. 2.3), при якому ротові частини звернені назад і сильно наближені до ніг (цикадові, медяниці, попелиці, кокциди й ін.).

Голова складається із сильно ущільненої черепної коробки (epicranium), або головної капсули, яка утворює зовнішній скелет голови. По голові проходять більш-менш помітні шви, або бороздки (suturae), які розділяють її на декілька тісно злитих між собою частин (склеритів).

На голові комахи попереду лицьову частину займає чоло (frons), що у верхній своїй частині переходить у тім'я (vertex) і далі, назад – у потилицю (occiput). До нижньої границі чола примикає більш-менш широка пластинка-наличник, або клипеус (clypeus), до якого рухливо підвішена верхня губа (labrum), що прикриває зверху ротові органи. Бічні частини голови без визначеної, різко вираженої границі підрозділені на скроні (tempora), розташовані зверху за очима, і щоки (genae), розташовані під і за очима. До щік примикають верхні щелепи. Лоб буває відділений від тімені епікраніальним швом, а від наличника – фронтокліпеальним швом, однак ці шви часто зникають. Потилиця в нижчих груп комах відділена від тімені потиличним швом, а за ним іноді розвитий і потиличний шов. У задній стінці головної капсули розташований великий потиличний отвір.

Після перегляду частин голови варто переходити до знайомства з головними органами відчуття – очима і вусиками, розташованими на голові.

Органи зору в комах представлені очима складними і простими. Складних, або фасеточних, очей в комахи завжди тільки одна пара. Вони розташовані з боків голови, але іноді бувають настільки сильно розвиті, що займають майже всю поверхню голови (бабки, бджолині трутні). Кожне фасеточне око складається з багатьох зорових одиниць – омматідіїв. Зовні кожен омматідій утворює на поверхні ока осередок – фасетку, від якої й одержали своя назва складні очі. По формі фасетки бувають округлі або найчастіше шестигранні, а число їх у складному оці може досягати багатьох сотень і навіть тисяч. Для того щоб побачити фасетки, роговицю ока необхідно розглянути під мікроскопом.

Прості очі, або вічка, є не у всіх комах. У перелітної сарани прості очі у виді маленьких опуклих утворень розташовані на чолі: одне вічко – посередині чола, а два інших – поблизу усикових западин.

На голові комахи є пара вусиків, що є в основному органами нюху і дотику. Вони розташовані на передній частині голови з боків чола між очима або перед ними, звичайно в добре виражених усикових западинах.

Вусики складаються з різного числа члеників (рис. 3). Основний, 1-й, членик називається ручкою, або скапусом (scapus); наступний членик – ніжка, або педицел (pedicellus), інша частина-джгутик (flagellum) – починається з 3-го членика. Джгутик складається з більш-менш однакових члеників.

  Рис. 3. Будова вусика (по Б.М. Шванвичу) 1 – джгутик; 2 – ніжка; 3 – скапус; 4 – вусикова впадина

 

Вусики розглядають безпосередньо на комахах і на постійних препаратах. При перегляді кожний із запропонованих препаратів вусиків порівнюють з рисунками, що приводяться в тексті, і описами, установлюють, до якого типу відноситься той або інший вусик, підраховують число члеників у них і замальовують. При визначенні типу вусиків користуються описами, що нижче приводяться, і рис. 4.

 

Рис. 4. Типи вусиків (за Богдановим-Катьковим і Іммсу):

1 – щетинкоподібний, 2 – ниткоподібний, 3 – чіткоподібний, 4 – пилкоподібний, 5 – гребенеподібний, 6 – булавоподібний, 7 – головчастий, 8 – веретеноподібний, 9 – пластинчасто-булавоподібний, 10 – колінчасто-гребінчастий, 11 – неправильний, 12 – пір’ястий, 13 – щетинконосний, 14 – колінчасто-булавоподібний

 

Надзвичайно велика різноманітність вусиків зводиться до наступних найголовніших типів.

Щетинкоподібні вусики. Членики циліндричної форми, тонкі, поступово звужуються і на верхівці загострені (таргани, коникові, цвіркуни, вовчок звичайний).

Ниткоподібні вусики. Всі членики більш-менш однакової товщини, циліндричні, лише біля основи можуть бути трохи потовщені (саранові, блішки, метелики – п'ядуни й вогнівки).

Чіткоподібні вусики. Основи члеників звужені так, що членики відділені один від іншого перетяжками (чорниші).

Пилкоподібні вусики. Членики трикутної форми з відтягнутими в одну сторону верхніми гострими кутами і нагадують зуби пилки (ковалики і златки).

Гребенеподібні, або гребінчасті вусики. Схожі на пилкоподібні, але гострі кути їхніх члеників витягнуті у великі відростки, спрямовані в одну сторону й утворюють гребінь (ковалики з роду Corymbites Latr.).

Булавоподібні вусики. Верхні членики розширені й утворюють булаву (білани, кропив’янка).

Головчасті вусики. Нагадують булавоподібні, але булава більш різко відділена від інших члеників джгутика (жуки-мертвоїди).

Веретеноподібні вусики. У середній частині вусики потовщені і звужені до вершини і основи (бражники).

Пластинчасто-булавоподібні вусики. Булаву утворюють пластинки, що складаються віялоподібно (хрущі).

Колінчасті вусики. Перший членик джгутика значно довше інших і розташований під кутом до інших члеників (джміль, бджола).

Колінчасто-булавоподібні вусики. Останні членики джгутика розширені й утворять булаву (довгоносики).

Колінчасто-гребінчасті вусики. Останні членики джгутика з подовженими відростками у вигляді гребеня (жук-олень).

Пір’ясті вусики. Членики вусика мають двосторонні вирости, що зменшуються від основи до вершини і схожі на перо птаха (шовкопряди).

Неправильні вусики. Членики вусика різні за формою і величиною, часто асиметричні (м’якотілі).

Щетинконосні вусики. Складаються з трьох члеників; на останньому членику збоку або на вершині є щетинка (аріста), яка може бути голою або перистою (кімнатна муха, шведська муха, зеленоочка).

Завдання 3. Ротові апарати

У зв'язку з різними способами прийняття їжі ротові органи в комах улаштовані неоднаково. Розрізняють кілька типів ротових апаратів: гризучий, гризуче-лижучий, колючо-сисний і ін. Ротові апарати, незважаючи на зовнішні розходження, мають подібність у будові і розташуванні окремих частин. Ротові органи складаються з верхньої губи (labrum), трьох пар ротових кінцівок і язикоподібного органа, або підглоточника (hypopharynx). Кінцівки представлені парою верхніх щелеп, або жвал, або мандибул (mandibulae), парою нижніх щелеп, або максил (maxillae), і непарною нижньою губою (labium).

Гризучий ротовий апарат. Вихідним типом ротових органів, що містять найбільш повний набір ротових частин, є гризучий (рис. 5). Він характерний тарганам, сарановим і іншим представникам надряду прямокрилоподібних (Orthopteroidea), тому цей тип ротового апарата нерідко називається ортоптероідним. Гризучий ротовий апарат також характерний комахам з рядів твердокрилі, сітчастокрилі, богомолові, бабки, перетинчастокрилі (мурахи, пильщики).

 

Рис. 5. Ротові органи гризучого типу чорного таргана: І – верхня губа, II – верхні щелепи, III – нижні щелепи, IV – нижня губа (за Богдановим-Катьковим):

очл – основний членик, ств – стволик, зл – зовнішня жувальна лопать, щщ – щелепний щупик, ппб – підпідборіддя, пб – підборіддя, яз – язичок, пяз – придатковий язичок, гщ – губний щупик, вл – внутрішня жувальна лопать.

 

Гризучий ротовий апарат пристосований для прийому твердої їжі, що вимагає відкушування і її подрібнення.

Для вивчення ротових органів гризучого типу необхідно покласти голову комахи потиличним отвором вниз і можна побачити верхню губу (labrum). Верхня губа служить для підтримування їжі при здрібнюванні і являє собою непарну і нерозчленовану пластинку. Вона рухливо зчленована з наличником і нависає попереду, прикриваючи ротовий отвір і інші частини ротового апарата; рухлива, у чому легко можна переконатися, якщо її підняти препарувальною голкою. У короїдів верхня губа дуже слабко розвита, а в довгоносиків – відсутня.

Під верхньою губою і з боків від неї розташовані верхні щелепи, які називаються також жвалами, або мандибулами (mandibulae). За допомогою жвал комаха відгризає частинки їжі і перетирає їх до попадання в ротовий отвір.

Безпосередньо під верхніми щелепами розташована пара нижніх щелеп, або максил (maxillae). Нижні щелепи служать для підтримування і захоплювання їжі. Вони мають органами почуттів (нюху, смаку, дотику), розташовані головним чином на щелепних щупиках.

Знизу до нижніх щелеп примикає нижня губа (labium). Нижня губа комах прикриває передротовий отвір знизу і служить для підтримування їжі. На губних щупиках розташовані органи дотику і смаку.

Гризуче-лижучий ротовий апарат. Видозміною ротового апарата гризучого типу є гризуче-лижучий ротовий апарат. У порівнянні з вихідним типом він змінився порівняно незначно і пристосований головним чином для висисання.

Вивчення гризуче-лижучого ротового апарата, звичайно проводять на медоносній бджолі або джмелі. Голову комахи кладуть на предметне скло, потім його поміщають на столик препарувальної лупи або бінокуляра і, не розчленовуючи, розглядають при 10-кратному збільшенні (верхня передня частина голови повинна бути звернена догори, а потиличний отвір – донизу).

Окремі частини ротового апарата знаходять за допомогою препарувальних голок, повертаючи ними голову (рис. 6).

Рис. 6. Ротові органи бджоли (по Шванвичу)

а – верхня губа; б – верхні щелепи; в – нижні щелепи; г – нижня губа; д – поперечний розріз хоботка; е – поперечний розріз язичка; 1 – підпідборіддя (лорум); 2 – підборіддя; 3 – передпідборіддя; 4 – губний щупик; 5 – придаточний язичок; 6 – язичок; 7 – зовнішня жувальна лопасть; 8 – рудимент щупика; 9 – стволик; 10 – основний членик; 11 – зовнішня жувальна лопасть; 12 – нижньогубний щупик; 13 – язичок; 14 – слинний канал; 15 – канал для їжі

 

Детальне ознайомлення з гризуче-лижучим ротовим апаратом, дозволяє переконатися в тому, що всі частини цього апарата (у тому числі і сильно видозмінені нижні щелепи і нижня губа) є органами, цілком схожими з відповідними частинами гризучого ротового апарата. Вони складаються з тих же елементів і однаково розташовані. Різниця полягає лише в тому, що в гризуче-лижучому ротовому апараті, одні частини піддалися сильному розвиткові (стволик і зовнішня лопасть нижніх щелеп, передпідборіддя, щупики і язичок нижньої губи), а інші — редукувалися (нижнєщелепні щупики, підпідборіддя, придаткові язички).

У цілому гризуче-лижучий ротовий апарат пристосований до харчування рідкою їжею, коли для цього не потрібно проколювати покриви і тканини організму, соками якого комаха харчується. При цьому підйом рідини до ротового отвору здійснюється активними сисними рухами глотки і ротових частин через 3 канали, утворені хоботком: 2 канали (капілярний і середнього діаметру) розташовані в язичку; 3-й (найбільшого діаметра) утворюється складеними разом щелепами і щупиками нижньої губи. По капілярному каналу поступає до кінця хоботка секрет слинних залоз; по каналу середнього діаметра проходить рідка їжа в тих випадках, коли бджола злизує краплинки рідини кінчиком язика; усмоктування рідини на близькій відстані (коли її багато) відбувається по каналу найбільшого діаметра.

Колючо-сисний ротовий апарат. Ротовий апарат колючо-сисного типу характерний для комах, що харчуються клітинним соком рослин або кров'ю тварин із проколом субстрату. Такий ротовий апарат має різноманітні модифікації і характерний клопам, або напівтвердокрилим (Hemiptera), рівнокрилим (Homoptera), вошам (Anoplura), блохам (Aphaniptera) і кровосисним двокрилим (Diptera).

На заняттях доцільно ознайомитися з двома модифікаціями цього типу ротового апарата: ротовим апаратом клопів і кровосисних комарів.

Ротовий апарат клопа. Ознайомлення з цим типом ротового апарата звичайно проводять на прикладі клопа черепашки, не розчленовуючи його (рис. 7).

Рис. 7. Колючо-сисний ротовий апарат клопа (за Кузнєцовим та Бей-Бієнком і Скориковою):

вус – вусик, оч – очі, вг – верхня губа, вщ – верхня пара колючих щетинок, нг – нижня губа, нщ – нижня пара колючих щетинок.

Верхні і нижні щелепи, що є головною частиною колючо-сисного ротового апарата, позбавлені членистості і придатків і перетворені в тонкі колючі щетинки, тісно прилягаючі одна до другої. Щетинки утворюють загальний колючий пучок, у якому одна щелепа може ковзати уздовж інших, не відриваючись від них.

Верхні щелепи (mandibulae) розташовуються в пучку зовні і зовсім не схожі на мандібули гризучого ротового апарата. Вони пристосовані для проколювання субстрату, тому кінці їх загострені і нерідке зазубрені. Нижні щелепи (maxillae) мають такий же вид, як і мандібули, але на внутрішній стороні кожної максіли є 2 подовжених жолобка. Коли обидві максіли складаються, жолобки утворять 2 канали: харчовий, розташований ближче до спинної сторони і призначений для усмоктування їжі та слинний.

Нижня губа (labium) служить футляром і опорою для щелеп. Вона сильно розвинута, масивна, широка, трохи сплощена, витягнута в довжину і розчленована. Уздовж її верхньої сторони посередині по всій довжині проходить жолобок, що служить футляром для колючих щетинок.

При живленні хоботок упирається в субстрат, коліноподібно вигинається назад, і перша пара щетинок (верхні щелепи) проколює покриви і проникає у тканину рослин. Друга пара щетинок (нижні щелепи) на внутрішньому боці має по два поздовжніх жолобки, і при щільному зіткненні обох щетинок утворюються два внутрішні канали. При цьому по слинному каналу нижніх щелеп у ранку накачується слина й одночасно по харчовому каналу (у силу капілярності та під дією ковтальних рухів) піднімається їжа. Попадання секрету слинних залоз у тканини рослин викликає зміну кольору, деформацію й утворення галів. Слина містить ферменти, які викликають розщеплення харчового субстрату, що перетворюється в рідкий стан і усмоктується комахою.

Ріжучо-сисний ротовий апарат. Для вивчення ріжучо-сисного ротового апарата використовують самок ґедзів (рис. 8).

Рис. 8. Ротові органи самки ґедзя (за Богдановим-Катьковим):

А – загальний вигляд: а – верхня губа з підглоточником; б – верхня щелепа; в – нижня щелепа; 1 – основний членик; 2 – стволик; 3 – жувальна лопасть; 4 – щупик; 5 – нижня губа; Б – поперечний розріз (схема): 5 – верхня губа; 6 – сисний канал; 7 – верхні щелепи; 8 – підглоточник; 9 – слинний канал підглоточника; 10 – нижня щелепа

Спочатку голову ґедзя розглядають (не розчленовуючи) при 10-кратному збільшенні. На предметному склі голова лежить потиличним отвором униз, а чолом нагору. При такому положенні добре видно верхню губу (labrum), що представляє собою довгу, опуклу зверху і загострену на кінці голку (рис. 8). Уздовж нижньої поверхні губи (посередині) проходить жолобок, крім того, по краях і знизу голки є ще два більш дрібних жолобка.

Під верхньою губою розташовані схожі на лезо ножа верхні щелепи (mandibulae), що здатні складатися і розсовуватися на зразок ножиць. Коли верхні щелепи складаються, то вони прикривають знизу жолобок верхньої губи й утворять разом з верхньою губою сисний канал. Під верхніми щелепами розташований підглоточник (hypopharynx) у вигляді п'ятигранної і загостреної голки, усередині якої проходить слинний канал.

Нижні щелепи (maxillae) розташовані з боків підглоточника у вигляді 2 дуже гострих голок, що представляють собою видозмінені зовнішні жувальні лопасті (внутрішні жувальні лопасті редуковані). Основні членики і стволики порівняно невеликого розміру, а нижнєщелепні щупики дуже добре розвиті і складаються з двох великих, сильноволосистих члеників.

Нижня губа (labium) добре розвинута, м'ясиста і м'яка. Розташовані на її кінці лабелуми великі, рухливі і складаються одна з другою. На поверхні лабелумів проходять численні псевдотрахеї. Нижня губа, що втратила членистість служить жолобом для інших частин і для усмоктування вільних рідин (води, рослинних соків, можливо, і крові, що витікає).

Ріжучо-сисний тип ротового апарата пристосований для прорізання і проколювання шкіри тварин і для усмоктування крові. При харчуванні ґедзя в ранку через канал підглоточника нагнітається слина, а усмоктування крові відбувається по сисному каналі, утвореному верхньою губою разом з мандибулами.

Сисний ротовий апарат. Ознайомлення із сисним ротовим апаратом проводиться на метеликах (рис. 9).

  Рис. 9. Ротові органи метелика (за Поспєловим): 1 – нижні щелепи (хоботок); 2 – верхня губа; 3 – нижньогубний щупик; 4 – нижня губа; 5 – нижньощелепний щупик

Голову метелика розглядають (не розчленовуючи) при 10-кратному збільшенні. При такому збільшенні видно, що ротовий апарат метеликів сильно видозмінений. Зовні він має форму довгої циліндричної трубочки, спірально згорнутої і підігнутої на нижній стороні голови (рис. 9).

Верхня губа (labrum) редукована і збереглася у вигляді невеликої пластинки або вузької смужки, зчленованої з наличником. У прийомі їжі вона участі не приймає.

Верхні щелепи (mandibulae), як правило, цілком відсутні. Вони зустрічаються лише в деяких видів лускокрилих (наприклад, у зубатих молей – род. Micropterygidae).

Під верхньою губою розташована сама велика і найважливіша частина ротового апарата – нижні щелепи (maxillae). З усіх частин нижньої щелепи в метеликів збереглися основний членик, стволик, сильно розвинута зовнішня лопасть, а в деяких видів, крім того, ще зберігся щупик або його рудимент. Основний членик і стволик розвинуті слабо.

Зовнішні жувальні лопасті, що складають основний елемент ротового апарата, прикладені одна до іншої, утворять характерний для метеликів зімкнутий, трубчастий, у спокої спірально згорнутий хоботок, через внутрішній канал якого їжа поступає до ротового отвору.

Нижня губа (labium) має вигляд невеликої непарної пластинки, розташованої з нижньої сторони рота. З боків нижньої губи є пара щупиків (звичайно 3-членикових). Усмоктування їжі через канал хоботка відбувається завдяки роботі спеціального глоткового насоса, що має досить складну будову.

Вивчення сисного ротового апарата показує, що в ньому (у порівнянні з гризучим ротовим апаратом) редукувалися (у деяких випадках до повного зникнення) верхня губа, верхні щелепи, внутрішні жувальні лопасті нижніх щелеп і нижня губа, але збереглися нижнєгубні, а іноді і нижнєщелепні щупики; сильно розвинулися зовнішні лопасті нижніх щелеп.

Лижучий, або мускоїдний, ротовий апарат. Вивчення типу лижучого ротового апарата проводиться на кімнатній мусі, синій м'ясній мусі, дзюрчалках або систематично близьких до них видах (рис. 10). Цей тип ротового апарата найбільш характерний для представників родини дійсних мух (Muscidae).

Голову кімнатної мухи розглядають (не розчленовуючи) при 10-кратному збільшенні. Після цього відокремлюють ротовий апарат у місці з'єднання рострума з головною капсулою. Притримуючи однією препарувальною голкою рострум, іншою – піднімаючи верхню губу і підглоточник, розсовують лабелуми. Псевдотрахеї і зубці лабелумів розглядають під мікроскопом.

Основна конусоподібна частина лижучого апарата називається рострумом (rostrum) і представляє собою виріст голови, у який увійшли залишки нижніх щелеп (maxillae). За рострумом знаходиться втягувач, або гаустелум (haustellum). Гаустелум має жолобоподібну форму і прикритий верхньою губою (labrum), під якою лежить підглоточник , або гіпофарінкс (hypopharynx), який проводить слину. Верхні щелепи (mandibulae) в лижучому апараті відсутні. На вершині гаустелума розташовані дві рухливі створки сосальця, або лабелуми (labellum) , що сидять з боків орального, або хоботкового, отвору, який веде в жолоб нижньої губи, і є видозміненими нижнєгубними щупиками. У живої мухи рострум, гаустелум і лабелум здатні коліноподібно складатися і розправлятися.

Найбільш складною частиною хоботка є лабелуми. На своїй кінцевій поверхні вони мають фільтруючі органи – псевдотрахеї, які зсередини покриті серією неповних хітинових кілець і мають по всій довжині дрібні отвори. При харчуванні псевдотрахеї створок лабелумів притискаються до субстрату, і через отвори відбувається усмоктування рідкої їжі, що потім досягає каналу гаустелума (рис. 10); щільні ж частки їжі, розмір яких перевищує діаметри отворів у псевдотрахеях, не проникають у порожнину псевдотрахей і відфільтровуються.

 

    Рис. 10. Ротові органи дзюрчалки (по Шванвичу): 1 – нижня щелепа; 2 – підглоточник; 3 – верхня губа; 4 – щелепний щупик; 5 – рострум; 6 – гаустелум; 7 – лабелум  

 

Лабораторне заняття № 2

Тема: Груди та їх придатки

План заняття:

1. Будова грудей.

2. Типи крил.

3. Типи ніг.

Об'єкти вивчення. Саранові, таргани, хрущі, перетинчастокрилі, метелики (для вивчення будови грудей); білан жилкуватий, ручайники, перетинчастокрилі, сітчастокрилі, бабки, скорпіонові мухи, жуки, прямокрилі, клопи (для вивчення будови крил); чорний тарган, жужелиці, листоїди, вусачі, довгоносики, коники, саранові, вовчки, богомоли, плавунці, медоносна бджола (для вивчення будови ніг).

Завдання 1. Будова грудей

Груди комах (thorax) складаються з 3 сегментів (рис. 11): передньогрудей (prothorax), середньогрудей (mesothorax), задньогрудей (metathorax).

 

Рис. 11. Будова грудей комахи (за Бондаренком та Лаврехіним):

а – загальна схема; б – груди і основа черевця бджоли; 1 – передньогруди; 2 – епістерн; 3 – епімер; 4 – грудка; 5 – щит; 6 – щиток; 7 – середньогруди; 8 – задньогруди; 9 – плейрит передньогрудей; 10 – плейрит середньогрудей; 11 – плейрит задньогрудей; 12 – проподеум; 13 – другий і третій черевні тергіти; 14 – ноги (індекси 1–3 позначають приналежність до передньо-, середньо- або задньогрудей)

 

Скелетною основою сегмента є кутикулярне кільце. Кожне таке кільце у свою чергу підрозділяється на 4 окремих склерити (рис. 12): спинний (верхнє, або дорсальне півкільце – тергіт), черевний (нижнє, або вентральне півкільце – стерніт) і пара бічних стінок (бочки, або плейріти).

 

Рис. 12. Схема будови грудного сегмента комахи (за Г. Я. Бей-Бієнком):

1 – спинка; 2 – плейріт; 3 – грудка

 

 

Тергіт грудей називають також спинкою, або нотумом (notum); стерніт – грудкою, або стернумом (sternum). Як для позначення сегмента грудей в цілому, так і для позначення приналежності розглянутих частин якому-небудь із сегментів грудей використовують приставки: передньо-, середньо- і задньо- (pro-, meso-, meta-). Відповідно розрізняють передньогруди (pronotum), задньогруди (metanotum). Стерніт передньогрудей називається грудкою передньогрудей, або передньогрудкою (prosternurn) і т.д.

Кожен сегмент грудей несе по одній парі ніг (pedes), а в крилатих комах середньогруди і задньогруди несуть по парі крил (ala, або по-грецькі – pteron). Обидва ці сегменти разом називають птероторакс (pterothorax).

Поява крил у комах тісно пов’язана з розвитком сильної м’язової системи поверхонь прикріплення усередині птероторакса, що у свою чергу, привело до сильного ускладнення скелета. У результаті цього на спинках середньо- і задньогрудей, виникла система швів, що розділили спинку на ряд вторинних ділянок (рис. 13).

 

 

Рис. 13. Схема будови середньогрудей і жилкування крила (за Г.Я. Бей-Бієнком):

1 – V-образний шов; 2 – щит; 3 – параксидальний шов; 4 – передщит; 5 – щиток; 6– заспинка; 7 – югальна область; С – костальна жилка; Sc, Sс1-2 – субкостальні жилки; R – радіальний стовбур; R 1-5 – радіальні жилки; Rs – радіальний сектор; M 1-4 – медіальні жилки; Cu 1-4 – кубітальні жилки; А1-5 – анальні жилки; Ju – югальна жилка

 

Передні шви починаються від передніх кутів тергіта: вони не сходяться один з одним і називаються парапсідальними. Задні шви, зустрічаючись, утворять суцільний V-образний шов. Ділянка тергіта, що лежить між цими швами, називається щитом, або скутумом (scutum); перед ним розташований передщит, або прескутум (prescutum), а позаду – щиток, або скутелум (scutellum). Задня частина спинки, відділена від іншої частини мембранозним паском, називається заспинкою, або постнотумом (postnotum).

На будову грудей і ступеня розвитку окремих сегментів сильно ввливає спосіб життя комахи. У комах з недосконалим польотом і в більш примітивних групах сильно розвинені передньогруди (таргани, прямокрилі й ін.). Передньогруди у цілому сильно розвиті в комах, передні ноги яких пристосувалися до виконання спеціальної функції (наприклад, у богомолів, вовчків). Навпаки, у комах з досконалим польотом передньогруди сильно зменшуються в розмірах, але більш розвинуті середньогруди (перетинчастокрилі, двокрилі). У вищих перетинчастокрилих (їздців, бджіл, ос, мурах) до складу грудей увійшов перший сегмент черевця, який називається проміжним сегментом, або проподеумом (propodeum).

Завдання 2. Типи крил

Дорсальними придатками грудей комахи є крила (alae). Вони відносяться до найбільш характерних ознак комах, тому що в інших представників членистоногих крил немає. Якщо у комах дві пари крил, то розташовані вони на середньо- і задньогрудях. Якщо в комахи одна пара крил, то вона прикріплюється до середньогрудей (наприклад, у мух) або до задньогрудей (у віялокрилих). Є комахи, у яких немає крил (наприклад, первиннобезкрилі). Крила по походженню представляють собою бічну складку тіла, тому вони складаються з двох щільно прилягаючих пластинок, у проміжку між якими лежать жилки (рис. 14).

 

Рис. 14. Крило і його будова (по Шванвичу і Зелікману):

А – схема структури крилової пластинки й утворення жилок: Б – схема форми крила: 1 – основа; 2 – передній край; 3 – вершина; 4 – зовнішній край; 5 – задній кут; 6 – внутрішній край

 

Форма крила комахи близька до трикутної. Кути називаються: основа (basis), задній кут (tornus) і найбільш віддалений від тіла, звичайно загострений апікальний кут, або вершина (apex). Сторони трикутника утворені краями крила: передній, або костальний, край (costa) з'єднує основу і вершину і на розправлених крилах звернений уперед; зовнішній край (termen) з’єднує вершину і задній кут; задній, або внутрішній край (dorsum) знаходиться між основою і заднім кутом.

Типи крил. По ступеню хітінізації обидві пари крил можуть бути однорідними (обидві пари мають однакову консистенцію, наприклад у метеликів, перетинчастокрилих, бабок) і різнорідними (передні крила можуть мати більш щільну консистенцію: шкірясту – у прямокрилих або рогоподібну – у жуків. Більш щільні передні крила називаються надкрилами, або елітрами (elytrae). У жуків у спокої вони складаються на спинній стороні тіла і щільно прикривають задні крила, майже все черевце, а також середньо- і задньогруди, залишаючи вільним лише невелику ділянку, яка називається щитком. У клопів передні крила в основі більш щільні, а вершинна їх частина ніжна, перетинчаста, тому їх називають напівнадкрилами, або геміелітрами (hemielytrae) (рис. 15).

Для знайомства з різними типами крил використовують постійні препарати і комах, наколотих на шпильки. Запропонований набір препаратів студенти розбирають, уважно розглядають і групують за представленою нижче схемою.

Рис. 15. Типи крил (за Вебером і Гусаковським):

А– сітчасте (переднє крило золотоочки); Б – перетинчасте (переднє крило пильщика, пт – птеростигма); В – надкрило жука; Г–напівнадкрило клопа.

 

Крил одна пара двокрилі, самці щитівок, віялокриліі ін.

Крил дві пари:

I. Крила однорідні – обидві пари мають однакову або подібну будову.

1. Крила покриті лусочками .... метелики.

2. Крила покриті волосками ручайники.

3. Крила не покриті лусочками або волосками, часто прозорі, голі.

а) Крила перетинчасті – жилки розташовані у вигляді гілок, вічок, утворених поперечними жилками менше 20 перетинчастокрилі.

б) Крила сітчасті – жилки розташовані у вигляді більш-менш густої сітки, вічок, утворених поперечними жилками більше 20 сітчастокрилі,

Бабки, скорпіонові мухи.

II. Крила різнорідні.

1. Передні крила непрозорі, без явного жилкування, рогоподібні (надкрила, або елітри), а задні – перетинчасті жуки.

2. Передні крила з виразним жилкуванням.

а) Передні крила однорідні і шкірясті, а задні – сітчасті або перетинчасті

Прямокрилі, деякі цикади.

б) Передні крила в основі шкірясті, а на вершині перетинчасті; друга пара крил перетинчаста клопи.

Завдання 3. Типи ніг

Будова ніг.У комах вентральними придатками грудей є 3 пари ніг. Ноги (pedes) прикріплюються до черевної або вентральної сторони трьох грудних сегментів. Вони є членистими придатками грудей.

Кожна нога підрозділяється на наступні частини: тазик, вертлуг, стегно, гомілка і лапка (рис. 16). Тазик, або кокса (соха), – це основний членик, за допомогою якого нога рухливо прикріплюється до плейріту грудей; у місці зчленування тазика з грудьми знаходиться тазикова западина. Вертлуг (trochanter) – маленький членик, рухливо з’єднаний з тазиком і малорухомо – зі стегном. Він служить як би шарніром. Іноді вертлуг слабко помітний, або зовсім відсутній (наприклад, у саранових); у деяких комах (наприклад, у багатьох перетинчастокрилих) він як би складається з 2 члеників (2-й членик відчленяється від стегна).

За вертлугом розміщене подовжене, а часто і стовщене стегно (femur) – сама могутня і звичайно сама велика частина ноги; зчленування стегна з гомілкою називається колінним, а прилягаюча до нього частина стегна – коліном.

Гомілка (tibia) розміщена за стегном. Це тонка подовжена частина ноги, нерідко має шипи (нерухомі утворення), а на вершині також і шпори (рухливі утворення).

Кінцева частина ноги називається лапкою, або тарзусом (tarsus); на відміну від усіх попередніх частин вона, як правило, члениста (містить різне число члеників, але не більше 5, хоча в кокцид лапка одночленикова).

 

 

Рис. 16. Будова та типи ніг (за Бей-Бієнком та Іммсу):

1 – бігальна (жужелиці); 2 – стрибальна (задня нога сарани); 3 – копальна (передня нога вовчка звичайного); 4 – плавальна (задня нога жука-плавунця); 5 – хватальна (передня нога богомола); 6 – збиральна (задня нога медоносної бджоли); тз – тазик; в – вертлуг; с – стегно; г – гомілка; л – лапка.

 

Будова ніг комах надзвичайно різноманітна й у значній мірі відбиває своєрідність їх функцій і спосіб життя того або іншого виду. Ноги можуть служити для пересування на суші (ходильні, бігальні, стрибальні), у воді (плавальні) або в ґрунті (копальні). Крім того, вони можуть бути спеціалізовані для виконання інших функцій: служити для збору пилку (збиральні), хватання здобичі (хватальні) і ін. Усе різноманіття будови ніг комах можна звести до основних типів, специфічні функції яких відбиті в їх назвах (див. рис. 16).

Потім визначають типи ніг безпосередньо на комах. Для цього на прикладі 5–6 видів установлюють, до якого типу відноситься кожна пара ніг, і роблять відповідний запис. Поряд з цим підраховують також кількість члеників на кожній парі ніг і результати записують у вигляді формули, що складається з трьох цифр, розділених тире, наприклад: формула 5-5-4 означає, що на передніх і середніх ногах лапки складаються з 5, а на задній парі ніг – з 4 члеників. Такий короткий запис широко використовується в систематиці комах.

Типи ніг. Бігальні ноги. Членики ноги пропорційно розвинені, лапка довга і тонка, п’ятичленикова, з більш-менш циліндричними члениками (таргани, жужелиці, клопи).

Ходильні ноги. Лапка широка і сплющена, нижня поверхня її має короткі волоски, членики лапки короткі і розширені, утворюють підошву, часто 4-членикові (вусачі, довгоносики, листоїди, короїди, трубкокрути).

Стрибальні ноги. Стегно потовщене із сильними м'язами, гомілка подовжена і має шипи, на вершині її можуть розташовуватися шпори. Вертлуг може бути відсутнім (задні ноги саранових, коників, цвіркунів, блішок).

Плавальні ноги. Лапки, а нерідко і гомілка плавальних ніг сплющені і густо покриті довгими волосками, що при русі ноги вперед притискаються до ноги, а при русі назад розправляються і створюють велику гребну поверхню (задні, а інколи й середні ноги жуків-плавунців).

Копальні ноги. Передні ноги з укороченим і розширеним стегном і гомілкою та недорозвиненою лапкою (вовчок звичайний, жук-гнойовик, короїди).

Хватальні ноги. Передні ноги видовжені із зазубреними стегнами і гомілками (богомоли).

Присмоктувальні ноги. Три перших членики лапок розширені й вкриті знизу присмоктувальними трубочками (передні ноги самців плавунців). У двокрилих між кігтиками розміщена пара лопатеподібних подушечок, або пульвіл, а іноді розвинутий непарний емподій.

Збиральні ноги. На розширеному зовнішньому боці гомілки розміщений кошичок у вигляді заглиблення, оточеного 2 рядами пружних, дугоподібно вигнутих волосків. На внутрішньому боці 1-го членика лапки знаходиться щіточка з 10-12 поперечними рядами жорстких золотистих волосків, що служать для збирання і утримання пилку (задні ноги робочої бджоли, джміль).

 

 

Лабораторне заняття № 3

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти