ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТВІР-ОПИС КАРТИНИ К. БІЛОКУР «СНІДАНОК»

К. В. Білокур — народна художниця України, картини якої вистав­лялись у Луврі. Наділена Божим даром образного бачення світу, Катери­на Білокур самотужки оволоділа таємницями живопису, стала непере-вершеним майстром.

На полотнах Катерини Білокур зображено дари природи — квіти, плоди, а також витвори людської праці.

Шляхетність української селянської трапези передано з надзвичай­ною художньою виразністю в натюрморті «Сніданок» (1950 р.). Проста селянська їжа зображена на столі: духмяний хліб, чисті біленькі яйця, глечик із молоком, огірки та редька. І стіл прикрашають червоні півонії. За добрим українським звичаєм хліб лежить на білому рушнику, який звисає зі столу. Вражають деталі: орнамент на глечику, пелюстки півоній, майстерно виконані художницею. А нарізана редька видається справж­ньою. Ця проста селянська їжа приготовлена швидкоруч, бо у селян ба­гато роботи і час не чекає.

Натюрморт Катерини Білокур «Сніданок» вважають одним із кра­щих світових здобутків цього жанру.


КЛАС



ТВІР-ОПИС КАРТИНИ М. ДЕРЕГУСА «МАЛИЙ ТАРАС СЛУХАЄ КОБЗАРЯ»

На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів життя юного Тараса Шевченка.

Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять се­ляни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить ко­жен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.

Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, не­посильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.

Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам’ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.


 


 


КЛАС

У сьомому класі на уроках української літератури вдосконалюються вміння й оцінювати риси літературних героїв, висловлювати власну дум­ку про них, зіставляти двох героїв одного твору для виявлення спільного й відмінного в їхніх характерах, а також авторського ставлення до них; вміння визначати родові й жанрові ознаки твору, що вивчається; давати письмову розгорнуту відповідь на поставлене питання. Учні вчаться визначати ідей­но-художню роль елементів сюжету (експозиції, зав’язки, кульмінації, роз­в’язки) та засобів художньої виразності (тропів) у творі. Особлива увага приділяється характеристиці та порівнянню тематики й проблематики, сюжету різних творів. Як вид письмової роботи у сьомому класі пропо­нується і написання складного плану характеристики образів, роздуму над проблемами, порушеними у художньому творі. Основним жанром твору у сьомому класі стає твір-роздум. Теми, які пропонуються у сьомому класі, зорієнтовані на розкриття ідейного змісту та проблематики художнього тво­ру, формування навичок самостійного аналізу.

УСЛАВЛЕННЯ ПАТРІОТИЗМУ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА В НАРОДНИХ ДУМАХ

Українські народні думи відображали події героїчного характеру, підно­сили ідею патріотизму. Уних возвеличувалась звитяжність героїв борців за незалежність вітчизни. Герої народних дум наділені незвичайною силою, мужністю, розумом, кмітливістю. Таким узагальненим образом захисника рідної землі є козак Голота. Це відважний і дужий воїн, який завжди гото­вий захищати свій край від ворогів. Він розважливий, впевнений у своїх силах, досвідчений, спритний.

Мужній герой Самійло Кішка з однойменної думи п’ятдесят чотири роки пробув у турецькій неволі, але не скорився ворогові, а у слушний час органі­зував повстання козаків і вивів їх додому. Удумі «Іван Богун» оспівуються народні герої України, активні учасники національно-визвольної війни ук­раїнського народу 1648—1654 рр. Богдан Хмельницький та Іван Богун.

Українські народні думи утверджують високу патріотичну свідомість народу, щире співчуття до невільників, вірність батьківщині, поняття совісті та моралі.

СЛАВЕТНА ГЕРОЇНЯ МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

(За народною думою «Маруся Богуславка») Справжнім літописом українського життя стали народні думи. На­родні співці засвідчили героїчні і трагічні сторінки вітчизняної історії, емоційно і пристрасно оспівали славетних воїнів-козаків, справжніх па­тріотів своєї землі.

Окреме місце посідає «Дума про Марусю Богуславку», яка, на відміну від інших, уславила подвиг жінки. Знаємо з історії, що татари своїми


КЛАС



набігами спустошували українські землі, а люд зганяли в полон. Безліч молодих хлопців і дівчат змушені були все життя провести в неволі. Схожа доля і у Марусі Богуславки. Це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка потрапила в неволю і одружилася з турецьким султаном. Та й на чужині не забула вона Україну. Бажає допомогти співвітчизникам визволити їх, на ясні зорі, «на тихі води, у край веселий, у мир хрещений». Сімсот людей завдячують їй своїм порятунком після тридцяти літ неволі.

Я дуже співчуваю Марусі Богуславці, тому що вона гірко сумує за Батьківщиною, але волею злої долі «вже потурчилась, побусурменилась». В той же час вона розуміє, що все те чужинське «лакомство» — «нещас­но». Мені здається, що в цих словах звучить її зневага до самої себе.

Я захоплююся мужністю і розумом дівчини, ім’я і подвиг якої увіч­нено в думі.

ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ?

(Відгук про баладу)

Глибоко зворушила мене народна балада «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».

Із вражаючою виразністю в ній протиставляються дві жінки: свекру­ха і невістка. Дівчина щиро і чесно «навік полюбила молодого хлопця». Чого б іще бажати його матері? Але та зненавиділа свою невістку. Як тільки син пішов у солдати, закляла її так, що та «до сходу сонця тополею стала». Але злодійка не зупинилася на тому — воліла б, аби тополина була зрубана руками її сина. А дівчина, навіть ставши тополею, не втратила любові й ніжності: «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила». А зворушли­вий рядок «На моєму листі спить твоя дитина» підтверджує, що занапа­щене було не одне життя.

Я теж колись вийду заміж. Але не доведи Господи мати таку свекруху.

РОЗМАЇТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ

Навчаючись у школі, ми читали твори усної народної творчості. На­родні пісні вивчали щороку. А коли в сьомому класі я ознайомилася із ліричними піснями, то ще раз переконалась, що не дарма говорять, що українці — співуча нація.

Пісня була моєму народові оберегом усе життя, була найближчим то­варишем, допомагала в найтяжчі хвилини лихоліть. Але в кожну епоху життя нашої країни пісні звучали по-різному, відтворюючи історію жит­тя і боротьби нашого народу, їх переживання, мрії, прагнення.

Пісня увібрала в себе найніжніші почуття кохання і розлуки, гіркої долі і смутку, радості і печалі, оповідаючи про життя людини. Українські пісні вражають своїм безміром і величчю, своєю тематикою: обрядові, історичні, родинно-побутові, суспільно-побутові, літературного походження. І кожний вид має безліч підвидів. От хоча б взяти обрядові пісні. За жанром вони по­діляються на колядки, щедрівки, веснянки, жнивні, русальські, купальські, весільні, голосіння. Ус і пісні надзвичайно мелодійні, чарують красою образів,



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


пахнуть весняними дощами, запашними чорнобривцями, духмяним хлібом. Неповторність і незбагненність української пісні лікує душу і серце.

Я люблю задушевні українські пісні. Вони розкривають переді мною світ краси, життя людей, природу рідного краю.

ВІДГУК НА ПІСНЮ «ЗАПОВІТ»

(Слова Т. Шевченка, музика Г. Гладкого)

На уроці української літератури, вивчаючи поезію Т. Шевченка, учи­телька дала нам можливість послухати пісню «Заповіт». Вірш Т. Шев­ченка ми вже знали напам’ять, і от — пісня.

Мелодія «Заповіту» пройнята мінором, але в ній немає суму і безнадій­ності, пов’язаних із думками про смерть. Музика звучить оптимістично, жит-тєстверджуючи. Правда, спочатку повільно і неголосно, але мужньо, без уся­кого суму. Потім на словах «серед степу широкого» спів посилюється, голоснішає, викликає враження величі і безмежності неозорих українських степів. На словах «на Вкраїні милій» звучання пісні знову спадає, зменшуєть­ся, і ця фраза звучить тихіше, відчувається безмежна любов до свого краю.

Другий куплет співають голосніше, ніж перший, і на словах «як реве ревучий» досягає найбільшої сили. Так композитор передає могутність стихії, непоборного, невгамовного Дніпра.

У третьому куплеті мелодія звучить у прискореному темпі, рішуче, з гнівом до ворогів.

Останній куплет виконується з глибоким ліризмом і теплом, мрійно і натхненно, з упевненістю в кращій долі свого народу.

Пісня «Заповіт» викликала в мене схвильовання. Слухаючи її, я впер­ше захотів співати за грамзаписом. Я вважаю, що ця одна мелодія Г. Глад­кого, полтавського учителя, прославила його навіки.

ЗАПОВІТ НАЩАДКАМ

(За поезіями Тараса Шевченка)

Заповіт — це висловлення останньої волі людини. Заповіт митця — ліричний твір, в якому той висловлює своє бажання не лише особистого, а й громадського, суспільно-політичного характеру.

Тарас Шевченко мріяв бачити Україну вільною і незалежною. У кар-тинах-мріях він малює повну єдність чарівної природи і життя її трударів. Упоезії «І виріс я на чужині» поет, мріючи про справедливе суспільство, поетично відображає прекрасну картину всенародного щастя та вільного життя. Відчувається турбота Т. Шевченка про долю рідного народу, про його майбутнє і в поезії «Заповіт». У вірші поет звертається до рідного народу з наказом:

... вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.


КЛАС



У цих рядках висловлене його заповітне бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Помираючи, він заповідає нащадкам порвати кайдани неволі і побороти ворогів і недругів, що несуть зло на рідну нашу землю. Т. Шевченко впевнений, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову». Друге прохання особисте і дуже скромне. Нехай не забудуть його, хай інколи згадають «незлим тихим словом».

Твій заповіт виконаний, Тарасе. Тебе ніколи не забуде Україна.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти