ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПРИРОДА В «СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

План

I. Центральний образ «Слова...» — Руська земля.

II. Величні простори й різноманітність природи рідного краю в по­емі «Слово о полку Ігоревім».

 

1. Широка географія подій.

2. Уособлення сил природи в образах богів стародавніх слов’ян.

3. Роль художніх деталей у змалюванні картин природи.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


4. Авторська позиція. ІІІ. Художня майстерність автора у змалюванні природи Русі.

ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНІСТЬ НЕВІДОМОГО АВТОРА У «СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

План

I. «Слово о полку Ігоревім» — найвище досягнення красного пись­менства Київської Русі.

II. Гармонія глибокого змісту й довершеної художньої форми поеми.

 

1. Основа будови твору — контраст.

2. Поєднання книжної та народнопоетичної лексики.

3. Вплив народної казки.

4. Художні зображально-виражальні засоби: епітети, порівнян­ня, тавтологічні вислови, гіперболи.

5. Риторичні фігури.

III. Краса і сила героїчного епосу руського народу.

ОБРАЗ АВТОРА «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

План

I. Літературна історія поеми «Слово о полку Ігоревім».

II. Невідомий автор поеми — талановитий письменник і громадя-нин-патріот.

 

1. Легенди й версії щодо авторства.

2. Вірне служіння автора ідеї свободи рідної землі й народу.

3. Спостережливість, військовий досвід автора.

4. Художня майстерність.

III. Активна авторська позиція — один із сильних факторів впливу
«Слова...» на читачів.

«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» — ВЕЛИЧНА ПАМ’ЯТКА ЛІТЕРАТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Здоров’я князеві й дружині,

Що борються за народ християнський

Із військами поганими!

«Слово…»

«Слово о полку Ігоревім» — найвидатніша пам’ятка культури східних слов’ян, живе джерело трьох братніх літератур — української, російської, білоруської.

Із «Слова…» ми дізнаємося про життя наших предків, про їхню ве­личну боротьбу з різними нападниками. Боронити Руську землю від по­ловців було найголовнішим завданням князів руських XI—XII століть.

В основу сюжету «Слова…» покладено розповідь про невдало заверше­ний похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в союзі


КЛАС



з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Свято­славом на степових кочівників-половців.

Похід відбувся навесні 1185 року. Після першої вдалої битви Ігор за­знав поразки і разом із союзниками потрапив у полон до половців. «Сло­во…» написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 року.

Про похід Ігоря на половців розповідається і в літописах — Лаврентіївському (стисло) та Іпатіївському (більш докладно). Розповідь у «Слові…» починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті не­минучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано. Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники.

Князь Ігор Святославич кілька разів перемагав половців. Перша пе­ремога — 1174 року, потім він двічі перемагає їх у 1183 році. У березні 1185 року він бажає допомогти київському князеві Святославу в поході на по­ловців, але йому не вдалося здійснити свій намір.

Десь через 2 місяці після цього Ігор вирушив на половців, не пого­дивши своїх дій із Святославом.

Своєкорислива політика князів і бояр, загострення міжусобної бороть­би на Русі, роздроблення Київської держави, ослаблення Києва і влади київського князя — все це давало половцям можливість безперешкодно нападати на Руську землю, розоряти і грабувати її. Руські князі не змог­ли завдати остаточного удару половцям не тому, що між ними не було злагоди, і це зводило нанівець успіх попередніх перемог. У таких умовах і виступав Ігор у похід.

«Слово…» з граничною стислістю і великою художньою виразністю малює картину другої трагічної битви Ігоря з половцями:

Чорна земля під копитами, Кістьми засіяна, Кров’ю полита,— Тугою зійшли тії кості На Руській землі!

Автор «Слова…» — палкий патріот, якому дорогі честь і благополуч­чя Русі. Він закликає князів об’єднатися в боротьбі проти спільного лиха — половців і стати «за землю Русскую, за раны Игоревы, буего Свя-тославлича!» Поет-громадянин активно втручається в події, які могли стати трагічними для Руської землі. Він засуджує згубні прояви князі­вської ворожнечі, високо підносить авторитет київського князя Свято­слава як виразника і захисника інтересів усієї Руської землі.

Автор «Слова…» не тільки великий художник, але й визначний пуб­ліцист, прекрасно розуміє політичну обстановку тогочасної Русі. Пораз­ку Ігоря він розуміє не тільки в плані поведінки Ігоря, а й у плані по­літичної долі Русі.

Публіцистичний талант митця найяскравіше виявився в його заклику до князів відкинути чвари і постояти за Руську землю. Докладний опис



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


походу говорить про те, що автор сам був учасником битви. Йому близькі й зрозумілі не тільки ратні подвиги дружинників, а й братні почуття жалю до втомленого боєм воїна, і горе матері, що оплакує свого юного сина Ро­стислава, і віддана любов Ярославни, він лагідно й співчутливо говорить про близьких його серцю людей. Вірогідно, що автор «Слова…» був не просто дружинником, а людиною вищого стану, бо виявити такі глибокі знання історії, книжної літератури могла саме така особа.

У заспіві поеми він скромно вирішує розпочати її за оповіданнями того часу, а не по «замислу» Бояновому. Боян був обдарований буйною поетичною фантазією, «розтікався мислію по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом попід хмарами».

На ділі ж автор «Слова…» виявляє величезну силу поетичного таланту.

У «Слові…» все живе, рухливе, мінливе, природа жива, одухотворена, діяльна, невіддільна від світу людини. Вона віщує поразку затемненням сонця, никне трава від жалощів, неспокійно поводяться птахи, звірі. При­рода допомагає Ігореві під час втечі з полону:

Опівночі море заграло, Мла іде стовпами — вихрами, Ігореві-князю бог путь являє Із землі Половецької На землю Руську.

Ярославна звертається до сил природи, вимолюючи життя і свободу своєму любому ладові-князю:

О вітре, вітрило! Чому, господарю, силою вієш? — плаче-тужить Ярославна. Вона вірить у чудодійну силу ріки Каяли, вода якої може зцілити рани Ігоря.

Як до людини звертаються герої до сил природи, і ті їм допомагають.

Цей чудовий патріотичний твір закликає руських князів припинити чвари, об’єднатися перед лицем загрози нападу. У цьому основний смисл «Слова», який не втратив актуальності і в наші часи.

Найкращі моральні якості героїв поеми — мужність, любов до батьківщи­ни, взаємодопомога, вболівання за простого воїна, вірність присязі не втрати­ли своєї ваги для сучасності, вони надихали воїнів у Великій Вітчизняній війні. Непогано було б нашим державним діячам прислухатися до «Слова…».

Нещасливою була доля рукопису «Слова…». Наприкінці XVIII ст. російський збирач старовини Мусін-Пушкін придбав для своєї колекції рукописний збірник, у якому було і «Слово…». У 1800 році воно вийшло друком, але у 1812 році бібліотека Мусіна-Пушкіна згоріла під час наполеонівського нападу на Москву. Залишилися тільки друковане ви­дання і рукописна копія для Катерини ІІ.

«Слово…» не тільки найвизначніша й історична пам’ятка часів Київ­ської Русі. Воно стало тією спадщиною, до якої неодноразово зверталися митці різних часів.


КЛАС



З початку XIX ст. в російській літературі виникають перекази «Сло­ва…». Кращим вважаються роботи В. Жуковського і А. Майкова.

Перший переклад «Слова…» українською мовою належить М. Шаш-кевичу, який передав ритмічною прозою «Плач Ярославни». Слідом за цим іде низка інших перекладів і переспівів: І. Вагилевича (прозою), М. Максимовича, Т. Г. Шевченка (уривки), С. Руданського, Ю. Федько-вича, І. Франка, Панаса Мирного (у стилі українських дум). Цікаво, що дослідники дум вважають, що «Слово» теж є не що інше, як літературно опрацьована дума XII—XIII століть. На думку вченого В. Ягича, художні засоби, стиль «Слова…» і дум мають багато спільного. А найважливіше — «епічна поезія не так-то легко зникає там, де її таємне джерело лежить в народнім дусі».

Найкращим перекладом «Слова» вважається переклад непереверше-ного майстра пера М. Т. Рильського. Поема знайшла відгук в оригінальній творчості письменників XIX—XX ст. У своїх творах вислови із «Слова…» використовували І. Я. Франко, П. Г. Тичина, М. П. Бажан, А. С. Малиш­ко. Недарма М. Т. Рильський назвав свою поему-ораторію «Словом про рідну матір», у якій неодноразово зустрічаються мотиви «Слова…». За сюжетом «Слова…» створено О. Бородіним чудову оперу «Князь Ігор», слід згадати музичну композицію «Плач Ярославни» М. Лисенка, карти­ну В. Васнецова «Після побоїща».

Твір, віддалений від нас більш як на вісім століть, і тепер захоплює патріотичним піднесенням, величчю образів, майстерністю викладу. Пе­рекладений на інші мови світу, цей твір набув світової слави. Серед па­м’яток середньовічної культури, з якими його порівнюють («Витязь у ти­гровій шкурі» Шота Руставелі, старофранцузька «Пісня про Ролланда»), йому належить найпочесніше місце. У «Слові…» значно сильніше, ніж у інших пам’ятках, висловлено ідею патріотизму.

«Слово о полку Ігоревім» — найвеличніше досягнення художньої літе­ратури Київської Русі.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти