ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Свідомість як предмет міждисциплінарного дослідження. Специфіка філософського аналізу свідомості.

Сьогодні поняття “свідомість” є об’єктом міждисциплінарних студій. Ним активно оперують у гуманітарних і природничих науках. Це один з ключових концептів філософії, психології та соціології. Поняття перебуває в полі зору наукових студій психіатрії, нейрофізіології, біології, логіки, теології, антропології, кібернетики. Кожна з цих дисциплін розвиває свій підхід до дослідження феномена “свідомість”.

У філософії, свідомість розглядається як здатність співвідноситися, усвідомлювати предмет (Гегель). При цьому під "свідомістю" розуміється не психічна здатність тіла (як в психології), але фундаментальний спосіб, яким людина співвіднесена зі своїм предметом і світом взагалі. Філософія намагається відповісти на два основні питання про свідомість: яка природа свідомості і як свідомість пов'язана з фізичною реальністю, передусім з тілом. Уперше проблема свідомості в явній формі була сформульована Декартом, який стверджував, що людина є мислячою субстанцією, здатною засумніватися в існуванні усього, окрім своєї власної свідомості, і що свідомість, таким чином, не зводиться до фізичного світу.

Дуалізм - теорія про те, що існує два різновиди субстанцій : свідомість і фізичні об'єкти. Дуалізм душі і тіла - точка зору, згідно якої свідомість (дух) і матерія (фізичне тіло) є дві незалежні, взаємодоповнюючі один одного і рівні за значенням субстанції. Основоположниками є Платон і Декарт

Логічний біхевіоризм - теорія про те, що бути в психічному стані означає здійснювати деяку поведінку, або мати диспозицію до такої поведінки. Логічний біхевіоризм пов'язаний з біхевіоризмом в психології, але їх слід розрізняти: в останньому випадку біхевіоризм розуміється як метод для вивчення людських істот, але не намагається вирішити філософські проблеми відносно природи свідомості і співвідношення свідомості і тіла. Серед представників логічного біхевіоризму можна назвати таких філософів як Гемпель і Райл.

Ідеалізм - це теорія, згідно якої існує тільки свідомість. Ідеалісти стверджують, що об'єкти фізичного світу не існують поза їх сприйняттям. Найбільш послідовно ця теза була розвинена Джорджем Беркли, який стверджував, що "бути, - означає бути сприйманим".

Матеріалізм - теорія про те, що якщо щось існує, то воно має фізичний характер. Свідомість, тому, описується матеріалістами як властивість мозку. Матеріалісти критикують як дуалістів і ідеалістів, так і біхевіористів, доводячи, що поведінка не є свідомістю, але внутрішньою фізичною причиною свідомості. Серед матеріалістів можна згадати Фрідріха Енгельса, Володимира Леніна, Дэвида Армстронга, Дональда Дэвидсона і інших.

Функціоналізм - це теорія, згідно якої знаходитися в психічному стані означає знаходитися у функціональному стані, тобто виконувати деяку певну функцію. З точки зору функціоналістів свідомість відноситься до мозку також, як, наприклад, функція показувати час співвідноситься з конкретним фізичним пристроєм годинника. Функціоналізм займає критичну позицію по відношенню до матеріалізму, оскільки заперечує необхідний зв'язок між свідомістю і мозком : свідомість потенційно може бути функцією самих різних фізичних об'єктів, наприклад комп'ютера. Функціоналізм є методологічною базою теорії штучного інтелекту і когнітивної науки. До функціоналістів можна віднести Дэвида Льюса, Хіларі Патнема і Дэниела Деннета.

Двохаспектна теорія - це теорія про те, що психічне і фізичне суть дві властивості деякої віщої реальності, що лежить в основі, яка по суті не є ні психічною, ні фізичною. Двохаспектна теорія, тому, відкидає і дуалізм, і ідеалізм, і матеріалізм як уявлення про те, що існує психічна або фізична субстанції. Подібні погляди характерні, наприклад, для Бенедикта Спінози, Бертрана Рассела иПитера Стросона.

Феноменологія є спробою безпередумовного опису змісту досвіду без яких-небудь тверджень відносно реальності цього змісту. Феноменологія намагається відкрити ідеальні риси людського мислення і сприйняття, вільні від яких-небудь емпіричних і індивідуальних вкраплень, і обгрунтувати, таким чином, усі інші науки, як засновані на мисленні. Основною властивістю людської свідомості згідно феноменології є интенциональность. Серед прибічників цієї теорії назвемо Едмунда Гуссерля і Моріса Мерло-Понти.

Обґрунтуйте відмінність філософського тлумачення свідомості від спеціалізованого (психологія, фізіологія, кібернетика та інші).

Філософія є світоглядом, але світоглядом особливим — теоретичним, тобто заснованим на розумі. Однак філософія наділена властивістю, яка виводить її за межі світогляду. Вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення ґрунтуються на пізнанні. Релігія, наприклад, не займається спеціально пізнанням світу, щоб потім давати йому своє пояснення. Її вихідні засади пояснення задані у священних книгах (Біблія, Коран та ін.). Для філософії світ завжди є проблемою. Вона постійно перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання невідомого, просякнута пафосом пізнання. На цій підставі можна стверджувати, що однією з особливостей філософського знання є його спрямованість на подолання проблем, усвідомлення незавершеності процесу пізнання. Пізнавальний пафос споріднює філософію і науку. Існує кілька поглядів на спільне та відмінне між цими сферами знання. При розв'язанні цієї проблеми у філософії намітились дві тенденції: одна максимально зближує філософію і науку, навіть проголошує філософію наукою, друга відстоює думку, що філософія не є наукою. Філософію і науку споріднює, як уже зазначалось, націленість на пізнання світу, на істину. Обидві вони засновані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви. Наука також є теоретичним, загальним знанням. Більше того, історично деякий час філософія і наука існували як єдина система знання. Отже, і філософське, і наукове знання є теоретичним, тобто побудованим на узагальненнях, правилах логіки, що дає підстави розглядати філософію як науку. Однак між філософським і науковим знанням існує і принципова відмінність. Філософія має справу з найбільш загальними поняттями, які, по-перше, застосовуються у всіх науках, а часто і за межами наук (поняття простору і часу функціонують не лише в науці, а й у мистецтві, техніці, юриспруденції); по-друге, зміст цих понять, хоч вони і використовуються в науках, не є предметом їх спеціального дослідження; по-третє, ці загальні поняття не можна звести до емпіричного досвіду (фактів) чи зв'язати математичною формулою, що властиво науковим поняттям. І по-четверте, цей надзагальний характер філософських понять надає їм ще одну особливість: в їх інтерпретації може виражатись і виражається ціннісне відношення людини до світу. Скажімо, в розумінні причини можна стверджувати, що у світі все запрограмовано і від людини нічого не залежить, а можна доводити, що світ — це різні можливості, реалізація яких залежить від людини. Іншими словами, наукове знання є об'єктивним, воно не залежить від переконань та ідеалів вченого, а філософське — пройняте суб'єктивністю.

Структура свідомості. Функції свідомості.

Структура свідомості

. елементи свідомості тісно пов'язані один з одним. Однак за всієї умовності у свідомості можна вирізнити такі три елементи.

Знання. Це головний компонент, ядро свідомості, засіб її існування. Знання - це розуміння людиною дійсності, відображення її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактних логічних образів. Завдяки знанням людина може "охопити", осмислити все те, що її оточує і становить предмет пізнання. Знання зумовлює такі властивості свідомості, як спроможність через предметну діяльність цілеспрямовано "творити світ", передбачати хід подій, проявляти творчу активність. Інакше кажучи, свідомість - це ставлення до дійсності у формі знань з урахуванням потреб людини.

Емоції. Людина пізнає навколишній світ не з холодною байдужістю автомата, а з почуттям задоволення, ненависті або співчуття, захоплення або обурення. Вона переживає те, що відображає. Емоції або стимулюють, або загальмовують усвідомлення індивідом реальних явищ дійсності.. Емоційна сфера має значний вплив на всі прояви свідомості людини, виконує функцію основ діяльності.

Воля - це усвідомлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності.. Воля - це усвідомлені прагнення та спонукання до дії.

Мислення. Мислення - це процес пізнавальної діяльності індивіда, який характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Мислення дає нам знання про суттєві властивості, зв'язки і відношення. За допомогою мислення ми здійснюємо перехід від зовнішнього до внутрішнього, від явища до сутності речей, процесів.

Увага та пам'ять. Увага - це форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості та зосередженості на певних об'єктах. Пам'ять - це психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні і відтворенні в мозку індивіда його минулого досвіду. Основними елементами пам'яті є запам'ятовування, збереження, відтворення й забування.

Самосвідомість - це усвідомлення людиною себе як особистості, усвідомлення своєї здатності приймати самостійні рішення і вступати на цій підставі у свідомі відносини з людьми та природою, нести відповідальність за прийняті рішення й дії.

Функції свідомості

Головною функцією свідомості є пізнавальна, або відображувальна, функція, тобто здатність індивідуума отримувати знання про навколишній світ і про себе.. Пізнавальна функція має не пасивний, а активний, евристичний характер, тобто у свідомості є властивість випереджального відображення дійсності.

Пізнавальна функція свідомості обумовлює акумулятивну (накопичувальну) функцію. Вона полягає в тому, що в пам'яті людини накопичуються знання, отримані нею не тільки з безпосереднього, особистого досвіду, а й такі, що здобуті її сучасниками або попередніми поколіннями людей.

Ще однією функцією свідомості є функція аксіологічна (оціночна). Людина не тільки дістає дані про зовнішній світ, а й оцінює їх з точки зору своїх потреб і інтересів. Результатом і метою ціннісного ставлення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діяльність потребує здебільшого ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то ціннісне ставлення до світу і його усвідомлення вимагає особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.

Оціночна функція безпосередньо переходить у функцію цілепокладання (формування мети). Здатність до цілепокладання - це специфічно людська здатність, що становить кардинальну характеристику свідомості. Ціль - це ідеалізована потреба людини, яка знайшла свій предмет; це такий суб'єктивний образ предмета діяльності, в ідеальній формі якого передбачається результат діяльності людини.

Дуже важливою є функція комунікативна (зв'язку). Вона зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній праці і потребують постійного спілкування. Цей зв'язок думок здійснюється через мову (звукову), технічні засоби (тексти, закодовану інформацію.Щоб інформація стала знаннями, вона повинна бути суб'єктивованою. Необхідні додаткові зусилля, спрямовані на перетворення інформації на знання, - суб'єктивне надбання.

Регулятивна (управлінська) функція. На підставі оцінки факторів і відповідно до поставленої мети свідомість регулює, упорядковує дії людини, а потім і дії людських колективів. Регулятивна функція виступає у двох формах: спонукальної та виконавчоїрегуляції. У міру того, як ідеї набувають спонукальної сили, людина здійснює вчинки свідомо, цілеспрямовано, за своїми переконаннями. Виконавча регуляція приводить діяльність людей у відповідність з їх потребами, забезпечує розміреність мети і реальних засобів її регуляції.

Такими є головні функції свідомості. Лише гармонійний їх розвиток формує справді цілісну в інтелектуальному та духовному плані особистість.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти