ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТВІР У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛІ НА СУСПІЛЬНУ ТЕМУ

МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО РІЗНИХ МОЛОДІЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

План

I. Мої міркування перед вибором.

II. Мої життєві орієнтири.

 

1. Моє ставлення до життєвого досвіду батьків.

2. Вплив дитячих масових організацій на подальший життєвий вибір.



УКРАЇНСЬКА МОВА


3. Не бути знаряддям чужої волі.

4. Моє ставлення до молодіжного руху. ІІІ. Не стояти осторонь від життя.

Говорячи про молодіжний рух в Україні, я повсякчас ніби ставлю себе перед вибором, до якої організації приєднатися. І в той же час розмірко­вую, чи потрібно це мені.

У роки юності моїх батьків існувала лише одна молодіжна організа­ція — комсомол. Мої батьки були комсомольськими активістами, проте це аж ніяк не допомогло їм у подальшому житті. Змінився суспільний устрій — змінилось і ставлення до комсомолу. Мої батьки дуже тепло зга­дують свої комсомольські роки, адже це були роки їхньої юності. Комсо­мол виховував у них активну життєву позицію, проте це ніяк не відбило­ся на матеріальному забезпеченні нашої сім’ї. Ус е життя мої батьки важко працюють, хоча і не завжди отримують за це заробітну плату. Вони зви­чайні виробничники, чесні і порядні люди, але зараз цього замало. Їх, зви­чайно, поважають на роботі, але повагою ситий не будеш. Мені хочеться жити краще, ніж вони. Я хочу добре вдягатися, мати хорошу машину, бо впевнений, що автомобіль — це не розкіш, а засіб пересування. Але як до­сягти усього цього? Чи потрібні для цього молодіжні організації, якщо вони аж ніяк не орієнтують у житті?

Кілька років тому я перебував у дитячій організації скаутів, але мені там не сподобалося. Крім звичайних життєвих навичок, які одержує ска­ут, статут організації вимагає повного підкорення волі дорослих началь­ників, навіть тоді, коли начальник у чомусь помиляється. Мене не лякає сувора дисципліна, бо я мрію стати військовим, але не хочу бути сліпим знаряддям чиєїсь волі.

Зараз існує багато молодіжних організацій, посилилась участь молоді у всіляких партіях, проте я не впевнений, що це потрібно самій молоді. Іноді лідери цих самих партій, спираючись на молодь, досягають числен­них голосів на виборах, але потім нічого не роблять ні для своїх виборців, ні для кого іншого.

Мене більше приваблює молодіжний рух в цілому, як от: «Молодь проти СНІДу», «Молодь проти ядерного озброєння», екологічний рух.

Проте я не впевнений, що для цього необхідно кудись вступати. Мені здається, що для цього достатньо бути порядною людиною, бути грома­дянином. І якщо кожний із моїх ровесників відчує свою відповідальність за долю держави, за долю майбутніх поколінь, за долю людства, тоді і не буде у нас ні війн, ні чорнобилів. І це не високі фрази. Це усвідомлення своєї причетності до світу, а значить, до життя.

ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ І МИ

План

I. Ставлення до природи є усвідомленням рідної землі.

II. Наш спільний дім — Земля.


КЛАСИ



1. З пошаною до природи.

2. Земля не вибачає байдужості.

3. Наслідки безгосподарського ставлення до природи. ІІІ. Зберегти землю для нащадків — обов’язок кожної людини.

Усвідомлення батьківщини до кожного з людей приходить по-своє­му. Але приходить час — і кожний розуміє нерозривну єдність із рідною землею. Адже на цій землі зросли наші діди і батьки, на ній вчилися ходити ми і зроблять перші кроки наші нащадки. Споконвіку борони­ли цю землю наші предки, берегли її як найцінніший скарб. Вона завж­ди була їхнім багатством, яким пишались і захищали. А беручи від при­роди її дари, люди розуміли, що цих щедрот буде значно більше, якщо вони берегтимуть природу.

У наш час перед людьми гостро постала екологічна проблема. Це пов’язано з тим, що люди вирішили стати господарями природи, по­чали її підкоряти собі. Внаслідок роботи виробництв забруднилися ріки. Збільшення орних земель призвело до знищення лісів. Смер­дюче Каховське водоймище було колись мальовничою українською землею. Пішли під воду біленькі хатки, вишневі садочки і кучеряві верби над ставками. А колись красиве і багате Аральське море висох­ло, бо з нього викачали воду на зрошення засушливих районів. На­щадкам у спадок залишилися тільки прекрасні Шевченкові малюн­ки Аралу.

Люди необдумано експлуатують природу, а іноді просто не замис­люються над наслідками своїх вчинків. Безвідповідальність призве­ла до Чорнобильської катастрофи, від якої постраждали величезні регіони України, Білорусі, Росії. Внаслідок аварії загинуло сотні лю­дей. А скільки інвалідів, села і міста заражені радіонуклідами. Радіа­ційний фон і досі, через вісімнадцять років після аварії перевищує допустимі норми.

Скалічена земля, скалічені люди… Мені здається, що атомні електро­станції взагалі треба заборонити, адже доки вони існують, країна — в не­безпеці.

Осушення боліт на Поліссі залишило людей без питної води. А у нас в Харкові внаслідок зміни річища ріки з’явилися підтоплені жит­лові масиви. Річка зникла, залишивши по собі тільки назву. Є у нас Не-теченська набережна вздовж неіснуючої ріки. І таких фактів можна на­вести безліч. І найшкідливіше, на мою думку, те, що поруч із горе-господарями стояли байдужі люди, які просто спостерігали за зни­щенням природи. Прикро, але таких серед нас чимало.

Невже потрібно знищити, щоб потім відроджувати? Невже люди вчаться тільки на помилках? Потрібно нарешті зрозуміти, що людина — це частинка великої матері-природи, яку не слід підкорювати, а треба жити з нею в гармонії. Любити і берегти рідну землю, дбати про її бла­гополуччя — ось у чому полягає патріотизм.



УКРАЇНСЬКА МОВА


НЕЗАЛЕЖНІСТЬ МОЄЇ ВІТЧИЗНИ

План

I. Осмислення поняття «незалежність».

II. Шляхами незалежності.

 

1. Я пишаюсь незалежною Батьківщиною.

2. Внесок наших попередників у незалежність України.

3. Ставлення до незалежності моєї сім’ї.

4. Труднощі на шляху незалежності.

III. Мій внесок у незалежність України.

Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. На­віть не розуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмислен­ня приходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захоплен­ня історією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мене нахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше.

У п’ятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького «Істо­рія України», з якої я дізнався про розвиток української державності. Саме ця книга заклала в моє серце почуття гордості за свою Батьківщину.

Пройшло чотири роки. Змінився я, змінилося наше суспільство. Але я не перестав пишатись тим, що живу в незалежній державі.

Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українських лицарів-козаків. Я уявляв їх або в запеклому бою, або на легких «чаєч­ках», долаючими чорноморські хвилі. Вони захищали рідну землю від ворога, визволяли бранців із неволі. Ось у чому полягає їх внесок у неза­лежність.

А учасники Коліївщини! Я захоплююсь ними, хоча і розумію, що ба­гато в чому повстанці помилялися. Можливо, я був би таким же непри­миренним на їхньому місці, проте вважаю, що жорстокості було забагато, особливо стосовно старих та дітей. Хоча через два з половиною століття мені значно легше розмірковувати на цю тему, ніж їм тоді.

Я уявляю, як наш стражденний народ зрадів надбанням революції 1917 року — і яке було розчарування! Але патріотизм у кожного україн­ця в крові. Тому так щедро поливали рідну землю своєю кров’ю київські гімназисти і студенти в бою під Крутами. І це знову ж таки в ім’я неза­лежності!

Із величезною радістю сприйняли новину про незалежність України наші батьки. На початку дев’яностих років нашого століття Україна ніби ожила або прокинулась зі сну: мітинги, маніфестації. На вулицях бла­китно-жовті прапори і тризубці. Тоді я був ще дуже малий, щоб усві­домити велич цих подій; мало хто сподівався побачити на вулиці дер­жавну символіку незалежної України.

Зараз дехто скаржиться на незалежність за всі наші існуючі пробле­ми. А я вважаю, що всі наші біди тимчасові. Народ наш роботящий, ви­нахідливий, тож знайде вихід і з економічної скрути. Найголовніше — не панікувати, а сумлінно робити свою справу.


КЛАСИ



Нам, учням, треба працювати на ниві освіти. Навчатися сумлінно — тяж­ка праця. Але без знань ми не зможемо знайти свій шлях у житті. Незалежній Україні потрібні фахівці високого класу. Тільки так моя Батьківщина зможе стати рівною серед високорозвинених європейських держав.

ДЕНЬ ЗАХИСНИКІВ ВІТЧИЗНИ

План

I. Вітчизну і матір не обирають.

II. Найвизначніше свято моєї сім’ї.

 

1. Військова династія.

2. Моя заповітна мрія.

3. Почесний обов’язок захисника.

4. Повернення давніх традицій.

5. Професія — захищати Вітчизну.

III. Всенародне свято.

Вітчизну і матір не обирають. Можливо, саме тому ці два слова часто вживаються поруч. Адже Вітчизну ми теж називаємо матір’ю. Кожний із нас під словом Вітчизна уявляє рідні обличчя батьків, друзів, рідних. І, захищаючи Вітчизну, кожний захищає найдорожче.

Для моєї сім’ї День захисників Вітчизни — не просто дата в ка­лендарі, а одне з найвизначніших свят. Мій прадід загинув, захи­щаючи Вітчизну. Його листи і похоронка бережно зберігаються у нашій оселі. Мама і бабуся навіть їздили на його могилу кудись на Львівщину. Мій дідусь — кадровий військовий. Куди тільки не кидала його доля! Разом із бабусею вони об’їздили майже весь ко­лишній Радянський Союз. Моя мама і народилась не в Україні, а на Камчатці. А мій татко — офіцер запасу. Після закінчення авіацій­ного інституту він два роки служив авіаційним техніком і має зван­ня старшого лейтенанта.

Я теж мрію стати військовим. Після закінчення школи сподіваюсь вступити до Харківського військового університету. Ось і буде у нас військова династія. Професія захищати Батьківщину, на мою думку,— най-почесніша з професій на землі.

Я не розумію юнаків, які намагаються уникнути військової служби, адже армія завжди гартувала і тіло, і дух. Лише в лавах армії кується мужність. Це моє переконання. Тому я багато уваги приділяю спорту, май­же стільки, скільки і навчанню.

Дехто говорить, що нам нічого захищати, бо у нас немає держави. Я так не думаю. Економічні негаразди — це процес становлення нашої молодої держави, це як хвороба, яку треба подолати. А хіба хвору матір кидають напризволяще? Ні, її лікують і захищають.

Я дуже радий, що Президент України узаконив день двадцять тре­тього лютого як День захисників Вітчизни. Сподіваюсь, що ми поверне­мося до традицій урочисто відзначати проводи до лав української армії.



УКРАЇНСЬКА МОВА


Така інформація вже була в пресі. Жителі Дергачівщини урочисто вітали юнаків, які поповнили ряди захисників Батьківщини.

Як добре, що ми живемо в миролюбній державі, але мир треба не тільки берегти, а і вміти захищати. А коли вже жінки обирають професію військових, то нам, сильній половині суспільства, має бути соромно за те, що є серед нас такі, що уникають військової служби.

День захисників Вітчизни — це свято сивих ветеранів і військово­службовців усіх поколінь, це свято нинішніх військових і тих, що при­йдуть за ними, це свято тих жінок, які чекали своїх рідних з армії або ділили з ними нелегку військову долю. Отже, День захисників Вітчиз­ни — всенародне свято.

МОЛОДЬ І СУЧАСНІСТЬ

План

I. Історію вершать молоді.

II. Молодь на передньому краї життя.

 

1. Гідні приклади попередників.

2. Молодь і демократизація країни.

3. У вирі політичного життя.

4. Вплив молоді на духовність суспільства.

5. Долаючи перешкоди…

III. Без сучасного не буває майбутнього.

Зображуючи портрет сучасника, я завжди уявляю молоду людину. Хоча старше покоління і вважає вік категорією філософською. Я пого­джуюсь із тим, що вік вимірюється не роками, а станом душі, проте при­клади свідчать, що історію вершать люди молоді.

Спілкуючись із ветеранами Великої Вітчизняної війни, які неодно­разово бували в нашому класі, я дізналася, що вік бійців складав два-дцять-тридцять років. Сорокарічні воїни, більшою мірою, йшли в обозі. Ні, зрілим людям не було легко ні на фронті, ні в тилу, де кувалася зброя для боїв, але розрахунок усіх тактичних операцій був зроблений на мо­лодих, здорових, спритних, загартованих.

У п’ятдесяті роки мій дідусь був на цілині. Знову молодь… А новобу­дови! Скільки їх було зведено руками молоді!

І ось нарешті роки дев’яності. Саме молодь підтримала шлях демо­кратизації країни: виступила за відродження національних традицій, рідної мови, багатонаціональної культури.

Дев’яності роки ознаменувалися піднесенням політичного життя краї­ни. Утворилися нові партії, громадські організації, молодіжні об’єднан­ня, лави яких поповнилися молоддю. Особливої масовості набув еколо­гічний рух. Юнаки і дівчата стали на захист усього живого на рідній землі.

А якого піднесення набули патріотичні почуття моїх сучасників! Мо­лодь відроджує вахти пам’яті, започатковані попереднім поколінням, віддаючи данину пошани не тільки загиблим, а й живим, тим ветеранам,


КЛАСИ



які потребують допомоги, співчуття і підтримки. Як важливо, що наше сус­пільство підтримує пропозиції ООН у проведенні заходів до дня людей похилого віку, дня інвалідів, дня боротьби зі СНІДом та палінням, висту­пає за здоровий спосіб життя.

Під час виборів Президента України молодь теж сказала своє вагоме слово, підтримавши курс на стабільність і розвиток держави. Молодим жити, отже їм робити вибір! Це особливо відчутно у нашому студентсь­кому місті. У Харкові більше двадцяти вузів, тому я можу стверджувати, що моє рідне місто має молоде обличчя.

Відчутний вплив молоді на духовну культуру суспільства. Відбудовчі роботи у зруйнованому харківському костьолі взяла на себе молодь. Юна­ки і дівчата різних національностей вирішили зробити свій внесок у рес­таврацію цієї пам’ятки архітектури. А скільки православних храмів відро­джується завдяки молоді! А той, хто поклав цеглину на будівництво храму, ніколи не скривдить немічного, не стоятиме осторонь чужого горя.

На жаль, правильну життєву позицію вибрати дуже важко. У той час, коли суспільство почало розподілятись на багатих і бідних, деякі люди забувають про милосердя. Немало байдужих людей з’явилось і серед мо­лоді. Це насторожує, бо той, хто сьогодні прислухається тільки до дзвону монет, чи почує завтра голос потребуючого допомоги? Чи не забуде по­ступитися місцем у транспорті літній людині? Чи подасть ковток води спраглому?

Я теж дитина свого часу, і, мабуть, у мене теж є безліч вад. Безумовно, ідеальних людей немає. Але я вважаю, що у будь-який час необхідно не втрачати людського обличчя, бо інакше ми не зможемо виростити гідних нащадків. Без сучасного не буває майбутнього. Тому я сподіваюсь, що я і мої ровесники знайдемо правильний життєвий шлях і не втратимо своїх позитивних рис.

РОДЕ МІЙ КРАСНИЙ…

План

I. Спільна Вітчизна для багатьох народів.

II. Народ починається з людини.

 

1. Національні корені моєї сім’ї.

2. Моя рідна материнська мова.

3. Національні традиції населення України.

4. Посилаючись на літературні джерела…

5. Мої славетні земляки.

III. Я вірю в свій народ.

Протягом багатьох століть Україну населяли представники різних на­родів. Вони хліборобили на українській землі, будували міста, захищали землю. Отже, для всіх жителів України вона є Вітчизною.

Це переконання прийшло до мене відтоді, як я усвідомив, що я украї­нець. І справа не в тому, що національні корені моєї родини пов’язані



УКРАЇНСЬКА МОВА


з цією землею. Моя прабабуся з маминого боку належала до небагатої польської родини, прадід походив із селян (його діди були кріпаками). З батькового боку змішались єврейські й циганські корені. Але обидва мої прадіди проливали кров у Велику Вітчизняну. Один із них загинув, захищаючи Західну Україну. Я пишаюсь своїм родом, пишаюсь тим, що моя сім’я є часточкою великого українського народу, бо незалежно від національності, ми любимо ту землю, яка нас зростила.

Я пишаюсь тим, що мої родичі зберегли в своєму повсякденному ужитку рідну українську мову. Я хочу знати всі мови, до яких, більшою чи меншою мірою, причетний мій рід, але рідною вважаю українську, бо саме нею мама співала мені колискові пісні.

На прикладі своєї родини я зрозумів, що весь народ України, неза­лежно від національних ознак,— велика єдина родина. З покоління в по­коління багатонаціональне населення України збагачує її культуру свої­ми національними традиціями і мистецтвом.

Минулого року моя сім’я брала участь у фестивалі національних куль­тур, який проходив у моєму рідному місті Харкові. Я був вражений тим, що на Харківщині існує більше двох десятків національно-культурних товариств, які, розвиваючи національні традиції, збагачують культуру Ук­раїни. А який співучий наш народ! Присутні співали пісні своїми націо­нальними мовами, а потім увесь зал співав українські народні пісні. І я теж співав з усіма, голосно-голосно!

Із поняттям величі свого народу я неодноразово зустрічався на при­кладах літератури. Пригадуєте пісню про Морозенка? У фольклорних джерелах кілька припущень щодо цієї постаті. Хто ж він, пісенний герой, українець, поляк чи татарчук? А хіба це має значення, коли він проливав свою кров за Україну? А хіба росіянка Марія Вілінська не стала визнач­ною українською письменницею Марко Вовчок?

Харків’яни в роки Великої Вітчизняної війни показали приклади не лише героїзму, а й гуманізму. Татарка Аліма Ібрагимівна Шатоха вряту­вала єврейську сім’ю від розстрілу. У числі харків’ян — Героїв Радянсь­кого Союзу поруч стоять імена українця Сергія Михайловича Осташен-ка і єврея Олексія Дементійовича Флейшмана. І це не поодинокий приклад. Адже і в мирні роки біда не оминула нашу землю. Чорнобильська аварія стала спільним горем кожного жителя України, і долати її довелося усім разом.

Зараз для України знову прийшли скрутні часи. Економічна неста­більність держави вразила все її населення. Але люди не занепадають ду­хом, вірять у те, що наша Батьківщина стане могутньою європейською державою. Найголовніше, що немає у нас національних чвар, що ми жи­вемо на мирній землі. Є народ України, найголовнішою ознакою якого завжди вважалася єдність, а труднощі ми поборемо. У години скорботи і у години радості наш народ був, є і буде великою ріднею, про який мож­на з гордістю сказати: «Роде наш красний…»


КЛАСИ



РОЛЬ ЖІНКИ В СУСПІЛЬСТВІ

План

I. Жінка — найпрекрасніше боже створіння.

II. Значимість жінки в суспільстві.

 

1. Жінка має право на вибір долі.

2. Моє розуміння жіночого щастя.

3. Ставлення до руху феміністок.

III. Майбутнє нації в руках матерів.

Жінка... Найзагадковіше творіння Всевишнього. Природа надала жінкам найважливіші функції, адже призначення жінки на Землі — про­довжувати рід людський. Але в різні періоди існування людства роль жінки в суспільстві не була однаковою.

Як на мою думку, то на долю жінки випадає значно більше переванта­жень, ніж на долю чоловіка. Можливо, саме тому природа створила жінку значно витривалішою. Жінка терпляче зносить і емоційні перевантажен­ня, і фізичні. Медики доводять, що навіть біль жінка і чоловік витриму­ють і відчувають по-різному. Цим зумовлено, що і генетичний код жінки довший, хоча серед чоловіків теж немало довгожителів. А втім, все це суто індивідуальне.

А от щодо ролі жінки в суспільстві, то тут немає спільної думки як се­ред чоловіків, так і серед жінок. Особисто я вважаю, що жінка сама має зробити вибір між сім’єю і кар’єрою. Переконана на прикладі своєї сім’ї, що моє судження правильне. Коли мій старший брат був зовсім малень­ким, то мама віддала його в дитячий садок (тоді матерям дозволялося бути з дитиною лише до одного року), де і почались його хвороби. Він переніс кілька запалень легенів, які переросли в хронічну форму, і залишився хво­робливим на все життя. У той час медики приділяли велику увагу ліку­ванню, а не профілактиці захворювань. Я впевнена, що матері повинні до­глядати своїх дітей аж до школи. А якщо жінка працює, то вона не може повною мірою віддаватись сім’ї. І навпаки, сімейні проблеми заважають жінкам у становленні кар’єри. А наше суспільство, на жаль, поки що не допомагає своїм громадянам, бо само переживає період становлення.

Я не впевнена в тому, що жінки-політики чи жінки-бізнесмени щас­ливі. Чи може жінка почувати себе щасливою, якщо значну частину жит­тя перебуває поза домівкою, обмежуючись телефонними розмовами з дітьми і чоловіком? Якщо сім’я дружна, то ні. Адже дітям мама потрібна постійно. Їм необхідно відчувати її ласку, чути її голос, бачити її посмішку. Інакше — це не сім’я.

Я з іронією ставлюсь до феміністок, бо вважаю, що між жінкою і чо­ловіком ніколи не може бути рівноправ’я, бо обов’язки у них різні, отже і права мають бути різні. І тільки невдахи називають себе феміністками, бо вони обділені долею. А кожна нормальна жінка мріє бути єдиною і ко­ханою.



УКРАЇНСЬКА МОВА


У будь-якому суспільстві у жінки є право на щастя. А говорячи про роль жінки в суспільстві, варто врахувати, що саме від неї залежить фізичне і моральне здоров’я підростаючого покоління, а значить, май­бутнє нації. Ось тому посилюється громадський рух матерів, яких не­покоїть наше майбутнє. Цим рухом я захоплююсь, бо він не відриває жінку від сім’ї, а ще більше наближає, бо саме жінка є берегинею сімей­ного вогнища, у цьому полягає її значимість для суспільства.

ДОРОГИ, ЯКІ МИ ВИБИРАЄМО

План

I. Чи потрібне людині «місце під сонцем»?

II. Від сучасного до майбутнього.

 

1. Вплив соціального стану суспільства на особистість.

2. Право на освіту — моє право.

3. Освіта дає право на гідне майбутнє.

4. Кожна людина неповторна.

5. Жити з високо піднесеною головою.

6. Мій життєвий принцип.

III. Правильний вибір.

В останні роки серед моїх однолітків укорінився вираз «місце під сонцем». Це не нова фраза, раніше ми використовували її на уроках біології, характеризуючи представників рослинного світу. Ніколи не думав, що доведеться вживати її стосовно людей.

Економічна нестабільність нашого суспільства призвела до спаду виробництва. Мої батьки опинилися без роботи: мама — внаслідок ско­рочення, тато — внаслідок неповного робочого тижня на заводі. Влас­не, тато працює, але три дні на тиждень, а то і того менше, не одержу­ючи при цьому заробітної плати.

Дехто з учителів, настроєних дуже песимістично, стверджує, що у нашого покоління немає майбутнього.

Я категорично заперечую це судження. Справа в тому, що у нас є право на освіту, а це вже немало. Більше того, є закон про обов’язко­ву середню освіту. А форму її здобуття — обирай сам. Хочеш — денну, а не хочеш — вчись заочно або увечері. До того ж, можна скласти іспи­ти екстерном.

Наше покоління має рису, відмінну від попередніх поколінь. Ми прагнемо вчитись. Це мета кожного свідомого учня. Ус і ми розуміємо, що без освіти ми нікому не потрібні. Навіть неважливо і те, який дип­лом ти матимеш, фахівець ти в даному профілі чи ні. Найголовніше — папірець. Прикро, що чим важче ми живемо, тим більше необхідно папірців: заяв, пояснювальних, службових. У деяких горе-керівників, виявляється, папірець став важливішим за людину. А звідси — зніве­чені долі.


КЛАСИ



Хотілось би, щоб стало навпаки. Адже кожна людина така неповтор­на, у кожного з нас свої нахили, свої уподобання. Учителі говорять, що кожна дитина талановита. То чи не краще розвивати свої здібності і знай­ти свій шлях у житті, аніж шукати місце під сонцем?

Упевнений, що більшість моїх ровесників хоче жити безбідно і ком­фортно. Проте не думаю, що хтось обере собі принизливий спосіб до­сягнення цього.

Мало бути багатим. Хотілось би при цьому жити з високо підня­тою головою і не ховати від людей очі. Я за чесний бізнес. За те щоб досягти в житті якомога більше тільки чесними засобами. Ще не знаю, яку професію оберу, проте хочу бути фахівцем високого класу, хочу, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радились як із професіо­налом.

Навіть якщо обраний фах буде не до вподоби — я це не тільки пе­реживу, а намагатимусь удосконалювати свої знання; думаю, що будь-яку справу завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип.

А поки що моя найважливіша справа — навчання. Саме від успіш­ності залежатиме вибір вищого навчального закладу. Сподіваюсь, що вибір буде за мною і я зроблю його правильно.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти