ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства і природи

Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства і природи

Мета: сформувати поняття про ноосферу як основу збалансованого розвитку людства; ознайомитися з етапами еволюції уявлень про місце людини в природі та її значення у гармонізації їх взаємодії; виробити практичні вміння аналізувати особливості етапів взаємодії суспільства і природи; визначити ступінь взаємодії людей та природи на різних етапах еволюції; усвідомити масштаби антропогенного впливу на природу та їх наслідки; сприяти вихованню екологічного мислення та бажанню не нашкодити довкіллю.

Обладнання: інструктивна картка, фотографії або слайди «Трипільська культура», «Острів Врангеля», олівці, лінійка.

Хід роботи

1. Виконайте вправу «Мозковий штурм»:

· відтворіть основні ознаки ноосфери;

· вкажіть відомі факти планетарної ролі людського розуму;

· пригадайте етапи історичного розвитку формування Людини розумної.

2. Об’єднайтеся в групи відповідно сезонів року та отримайте завдання.

3. Група «Весна»: опрацюйте текст інформаційного матеріалу «Неоантропи – перші сучасні людини» і проаналізуйте етап природоподібної (мисливсько-збиральницької) людської діяльності.

4. Група «Літо»: опрацюйте текст інформаційного матеріалу «Трипільська культура» і проаналізуйте етап природозгідної (аграрної) людської діяльності.

5. Група «Осінь»: опрацюйте текст інформаційного матеріалу «Доля острова Врангеля» і проаналізуйте етап неприродної (індустріальної) людської діяльності.

6. Група «Зима»: опрацюйте текст інформаційного матеріалу «Концепція ноосфери» і проаналізуйте етап постіндустріальної епохи людської діяльності.

7. Обговоріть відповідний матеріал та заповніть таблицю «Особливості етапів взаємодії суспільства й природи».

8. Оцініть характер впливу людини на природу в різні історичні періоди за школою від 1 до 10.

9. Побудуйте графік, що ілюструє характер впливу людини на природу.

10. Зробіть висновки на основі виконаної роботи.

Теоретичні відомості

Етапи становлення взаємовідносин між суспільством та природою

І. Період мисливсько-збиральницької культури (від палеоліту (2 млн – 25-30 тис. років тому) до неоліту (8-4 тис. років тому)).

Це період накопичення знань про природу, пристосування людини до природи. В усіх регіонах розселення людей відбувається винищення великих тварин (перша глобальна екологічна криза).

ІІ. Період аграрної культури (від рабовласницького періоду до феодалізму).

Людство завдало шкоди природі у звязку з розвитком хімії та одержанням перших кислот, пороху. Це період активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Глобальний тиск на природу був загалом ще незначним і локальним (зміна складу флори і фауни на території Близького Сходу, Північної та Центральної Африки).

ІІІ. Період індустріального суспільства (ХVІІІ ст. – перша половина ХХ ст.).

Характеризується бурхливим розвитком фізики, техніки, атомної енергії, стрімким зростанням населення. Це період страшних за наслідками воєн, хижацької експлуатації природних ресурсів, локальних і регіональних екологічних криз.

ІV. Постіндустріальна епоха (останні 40-50 років).

Розпочинається друга глобальна екологічна криза: виникнення процесу парникового ефекту, поява озонової діри та кислотних дощів, суперіндустріалізація, суперхімізація, суперспоживання і суперзабруднення всіх сфер.

Інформаційний матеріал

Трипільська культура

Трипільці не були автохтонними племенами. Вони прийшли з південного сходу — з басейнів Серету та Пруту. Перші поселення трипільців з'явилися наприкінці V — на початку IV тис. до н. е. на Дністрі та в Прикарпатті. Лише згодом їхня територія збільшилася в декілька разів. Так, від середини IV тис. до н. е. внаслідок значного зростання населення трипільці заселили лісове Надбужжя, а ще через 400-500 років — Наддніпрянщину в межах Київ-Канів. Згодом вони освоїли невелику частину північної Київщини і Дніпровського Лівобережжя. На Наддніпрянщині трипільці зіткнулися з численними, переважно мисливсько-рибальськими племенами дніпро-донецької культури, що спричинило змішування населення і культурні взаємовпливи, які тривали протягом усього III тис. до н. е. Ці взаємовпливи позначилися як на трипільській, так і на дніпро-донецькій культурах в ареалі, Середньої Наддніпрянщини, хоч загалом обидві культури й далі залишалися автономними.

Загалом трипільська культура була поширена на величезній території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддністрянщини і Надчорномор’я, проіснувала впродовж двох тисячоліть (ІV –ІІІ тис.до н.е.) і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Утворилася трипільська культура на основі давніших автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. Племена з найрозвинутішою трипільською культурою (назва походить від с. Трипілля Обухівського району Київської області, де в 1896 р. уперше були виявлені рештки цієї культури) в період її розквіту займали більшу частину Правобережжя сучасної України. Як вважають дослідники, трипільське населення налічувало приблизно 1 млн. осіб.

В Україні виявлено величезну кількість – понад тисячу пам’яток – трипільської культури. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше 1 млн. осіб, селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік і потоків. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жителів та господарських споруд. Такі селища мали чітке плануванн – всі будови розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна чи кілька споруд-святилищ. Від майдану радіально розходилися вулиці, обабіч яких були розташовані садиби. Стіни будинків споруджувалися на дерев’яному каркасі-плетінці, обмащувалися глиною, двосхилий дах перекривався солом’яними або очеретяними сніпками. Всередині могла бути одна, або й три кімнати. В такому житлі мешкала одна сім’я.

На Уманщині, в середині течії Південного Бугу, а також межиріччі Дністра і Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, що налічували понад 2 тис. жителів, розташованих концентричними колами. Це були на той час найбільші у Європі, а, можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей. Археологи виявили в трипільців унікальний звичай – періодичне спалювання своїх поселень. Відбувалося це раз у покоління, приблизно через кожні 50 років, коли виснажувалися навколишні поля. Освоївши нові ґрунти й збудувавши неподалік нове селище, люди упорядковували старе й спалювали його.

Основними заняттями трипільських племен були хліборобство і присадибне тваринництво. Трипільці обробляли землю первісним ралом поблизу своїх поселень і засівали її пшеницею, ячменем, просом, житом, бобовими культурами та льоном — тобто майже усіма культурними злаками. Троє людей за допомогою мотик могли обробити за годину ділянку площею 150 – 200 . Трипільці, які жили в межиріччі Дністра і Пруту, займалися також садівництвом (їм відомі були яблука, груші, абрикоси) та виноградарством. Урожай збирали за допомогою крем'яних серпів, його продуктивність була лише в 1,5 рази менша, аніж сучасного серпа, зерно подрібнювали в кам'яних зернотерках. Розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней, коней, собак. Завдяки вівчарству мали вовну для одягу та різноманітних побутових речей, а велику рогату худобу, крім їжі, використовували на сільськогосподарських роботах і для перевезення вантажів. Певне місце в господарюванні ранньотрипільського населення займало рибальство (в Дністрі ловили рибу, зокрема сомів) та мисливство (полювання на благородного оленя, косулю, кабана, ведмедя, лисицю, бобра, зайця, білку і птахів). У лісах збирали ягоди, горіхи, мед, дикі фрукти.

Трипільське населення виготовляло різноманітні знаряддя праці (для обробки дерева — сокири, долота, тесла, свердла, скобелі), кам'яні серпи, зброю і предмети домашнього вжитку переважно з каменю й кременю (мотики, проколки, шила й голки), рідше — з кості, рога, дерева й глини. Але все частіше з'являлися привозні вироби з міді — шила, рибальські гачки й різноманітні прикраси. Деякі вироби (здебільшого прикраси: браслети, кинджали, сокири) трипільці одержували через обмін з Кавказу й Балкан. Їз технічних прийомів трипільці освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Домашніми промислами або общинними ремеслами було чинбарство, кушнірство, прядіння. Досить розвинутим було ткацтво. Великих успіхів трипільці досягли в гончарному ремеслі, яким займалися професійні майстри. Саме за досконалим і багато орнаментованим глиняним посудом археологи пізнають трипільські поселення. Лінійний та спіральний орнаменти червоного, чорного, коричневого та білого кольорів вкривав жовту поверхню столового посуду на Наддністрянщині, а різноманітна кераміка в інших ареалах трипільської культури прикрашалася, крім багатого орнаменту, ще й зображеннями людей, тварин і цілими сюжетними сценами.

Трипільці мали складні ідеологічні уявлення хліборобського спрямування: визнавали культ родючості й поклонялися відповідній богині, виконували релігійні обряди під час зимово-весняних хліборобських свят, шанували богів грому, сонця, неба, вітру тощо.

Трипільське суспільство досягло такого рівня соціально-економічного розвитку, що майже впритул підійшло до виникнення міст і запровадження писемності, тобто стояло на порозі цивілізації. Однак зміна клімату (зростання його посушливості) й поширення степів остаточно підірвали й без того неефективну економіку трипільців з її екстенсивною перелоговою системою орного землеробства. Наприкінці III тис. до н. е. трипільська культура зникла.

Доля острова Врангеля

Острів Врангеля - російський острів у Північному Льодовитому океані, який розташований між Східно-Сибірським і Чукотським морями. Від материка (північне узбережжя Чукотки) острів відділяє протока Лонга, яка в найвужчій своїй частині має ширину близько 140 км. Разом з островом Геральд та прилеглою акваторією, острів Врангеля входить до складу однойменного заповідника, який володіє найбільшим в Арктиці видовим багатством флори і фауни.

Тут змішалися типово арктичні і відносно південні - азіатські та американські таксони. Серед рослинних угруповань представлені релікти плейстоцену, які місцями мають ландшафтоутворююче значення, тому ландшафти цих островів з усіх існуючих найбільш близькі до давніх плейстоценових. До того ж, на острові Врангеля представлені практично всі типи арктичних ландшафтів, за винятком тільки льодовикових. На островах представлені унікальні типи рослинних угруповань та ендемічні види ґрунтів, налічується близько 40 ендемічних видів і підвидів рослин, комах, птахів і ссавців. Частина з них має реліктовий характер і відноситься до найбільш малочислених на Землі видів.

Острови Врангеля і Геральд відомі як найбільший в світі район концентрації родових барлогів білого ведмедя. Щорічно на островах залягають у барлоги від 300 до 500 ведмедиць. Окрім білого ведмедя на острові Врангеля зустрічаються полярні сови, білі гуси, чорні казарки, вівцебики, песці, моржі, росомахи, вовки, лемінги, північні олені та інші тварини.

Нині збереження природних комплексів острова забезпечується відсутністю населення, а також географічною ізоляцією. Однак до організації заповідника держава намагалась освоїти територію різними методами: була створена факторія, відділення оленярського радгоспу, допоміжний військовий аеродром і база ППО.

Щорічно на острів завозилися тонни ПММ, значна кількість яких проливалась на землю і в прибережну акваторію; важка техніка, тонни обладнання, побутове та продовольче забезпечення мешканців селища з населенням в 200 чоловік.

Нічого, окрім особистого майна від'їжджаючих на материк, з острова не вивозилось - всі відходи, побутове сміття і непридатна техніка залишилися на звалищах на острові. І острів Врангеля не виняток, а всього лише приклад наслідків освоєння Півночі (проблема забруднення властива багатьом важкодоступним куточкам Землі, адже прибирати там нікому).

Місцями порожні бочки частково вивозилися на металобрухт: все одно кораблі, що доставляють на північ вантажі, йдуть назад порожняком. Але навіть вивезення металобрухту збиткове: для виходу хоча б у нуль, бочки спочатку повинні пресуватись на березі, а пресів там, як правило, немає.

На острові Врангеля металобрухт сконцентрований на південному узбережжі, в місцях, де раніше знаходилися різні організації: аеропорт, база ППО, метеостанція Росгідромету, прикордонна застава і селище Ушаковське.

Сьогодні велика частина бочок і ємностей прийшла в непридатність. У них залишилося десятки тонн ПММ (бензин, масло, дизпаливо). З проіржавілих бочок відбувається скидання цих речовин на землю, що призводить до забруднення заповідної території. Частина бочок була складована та кинута на морських косах і берегах річок. Розмиття цих кіс і посилення штормів призводить до змиву бочок в море, потім їх викидає на берег у різних частинах острова.

У 2004 році острову Врангеля було надано статус об'єкта всесвітньої природної спадщини з однією умовою - очищення території від металобрухту і технічного сміття. Дозволено залишити лише невелику частину історичних об'єктів не забруднюючих заповідну територію, як пам'ятники освоєння Арктики.

Співробітники заповідника по змозі проводять роботи з очищення території - вивозять порожні бочки до місць складування. Частина бочок вивозиться попутними вертолітними рейсами на материк, але це крапля в морі.

Своїх коштів у заповідника недостатньо. Співробітники заповідника готові підготувати базу, відпрацювати технологію, почати пресування металобрухту і складування для подальшого вивезення, але пресів немає. Є тільки невеликий трактор, але і це вже досягнення.

Щодо ставлення до цієї проблеми російської влади, острів Врангеля навіть не включено до Державної програми по зачистці Арктики. На сайті Міністерства природних ресурсів Російської Федерації стосовно сучасного стану острова Врангеля багатозначно написано, що на ньому «залишилися великі плями локального забруднення, які вимагають усунення, але не становлять загрози для навколишніх територій (руїни будівель, звалища металобрухту тощо)».

Концепція ноосфери

Це сукупність ідей, поглядів та відповідних методологічних засад В.Вернадського на перебудову людиною навколишнього простору і біосфери Землі (її перетворення на ноосферу). Така перебудова зумовлена передусім загостренням глобальних проблем людства, які з погляду зростання ентропії (згідно з якою залишена напризволяще будь-яка система поступово дезорганізується, втрачає свою енергію і розпадається) є наслідком накопичення негативного (або ентропійного) досвіду всього людства. Тому заходи подолання економічної, паливно-енергетичної, сировинної, продовольчої та інших форм глобальної кризи є водночас антиентропійними процесами і, втілені в життя, стають системоутворюючими та організуючими чинниками формування цілісної глобальної економіки, концентрації енергії, створення загальнопланетарного синергічного ефекту. Ці чинники сприятимуть мобілізації антиентропійних процесів, що існують у природі, суспільстві та мисленні. Усвідомленню цих явищ і процесів значною мірою допомагає теорія ноосфери видатного українського вченого В. Вернадського.

Поняття «ноосфера» походить від грецьких слів «ноос» (розум) і «сфера» (куля) й означає якісно новий стан біосфери Землі (її перебудови) та навколишнього простору (а отже, нової оболонки Землі), що формується під впливом розумової та фізичної діяльності людства, яку можна порівняти з могутніми геологічними процесами. Водночас це поняття нерозривно пов’язане з поняттям «жива речовина», яке, за Вернадським, позначає сукупність усіх живих організмів біосфери (кількісно вираженої в хімічному складі, масі й енергії), що переробляють і переміщують різні види речовин (тверду, рідинну й газоподібну), акумулюють і перетворюють космічне випромінювання. Складовими елементами живої речовини вчений називає всю водну оболонку Землі, нижню частину атмосфери (в якій існують люди, птахи, комахи, звірі), а також літосферу (верхню частину твердої оболонки Землі, в якій живуть бактерії).

Діяльність людини – закономірний етап еволюції біосфери, неминучості її трансформації в ноосферу, вирішальним чинником якої є перетворююча роль науки та соціально організованої праці людства. Зокрема, у біосфері сонячна енергія трансформується в біохімічну енергію живої речовини, яку людина використовує для задоволення матеріальних і духовних потреб. Виникає найвища якісно нова форма руху матерії – соціальна, що народжує нове джерело і форму енергії – ноосферну і біосоціальну енергію. Через механізм суспільного виробництва біосоціальна енергія формує суспільну людину і суспільну культуру, в якій (людині) повинні органічно поєднуватися приватні інтереси (інтереси особи та членів її сім’ї) з колективними, суспільними і загальнопланетарними інтересами.

Найґрунтовніше концептуальне розуміння процесу формування ноосфери, на думку Вернадського, дає політична економія. Оскільки рушійною силою трансформаційних процесів є суспільне виробництво, насамперед розумова праця, то основа політичної економії – трудова теорія вартості. Саме така політична економія дає змогу виявити через суспільний поділ праці необхідність праці окремої людини для загального блага, залежність кожної людини-працівника від праці всіх інших людей, розкрити таким чином тісний взаємозв’язок людства. Сама праця як найвища цінність повинна бути розумною (вільною і добровільною працею). Водночас для розуміння теорії ноосфери політична економія не може обмежуватися лише трудовою теорією у марксистському тлумаченні, зокрема положенням про те, що людина, людський чинник є лише продуктом виробництва, праці (відома теза основоположників марксизму про створення людини завдяки праці). Людина, крім того, є:

· продуктом природи, природною істотою, наділена природними силами (органами чуттів, нервами тощо);

· закономірним результатом розвитку Всесвіту, загальнопланетарним явищем, яке продукує та реалізує у праці свою думку.

Внаслідок взаємодії цих трьох складових (людської думки, людської природи і людської праці) виникає синергічний ефект, нова могутня продуктивна сила (за Вернадським – нова геологічна сила), яка акумулює, синтезує енергію цих складових і формує ноосферу, її сутність. Проте домінуючим елементом серед цих них є свідомість, наукова думка, які організовують в єдине ціле різні енергетичні потоки, синтезують біохімічну енергію (на біосферному рівні акумулювалася лише енергія сонця через фотосинтез або поглинання однієї органічної речовини, в т.ч. істоти, іншою), продукуючи при цьому принципово нові види енергії (ноосферну і біосоціальну), які діалектично заперечують попередні. Таке заперечення означає, що нові види енергії «запозичують» усе цінне й позитивне з менш розвинутих її форм і у складі соціальної матерії (як якісно нового, найвищого її виду) та соціальної енергії з’являється надзвичайно важливий елемент – соціальна культура. Сама культура при цьому (техніко-технологічна, виробнича, культура фізичної та розумової праці тощо) відгалужується у важливу політекономічну категорію, за допомогою якої визначається ступінь гуманізації та екологізації економіки, а її розвиток здійснюється за специфічними для цієї сфери законами. Найширший простір для дії цих законів має ноосфера, в якій органічно поєднуються не лише приватні, колективні, суспільні та загальнопланетарні економічні інтереси, а й ціннісні духовні орієнтири цих суб’єктів. Водночас лише в ноосфері найвищого рівня досягає розвиток особистості, її сутнісних сил (фізичної та розумової енергії, організаторських, творчих та інших здібностей), культури, моралі, психічних якостей та ін.

Нового виміру в ноосфері набуває розвиток продуктивних сил, зокрема продуктивної праці. Такою стає насамперед наукова, творча праця, в процесі якої генеруються нові наукові ідеї, здійснюються творчі відкриття, розвивається творча активність людини і наукового колективу, мобілізуються та зростають їх свідомість, культура, воля, енергійність і як наслідок послаблюється роль матеріального і посилюється роль духовного виробництва, дедалі більше акумулюється розум людства, який генерує і синтезує біохімічну енергію. Ось чому звільнення людини від рутинних технологічних дій, розвиток її творчого наукового потенціалу, максимальний вияв розуму, свободи наукового пошуку Вернадський вважав головним принципом ноосфери. Еволюційний процес створює при цьому наукову думку соціального людства (як нову геологічну силу) і набуває особливого геологічного значення, а біосфера трансформується науковою думкою соціального людства в ноосферу, причому темпи цього процесу прискорюються.

Таблиця 1.

Бали

Період

Висновок: ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Фахівці стверджують

ü За умов існуючих темпів експлуатації природних ресурсів людству вистачить їх до 2050 року.

ü Щороку вирубається 25 млн. га лісу (це відповідає площі трьох територій України).

ü Згідно з прогнозами населення Землі може подвоїтися впродовж наступного півстоліття.

ü ООН попереджає, що у 2025 році 2,7 млрд. людей буде загрожувати значна нестача питної води.


 

ПРАКТИЧНА РОБОТА №2

Хід роботи

1. Ознайомтеся з теоретичними відомостями та складіть опорну схему із забруднення вашого району (міста, області).

Теоретичні відомості

Забруднення

Забруднення – це привнесення або утворення у середовищі не характерних для нього фізичних, хімічних, біологічних агентів, перевищення їхньої концентрації, що порушує в системах рівновагу, відхиляється від норми.

Види забруднення навколишнього середовища:

1. Природні (повені, виверження вулканів і т.п.).

2. Антропогенні (наслідок діяльності людини).

Види антропогенних забруднень:

- мікробіологічні (поява мікроорганізмів на субстратах або середовищах, змінених у результаті діяльності людини);

- механічні (засмічення середовища агентами, що здійснюють механічну дію без фізико-хімічних наслідків);

- хімічні (зміни природних хімічних властивостей середовища або надходження речовин у концентраціях, що перевищують гранично допустимі (ГДК));

- фізичні (зміни природного фізичного стану середовища):

· теплові (виникають внаслідок підвищення температури середовища);

· світлові (порушення природної освітленості);

· шумові (утворюються в результаті збільшення інтенсивності шуму);

· електромагнітні (з’являються в результаті зміни електромагнітних властивостей середовища від ліній електропередач, радіо, телебачення і т. д.);

· радіоактивні (пов’язані з підвищенням рівня радіоактивних речовин).

Диспропорції у розміщенні продуктивних сил (промислових і сільськогосподарських об’єктів) призвели до того, що рівень забруднення природного середовища в різних містах України дуже відрізняється, а в цілому перевищує аналогічні показники розвинутих держав у 4-5 разів.

За ступенем забруднення всю територію України можна умовно розподілити на зони:

1- чисті (7% загальної земельної площі – заповідники й національні парки);

2- умовно чисті – 8% від всієї території країни;

3- мало забруднені – 14%;

4- забруднені – 40%;

5- дуже забруднені – 30%;

6- зони екологічної катастрофи (майже 1% всієї території України). Це насамперед зона відчуження після аварії на ЧАЕС та райони, прилеглі до неї, а також окремі місцевості в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській і деяких інших областях.

Регіони з найбільш напруженою та гостро кризовою екологічною ситуацією мають найвищу густоту населення. Такими регіонами є передусім Донбас, Кривбас, Харківська, Запорізька і Дніпропетровська промислові агломерації. Нині тут проживає понад чверть усього населення України, яке зазнає значного негативного впливу надмірно забрудненого і отруєного довкілля, особливо повітря, води, ґрунтів.

Схема 1.

 

2. Проаналізуйте динаміку основних показників викидів шкідливих речовин у атмосферне повітря України в історичній ретроспективі (1990-2011рр). Побудуйте відповідні графіки. Чому кількість викидів змінилася?

Таблиця 2.

Кількість викидів (тис. т)

Роки

Графік 3.

Кількість викидів

Міста

3. Об’єднайтесь у пари та виконайте наступні завдання.

Завдання 1.Використовуючи додаток 1, проаналізуйте діаграми ГДК пилу, діоксиду азоту, формальдегіду у містах:

а) Тернопіль та Кривий Ріг; б) Суми та Севастополь;

в) Львів та Дніпродзержинськ; г) Чернігів та Херсон;

д) Рівне та Дніпропетровськ; е) Київ та Ізмаїл;

ж) Ужгород та Кременчуг; з) Луцьк та Чернівці;

и) Хмельницький та Запоріжжя; і) Івано-Франківськ та Одеса;

к) Біла Церква та Керч; л) Сімферополь та Вінниця.

Завдання 2. Порівняйте структуру забруднення міст України різних регіонів, виявіть причини забруднення, користуючись діаграмами структури промисловості регіону та інформаційним блоком. Співставте дані забруднень міст з ГДК.

(Нормативи ГДК домішок в атмосферному повітрі, мг/м³: пил – 0,2; нітроген(ІV) оксид – 0,04; формальдегід – 0,2).

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 3. Використовуючи додаток 2, зробіть висновок, які галузі промисловості найбільше забруднюють повітря? Як цьому запобігти?

Висновки

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Додаток 1.

 

 

Додаток 2.

Інформаційний матеріал

За словами експерта, «повітря України забруднюють близько 8700 промпідприємств, і лідерами серед галузей є чорна металургія, теплоенергетика, вугільна, нафтогазовидобувна, цементна індустрія. Причому на першому місці – ТЕС.

Основні викиди стаціонарного походження - це діоксид та інші сполуки сірки (1342,6 т або 30,7%), оксид вуглецю СО (24,4%), метан (20,1%), речовини у вигляді зважених твердих частинок (13, 9%) і сполуки азоту (8,7%).

На кожного жителя України в 2011 році припадало 4,4 т викидів діоксиду вуглецю і 95,7 кг інших викидів в атмосферу. Однак, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку на 1 особу були більшими у 3,6 рази, Дніпропетровській – відповідно у 3,0 рази, у Луганській –у 2,2 рази, Івано-Франківській – у 2,2 рази.

Людина, яка проживає в районі з забрудненям навколишнього середовища токсинами втрачає в середньому 12,7 років життя.

Таблиця 4.

Основні джерела забруднення міст України

Назва міста Основні джерела забруднення
Кам’янець-Поділь-ський - Екологічні проблеми пов'язані з роботою цементного заводу; підприємствами машинобудування, металообробки, легкої, деревообробної та харчової промисловості, виробництвом будматеріалів.
Київ - Атмосферне повітря забруднює автомобільний транспорт (до 70%) та аеропорт «Жуляни». - Катастрофа на Чорнобильській АЕС (середній радіоактивний фон складає близько 18 мкР/год, забрудненість території цезіем-137 – від 1 до 3 Кі/км2. Найбільш забруднена північна та північно-східна частини міста).
Черкаси - Багатопрофільний промисловий центр із переважним розвитком хімічної промисловості. Це обумовлює високе техногенне навантаження на атмосферне повітря. - Серйозні екологічні проблеми пов'язані з впливом Кременчуцького водосховища, на правому березі якого розташоване місто.
Миколаїв - Великий центр суднобудування підприємства розташований безпосередньо в Бузькому лимані. Сюди скидаються стічні води міста, суднобудівних та судноремонтних підприємств, розташованих уздовж узбережжя. - Вода Бузького лиману має стійке забруднення від Миколаєва аж до впадання в Чорне море. Концентрації нафтопродуктів та органічних сполук перевищують допустимі норми в багато разів.
Херсон - Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані в Кошовій протоці, гідравлічно зв'язаній із Дніпром. - Вода протоки вкрита товстим шаром нафтової плівки. - Вода в нижній течії Дніпра забруднена багатьма токсичними речовинами, вміст яких перевищує гранично допустимі концентрації. До невирішених міських екологічних проблем Херсона слід віднести відсутність системи скиду, організованого відведення та очистки поверхневого стоку.
Харків - Розміщення побутових і виробничих відходів, їх викидання з автомобілів у невідведених місцях. - Забруднення водних об'єктів зливовими та стічними водами, порушення технологічних регламентів очистки та знезараження стічних вод. - Основними стаціонарними забруднювачами атмосферного повітря є підприємства теплоенергетичної, нафтогазовидобувної та цементної галузей. У більшості підприємств, зосереджених у кількох промислових зонах міста, відсутні санітарно-захисні зони. Підприємства розташовуються в безпосередній близькості від житлових кварталів.
Донецьк - Над містом можна спостерігати пелену смогу, що формується викидами промислових підприємств. - Гострою проблемою міста є водозабезпечення. Із зростанням видобутку вугілля, інтенсивним розвитком підприємств проблема водозабезпечення загострювалася. Забезпечити водою Донецьк можливо тільки за рахунок надходження води по каналу Дніпро—Донбас. - На багатьох підприємствах Донецької агломерації вода використовується вкрай нераціонально. - У річки скидається велика кількість неочищених та недо­статньо очищених стічних вод, які можна було б багаторазово використовувати в системах оборотного водопостачання. - Накопичення твердих виробничих відходів.
Дніпро-петровськ - Над ним постійно нависає смог, що формується викидами двох потужних металургійних, двох трубопрокатних, коксохімічного, шинного та лакофарбного заводів, а також великих машинобудівних підприємств. - Підприємства міста скидають у р. Дніпро значний об'єм неочищених та недостатньо очищених стічних вод. - Існує проблема утилізації та складування відходів металургійного, шинного, коксохімічного та хімічного виробництв. Частина побутових відходів утилізується на сміттєспалювальному заводі.
Запоріжжя - Над ним постійно нависає темно-фіолетовий серпанок смогу, що формується викидами промислових підприємств - Великі промислові підприємства опинялись у безпосередній близькості від житлової забудови. - Очисні споруди перевантажені. На промислових майданчиках нагромадилася велика кількість відходів у вигляді мулу з високою концентрацією токсичних речовин. - Наявність Дніпровського і водосховища в межах міста створює для Запоріжжя специфічні екологічні і проблеми, пов'язані з підтопленням прилеглих територій.
Одеса - Забруднення морського середовища відбувається у результаті скиду в море неочищених та недостатньо очищених стічних вод міста та забрудненого поверхневого стоку з міської території. - Хімічний завод у порту Південний - потенційно небезпечний в екологічному сенсі(останній витік аміаку у жовтні 2013р.). - Одеський| нафтовий термінал - об'єкт підвищеного екологічного контролю. - Одеса - центр машинобудування, хімії та нафтохімії, переробки риби та сільгосппродукції. Робота промислових підприємств формує небезпечні викиди в атмосферне іповітря та утворює великі об'єми стічних вод. - Очисні споруди Одеси перевантажені, працюють неефективно. На долю автотранспорту і та частково морських суден припадає близько 75 % сумарного викиду і забруднених речовин в атмосферне повітря.
Маріуполь - Маріуполь -порт на Азовському морі. - Великий центр чорної металургії та важкого машинобудування. - Проблема забезпечення населення питною водою. - Пилогазові викиди промислових підприємств формують над містом тяжкий темно-фіолетовий серпанок зі шкідливими домішками в обсягах, які багаторазово ГДК. Море в районі Маріуполя і темно-бурого кольору через стоки р. Кальміус та р. Кальчик, на 70-80 % сформований із шахтних та стічних вод. У Таганрозьку затоку потрапляють міські стічні води Маріуполя та його промислових підприємств. Течія відносить забруднені води Дону та стічні води Таганрога на захід, у напрямі Маріуполя. Прозорість морської води в районі Маріуполя і знижується до 0,5 м, тоді як у відкритій частині Азовського моря прозорість води складає 8 м.
Луцьк - У невеликому за площею місті зосереджено багато промислових підприємств машинобудування

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти