ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Проблеми передачі та опрацювання архівної україніки

Місцеперебування та стан впорядкування архівної україніки – важливі чинники для визначення можливостей повернення відповідних матеріалів або отримання їх копій.

Суттєвою обставиною щодо перспективності реституційних зусиль є те, що західні архівісти називають інкорпораціє ю документів, тобто чи можна такі документи вважати окремою групою чи вони утворюють цілісний фонд або групу в документах певної установи. З цього виходить, що документи, які перебувають за кордоном і походять з України або мають зв'язок з нею, інкорпоровані до цілісних груп зарубіжних архівних документів, звичайно не можуть бути об’єктами вимог, і можна розраховувати лише на їх копії. Державні документи, інкорпоровані до приватних паперів теж не можуть бути об’єктами вимог з боку державних архівів як частка державної документації.

Багато документів архівної україніки мають проміжне перебування, бо інтегруються до фондів різних установ у бібліотеках, інститутах або історичних товариствах, без врахування їх походження. Під час розгляду претензій на реституцію або на копії надзвичайно важливо ретельно дослідити усі специфічні угоди та інші юридичні фактори, що можуть вплинути на сучасний правовий статус та право власності, наприклад претензії колишніх власників. У випадку з подарунками або посмертним заповіданням майна можуть існувати листи про депозицію або передання. У випадку купівлі може залишатись посвідчення про походження або купча чи контракт про продаж. Може мати місце передня купівля з аукціону або від посередника колекціонером, який пізніше комусь заповів свою колекцію. У деяких випадках специфічні групи документів можуть підлягати попереднім дво- або багатостороннім міжнародним угодам.

Багато цих проблем є наслідками відсутності відповідних міжнародних конвенцій, угод, або детальних описів процедур архівної реституції. Загальні рекомендації існують, а угод щодо права на копіювання архівних документів, які належать або стосуються однієї країни, а перебувають в іншій, нема. Існують інші значні проблеми – невизнання приватної власності та масштаби націоналізації в Радянському Союзі. Обидва ці чинники ще впливають на архівні зібрання пострадянської України. Багато пов’язаних з Україною документів залишаються у володінні окремих осіб і законно утворюють приватну власність у країнах, де вони тепер перебувають, яка не може підлягати якому-небудь контролю з боку урядових архівних установ.

Цілком зрозуміло, чому українські архівісти надають пріоритету ідентифікації, виявленню та поверненню, якщо це можливо архівних документів із закордону. Проте довготривала взаємна секретність та конспіративний характер взаємин між радянською владою та українськими та іншими емігрантськими громадами за кордоном значно гальмували потік інформації в обох напрямах.

Протягом десятиліть холодної війни виховувалось шовіністичне ставлення багатьох радянських архівних урядовців до зарубіжних архівних документів, пов’язаних з Україною. Упродовж 1990-х рр. ситуація змінилась. З визнанням України у світі, активізувались процеси реституції української архівної спадщини, що зберігається за межами України. У 1992 р. Урядом України створено Національну комісію з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабміні, що опікується питаннями реституції.

Окремі українські архіви починають повертатись в Україну з Канади, Чехії, Німеччини, Росії та ін.. країн. Десятки архівних колекцій було передано в Україну як вияв доброї волі з боку власників. Це фрагменти приватних архівів О.Довженка, Д.Дорошенка, О.Ольжича, О.Олеся, У.Самчука, І.Багряного, В.Барки.

Загалом впродовж 1990-х рр.. в Україну було передано або повернуто понад 50 архівних зібрань.

 

Лекція 6

Тема: Діяльність державних архівів в Україні, їх статус і структура

План

1.Статус державних архівів .

2. Структура державних архівів.

3 Виробничі підрозділи архіву.

4. Основні архівні технології.

5. Планування, звітність та економічна діяльність архівів.

Ключові поняття: державний архів, положення про державний архів, структура архіву,архівосховище, паспорт архіву, звіт про виконання плану розвитку архівної справи.

Статус державних архівів

Однією з практичних проблем архівної справи є організація роботи державних архівів. Вона включає наукові засади усіх сфер діяльності: управлінської, організаційної, фінансової, господарської.

Фундамент системи архівних установ України складають державні архіви, які збирають, ідентифікують, класифікують, описують, зберігають документи, здійснюють реставрацію їх, організовують користування ними.

Державний архів – це створена державою установа, призначена для формування НАФ, обліку, зберігання його документів та забезпечення використання архівної інформації. Як інформаційна система і суб’єкт інформаційних відносин, державний архів бере участь у здійсненні інформаційної діяльності, основними видами якої є одержання, зберігання. Використання та поширення архівної інформації. Пріоритетними завданнями державних архівів є :

- реалізація державної політики в сфері архівної справи;

- координування діяльності державних органів, підприємств, установ, організацій з питань архівної справи і діловодства;

- забезпечення здійснення державної реєстрації, обліку постійного зберігання, комплектування, використання документної інформації;

- науково-методична робота в галузі архівознавства, документознавства та археографії.

Відповідно до призначення і мети діяльності державні архіви за дорученням держави і в межах, визначених законодавством, здійснюють певні повноваження держави щодо володіння, користування і розпоряджання частиною НАФ, що належить державі і зберігається в архіві згідно з його профілем і рангом.

У державному архіві зберігаються документи НАФ, що не належать державі. Тоді архів за дорученням їх власників здійснює певні повноваження щодо володіння, користування і розпорядження цими документами.

Державні архіви зберігають документи НАФ постійно. Частина місцевих державних архівних установ залежно від їх рангу зберігають документи протягом строків, визначених органом виконавчої влади вищого рівня чи органом самоврядування, що утворив цю місцеву державну архівну установу з наступним передаванням таких документів до відповідного державного архіву на постійне зберігання.

Правовою базою діяльності державних архівів є ЗУ «Про НАФ та архівні установи», «Основи законодавства України про культуру», закони «Про інформацію», «Про державну таємницю», «Про авторське право та суміжні права», «Про охорону та використання пам’яток історії та культури», постанови ВР України, укази Президента України, розпорядження Кабміну, міжнародні правові акти, в яких бере участь Україна.

Діяльність державних архівів регулюється також підзаконними нормативно-правовими актами Держкомархіву.

Основними нормативними документами з організації роботи архіву є...

· положення про архів та його структурні підрозділи;

· структура та штатний розпис;

· кошторис доходів і видатків;

· посадові інструкції працівників.

Статус, завдання, функції державних архівів, порядок їх створення і підпорядкування визначаються спеціальним нормативним актом – положенням. В ньому зафіксовані права архіву:

· на отримання від підрозділів ОДА, місцевого самоврядування інформації про зберігання і впорядкування документів;

· на надання вказівок установам та організаціям щодо роботи їхніх архівних підрозділів і ведення діловодства;

· на порушення питання про призупинення діяльності архівних установ які не забезпечують збереження документів НАФ;

· на обмеження доступу до документів та встановлення особливих умов використання інформації, що міститься в них.

Управління архівом здійснюється відповідними органами виконавчої влади і місцевого самоврядування вищого рівня, директором та іншими керівними працівниками архіву.

Директора центрального державного архіву призначає і звільняє Держкомархів; директорів державних архівів областей - голови ОДА за погодженням з Держкомархівом; галузевих державних архівів – керівники міністерств, відомств.

Директор:

· персонально відповідає за виконання покладених на архів завдань;

· затверджує виробничі плани і штатний розпис, положення про структурні підрозділи;

· видає накази і контролює їх виконання;

· призначає і звільняє з посад працівників архіву;

· розподіляє функціональні обов’язки співробітників установи.

З метою погодженого вирішення питань компетенції державного архіву, в ньому може утворюватися колегія у складі директора, його заступників та інших працівників архіву.

В Державному архіві діють також науково-методичні наради та експертно-перевірочні комісії.

Державні архіви є юридичними особами, мають самостійний баланс, рахунки в установах банків, гербову печатку. Вони утримуються за рахунок коштів Держбюджету України. Гранична чисельність співробітників, фонд оплати праці та видатки на утримання установи затверджують голови відповідних державних адміністрацій. Типові положення про місцеві державні архіви затверджує Кабмін, інших державних архівів – Держкомархів чи відповідне відомство разом з ним. Положення про архіви чи підрозділи об’єднань громадян, підприємств, установ, заснованих на недержавних формах власності затверджують їхні засновники.

Структура державних архівів

Важливим для діяльності архіву документом, що визначає склад функціональних структурних підрозділів, є структура. Організаційно-виробнича структура державних архівів зумовлена основними напрямками і завданнями їхньої діяльності, умовами і особливостями роботи. Наприклад, у центральних державних архівах та архівах областей функціонують такі відділи:

· забезпечення збереженості та обліку фондів,

· довідкового апарату,

· використання архівної інформації.

Всередині відділів можуть утворюватися менші виробничі одиниці (сектори групи), для вужчої спеціалізації праці:

· група наукового описування,

· група зберігання друкованих праць,

· сектор користування документами,

· сектор планування та організаційно-методичної роботи.

В окремих архівах створюються відділи, що відповідають специфіці їх діяльності (наприклад, в історичному архіві Львова є відділ давніх актів). В архівах можуть створюватись і позаштатні, господарсько-розрахункові підрозділи для впорядкування документів поточного діловодства в організаціях-фондоутворювачах, що фінансуються за їхній рахунок. Завдання, функції, права й організацію діяльності підрозділів архіву визначають положення про структурні підрозділи архіву, розробляються на основі положення про архів.

Розподіл працівників у відділах за посадами здійснюється відповідно до штатного розпису – документу, що визначає конкретний набір посад працівників архіву та складові їх заробітної плати відповідно до умов оплати праці. Працівники архівної установи поділяються на:

- керівний склад (директор, заступники, головний охоронець фондів, головний бухгалтер);

- спеціалісти (головний, провідний, 1-ої та 2-ої категорій, старший науковий співробітник, науковий і молодший науковий співробітники, старший охоронець фондів, охоронець фондів, реставратор 1-ої та 2-ої категорій);

- службовці (старший майстер, старший касир,старший інспектор, завідуючий канцелярією, діловод);

- обслуговуючий персонал (кваліфіковані робітники, прибиральниці, двірники, вахтери).

Діяльність архівів залежить від стану їх матеріально-технічної бази. Переважна більшість центральних і обласних архівів розташовано у спеціалізованих спорудах, які оснащені технологічним обладнанням для підтримки температурно-вологісного режиму, системами протипожежної сигналізації, автоматичного пожежогасіння.

Певна частина державних архівів розміщена в пристосованих приміщеннях. Для нормального функціонування архівних установ потрібні такі служби та приміщення:

- архівосховище;

- читальний зал,

- науково-довідкова бібліотека;

- лабораторія фото -, мікрокопіювання;

- методкабінет;

- реставраційно-палітурна майстерня;

- приміщення для довідкового апарату;

- робочі кімнати співробітників;

- виставковий зал;

- допоміжні приміщення( гардероб, наприклад).

Виробничі підрозділи архіву

Серед виробничих підрозділів архіву головним є архівосховище – спеціалізоване приміщення для зберігання документів. Воно має необхідне технологічне обладнання і устаткування:

- системи автоматичного підтримування температурно-вологісного режиму, протипожежної і охоронної сигналізації;

- системи спеціального освітлення;

- стелажне обладнання;

- картонажі;

- транспортні візки;

- розсувні драбини;

- ліфтові підйомники;

- прилади термо- і гігрометрії тощо.

Архівосховище 1-ої групи має понад 300 тис. справ. Його обслуговують завідувач архівосховища, старший охоронець фондів, 2 охоронці фондів. Архівосховища є об’єктами режимного порядку і доступ до них визначається спеціальною інструкцією та наказом директора. Вхід у верхньому одязі і з сумками також заборонений.

До основних підрозділів архіву належить читальний зал. До роботи в ньому допускаються особи, що в офіційній письмовій заяві аргументують потребу ознайомитись з документами за тією чи іншою тематикою.

Відповідний дозвіл дає керівник архіву або його заступник. Дозвіл діє протягом року.

З діяльністю читального залу тісно пов’язана робота довідкової групи (столу довідок), яка входить до функціональної сфери використання архівної інформації. Як правило, вона полягає у задоволенні соціально-правових потреб громадян. Тематичний спектр цих запитів досить широкий – про місце і дату народження. Стаж роботи, заробітну плату, майно, освіту, родовід, репресії ін. у більшості архівів цей вид робіт виконує відділ використання інформації документів, група довідок.

Робота одного з основних виробничих підрозділів архівної установи реставраційно-палітурної майстерні полягає в реставрації. Ремонті, оправі документів для підтримання їх належного фізичного стану.

Майстерня повинна мати певний набір обладнання. Реставрації підлягають документи, які мають механічні, фізико-хімічні, біологічні пошкодження. При надходженні до майстерні їх реєструють у спеціальному журналі, після закінчення реставрації роблять запис про повернення документів до архівосховища.

Основні архівні технології

З метою підвищення ефективності архівних технологій в архіві створюються багатопрофільні відкриті комп’ютерні системи, що дозволяють легко нарощувати додаткові автоматизовані робочі місця для співробітників у читальному залі, для користувачів. Їх призначення полегшити пошук даних у великих масивах інформації. Держкомархів та деякі архіви мають веб-сайти в Інтернеті, функціонує мережа електронної пошти.

 

Планування, звітність та економічна діяльність архівів

Планування – визначення видів та обсягів робіт працівників на певний період відповідно до мети і призначення архіву, має дві форми: перспективну і поточну. Перша властива органам управління архівною справою ( Держкомархів, центральні державні архіви, обласні державні архіви) і розрахована на тривалий термін. Друга – архівним установам і підрозділам. Вони складають річні плани. В державному архіві постійного зберігання документів складаються такі види планів: основної діяльності та впровадження наукових і методичних розробок.

Планування здійснюється архівом самостійно на основі досягнутих результатів попередньої діяльності, перспективних планів та програм. Враховуються також рекомендації і доручення органів вищого рівня.

Для контролю за виконанням планових завдань і використанням робочого часу в архівах використовують різні форми обліку праці. Найпоширенішою є ведення щоденників, до яких керівник відділу заносить цифрові показники рубіжного контролю.

У виробничих підрозділах щомісячно, а в архівній установі – щоквартально підбивають підсумки виконання плану. Державні архіви звітують за кількома статистичними формами:

1. Паспорт, в якому вказується така інформація:

· кількість споруд, об’єм і площа архівосховища,

· протяжність стелажного обладнання,

· кількість робочих кімнат, читальних залів, допоміжних приміщень,

· документів з різною матеріальною основою,

· стан довідкового апарату,

· кадровий склад працівників.

Паспорт заповнюють на 1 січня поточного року і подають до Держкомархіву до 1 лютого.

2. Звіт про виконання плану розвитку архівної справи, що складається за основними напрямками діяльності архіву:

· забезпечення збереженості і державний облік документів,

· зміцнення матеріально-технічної бази,

· створення і розвиток довідкового апарату,

· формування НАФ і експертиза цінності документів і ін..

Даний звіт подають до 5 січня.

Архіви звітують і про чисельність, склад і рух працівників, які займають посади керівників і спеціалістів, про чисельність окремих категорій працівників звіти подають до 5 січня.

Крім того, складаю бухгалтерську звітність за формами, встановленими для бюджетних організацій.

В умовах ринкових відносин ретроспективна інформація документів набуває значення товару. Це стимулює економічну діяльність архівних установ, розширення сфери архівних послуг.

До них належать:

· виконання замовлень на виготовлення мікрофільмів,

· виготовлення ксерокопій,

· надання документів для експонування на вставках, у телепередачах, для кінозйомок,

· виконання тематичних запитів,

· складання історичних довідок, збірників документів,

· виконання замовлень генеалогічного характеру.

Розцінки і тарифи на основні види робіт і послуг затверджує орган вищого рівня.

Ціни за виконані роботи залежать від категорії документів ( унікальні, особливо цінні, інші), витрат на мікроплівку, папір, електроенергію.

Кошти отримані від економічної діяльності використовуються на матеріальні заохочення працівників, розвиток технічної бази, господарські потреби архіву.

Для поліпшення організації і розгортання планових робіт і послуг архів здійснює маркетингову діяльність за такими напрямками:

· вивчає попит на певні види робіт потенційних замовників,

· обраховує економічну доцільність і ефективність надання таких послуг,

· використовує їх рекламне забезпечення,

· веде пошук нових споживачів.

 

Лекція № 7

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти