ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Традиції і новаторство в українській художній культурі 20 ст.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. – один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж немовби опинилася на роздоріжжі. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури. Українська література кінця ХІХ - початку ХХ ст. – явище загальноєвропейського типу, і, як така, вписується у той процес зміни типів художнього мислення, методів, стилів, який визначає історико-літературний розвиток майже всіх європейських (у тому числі й слов’янських) літератур цього періоду. Загальновизнано, що в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму – художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму. Картина художнього життя XX ст. не порівнянна ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникає безліч нових жанрів — або завдяки новим технічним можливостям (кінематограф — більше ста років тому, комп'ютерна графіка — в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи). Вже не можна знайти минулої стильової єдності, відмічається як традиціоналізм, так і нестримне новаторство. Надзвичайно поширюється синтез мистецтв. Серйозні дискусії пов'язані з трактуванням місця й ролі літератури і мистецтва в житті суспільства. У XIX столітті серед творчих людей сильними були прагнення своїм мистецтвом змінити життя на краще і віра в те, що це досить швидко станеться. Ці надії зазнали краху. Відповідно, якщо в минулу епоху майстер прагнув бути зрозумілим, донести свій твір читачеві, глядачеві, слухачеві, то тепер все частіше виникає уявлення про самоцінність творчої особистості, певну замкненість творчості в собі самій. У мистецтві виникає тенденція перетворення його на елітарне (мистецтво для обраних, посвячених). На початку XX ст. в сфері художньої творчості — у літературі, архітектурі, малярстві, музиці, театральному мистецтві — виникає безліч течій, груп, шкіл, які прийнято позначати збірним терміном «модернізм» (модерн — новий). У цьому терміні немає спроби вичленити яку-небудь спільну рису — очевидні різноманітність і різноплановість майстрів. Об'єднує їх насамперед авангардизм — розрив з визнаними нормами і традиціями, бунт проти старих форм не тільки в мистецтві, але й у житті взагалі. У той же час у різних майстрів абсолютно різними були, з одного боку, цілі, а з іншого — тон і спрямованість протесту. Переворот, який відбувся в ХХ столітті в архітектурі, полягає не просто у появі нових форм, застосуванні нових матеріалів. Змінилася вся концепція цього виду творчості. Досі при проектуванні на першому плані стояли завдання естетичні, світоглядні, тепер же головним призначенням архітектури стає найбільш раціональне вирішення практичних, функціональних завдань. Така зміна систем цінностей сталася не відразу.В архітектурі, як і в живописі, літературі, музиці, пошуки нового стилю почалися на рубежі століть у рамках модернізму. Спочатку вони були вираженням ідейного протесту проти колишніх форм і відстоюванням права на індивідуальну творчість. Авангардизм полягав у чисто зовнішньому спрощенні форм, відмові від традиційних декоративних прикрас, матеріалів.

 

Велесова книга»- видатна пам’ятка культури стародавніх слов’ян.

Це пам'ятник древнєруського письма IX сторіччя. За описом очевидців, це 35 березових дощечок розміром 22 на 38 сантиметрів. В верхній частині вони зв'язувались ремінцями, протягнутими через отвори. Поверхня дощечок пошкрябана чи то випалена письменами, подібними "кирилиці". Зміст тексту відтворює історію слов'янських племен. Описуються події, які відбувались задовго до Різдва Христового, а також в часи Володимира Великого.
На гадку вчених, ці письмена новгородського виникнення. Знайдені вони були в 1919 році офіцером - білогвардійцем Д. Ізанбеком в маєтку князів Задонських, в Великому Бурлуку (є ще одна версія щодо місця знахідки - поміщицька садиба під Орлом). В кінці громадянської війни А.Ізанбек вивіз таблички з письменами закордон, де Ю.Миролюбовим були зроблені з них копії. А оригінал щез після смерті А.Ізанбека в 1941 році. “Велесова Книга" - це збірка міфів, легенд, дум, епічних творів. Починається книга описом подій, які відбулися задовго до нашої ери - на дощечках записана розповідь про пересування слов'янських племен, про те, що на території України в V тисячолітті до нашої ери жив осідлий хліборобський народ арійського походження, тобто, брав свій початок від міфічного праотця Арія (Ора) - батька Кия, Щека і Хорива, розповідається про битви з готами, гунами, аварами, про походження родів древлян, кривичів, полян, сіверян, русів. В тексті часто згадується ім'я Бога тварин Велеса, тому книга і одержала назву "Велесова".

Реформи Володимира Великого,їх соціально – політичне, військове і культурне значення

Адміністративна – суть полягала в тому, що землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися 12 синам князя, та наближеним людям. Зробив територіальний поділ земель. Військова – спрямована на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення влади князя. Роздавав земельні наділи, зобов’язуючи їх до військової служби. Релігійна – культ Перуна, потім в 988 р запровадження християнства. Грошова – карбував золоті та срібні монети «златники».

Освіта в Київській Русі : здобутки, проблеми

Поява власної писемності мала надзвичайно важливе значення для розвитку східнослов’янської спільноти. Збереглися повідомлення про те, що в XI ст. східні слов’яни мали власну писемність, або «руські письмена».Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часів Володимира та Ярослава шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. Про високий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа підвищеного типуЮ школа «книжного вчення», світська школа домашнього навчання. Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку мистецтва сприяло заснування при храмах, монастирях бібліотек. Книги активно переписувалися і поширювалися на Русі. Книгописні майстерні стали фундаментом, на якому виросла вітчизняна оригінальна література.

 

Співучасть України у міжнародному культурному житті

В останні роки посилились міжнародні контакти укр..митців. Численні виступи укр..виконавських колективів, виставки творів з колекцій провідних укр.. музеїв, експозиції укр..художників сприяють зміцненню міжнародного авторитету України. Укр..митці брали участь у багатьох міжнародних кіно та театральних фестивалях, зокрема, Венеціанському бієнале, Берлінському кінофестивалі. Співробітництво в галузі культури з іноземними державами здійснюється не тільки на двосторонній, але й на багатосторонній основі – в рамках міжнародних організацій, членом яких є Україна – СНД, ГУУАМ, Ради Европи, ЮНЕСКО. Мінкультури бере участь у розробці Конвенції ЮНЕСКО про захист культурного різноманіття. Представники України постійно беруть участь у різноманітних міжнародних заходах з обговорення питань культурного розвитку, зокрема, у зустрічах міністрів культури, у проведенні симпозіумів, колоквіумів, конференцій. Більшу роль у міжнародних культурних зв’язках України нині відіграють сучасна популярна культура, шоу-бізнес. Перемога на «Євробаченні-2004» укр.. співачки Руслани показала важливість успіхів на міжнародних музичних форумах не лише підвищення позитивного іміджу України та й для зростання престижності національної культури.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти