ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Антична колонізація Північного Причорномор'я.

Перші випадкові відвідини Пн. Причорномор'я грецькими мореплавцями припадають на початок першого тис. до н.е. За літературною традицією найраніше поселення на Березанському півострові могло виникнути близько середини 7 ст. до н.е. В першій половині - середини 6 ст. до н.е. греки засновують Ольвію (Південнобузький лиман), наприкінці 6 ст. до н. е. - Тіру , Ніконій (на Дністровському лимані ), Керкінітіду. Тоді ж у південно-західному Криму виникає невелике іонійське поселення . Можливо воно існувало до останньої чверті 5 ст. до н.е., коли вихідці з Гераклеї Понтійської заснували на його місці Херсонес.У другій половині 6 ст. до н.е. виникає більшість міст Боспору: Пантікопей, Феодосія , Німфей , Мірмекій ,Тірітака, Фанагорія, Гермонаса, Кели. Саме в цей час відбувається майже суцільне освоєння сільських округ цих міст, де з'являється багато поселень.Окрім Херсонеса, більшість згаданих міст засноване вихідцями з район малоазійського міста Мілет.

Залучення місцевого варварського населення до сфери торгівельної діяльності греків, до політичних взаємин - чи то в межах союзницьких відносин і навіть об'єднань (Боспорська держава), чи то у вигляді стягування кочовиками даними з античних міст (Ольвія) або навіть військової конфронтації, - все це не могло не позначитись на соціально-економічному, політичному, культурному розвитку цього населення. Під безпосереднім впливом північно-причорноморських античних держав у скіфів формувалася своя державність, виникали міста і поселення з рисами, притаманними грецькій містобудівній традиції. Особливо глибокий вплив антична цивілізація справляла на культуру варварського світу. Це виявилось в спорудженні фортець (Неаполь Скіфський), запозиченні місто й житло будівничих прийомів, використанні кружальної античної кераміки, а також виготовлених греками високохудожніх прикрас і прикладних мистецьких виробів, (пектораль із Товстої могили, Чортомлицька амфора, гребінець із кургану Солоха та інші).

Поряд із скіфами під цивілізуючу дію давньогрецьких держав Півдня України підпадали й інші тогочасні племена - синди, меоти, сармати, черняхівці та інші .

Античні культурні традиції лягли і в основу життя ранньосередньовічних міст Криму.

стосується сарматів і антів.

Культура антів та її особливості

Анти — це племена черняхівської культури, які проживали у ІІ_VІІ ст. на Под_

ніпров’ї і Подністров’ї. Про них нам сповіщають твори візантійських письменників

VІ – VІІ ст. Прокопія Кесарійського, Агафія, Феофілакта Сімокатти, Псевдо_Маврікія

та готського історика Йордана. У антів не було письма, тому вони не залишили нам

писемних звісток про себе. Антське суспільство мало визначену державну організацію і

базувалося, головним чином, на ранніх класових відносинах.

Походження назви “анти” точно не встановлено. Найбільш вірогідною здається

гіпотеза про іранське походження цього слова. Воно походить від давньоіндійського,

що означає “кінець”, “край”, “той, що знаходиться на краю”. В такому випадку значен_

ня слова “анти” – “ті, що живуть на окраїні”.

Про соціально_економічні процеси в антському суспільстві свідчать, хоч надзви_

чайно мало, візантійські історики. В основному вивчення історії цих племен базується

на археологічних джерелах. У племен черняхівської культури, порівняно з іншими пле_

менами України, спостерігається прогрес у господарстві. Вони першими в Україні поча_

ли виробляти посуд на гончарному колі, випалювати його у спеціальних печах_горнах,

відкрили їх склоробні майстерні. Існує думка, що на антській території працювали

римські ремісники. Анти вели жваву торгівлю з римськими провінціями, у їх середо_

вищі існував грошовий обіг, користувалися римськими монетами.

Про швидке поширення серед місцевого населення прогресивних методів метало_

обробки, гончарного ремесла свідчить досить високий рівень розвитку місцевої еконо_

міки та культури. Виготовлялися прикраси з кольорових металів у техніці литва. Про це

свідчать знахідки глиняних тиглів і ливарних формочок. Срібні, золоті, бронзові при_

краси анти інкрустували коштовним камінням, кольоровою емаллю. Мистецтво було

важливим атрибутом життя: одяг прикрашався вишивками, побутові речі — орнамен_

том. До цієї доби відносять знайдені у середньому Подніпров’ї чудові срібні рельєфи із

зображенням людини і фантастичних тварин міфологічного і казкового характеру. Пле_

мінний союз антів існував до початку VII ст. Останній раз анти згадуються візантійсь_

ким автором Феофілактом Сімокаттою у 602 році. Він сповіщає, що аварський каган

послав проти антів каральний загін на чолі з воєначальником Апсихом. Після цього ні в

одному писемному документі не згадуються анти. Натомість з’являється назва “сло_

в’яни”.

Світоглядні уявлення словян: міфологічний простір та релігійні вірування

В основі давньої слов’янської міфології були реальні образи, які людина брала з

природи. Найдавніші міфи були в геоморфічній формі. Небо здавалося то полем, то

морем, то просто кленовим листком, на якому написані сонце, місяць, зорі; хмари здава_

лися лісами, дібровами, скелями; сонце – соколом. Поступово геоморфічні міфи засту_

паються антропоморфічними. Народ створює генерації богів з повними родами, цілий

світ духів, який оточував людину у повсякденному житті.

Слов’яни вірили в існування у тілі людини її двійника — душі, що здавалася цілком

реальною істотою — чоловіком у зіниці ока, пташкою у грудях, кров’ю тощо. Ці най_

давніші вірування, зароджуючись ще за часів ранньородового суспільства, пізніше не тільки не зникають безслідно, а й чіпко тримаються у масовій свідомості, протистоять

вірі в духів і богів, синкретизуються з нею.

Про залишки вірувань чуттєво_надчуттєвого типу зустрічаємо свідчення і в ху_

дожній літературі, наприклад, у Панаса Мирного: «очі в Чіпки налилися кров’ю, в чоло_

вічках засвітили огні».

Анімістичний світогляд був основою всіх давніх вірувань, він глибоко проник у

нашу сьогоднішню мову. Ми говоримо: сонце сходить, заходить, сідає, ударив грім,

буря виє, надаючи природним явищам властивостей, притаманних людині.

Джерелом і головним двигуном усього живого на землі людина вважала сонце.

Тому майже в усіх народів сонце з найдавнішого часу обожнюється, а пізніше перетво_

рюється в окремого бога. Слов’яни теж були сонцепоклонниками. Є відомості, що в

давнину сонцю приносили пожертви. Люди вірили, що природа може допомагати або

шкодити людині, а отже, з нею треба було налагодити стосунки, і якщо сонце закривала

затьма, це обов’язково вважалося вісником нещастя. Згадаємо хоча б «Слово о полку

Ігоревім», золоту пам’ятку давньоруської літератури.

У народній традиційності часто зустрічаємо залишки солярного світогляду. У свят_

ковому ритуалі слов’ян було багато сонячних емблем: білий кінь, що біжить по небу,

яйце—джерело зародження, як і сонце, Андріївська «калита» тощо. Коли сонце заходи_

ло, його проводжали із сумом і страхом, тому захід став недобрим місцем, а схід — це

добра сторона, де вічна весна, вічне світло й тепло. Як свідчать пам’ятки, у слов’ян відоме було поклоніння воді, вони приносили

жертви річкам, озерам, болотам, колодязям тощо. Воду вони вважали сонцевою сестрою і

вірили, що вода буває жива і мертва, цілюща і безсила, може додавати сил, або, навпаки,

відбирати їх. Ці вірування збереглися у народних казках. Особливо цілющою вважається

вода з того місця, де сходяться докупи три річки. Язичники освячували воду, проливаючи

її через полум’я. За народними віруваннями сльози теж мають очищувальну і цілющу

силу. Вода у слов’ян була символом розмноження й парування, тому шлюби вони часто

брали над водою. Обряди купання, обливання, збирання роси тощо дуже старі й різно_

манітні. Вірили також у віщу силу води, тому використовували її при ворожінні.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти