ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Архіви України в радянський період (1920-1980рр.)

Зі встановленням радянської влади в Україні розпочались процеси централізації управління архівною справою та її одержання.

У 1919 р. було створено Головне управління архівною справою. Воно розробило проект загальної архівної форми в республіці, що передбачала створення Всеукраїнського архівного фонду, організацію мережі центральних і місцевих архівних установ, підготовку кадрів для архівної системи.

Всі архіви, в тому числі приватні документальні зібрання, оголошувалися загальнонародним надбанням.

Централізація архівної системи передбачала конуси традицію документів, логічним завершенням якої була загальнодержавна централізація зберігання і організація використання архівної інформації.

Хоча принцип централізації передбачав звільнення архівів від відомчого контролю, проте, на перший план висунулись управлінсько-контролюючі аспекти централізації, державні інтереси домінували над науковими.

Впродовж 1920-30-их рр. в архівній системі УРСР відбулось зміцнення командно – адміністративних методів управління архівами. Це спричинило опір українських архівістів. Партійно-урядові органи організували кампанії «Чисток» архівних кадрів. Під слідством перебували сотні архівістів, безпідставно звинувачених.

Логічним завершенням курсу більшовиків на тотальну політизацію і одержавлення архівів стало підпорядкування архівної системи НКВС - наймогутнішому карально-репресивному органові. Наслідком включення архівів до системи НКВС була строга централізація і секретність. Засекреченими виявились не тільки документи, які складали державну або військову таємницю, але й відомості про роботу самих архівів.

З 1920 р. поряд з державною архівною системою в Україні формувалася система партійних архівів як складова частина архівного фонду Компартії. Ці архіви обслуговували політико-ідеологічні, науково-інформаційні та кадрові потреби партії. Характерною особливістю партійного архівного фонду була засекреченість, обмежений доступ, повний контроль за використанням архівних документів. Так сформувалась замкнена архівна система ВКП (б).

З початком гітлерівської агресії діяльність архівних установ України підпорядковувалась вимогам воєнного часу. Першочерговим завданням тала евакуація документів на Схід. Обов’язковому виведенню підлягали секретні і надсекретні фонди. Керуючись політичними пріоритетами і вузьковідомчими інтересами, керівні архівні органи НКВС наказали знищити матеріали, які не вдавалося евакуювати. Архіви України вивозили до міст Поволжя, Уралу, Сибіру, Казахстану та Узбекистану. Найбільша їх частина потрапила до міста Златоуста. Перші місяці окупації були позначені стихійним пограбуванням архівів, з метою відбирання та вивезення цінностей до Німеччини. Однак, були і спроби відповідних окупаційних служб забезпечити їх збереження.

З визволенням України восени 1944 р. почалась робота з відновленням радянської архівної системи і відбудова архівного господарства. Основними напрямами діяльності в цей період були:

· реевакуація архівних фондів;

· відновлення діяльності центральних державних архівів;

· реорганізація їх мережі.

З середини 1950-х рр. архівні установи УРСР залучались до міжнародного співробітництва, брали участь у міжнародних конгресах архівістів, конференціях. У 1960-1970 рр. значна увага приділялася поліпшенню умов зберігання документів, будівництву нових архівосховищ, формування документальної бази державних архівів; створенню системи науково-довідкового апарату, науково-дослідній і археографічній роботі архівних установ. Процеси лібералізації архівів в умовах партійно-бюрократичної системи проходили надто повільно. Широкі кола громадськості домагались розширення доступу до архівів. Прагнення до змін в архівній системі, її демократизації, яке стало наростати з середини 1980-х років, пов’язане з «горбачовською перебудовою». В березні 1991 року було вперше засновано Спілку архівістів України.

Архівне будівництво в радянській Україні перебувало в кризовому стані. Назрівала об’єктивна необхідність вироблення нової стратегії і тактики архівного будівництва на нових демократичних засадах.

Розвиток архівної справи в незалежній Україні

Відновлення державної незалежності поклало початок новому етапу архівної справи України, відродженню її традиції, демократизації архівної системи. З падінням тоталітаризму гостро постала проблема правового регулювання нових відносин в архівній сфері, створення нормативно-правової бази, яка б відповідала сучасним реаліям, вирішенню питань правонаступницька щодо ДАФ колишнього СРСР. Основою формування самостійного НАФ стала вітчизняна частина ДАФ СРСР. Згідно з постановою Президії ВР України від 09.09 1991 р. на державне зберігання передавались деякі категорії документів колишнього КДБ УРСР, зокрема архівно-слідчі справи колишніх репресованих жертв нацистських переслідувань, вивезених на примусові роботи до Німеччини.

23.12.1993 – ВР України прийняла закон «Про НАФ». Закон визнав НАФ складовою частиною вітчизняної і світової історико-культурної спадщини, поставив його під охорону держави і зафіксував державні гарантії його зберігання, примноження і використання.

Протягом 1996-2000 рр. було розроблено або перескладено положення практично про всі державні архівні установи, порядок передавання до державних архівів України Кінодокументів, типові положення про експертні комісії, порядок проведення державного обліку документів НАФ, методику і критерії унікальних документальних пам’яток та ін. Поряд з напрацюванням нових нормативно-правових актів здійснювався систематичний перегляд раніше затверджених актів з метою підтримання їх відповідності чинному законодавстві, досягненням теорії і практики архівної справи.

Одним з важливих обов’язків державних архівів у 1991-2001 рр. було поповнення НАФ документами, що відображають стан розбудови державності України. Важливою складовою діяльності державної архівної служби впродовж 1991-2001 рр. була організаційна робота, спрямована на зміцнення матеріально-технічної бази державних архівів. Однак, впродовж десятиліття деградація матеріально-технічної бази залишалась однією з найсуттєвіших негативних тенденцій архівної справи. Необхідність наукового забезпечення розвитку галузі зумовило створення галузевої наукової установи. З 1994 р. почав діяти Український державний науково-дослідний інститут архівної справи і документознавства, основними завданнями якого стало розроблення проблем вітчизняного архівознавства, документознавства, методики архівної справи.

Відповідно на вимоги часу стала інформатизація архівної справи і Україні. Формальною точкою відліку на цьому шляху було рішення колегії Головархіву України про створення автоматизованої інформаційної системи на базі Центрального фондового каталога (1989р).

В ІІ пол. 1990-их рр. продовжувалось удосконалення підготовки кадрів. Поряд з Київським національним університетом імені Т. Шевченка, підготовку архівістів започаткували Харківський національний університет культури і мистецтв, Східноєвропейський університет імені В.Даля. Систематичності набули курси підвищення кваліфікацій для різних категорій архівних працівників.

Статус самостійної держави змінив характер міжнародних зв’язків України в архівній справі. Україна підписала угоди про співпрацю з багатьма державами – колишніми республіками СРСР – Болгарією, Польщею, Румунією, Швецією. Українські архівісти залучались до розробки і впровадження архівних програм Ради Європи. Регулярною стала їх участь у міжнародних науково-практичних конференціях, присвячених актуальним питанням архівної справи.

З 1999 р. було запроваджено День працівників архівних установ – 24.12 започатковано галузеву наукову премію імені Василя Веретенникова (2010 р.)

 

Лекція 3.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти