ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Твір розповідного характеру (оповідання) за поданим сюжетом.

Робота над оповіданням, розпочата в шостому класі, допоможе семи­класникам закріпити знання про композицію твору (зав’язка, розвиток подій, кульмінація, розв’язка). Разом із тим учні мають розвивати уміння володіти словом, з його допомогою передавати почуття, емоції, настрої.

Не треба забувати також про позакомпозиційні елементи, які можна ввести до оповіді: різноманітні описи, роздуми тощо.



УКРАЇНСЬКА МОВА


Замітка дискусійного характеру в газетує продовженням роботи над текстами газетних жанрів, розпочатої в шостому класі. Замітка дискусій­ного характеру належить до полемічного жанру про позитивні чи нега­тивні факти з життя школярів.

Робота над заміткою вимагає:

1) стисло і чітко висловити свою точку зору на певний вчинок чи подію, підкріпивши своє міркування фактами з життя;

2) висловлювати свою позицію до даного вчинку чи події, аргумен­тувати свою точку зору;

3) показу свого схвилювання даним явищем чи подією за допомо­гою мовних засобів;

4) оцінки явищ (схвильовану з позитивним прикладом або негатив­ну з критичними зауваженнями).

ТВІР-ОПИС ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ

МОЯ БАБУСЯ

Я люблю свою бабусю, і всі вихідні дні проводжу у неї.

Бабуся невеличка на зріст, худенька, з блакитними жилками на шиї й руках. Риси обличчя виразні, чітко окреслені, правильні. Вони вказу­ють на те, що раніше вона була красунею. Особливо мені подобаються її очі. В її погляді ніколи не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування. Її голубі очі освітлені зсередини м’яким живим сяйвом, вони випроміню­ють тепло і щирість навіть тоді, коли бабуся гнівається.

Коли б я не приїхала, на бабусі була біленька хусточка, яка різко відтіняла чорні брови і засмагле обличчя. Іноді хусточка зсувалася набік, і з-під неї вибивалося пасмо сивого волосся.

Бабуся знає багато казок, і мені подобається слухати її тиху неквапну оповідь. Ось така вона, моя люба бабуся.

МІЙ ТОВАРИШ

Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я пе­реконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся. Ніс прямий. Широкі чорні брови роз­літаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивлять­ся великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродуш­ний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі ста­ють гнівними і пронизливими.

Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.


КЛАС



ОПИС ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ ЗА КАРТИНОЮ Ф. ПАНКА «ЮВІЛЕЙНЕ ПАННО Т. ШЕВЧЕНКА»

У нашій школі є Шевченківська світлиця. Там зібрано величезний ма­теріал про Тараса Шевченка, зберігаються твори поета, його картини. Цен­тральне місце займає «Ювілейне панно Т. Шевченка», виконане заслу­женим народним художником України Ф. Панком.

Кожного разу, коли ми заходимо до світлиці, зустрічає нас мужнє, во­льове обличчя Великого Кобзаря. Мудрий задумливий погляд темно-ка­рих очей і зморшки на лобі свідчать, що на його долю випало немало важ­ких випробувань. На голові в нього сива смушева шапка, на плечах кожух. З-під кожуха видніється сорочка червоного кольору. Портрет поета ви­конаний на тлі червоних ягід калини, квітів соняшника, дубового листя. Це символи України. Соняшники символізують сонце, листя дуба — мужність і нескореність, калина — красу. Фарби, якими виконаний порт­рет, яскраві, насичені, що створює урочистість та святковість. Цю карти­ну художник написав до 175-річчя з дня народження Тараса Шевченка. З того часу вона гостинно зустрічає відвідувачів нашої світлиці.

ТВІР-ОПИС ПРОЦЕСУ ПРАЦІ

ВИШИВАНКА

Вишивана сорочка — улюблений одяг кожної українки. Вони прикра­шали сорочку магічними знаками сонця, поля, води. Вважалося, що ці символи відводять від людини хвороби і нещастя. І сама тканина сороч­ки, і вишивка, і колір ниток мали чарівну силу.

Для вишивання потрібні нитки «муліне». Їх слід спочатку проварити із сіллю, щоб вони не линяли. Потім нитки слід гарненько прополоскати й висушити.

Найлегше вишивати на канві, бо на цій цупкій тканині плетиво ни­ток утворює маленькі й великі дірочки. Потрібно порахувати, скільки клітинок займе орнамент у ширину і, накинувши з кожного краю по чо­тири клітинки, відрізати шматок канви.

Втягнувши нитку у голку, можна братися до вишивання. Вколювати нитку потрібно у велику дірочку канви і виколювати нижче у дірочку так, щоб зверху утворився косий стібок. Це буде півхрестик. Коли зробити такі самі стібки назад по тих же проколах, косі стібки ляжуть в іншому напрямку і утворять хрестики.

Я вдячна бабусі за її науку, за те, що відкрила мені таємниці вишивки.

ПРОФЕСІЯ МОГО ТАТА

Здійснилася моя давня мрія. Нещодавно я побував у тата на заводі. Мій батько слюсар-оператор, працює у технічному відділі програмної обробки.

Ось тато приніс перфострічку з програмою-завданням для верстата. Перфострічка — це креслення деталі, перекладене на мову чисел. Тато



УКРАЇНСЬКА МОВА


швидко переписав програму-завдання в пам’ять верстата, який відразу ж за­шелестів мотором і притягнув до себе робочий стіл-палету із складнющою деталлю. Моргнувши лампою, верстат висвітив на пульті стрункі ряди цифр. Потім потягнувся вгору, вибрав потрібний інструмент і переніс його у шпин­дель. Із неголосним дзижчанням шпиндель увійшов до горловини деталі і по­чав свердлити. На екран висипалися все нові й нові стовпчики цифр. Це верстат розповідав, що й як він робить. Тато зосереджено вичитував цифри, слідкуючи за роботою верстата. Деталі, що виготовляються, настільки складні, що вручну їх і перевірити неможливо.

Побувавши на заводі, я зрозумів, як багато треба вміти і знати, щоб працювати з найсучаснішими верстатами.

МОЯ БЕРІЗКА

Щодня я прокидаюсь від легенького постукування у вікно. Це будить мене красуня-берізка, струнка, висока, білокора.

Я пригадую, як одного весняного ранку дідусь приніс маленький са­джанець із зламаними гілками. Зібравши інструмент, дідусь почав розм­ічати місце для ями, а я замішував у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом почав копати яму. Коли вона була готова, я, зануривши кореневи­ще у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку. Потім почав закидати її, а дідусь ніжно підтримував берізку, легенько підтрушуючи. Зробили красиву луночку, полили деревце. Я щодня бігав до своєї берізки, догля­дав, поливав. І вона прийнялася, зашуміла листочками.

Моє деревце — це радість і краса, це гарний настрій і задоволення від праці.

ОПОВІДАННЯ ЗА ПОДАНИМ СЮЖЕТОМ

ЯК ІВАНКО СТАВ ХОРОБРИМ

На шкільному подвір’ї росла велика і висока яблуня. Яблука у неї були рожевобокі, смачні. Учні завжди ласували ними і невдовзі яблук майже не залишилося.

Іванко прийшов до школи рано. На лавці під яблунею вже сиділо двоє дівчаток. Вони дивилися вгору на яблуню, де росло ще кілька плодів. Дівчатка подивилися на Іванка, і в їх погляді він відчув прохання. Нічого не кажучи, він рішуче підійшов до яблуні і поліз за яблуками. Іванко був боязким хлопчиком, але для дівчаток, коли поруч нікого з хлопців не було, йому хотілося бути хоробрим лицарем.

Раптом під ногою вломилася гілка, хлопчик ледве встиг схопитися рукою за міцний стовбур. Як же важко йому було втриматися, як страш­но! Але він знав, що йому ніхто не допоможе, нікому прийти, треба подо­лати страх самому.

Дівчатка внизу закричали, підскочили на ноги і злякано дивились на Іванка.


КЛАС



— Нічого, зараз дістану вам яблук, крикухи,— сказав Іванко, переводя­
чи дух.

Хлопчик продовжував лізти до останніх яблук. І ось вони — великі, золотобокі, рожеві, смачні.

Поклавши яблука до пазухи, хлопчик поступово спускався донизу. Знову тріснула поруч гілка, але Іванко вже не боявся — він же спускався з яблуками додолу.

Спустившись із дерева, Іванко повагом підійшов до дівчат і кожній дав по яблуку.

— А тобі? — здивовано спитали дівчата.

— Та нічого, обійдусь, я не дуже хочу.
Дівчата захоплено подивилися на нього.

НЕЗНАЙОМЕ СВЯТО

Це була перша ніч у бабусі. Я довго не міг заснути, все слухав незна­йомі досі шерехи лісу, переспів птахів, незнайомі голоси. Сон непомітно зморив мене — і ось я чую ласкаве бабусине:

— Доброго ранку, синку! Вже сонечко встало, прокидайся. Сьогодні свято у нас в селі.

— Свято? Яке? — здивовано запитав я і зрадів — значить будуть гості.— Бабусю, що будемо готувати святкову вечерю?

— Ні, дитино! Це свято ми святкуємо біля нашого центрального ставка.

— Біля ставка? Що ж це за свято? — запитав я.— Я у нас у місті про таке не чув.

Вийшовши з будинку на подвір’я, я слухав бабусину розповідь:

— Свято це — одне з найважливіших у нашій країні. Святкують його 6—7 липня біля водойми. Хлопці вдень ходять лісом збирають хмиз, полінця, щоб було чим запалити вогнище. А дівчата йдуть у луки, збира­ють квіти, роблять ритуальне дерево «Купайла» чи «Марену», прикра­шають його стрічками, квітами. А ввечері всі збираються: дівчата пуска­ють вінки на воду, хлопці стрибають через вогнище, всі співають пісень, розважаються.

— Як розважаються? — все допитувався я у бабусі.

— Побачиш, синку, ввечері, так всього не розповіси. Давай зараз по­пораємось по господарству, а тоді зайдем до дядька Івана і разом підем на свято. Згода?

У мене ще було багато питань, але я зрозумів, що бабусі важко буде мені все словами пояснити. Ну що ж, почекаю до вечора. Дивно, про яке ж я свято ще не знаю, адже я так люблю свята!



УКРАЇНСЬКА МОВА


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти