ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЩО МЕНІ ДАЄ ЗНАЙОМСТВО З ЖИТТЄВИМ ШЛЯХОМ ВЕЛИКИХ ЛЮДЕЙ

Із дитинства ми прагнемо когось наслідувати. Спочатку батьків, потім вихователів у дитячому садку, згодом — учителів. Іноді нашими кумира­ми стають герої кінофільмів або книг. А коли ми дорослішаємо і прагне­мо утвердження у власних очах і очах однолітків, то обираємо для на­слідування визначну особистість. Більшою мірою, це буває ненавмисне. Просто випадково дізнаємося про щось значуще в житті видатної особи і порівнюємо з собою, намагаємося знайти щось схоже.

У моїй сім’ї завжди шанували Тараса Шевченка. Ця повага до Велико­го Кобзаря не мала нічого спільного з обожнюванням. Ні, просто вишитий бабусею портрет завжди висів на видному місці в обрамленні вишиваних рушників. І ніхто з сім’ї ніколи не дивувався поєднанню сучасних меблів і національних вишиванок в інтер’єрі нашої оселі. Мені з дитинства при­щепили любов до Шевченкового слова, до української пісні. А коли я під­росла, то більш детально ознайомилась з біографією великого сина Украї­ни. Я ніколи не ставила перед собою питання: чому Шевченка називають великим, я знала це змалечку. А зараз я так глибоко відчуваю, що значить Великий Кобзар в житті України і кожного українця, адже він навчив нас, як треба любити рідну землю. Його здатність на самопожертву в ім’я Ук­раїни буде прикладом ще для багатьох поколінь. Але найсуттєвішим для мене було усвідомлення того, що всі великі особистості — це такі ж люди, як і я, що вони могли радіти і сумувати, сміятись і плакати, могли помили­тись і схибити, але завжди залишалися міцними натурами.

Моїм прикладом для наслідування здавна була Леся Українка. Скільки сили духу в її словах. Завжди, коли я хворіла або коли у мене щось не ладилось, мені додавали сили її слова:


КЛАСИ



Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі?

І я теж не корилася, а намагалася долати всі перешкоди і труднощі. Зма­лечку я хотіла бути схожою на Лесю навіть зовні: одягала вишиванку і плела вінки з польових квітів. Підростаючи, як вона, вчилась музики і лише в сьо­мому класі почала розуміти, що кожна людина єдина і неповторна. Зараз я переконана в тому, що не всім дано бути великими, але кожний може бути корисним людям. Я думаю, що моєму поколінню є чому вчитись у вели­ких попередників, перш за все, патріотизмові. Безумовно, ми живемо в зовсім іншу добу. Нам не доведеться відстоювати незалежність своєї дер­жави, право на існування рідної мови. За нас це зробили наші батьки. А пе­ред нами постає складний час становлення України. І нашому поколінню доведеться докладати зусиль, щоб наша держава посіла гідне місце серед цивілізованих європейських держав. Для цього нам знадобляться хороші знання, а значить слід пам’ятати невмирущі слова Великого Кобзаря:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

ЩО ДЛЯ МЕНЕ ЗНАЧИТЬ ЗЕМЛЯ

У кожної людини власна точка зору щодо життєвих цінностей. Ос­таннім часом у пресі і по телебаченню дуже багато говориться про ду­ховні скарби нашого народу. Не знаю, чи виправдано це. Не впевнена, що наш час можна назвати бездуховним, адже ми звертаємося до народних традицій, цікавимося своєю історією. Люди різного віку відчули потяг до релігії. Безумовно, всім нам потрібні матеріальні цінності, адже без них людина просто не може існувати. Справа в тому, що ставлення до матеріальних благ у різних людей різне. Одні прагнуть збагатитися, інші ледве-ледве животіють. Одні знаходять у повсякденній праці джерело натхнення, інші — засіб існування. Але очевидним стає той факт, що люди різного матеріального достатку тягнуться до землі.

Я народилась і виросла в місті. І хоча місто наше потопає в зелені садів і парків, люди прагнуть зробити його ще кращим. Біля кожного будинку розбито клумби, за квітами доглядають мешканці. Дехто з них ніколи не мав земельної ділянки, а отже, навчились доглядати за квітниками. Коли я була зовсім маленькою, мені теж хотілось посадити щось власними ру­ками. Першою рослиною, яку я доглядала власноруч, була цибуля, по­саджена під балконом разом із квітами. Я так чекала врожаю, щоб приго­стити всіх сусідів, але одного ранку побачила, що мою цибулю хтось вибрав без мене. Мені було дуже боляче, але злодій не відбив у мене охоту працю­вати на землі. Наступної весни я разом із мамою сіяла квіти, а згодом поча­ла допомагати батькам на дачі.

Безумовно, овочі, вирощені на нашій ділянці — це допомога в домашнь­ому господарстві, але і для мене, і для моїх батьків є щось інше, що ріднить



УКРАЇНСЬКА МОВА


нас із землею. Ми, міські жителі, любимо працю на землі. Я милуюся бать­ком, коли він, копаючи грядки, з задоволенням вдихає свіже повітря, за­певняючи нас з мамою, що він не втомився, бо земля дає йому сили. Я з за­хопленням спостерігаю, як дбайливо мама розминає в руках грудочку землі, висаджуючи розсаду. А сама я люблю підпушувати землю у квітнику і по­ливати посаджені мною рослини.

І якщо говорити про сенс життя, то я вважаю, що він якраз у тому, щоб залишити щось нащадкам. Посаджений мною кущ бузку, троянди і духмяна липа — це мій перший внесок у майбутнє. Я так хочу, щоб моя рідна земля приносила насолоду не тільки мені, адже це так чудово, коли праця на землі приносить радість. Напевне, в жилах кожної людини тече кров наших давніх предків — землеробів. Ось тому ми так любимо про-бігтись по землі босоніж, тому так радо спостерігаємо, як парує земля після дощу. А той, хто ще не відчув своєї спорідненості з землею, на якій живе, по якій ходили його предки і зроблять перші кроки нащадки, обо­в’язково відчує: в цьому я переконана.

«ЛЮБИТЬ ЛЮДЕЙ МЕНЕ НАВЧИЛА МАТИ…» (В. СИМОНЕНКО)

Мати… Скільки приємних спогадів пов’язано з цим словом, скільки мож­ливого і неможливого зробила ця жінка для нас. Хіба хтось може бути ближ­чим за неї? Руки та обличчя жінки-матері — це те, що завжди заспокоїть, підтримає, збереже від будь-якого зла. Мати-Берегиня завжди поруч із нами.

Мама — найрідніша і найдорожча у цілому світі людина, і все в ди­тині — від матері. Це вона вчила нас вимовляти перші слова, посміхатися до людей, говорити з ними ввічливо, з любов’ю. Вона нас вчила бути до­рослими. І пізнаючи закони життя, саме від матері ми перейняли най-мудрішу науку — любити людей. Бо лише з любові народжується пре­красне. Мати вчила нас поважати друзів, бути вірними їм і у радощах, і у горі. Вірність — це почуття, яке теж виховала у нас ненька: вірність матері, вірність друзям, вірність батьківщині…

Ми, українці, вкладаємо триєдиний сенс у поняття «Мати». Це — Мати-Богородиця, яку українці обрали своєю заступницею. До неї звер­таються в молитві, в поезії, в піснях. Народна мораль ставить якнайвищі вимоги до жінки-матері. Ця прадавня етична засада втілена в Заповідях Господніх: «Шануй батька свого і матір свою, щоб довгими дні твої були на землі». Звідси — образ Матері-Берегині, яка завжди поруч із нами, як писав безсмертний Тарас Шевченко:

У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим…

Це наша земна Матір, яка дає нам життя, мудро формує наші почут­тя, наші устремління, творить людину. І цей триєдиний сенс виростає до


КЛАСИ



узагальнюючого поняття Матері-України, яка теж хвилюється за долю кож­ного свого сина, кожної своєї доньки.

Життя іде. Дорослішають діти. Та для матері дитина завжди залишаєть­ся дитиною і в 10 років, і в 30, і в 50. А тому ніколи не покидає її тривога за долю власної дитини. І завжди вчить вона своїх дітей творити добро на землі.

Ненці, яка дарує нам життя, яка вчить нас по совісті жити і любити людей, присвячені поетичні рядки М. Рильського, А. Малишка, Д. Пав-личка, Б. Олійника, В. Симоненка… До матері — хранительки роду, ніжної, чуйної, мудрої жінки — звернені найтепліші рядки поетів:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала…

В Україні стає доброю традицією відзначати в другу неділю травня день Матері, берегині, духовної опори роду. Цього дня вся наша любов, ніжність, чуйність їй — Матері, яка дала нам життя, і всім Матерям землі.

ХЛІБ

Хліб…

Він щодня приходить до нас — рум’яний, теплий, запашний, не­зрівнянний. А ще має багато імен — бублик, булочка, батончик, рогалик, паляниця, калач, паска, пиріг… І все-таки хліб.

Якщо на столі немає хліба — на ньому чогось не вистачає. Найголов­нішого. Бо хліб — то багатство, добробут. Люди ласкаво і шанобливо ка­жуть про нього: хліб — батечко, хліб — годувальник, хліб — усьому голо­ва. Спрадавна народ наш понад усе цінував хліб, сіль, честь.

Хліб супроводжує нас усе життя — від народження до глибокої ста­рості. У всіх народів він святий. Хліб берегли, на його честь складали гімни, хлібом зустрічали найдорожчих гостей. І щоб був у нас хліб, ми щодня повторюємо слова молитви і мовимо: «Отче наш, хліб наш насущ­ний дай нам днесь». І цю молитву батьки заповідають нам, а ми — нашим дітям. Бо хліб безцінний. Ні робота, ні смерть, ні життя, ні весілля — нічого на світі не обходиться без хліба. Він сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за золото, насущний і святий хліб із нашого поля.

І щоб зорати поле, теж потрібен хліб. І щоб розбити ворога. Щоб пе­ремогти і вистояти. Скрізь хліб, хліб, хліб. А без нього немає ні радості, ні свята, ні самого життя.

Людство знає жахливі роки без хліба, коли вимирали цілі села й міста, цілі місцевості й країни, так що жодній війні і жодній армії й не снилося таке спустошення.

Знати ціну хлібові, вміти його економити, бути бережливими і дбай­ливими господарями — це головні питання суспільства. Ось чому питан­ня про хліб лишається у нас головним.



УКРАЇНСЬКА МОВА


Ось таким є він — хліб. Його величність Хліб. То ж давайте ставитися до нього завжди з шаною і повагою. Не шкодуймо дати скибку хліба голод­ному. Хліб у світі — найголовніше, він — життя. І може, хтось із моїх ровес­ників стане кондитером чи пекарем і даруватиме людям хліб:

Як їсте ви паляниці, Калачі смачні їсте,— Не забудьте уклонитись Хліборобові за це!

МОЇ ЗАХОПЛЕННЯ

Кожний народ, дбаючи про своє майбутнє, прагне передати наступ­ним поколінням усі свої знання і досвід. Тому звертаємося ми до фольк­лору, цієї мудрості народної, вчимося народним ремеслам. Кожний вид народного мистецтва збагачує наших сучасників. А взагалі, нашому по­колінню поталанило, бо живемо у цивілізованому світі, маємо безліч інформації про життя не тільки своєї держави, а і різних країн і народів. Саме наявність різноманітної інформації дає змогу мені і моїм ровесни­кам займатись улюбленою справою, обирати собі заняття до смаку.

Мої батьки вважають, що дитина повинна сама обрати собі улюбле­ну справу. А оскільки всі діти талановиті, то батьки повинні направити дитячі таланти в належному напрямку. Змалечку я виявляв хист і до ма­лювання, і до музики, і до спорту. Тому батькам було дуже важко водити мене до ізостудії, музичної школи і в басейн одночасно. Врешті-решт до­велося обирати між трьома захопленнями. Я не міг визначитись — і захопився технікою. У гуртку авіамоделювання мені дуже подобалося. Досвідчені керівники вчили гуртківців проектувати і збирати авіамоделі. Але я, на жаль, далі однієї моделі не пішов, більше роздивлявся моделі інших, ніж робив власні.

Я приходив додому і сідав за малювання. Врешті-решт усім стало зро­зуміло, що у мене хист до малювання. Я відновив свої заняття в ізостудії, але ненадовго, бо був єдиним хлопчиком серед багатьох дівчаток. Я сер­дився на весь світ, грубість ставала нормою поведінки. Сам пояснити свій стан я не міг, тільки на зло всім обмальовував паркани і стіни в кімнаті.

Я думаю, що мої батьки чинили правильно, що не сварили мене. А од­ного разу батько повів мене в музей образотворчого мистецтва. Більшість художників, картини яких ми бачили, були чоловіками. Я почав цікави­тись життям видатних художників, дізнався, які перешкоди вони дола­ли, щоб займатись малюванням. Я відновив заняття в ізостудії, а згодом вступив до школи, де навчався образотворчому мистецтву. Відтоді у ме­не два захоплення — малювання і книги. Спочатку я читав про худож­ників, а потім захопився історичними романами та книгами серії «Жит­тя славетних людей». Я люблю спорт, не відмовляюся від перегляду хороших телепередач, цікавлюсь новинами музичного життя. Взагалі, я вважаю, що


КЛАСИ



сучасна людина повинна бути всебічно розвиненою. Але над усе я люблю малювати. Увесь свій вільний час я присвячую своєму улюбленому захоп­ленню. Під час літнього відпочинку, у вихідні дні, під час подорожей з сім’єю або друзями я ніколи не забуваю свій етюдник, адже нові місця і нові вра­ження повинні залишитися не тільки в пам’яті, а і на моїх роботах. Невдовзі моїм однокласникам необхідно буде зробити життєвий вибір. Я думаю, що свій вибір я вже зробив, я мрію стати художником. Упевнений, що моє дитяче захоплення не було випадковим, я не мислю себе без малювання. Сподіваюсь, що мені поталанить.

ТВІР НА СУСПІЛЬНУ ТЕМУ

ОДЯГ І СУСПІЛЬСТВО

План

I. Смак і мода.

II. Еволюція моди.

 

1. Як народжується мода.

2. Вплив суспільства на моду.

3. Культура одягу.

4. Мода сьогодні.

III. Про смаки не сперечаються.

Що б там не говорили, а перше враження про людину складається за її зовнішнім виглядом. Кожному з нас хочеться вдягатись елегантно і ви­шукано. Хороший смак завжди був ознакою вихованості. Слово мода на­штовхує нас на думку про одяг, хоча означає більш широке поняття. Навіть переклад цього латинського слова, що означає «засіб», «манера», тісно пов’язаний із багатьма сферами людської діяльності. Але зв’язок її з одягом найбільш помітний.

Погляди на моду більшою мірою суперечливі. Згадаймо хоча б, як роз­вивалася мода. Життя в печері не вимагало від одягу певних естетичних особливостей. Існувала практична потреба зігріти тіло, запобігти його по­шкодженню. З цією метою використовувалися різноманітні підручні засо­би, які згодом і стали поштовхом до створення костюма. Поступово, з роз­витком цивілізації, до одягу почали ставитися ще й як до окраси. А поняття краси в усіх народів було своє. Погляди на моду змінювались зі зміною суспільних устроїв, нерідко на них впливали навіть дивацтва впливових осіб, які нерідко використовували довжину одягу для приховування влас­них фізичних вад (Карл VIII ховав за довгим одягом свої жахливі ноги, а Людовік XIV запровадив парик, щоб приховати лисину).

Ідеологія радянського періоду нашої історії породила нову естетику в цілому і одягу зокрема. Суворість фронтового життя вимагала простоти і практичності в роки громадянської війни та повоєнної відбудови, зручності і доступності — в подальші роки. Мода відзначалась і національними моти­вами, і інтернаціональними настроями залежно від історичного періоду.



УКРАЇНСЬКА МОВА


Мода змінюється, обновляється, і кожний із нас повинен знайти в ній головне. Мистецтво одягатись полягає в умінні комбінувати між собою предмети одягу, застосовуючи те, що личить. Деякі модниці, намагаючись бути індивідуальними, точно копіюють відомі моделі. Необхідно зрозумі­ти, що еталону в моді не може бути, інакше людина втратить свою індиві­дуальність. Мода полягає не в підкоренні певному зразку, а у виборі свого власного стилю, у визначенні, що тобі личить. Якщо ж людина не має влас­ного смаку, то, на мій погляд, вона виглядає смішно і жалюгідно. Відомий модельєр Зайцев вважає, що мода полягає у постійному конфлікті нового зі старим. А суперечки, спричинені нею, свідчать про небайдуже ставлен­ня людини до моди. Умене є переконання в тому, що краще відстати від моди, ніж іти поперед неї. Я думаю, що людині, яка не має власного смаку, загрожує перетворення на жертву моди. Наш одяг повинен бути універ­сальним, щоб ми могли впевнено почувати себе за будь-яких обставин.

МОЛОДІЖНИЙ ЛІДЕР

План

I. Характер, який визначає лідера.

II. Становлення лідера.

 

1. Роль лідера в колективі.

2. Лідери нашого класу.

3. Риси, які визначають лідера.

4. У нас спільні турботи.

III. Молодіжний лідер з’єднує колектив.

Відомо, що людський характер виявляється у різних сферах життя. Робо­та, навчання, захоплення, конфліктні ситуації дають змогу людині розкритись, виявити своє «я», адже характер — це не просто енергія або пасивність, темпе­рамент або стриманість. Характер — це і ставлення до всього, що тебе оточує.

Саме у ставленні до оточення виявляється лідер. Навіть у дитячому колективі можна спостерігати за зростанням лідера. Саме за зростанням, бо діти мають як позитивні, так і негативні нахили. А дитячий лідер змо­же підбити малюків на негативні вчинки. Та ж ситуація може спосте­рігатись і у підлітків.

Зовсім інша річ — молодь. Це вже дорослі свідомі люди, здатні відпо­відати за свої вчинки.

На прикладі свого класу я б визначила лідера як людину, яка у певній ситуації бере на себе велику відповідальність за дії групи. Справа в тому, що в нашому класі визначилося два лідери. Спочатку я думала, що так не буває, але потім переконалася, що наші лідери доповнюють один одного. Настя, наша староста, створює навколо себе таку теплу атмосферу, що з нею хочеться спілкуватися. Вона чуйна і доброзичлива. Вона організо­вує нас на відвідини хворих, на всі культурно-масові заходи. Унеї гарна вдача, але одна риса найбільше приваблює: вона вміє слухати. Тому до неї йдуть за порадами і хлопці, і дівчата.


КЛАСИ



А коли щось стосується нашого навчання, то на перший план виступає Наталя. Вона бере на себе ініціативу у підготовці до іспитів, у додатко­вих заняттях учнями, які не встигають у навчанні. Але коли у Наталі не­приємності — вона теж потребує Настиної підтримки.

Ось так і живуть у нашому класі два лідери — Настя і Наталя. Обидві добре навчаються, обидві ціленаправлені і життєрадісні, чесні і принципові. Але Настя трохи м’якша за вдачею, а Наталя — трохи суворіша. Вони ніби доповнюють одна одну. А класові від цього тільки користь, на всіх напрям­ках шкільної роботи він попереду. Унашому класі хороший мікроклімат, доброзичливість і взаємодопомога. А найголовніше, на мою думку, це те, що клас становить єдине ціле, кожний рахується з думкою інших, поважає точку зору однокласників. У нас спільні радощі й турботи, а після закін­чення школи нам буде що згадати, бо усі шкільні заходи були для нас ціка­вими, тому що ми брали участь у їх підготовці. Лижні змагання і туристські походи, пісня біля вогнища — все це наші спільні спогади.

Хотілось би, щоб і надалі нам таланило, щоб було взаєморозуміння з однолітками і дорослими. А найголовніше, я хотіла б завірити усіх стар­шокласників, що коли є лідери в колективі, то це всім на користь.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти