ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ І. ЇЖАКЕВИЧА «КРІПАКІВ МІНЯЮТЬ НА СОБАК»

З першого погляду картина І. Їжакевича «Кріпаків міняють на собак» вражає правдивість відтворення художником важкої долі селян-кріпаків. Жахливе явище відобразив мистець: безправних, принижених людей кріпосники міняють на собак.

На передньому плані — поміщики. Господар у халаті й домашніх туф­лях зручно вмостився на м’якому стільці біля круглого столу, застелено­го білою скатертиною. В руках у нього чубук. Він спокійно веде розмову про обмін людей на собак. Поміщик-гість сидить, спершись ліктем на стіл. По одягу видно, що він з дороги. Вказуючи руками на кріпаків, гість щось жваво говорить господарю, розпитує про тих, кого хоче обміняти на своїх собак. Торгується завзято, бо кожного з породистих псів оцінює дорож­че, ніж кріпака.

Трохи далі — група селян-кріпаків. Стоять вони тісним півколом, ніби шукають захисту і підтримки один в одного. Вони покірно чекають ви­року. Кого забере приїжджий пан, відірве від сім’ї, вивезе в чуже село? У постатях людей відчувається німа покірність кріпацькій долі. Вони схилили голови, зіщулилися від усвідомлення неминучої біди. Зображені на картині слуга, що притримує собак, та старий візник, який сидить біля воза. Обом їм тяжко дивитися на жорстокий торг, боляче усвідомлювати, що життя нещасних кріпаків гірше від собачого. Група кріпаків розташо­вана на фоні бідної селянської хатини. Це теж підкреслює безпросвітні злидні селян.

ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ С. В. ГЕРАСИМОВА «МАТИ ПАРТИЗАНА»

Картина С. В. Герасимова «Мати партизана» за своїм ідейним звучан­ням близька до твору О. Довженка і на ній зображено героїчний подвиг жінки в роки війни.

На передньому плані картини зображено жінку — матір партизана — і німецького карателя. Це проста жінка у звичайному селянському одязі: рясній спідниці темного кольору в червоні цяточки, просторій світлій кофті. На голові — хустина. Ноги босі — фашисти виштовхали її з хати, і взутись не встигла. За її спиною — односельці, яких зігнали карателі, щоб залякати і примусити зізнатися, чий партизан.

Ліворуч від матері — її син — партизан. По розірваній сорочці, змуче­ному обличчю можна здогадатись, що його люто катували, але він ні в чо­му не зізнався. І молодий партизан, і його мати, і селяни, що стоять щільно стіною за матір’ю, тримаються мужньо, гордо, з гідністю.

Обличчя карателя налилося кров’ю від люті і безсилля. Стара жінка, яку він думав залякати, поставити на коліна, зневажає не тільки його, а й саму смерть.


КЛАС



У картині немає світлих, радісних барв. На тлі чорного диму і червоних язиків полум’я — гітлерівець у темно-зеленому мундирі. Картина ви-кли-кає ненависть до фашистів. Мати партизана і селяни зображені в теплих кольорах, а біла кофта матері, підкреслює її душевну чистоту.

У мене картина викликала почуття гордості за наш народ, за його мужність і безстрашність.

ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ Т. ШЕВЧЕНКА «АВТОПОРТРЕТ» (1840 р.)

За своє життя Шевченко створив понад тридцять малярських та гра­фічних автопортретів, в яких передав свої думки, почуття, переживання. Одним із них є автопортрет 1840 року.

На картині бачимо зосереджене обличчя молодої людини. Гарної, сповненої гідності, з граціозним поворотом голови. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя, все інше ховається у напівпрозорих тінях. Яскраво осяяне чоло і затінені очі. І хоча Шевченко затінює їх, все ж по­мічаємо, що це всепроникний погляд очей, сповнений невисловленого запитання. Різкий злам брів і цей не по літах серйозний погляд здаються дивними на округлому юнацькому обличчі. Це образ юнака, якого суворі обставини рано зробили дорослим. Портретне зображення свідчить про високу гідність молодої людини, незламну волю, високий дух творчої особистості.


 


 


КЛАС

Написання твору на літературну тему завжди становило складність для учнів і, зокрема, восьмикласників, які часто зводять розкриття теми чи проблеми до переказу прочитаного, не вміють достатньою мірою розрізняти особу автора і ліричного героя, конкретне явище й типове, реальну подію й художньо узагальнену. Наприклад, часто учні заявляють, що їм не подо­бається повість, оповідання, поема, тому що твір сумно закінчується або тому, що його герої вчинили підлість, зраду чи злочин. Тобто, літературні образи конкретизуються, переносяться в реальність, проектуються на власні почуття й проблеми. Але художній твір із негативними героями, не зовсім щасливим кінцем, якщо він справді талановитий, якраз і покликаний збу­дити почуття читачів, викликати відповідні емоції, не залишити читачів байдужими.

Отже, при написанні твору на літературну темупередусім необхідно бути добре обізнаним із художнім текстом: сюжетом, композицією, сис­темою образів, зображувально-виражальними засобами. По-друге, необ­хідно продумати план твору, щоб кожне його питання «працювало» на розкриття теми та ідеї письмової роботи, давало відповідь на питання: що це доводить? про що свідчить? яка думка з цього випливає?

Обсяг твору для восьмикласників у класах з російською мовою на­вчання — 1,5—2 сторінки зошита, з українською — 2—2,5 сторінки.

При написанні твору слід дбати про логічну послідовність викладу думок, цікавість, аргументованість, точність фактів, дотримання абзаців, використання художніх засобів.

Твір повинен складатися з коротенького вступу, основної частини і стислого висновку (такі елементи не обов’язкові при написанні твору в художньому стилі, жанрі оповідання, новели, есе). В учнівській роботі доцільно використовувати короткі уривки з художнього тексту (цитати) на підтвердження своїх думок. Цитати необхідно підбирати невеликими за обсягом і оформляти відповідно до правил. Не можна допускати по­вторів, однакових чи спільнокореневих слів, виразів.

Після написання твору на чернетці бажано прочитати його вголос — одразу будуть помітні змістові та мовні недоліки.

ЩО ДАЛО МЕНІ ВИВЧЕННЯ БАЙКИ У ШКОЛІ?

Протягом навчання у школі я познайомився з байками Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Л. Глібова. Байка увійшла в моє життя як своєрідна казка з життя тварин. Так байки я сприймав у ранньому ди­тинстві, коли в початковій школі ознайомились ми з таким твором як байка. Байки вчили нас бути щедрими на добро, на правду, на красу.

Уже в 5—7 класах ми вчилися критично оцінювати події, заглиблю­ватися в алегоричний зміст байок, що захищали інтереси скривджених і пригноблених.


КЛАС



Байки наших українських байкарів — це глибокі спостереження життя, в яких виявляються критичний розум людини, дотепний і дошкульний гу­мор, демократичні погляди.

Назавжди в моїй пам’яті залишаться мудрі слова П. Гулака-Арте-мовського з твору «Пан та Собака»:

Той дурень, хто дурним іде панам

служити, А більший дурень, хто їм дума угодити!

І хоча ця байка розповідає про безправне життя кріпака, викриває соціальні проблеми часів кріпацтва, ми вчимось у неї не бути жорсто­кими, не знущатись над беззахисними, не бути самодурами у житті.

Байки Є. Гребінки осуджують події того часу, але я вважаю, що можна провести паралель і з сьогоденням. «Ведмежі суди» і сьогодні є у нашому житті, тож і нас байка вчить бути чесними і справедли­вими.

Байки Л. Глібова вчать нас поглянути на себе з боку, критично ос­мислити риси свого характеру і вчинки. Байки Л. Глібова спрямовані проти паразитизму, марнотратства, жорстокості, бездушності людини. А хіба це не актуально і зараз?

Тож, читаючи байки класиків та сучасних письменників, ми вчимося критично осмислювати нашу дійсність і наші вчинки, замислюватися над тим, що треба робити конкретне, аби життя в нашій країні поліпшилося. Байки навчили мене помічати комічне в житті, де на кожному кроці є місце гумору.

«ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА»

(З історії стрілецьких пісень)

Коли почалася імперіалістична війна, був створений легіон під наз­вою Українські Січові Стрільці. Мужньо билися воїни з ворогами, відстоюючи незалежність України. Проводили вони і культурно-осві­тню роботу: створювали курси української мови, театральні гуртки, читальні. Стрілецькі поети Л. Лепкий та Р. Купчинський складали пісні.

Пісня «Ой у лузі червона калина» виникла у період зародження січового стрілецького руху і зразу набула широко розголосу, а для січо­вих стрільців стала своєрідним гімном. Ця пісня сповнена щемливої любові до рідної Вітчизни, пройнята духом нескореності нашого на­роду. Вона уславлює січових стрільців, які вели збройну боротьбу про­ти царських та польських військ. І слова, і мелодія пісні наскрізь на­родні. В уяві українців червона калина була символом рідного краю і дівочої вірності та краси. Найбільшу ідейно-художню енергію випромінюють слова, запозичені з історичного першоджерела:



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Ой у лузі червона калина

похилилася,

Чогось наша славна Україна

зажурилася,

А ми тую червону калину

підіймемо,

А ми нашу славну Україну

гей, гей, розвеселимо.

Пісня «Видиш, брате мій» сповнена невимовного болю, бездонного жалю і глибокого відчаю. Але і цей біль, і ця туга освячені великою лю­бов’ю до України, глибоким жалем за її безповоротною втратою: «В чу­жині умру...». Пісня народилася з любові до народу, до тих скривджених і знедолених, які змушені були розпливатися, як журавлі, у сірій мряці під голодним чужим небом.

Пісні Січових Стрільців поширювалися і поміж мирним населенням, стаючи народними.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти