ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТВІР-ОПИС ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ І КУЛЬТУРИ

ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЕВІ

План

I. Особливі ознаки Харкова.

II. Пам’ятник на центральній вулиці.

 

1. Ус і алеї ведуть до Кобзаря.

2. Вдивімося в обличчя великої людини.

3. Постаті, знайомі з дитинства.

4. Автори пам’ятника виконали своє завдання.

III. Пам’ятник Т. Г. Шевченкові — невід’ємна частина Харкова.

Найголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітекту­ра. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та інди­відуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монумен-талізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки — місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна течія», пам’ятник Кобзареві.

Особливо шанують харків’яни пам’ятник Тарасові Григоровичу Шев­ченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. Уминулі роки парк належав університету, він так і називався університетським са­дом, а тепер він має ім’я Великого Кобзаря.

Пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бо­кових алей.

Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатно­го поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здаєть­ся, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї постаті віє бунтарством і непримиренністю.

Ус і шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного граніт­ного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках — Катерина. Оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на па­м’ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть по-вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони — борці за волю. І козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни пока­зані закутими, але нескореними.

Ус і інші образи — уособлення більш пізньої доби — доби революцій і пореволюційних перетворень. І лише одна постать може бути уособ­ленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в ній добре вга­дується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною, бо нинішній молоді теж властивий потяг до знань, а Харків вважається



УКРАЇНСЬКА МОВА


найкрупнішим студентським містом в Україні. Символічно і те, що ком­позицію розпочато і завершено жіночими постатями, адже образ жінки у творчості Т. Г. Шевченка — це образ України.

Скульптор М. Г. Манізер і архітектор І. Г. Лангбард ставили своїм зав­данням показати значимість Великого Кобзаря для минулого, сучасного і майбутнього. І це в тридцяті роки, коли українська культура потерпала від культу сталінізму! А українські актори Наталія Ужвій, Амвросій Буч-ма, Іван Мар’яненко, Олександр Сердюк залишили свій слід не лише в те­атральному мистецтві, а і в архітектурі, допомагаючи скульпторові у ство­ренні пам’ятника.

Пам’ятник Т. Г. Шевченкові в Харкові було відкрито 24 березня 1935 року. Відтоді минуло багато часу, але кожний харків’янин пишається і тим, що цей пам’ятник є одним із найкращих у світі, і тим, що він став не­від’ємною частиною нашого давнього і вічно молодого міста.

ХАРКІВСЬКА СВЯТИНЯ

План

I. Пам’ятки духовності і мистецтва в історії Харківщини.

II. Озерянська ікона Божої Матері — святиня Харківщини.

 

1. Мистецька значимість ікони.

2. Особливості ікони.

3. Релігійна значимість ікони.

III. Чим вражає мене Озерянська ікона Божої Матері.

У кожного народу є свої святині, ті особливі ознаки, які виділяють його, роблять значимим. І ці святині певною мірою відбивають світо­гляд, традиції, духовність. Я не помилюсь, якщо скажу, що святиня Хар­ківщини, Озерянська ікона Божої Матері, поєднала в собі значимість істо­ричну, мистецьку і релігійну.

До образу Божої Матері звертались і звертаються безліч худож­ників. Згадаймо прекрасні творіння митців епохи Відродження! Про­менисті і ніжні очі мадони… Вони ніби зазирають у душу і тамують усі болі і печалі.

Православні ікони завжди писалися за певними канонами: релігія при­вносила в лики святих аскетичні риси, проте незнайомі іконописці вди­хали життя і в застиглі обриси. Ось чому очі святих так приваблюють погляди. Озерянська ікона Божої Матері, створена невідомим майстром, була у кожній оселі, будь то пишний маєток чи убога хатина. Бідні люди оздоблювали ікону штучними квітами, багаті — обрамляли коштовними кіотами, але всі вірили в чудодійну силу цієї ікони.

У Харківському історичному музеї поряд з етнічними експонатами знаходяться і старенькі вилинялі образи, які прикрашали житло харкі­в’ян, серед них — харківська берегиня, Озерянська ікона.

Про чудотворну Озерянську ікону розповідали дива: вона зцілю­вала людські недуги, допомагала калікам, оберігала житло, робила


КЛАСИ



міцними сім’ї, стояла на сторожі миру. Та й сама приповість її появи теж незвична. Говорять, що в невеличкому селищі Озерянка, побли­зу Мерефи, косив селянин жито. Не помітив, як розрізав косою ікону Божої Матері, яка невідомо як там опинилась. Відчуваючи свою про­вину перед Богородицею, впав чоловік на коліна і почав молитись, а потім приніс образ додому, не перестаючи молитися. На ранок ікона зникла, збентежений селянин пішов закінчувати косовицю. А при­йшовши на поле, косар знайшов ікону на тому ж місці, тільки не по­шматовану, а цілу. Відтоді і говорять про дивну силу цієї ікони, яку на честь місця події названо було Озерянською. Іменем Озерянської ікони названо було два харківські храми, які містили в собі розписи, що свідчили про подію. А сама храмова престольна ікона мала дуже багате оздоблення. Крім дерев’яного або металевого обрамлення — кіота,— ікона прикрашалася рушниками і паперовими квітами. Біля ікони обов’язково знаходилася лампада, яка засвічувалася під час служби. Іконопис виконувався на дерев’яній дощечці, фарби накла­далися рівними мазками, тому готовий витвір здається не намальо­ваним, а надрукованим. Дуже рідко траплялися вишиті образи — їх виконували невідомі майстрині і приносили в дар храмові. Озерянсь-ка ікона Божої Матері свідчить про високу релігійність харків’ян як у минулому, так і тепер.

Харківська святиня вражає мене історією своєї появи. Шкода, що вона дійшла до нас лише в численних копіях, бо оригінал було втрачено. Ми не можемо остаточно судити про її мистецьку цінність, але її значимість у дослідженні традицій Слобожанщини не перевершена.

МАЙСТЕРНІСТЬ Т. ШЕВЧЕНКА-ЖИВОПИСЦЯ

(За картиною Т. Г. Шевченка «Почаївська лавра з півдня»)

План

I. Живописна спадщина Т. Г. Шевченка.

II. Особливості акварелі Т. Г. Шевченка «Почаївська лавра з півдня».

 

1. Великі можливості техніки акварелі у живописі.

2. Зображення архітектурного ансамблю Почаївської лаври. Особливості архітектури храму, подвір’я та інших споруд лаври.

3. Зображення інших споруд Почаєва.

III. Велич таланту Шевченка-пейзажиста.

Живописна спадщина великого сина України Тараса Григоровича Шевченка вражає своєю майстерністю. Серед творів видатного худож­ника безліч ілюстрацій до його поетичних творів, пейзажів, портретів. Робота в археографічній комісії дозволила Тарасу Григоровичу відвіда­ти різні куточки України і донести до нас живописні спогади про красу рідного краю.



УКРАЇНСЬКА МОВА


Мені ніколи не доводилося бути в Почаєві, але познайомившись із живописним твором видатного майстра пензля, я була вражена його красою.

Мабуть, дуже сильне враження справила на художника Почаївська лавра, коли він так майстерно передав її величну архітектуру.

Твір виконано в техніці акварелі, яка дала змогу авторові передати найменші відтінки не тільки пейзажу, але й власного настрою.

Біла струнка споруда, розташована в лівому верхньому боці картини відразу привертає нашу увагу своєю величчю і легкістю водночас. На фоні глибокого неба лавра вражає нас правильністю архітектури і точністю форм. Вона чимось нагадує казковий повітряний замок, а величезна біла хмара у правому куті картини підсилює це враження. Художник писав картину знизу, з долини, тому споруда лаври так добре простежується і здається такою чаруючою.

А вдивляючись у твір пильніше, можна побачити і великий мурова­ний паркан, і невеликі, схожі на бійниці, віконечка валу. І тоді лавра ніби втрачає свою легкість, стає міцнішою і приземкуватою, схожою на фор­тецю. На території лаври, крім головного храму, розташовано ще де­кілька приміщень, які складають єдиний архітектурний ансамбль, оскіль­ки мають схожі ознаки (бані над будинками і стрункі шпилі з хрестами). І лише один двоповерховий будинок, розташований трохи правіше по центру, більше походить на палац. Можливо, що він служить житлом якійсь визначній особі, можливо архієрею. Усі будинки архітектурного ансамблю Почаївської лаври спираються на високі колони і мають безліч вікон. Основною в ансамблі є споруда собору, над яким височіють три бані з хрестами, під якими, напевно, містяться дзвони. Легкі ковані по­ручні, мабуть, призначені для сходів, адже лавра знаходиться на пагорбі.

І вся ця краса потопає в зелені дерев, які ледь-ледь погойдуються вітром. У тіні дерев розташувалися невеликі, мабуть, одноповерхові спо­руди, які можуть теж належати лаврі.

Можливо, акварель Т. Г. Шевченка мала б піднесений настрій, якби не убогий будиночок на передньому плані і самотня чоловіча постать із костуром. Цей будинок знаходиться за парканом церковної споруди, за ним ще один, більше схожий на клуню, бо не має навіть димаря, і неве­личкий хлівець під усохлим деревом. Дах на будинку підпертий дерев’я­ними стовпами, які так контрастують із білими колонами храмових спо­руд. Маленькі віконечка будинку дивляться на вулицю, вони трохи скошені і чимось схожі на дірки в стінах. Похилений тин і перекошене вориння свідчать про малий достаток господаря, який, мабуть, попростував до цер­кви.

Майстерність Шевченка-художника найбільшою мірою виявилась у цілісності і художній довершеності твору. Перед нами не просто твір великого майстра пензля, а й громадянина, який правдиво відтворив життя і побут жителів Почаєва.


КЛАСИ



© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти